На Дніпропетровщині з’явилися «Ліси Захисників і Захисниць України»

У чотирьох районах Дніпропетровської області висадили близько 200 тисяч саджанців дерев у пам’ять військовослужбовиць та військовослужбовців України.

Про це повідомляє Східний лісовий офіс.

Ліси Дніпропетровщини на честь Захисників і Захисниць

Дерева висадили на семи локаціях у Криворізькому, Кам’янському, Павлоградському та Новомосковському районах Дніпропетровської області. 

Робили це понад 70 працівників лісових господарств у рамках програми Президента України «Зелена країна» та глобальної ініціативи «Greening of the Planet». 

Висадженням дерев вшанували честь і памʼять воїнів, які боронять Україну.

Відомо, що 40 лісівників Східного лісового офісу захищають країну на лінії фронту.

Читайте також:

• На Дніпропетровщині помітили двох лосів, які не є характерними для регіону: тварини вимушено мігрують
• Вирубали дерев майже на 300 тисяч гривень: трьом «лісорубам» загрожує 7 років за ґратами
• «Укренерго» пропонує навчання та роботу в енергетичній компанії: заповнити заяву

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

Цієї зими у Вільногірську сталося щось особливе. Посеред щоденних справ, на ринку, біля магазинів і просто на вулицях міста з’явився різдвяний вертеп. Не як сцена чи офіційний захід, а як жива, тепла зустріч. Вперше в історії міста його створила команда ГО “Бджола” — і до цієї ініціативи долучилися не лише вільногірці, а й внутрішньо переміщені особи, які нині живуть у громаді.

Що таке вертеп і чому це більше, ніж вистава

Український вертеп — це давня різдвяна традиція, що поєднує коляду, театралізоване дійство та живе спілкування з людьми. У ньому переплітаються біблійна історія народження Христа, народні персонажі, гумор і глибокі сенси. Вертеп завжди був “поруч із людьми” — у дворах, хатах, на вулицях. Саме таким — відкритим і живим — його і вирішили зробити у Вільногірську.

“Нам усім дуже бракує живого тепла”

Ідея вертепу народилася з простого, але болючого відчуття — браку спільності.
Голова ГО «Бджола» Анастасія Бондар розповідає: “Цей рік був важким для кожного, і захотілося не просто “відмітити” Різдво, а прожити його разом. Вертеп став способом зібрати людей не навколо сцени, а навколо сенсів — віри, надії й взаємної підтримки”.

Коли традиція виходить до людей

Для Анастасії вертеп — це не офіційна подія і не вистава за сценарієм, а жива розмова: “Це традиція, яка завжди була поруч із людьми: у дворах, на вулицях, у хатах. Хотілося, щоб вертеп не був “заходом”, а теплим моментом, який може зустріти людину зненацька — дорогою з магазину чи під час прогулянки”.

Саме тому учасники вертепу пройшли містом: побували на базарі, у місцевих бізнесах, фінансовому управлінні, технікумі, реберні, біля міської ялинки та у пожежній частині.

Вертеп, що об’єднав різні долі

Особливістю цього вертепу стало те, що до нього долучилися не лише мешканці Вільногірська, а й внутрішньо переміщені особи, які через війну були змушені покинути свої домівки й нині живуть у місті.

Для когось це була перша коляда в новому місті, для когось — спосіб знову відчути себе частиною спільноти. Саме в цій спільності — людей із різними історіями, але спільними цінностями — і проявився справжній сенс вертепу.

Серед них — переселенка з Бахмута Марія, для якої вертеп став не просто святковою подією, а поверненням до себе: “Ми почали проводити вертепи в Бахмуті ще за 4–5 років до повномасштабної війни. До цієї традиції нас привчив один чоловік — він лемок, його батьків насильно переселили із Західної України, з Лемківщини. Коли ми ходили вертепом у Бахмуті, я вперше відчула свою причетність до України й до українців”.

Марія згадує, що їхні вертепи були театралізованими — з ролями, костюмами, колядками. Вони їздили до військових частин, у лікарні, брали з собою дітей і змалку привчали їх до українських традицій — ще тоді, коли війна для Бахмута вже була реальністю з 2014 року.

“Коли я долучилася до вертепу у Вільногірську, щоб разом пройтися вулицями, заспівати, показати цю традицію, я відчула, ніби повернулася додому. З’явилося відчуття тепла, справжньої домівки — ніби запахло домом”.

За її словами, особливо цінним було відчуття єдності — коли поруч йшли і місцеві мешканці, і переселенці: “Мені було дуже добре в цій компанії — там були мої знайомі, містяни, інші переселенці. Було приємно, як нас зустрічали люди на вулицях. Нам сигналили водії, а ми відповідали: “Христос рождається!”. Були й ті, хто не знав, що сказати у відповідь — я їх розумію, бо колись і сама такою була. Тому намагалася пояснювати”.

Для Марії цей вертеп став не лише різдвяною колядою, а символом того, що навіть після втрати дому можна знову відчути спільність, прийняття і живий зв’язок із українською традицією.

Очі, які говорять більше за слова

Найбільш емоційними для організаторів стали реакції людей: “Найбільше запам’яталися очі людей. Коли хтось спочатку просто зупинявся, а потім починав усміхатися, хреститися, дякувати або тихо витирати сльози. У такі моменти розумієш, що робиш щось справді важливе”.

Особливо зворушили слова літніх вільногірців:
“Давно такого не було” і “Ми таке пам’ятаємо з дитинства”.

Через вертеп команда ГО “Бджола” хотіла передати просту, але дуже важливу думку:

“Ми не самі. Навіть у складні часи ми можемо бути разом, підтримувати одне одного і берегти те, що робить нас українцями — нашу культуру, традиції й людяність”.

Традиції як форма спротиву

На думку Анастасії Бондар, саме зараз спільне проживання традицій має особливу вагу: “Війна — це не лише про фронт, а й про збереження нашої ідентичності. Коли ми проживаємо традиції разом, ми відчуваємо зв’язок поколінь і силу спільноти. Це теж форма спротиву і спосіб триматися”.

Свято, яке перетворилося на допомогу

Вертеп мав і благодійну мету. Усі кошти, зібрані під час коляди, команда ГО “Бджола” передасть патронатній родині Вікторії Слісаренко.

“Сьогодні будь-яка спільна подія має нести користь. Це спосіб перетворити святкову радість у реальну допомогу”, — пояснює голова організації.

У “Бджолі” не приховують — це лише початок: “Ми дуже хочемо, щоб вертеп став доброю щорічною традицією у Вільногірську. Наступного року мріємо залучити ще більше учасників і зробити його ще більш відкритим для громади”.

Долучитися може кожен — і місцеві мешканці, і переселенці, і ті, хто лише шукає своє місце в громаді.
Досвід не обов’язковий. Головне — бажання бути разом.

“Не вагайтеся. Просто приходьте. Тут немає “чужих” — тут є люди, які хочуть бути разом і робити світ навколо трохи теплішим”.

Перший вертеп від ГО “Бджола” показав: Вільногірськ — це спільнота, де є місце для кожного. І, можливо, наступного Різдва саме ви станете частиною цієї живої традиції. 

Читайте також:

У Вільногірську відкрили новий волонтерський центр: місце тепла, світла та незламної підтримки ЗСУ

Наприкінці 2025 року у Вільногірську розпочалися роботи над декількома дороговартісними об’єктами, такими, як ремонт приміщення для Центру надання соціальних послуг та заміна вуличного освітлення. Втім, не всі вважають таке використання коштів раціональним і доречним під час війни.

Про це в інтерв’ю Вільногірськ IN.UA розповів військовий Володимир Клименко.

Володимир — військовий з Вільногірська, який звільнився зі служби за сімейними обставинами. Він став на захист країни з початку повномасштабного вторгнення, де ніс службу у Кременній та Лимані. Володимир висловив свою думку, що під час війни пріоритетом для громад має бути не благоустрій, а збереження життів українських військових.

Додамо, під час одного з опитувань Вільногірськ IN.UA редакція познайомилися з Володимиром і вирішили опублікувати його думку щодо бюджетних витрат громад у період війни.

Розкажіть, будь ласка, про свій шлях: чому у 2022 році ви вирішили піти добровольцем?

— Коли почалась війна, мені це не було байдужим. Я свій шлях знав ще з 2019 року і всіх попереджав. У 2021 році я вже їздив по полігонах, тренувався з “Азовом”, ТРО та іншими підрозділами. Я громадянин, мені “ не яка різниця” це моє кредо! Тому 26 лютого 2022 року я пішов у військомат. Ніс службу у Кременній та Лимані.

Ви висловлювали думку, що частину коштів міська рада витрачає на потреби, які можна реалізувати після війни. Чому, на вашу думку, ці проєкти не є першочерговими саме зараз?

— Освітлення можна зробити після війни. Натомість зараз необхідно зосередитися на збереженні життів військових, їхньому оснащенні та медичному забезпеченні. Коли гинуть побратими, всі ресурси мають бути спрямовані на оборону й підтримку солдатів, адже проєкти благоустрою не є першочерговими в умовах щоденних втрат. Найважливіше — зменшити втрати на фронті. Для цього потрібна реальна допомога від держави, громад і цивільних. Плафони, ліхтарі та благоустрій можуть зачекати, а людське життя — ні. Той, хто не втрачав побратимів, не завжди усвідомлює ціну таких рішень.

Яких ресурсів найбільше потребують військові на фронті?

— Техніки, засобів спостереження, медикаментів. У мене загинув командир взводу. У хлопців елементарно не було тепловізора. Вночі противник закидав позиції боєприпасами — загинуло шість людей. Цього можна було уникнути. І таких історій багато. Є ситуації, коли поранених не можуть евакуювати просто через нестачу техніки. Я сам збирав і передавав медикаменти побратимам — те, чого бракувало. Активно залучені максимум 5–7 людей. Іншим байдуже І така ситуація не Тільки у Вільногірську… Нещодавній обстріл П’ятихаток, а як вони пишалися будівництвом фонтану…Покровськ в якому ще рік тому висаджували троянди. Що зараз з Покровськом (ставить риторичне запитання – прим.ред). Якщо так піде далі — те саме може бути і тут.

Як, на вашу думку, місцева влада може ефективніше підтримувати військових і зберігати життя бійців?

— Місцева влада повинна втертися в важливість ситуації та шукати всі можливі ресурси. Це стосується також збору коштів від громади для потреб військових, аби забезпечити їх всім необхідним. Якби всі громади об’єднали ресурси й звернулися до Міністерства оборони, до Президента з чіткою вимогою: “Шукайте кошти, купуйте засоби захисту, рятуйте життя” — результат був би інший.

Чи потрібно, аби міська рада залучала до обговорення жителів, куди спрямовуються бюджетні кошти?

— Так, залучення жителів до обговорень необхідне. Як платник податків, я маю повне право знати, куди йдуть сплачені мною кошти. Це логічно та справедливо.

Яке повідомлення ви хотіли б донести до представників місцевої влади?

— Я хочу, щоб кожен із них побував “на нулі” й спробував вижити лише на державному забезпеченні — без допомоги волонтерів.Тоді, можливо, прийде розуміння, що і як насправді працює. Бо інакше — не зрозуміють.

Що місцева влада може зробити для підтримки ветеранів уже зараз?

— Державна підтримка в цілому є. Питання пересування, та забезпечення житлом, тут все індивідуально. Потрібна робота з кожною людиною окремо.

Читайте також:

У Вільногірську за майже 800 тисяч гривень проведуть реконструкцію зовнішнього освітлення на Площі Героїв