День художника України, що відзначається у другу неділю жовтня, став важливою подією для митців країни з 1998 року. Цьогоріч свято припадає на 13 жовтня, і воно відзначає талант людей, чиї творчі роботи надихають та спонукають до нових роздумів.

Про видатних вільногірців у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Творчі люди

Вільногірськ дійсно славиться своїми талановитими митцями, які активно представляють свої роботи на персональних та тематичних виставках, а також на ярмарках міста і регіону. Місцеві майстрині вишивки, ткацтва та в’язання гачком, а також художниці, які практикують петриківський розпис і абстракцію, створюють унікальні твори, сповнені краси.

Їхній талант бачити чарівне в повсякденному та перевтілювати його в мистецтво що вражає. Кожен малюнок, кожен витвір несе в собі глибокі загальнолюдські цінності, що позитивно впливають на свідомість людей. Це справжня сила мистецтва – змінювати уявлення про світ і надихати на нові звершення.

Талановиті вільногірці

Анастасія Штан – талановита художниця, яка експериментує з різними техніками, але наразі обрала абстракціонізм. Її роботи, виконані акрилом, олійною пастеллю та аерозолем, вражають своєю глибиною та емоційністю. Через абстракцію вона передає складні філософські ідеї, розкриваючи циклічність життя та унікальність кожного моменту. Її картини спонукають глядача задуматися про власні переживання та етапи життя, запрошуючи до візуального досвіду, який залишає слід у душі.

«Мої абстракції відображають циклічність життя, яка починається зі світла і закінчується темрявою. Розкриває унікальність кожного життя та всі його етапи, передає глибинну філософію життя через візуальний досвід»,  – каже про свої картини Анастасія Штан.

Марина Алтухова – декораторка та художниця, яка використовує петриківський розпис для трансформації артефактів війни. Вона створює патріотичні малюнки на гільзах, залишках снарядів та касках, перетворюючи ці символи руйнування на витвори мистецтва. Її роботи не лише відображають стійкість та мужність українського народу, але й надають нове життя предметам, що були частиною конфлікту. Таким чином, Марина не тільки зберігає культурну спадщину, але й закликає до миру та відновлення через красу і мистецтво.

Світлана Рогоза – вільногірка, яка активно популяризує петриківський розпис у Парижі. Вона викладає в українській школі Святого Володимира Великого, де ділиться своїми знаннями про традиційне мистецтво. Крім того, Світлана активно залучається до благодійних проєктів разом з місцевими художниками, сприяючи розвитку української культури за межами країни. Проводячи майстер-класи, вона не лише навчає технік петриківського розпису, а й надихає нові покоління на збереження культурної спадщини України, демонструючи красу та багатство українського мистецтва.

Терапія мистецтвом – це ефективний і безпечний спосіб для дітей працювати з внутрішніми переживаннями. Цей метод дозволяє їм виражати емоції та відчуття через творчість, що може бути особливо корисно в умовах стресу чи травми. Через малювання, живопис або інші художні форми діти отримують можливість відкритися, розповісти про свої переживання та знайти спосіб впоратися з емоційними труднощами. Арттерапія допомагає не лише зрозуміти себе, але й покращує комунікаційні навички та підвищує загальний психологічний добробут.

Арттерапія

Метод психотерапії, який дозволяє з допомогою творчості пережити внутрішні конфлікти,  тривогу, страхи, що турбують людину. Арттерапія підходить не лише дітям, а й дорослим.

 Взаємодія психологів й дітей через малюнок надає можливість отримати  інформацію про психологічний стан дитини, задля подальшого зняття посттравматичних синдромів та зняття тривожності.

«Щаслива дитина завжди малює яскраві кольори. Психологічно травмована ж навпаки. Можна провести безліч діагностик. А дай дитині фарби і вона розкриє широкий спектр своїх відчуттів до життя, те, як вона його сприймає. Малюнок покаже наскільки дитина щаслива в сім’ї, у садочку та школі. Через малюнок ми читаємо світ кожної людини»,  – поділилася психологиня Наталія.

Читайте також:

• Петриківський розпис у Парижі: як вільногірка популяризує мистецтво Дніпропетровщини
•  У Вільногірську відкрили виставковий простір «Берег_Ти»
• Вільногірська художниця представила картини на персональній виставці у Києві

Вільногірський міський суд 3 грудня виніс вирок щодо місцевого жителя, якого обвинувачували в умисному нанесенні легких тілесних ушкоджень своїй сестрі.

Про це йдеться у рішенні суду по справі № 174/1571/25.

Що встановив суд

За матеріалами провадження, інцидент стався пізно ввечері 29 жовтня. Солдат, який проходив службу під час мобілізації, перебував у квартирі своєї сестри. Між родичами спалахнула сварка, що завершилася ударом — чоловік вдарив жінку кулаком по обличчю, коли вона лежала на ліжку.

В наслідок дії на її повіках утворилися синці, які медики кваліфікували як легкі тілесні ушкодження.

У суді військовослужбовець визнав свою провину. Потерпіла також підтвердила обставини та надала згоду на розгляд справи у спрощеному провадженні. Це означає, що суд не проводив засідань із допитом сторін — рішення ухвалювалося на підставі матеріалів слідства та визнання вини.

Судом встановлено, що обвинувачений раніше не судимий, служить у військовій частині, має постійне місце реєстрації та щиро розкаявся, що суд відніс до пом’якшуючих обставин.

У результаті військовослужбовця визнано винним за ч.1 ст.125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження). Йому призначили штраф у розмірі 850 гривень — це 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Читайте також:

У Вільногірську чоловік сплатить 850 гривень штрафу за побиття неповнолітнього

В її руках народжувалися вази, келихи, салатники й навіть кришталеві лебеді. Надія Цуркан понад сімнадцять років працювала на Вільногірському скляному заводі  та пам’ятає часи, коли вироби з кришталя прикрашали оселі по всьому місту. За її словами робота була не простою, але вона з теплом та гордістю згадує ті часи. 

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалась із пані Надією, детальніше про її історію читайте в матеріалі.

Дитинство у Вільногірську та шлях до заводу

Надії Цуркан 71 рік, вона переїхала до Вільногірська ще у семирічному віці з Кіровоградської області. Тут у 1962 році пішла до новоствореної Вільногірської другої школи, яку успішно завершила. Потім вступила до технікуму у Кам’янському, на той момент Дніпродзержинську, де здобула фах, а після навчання працювала кухарем на поїзді два роки.

Згодом, залишила роботу в дорозі та повернулась до Вільногірська. Певний час вона працювала комірницею на консервному заводі, а після сезону — вирішила спробувати себе на скляному виробництві.

У 1978 році Надія прийшла на Вільногірський скляний завод, вона була однією з перших жінок у кришталевому цеху. 

Робота з кришталем: від ваз до квітів

У скляному цеху пані Надія пропрацювала 17,5 років — до моменту, коли виробництво кришталя закрилося.

Її роботою була нарізка візерунків на кришталевих виробах: вазах, склянках, салатниках, попільничках.

Надія Цуркан згадує, що робота була важкою, адже доводилося постійно мати справу зі скляним пилом, який може бути шкідливим для здоров’я. Втім, вона не відчувала значного впливу на своє самопочуття й каже, що сприймала це просто як частину роботи.

У зміні на нарізці працювало приблизно 12 людей. Поруч — обрубники, шліфувальники, робітники на пресах. Надія тепло згадує колектив: “Ми були дружні, один за одного стояли. У нас не було особливих конфліктів чи пригод — просто гарна робоча атмосфера. Часто разом їздили на суботники, на збирання картоплі та кукурудзи — усе це було з ентузіазмом і по-товариськи”.

Унікальні вироби та майстерність колег

Особливу гордість у Надії викликають вироби, які майстри виготовляли поза планом — для душі.

У скляному цеху робітники, які видували кришталь, власноруч створювали лебедів, троянди, нарциси.

“Це були вироби не на продаж — їх робили для себе, як сувеніри або подарунки”,  — розповідає Надія.

На продаж завод випускав широке різноманіття продукції: квіткові вази різних форм, вази для фруктів, салатники, попільнички, келихи та склянки місткістю від 60 до 300 грамів.

Також завод виготовляв елементи для люстр — кришталеві пелюстки, великі топазові елементи. Сировина для кришталя тоді надходила з різних частин світу: кислоту привозили з Середньої Азії, пісок — із Прибалтики.

Після початку економічних труднощів у країні виробництво стало збитковим — і кришталевий цех закрили.

Після закриття цеху — новий етап

Після зупинки виробництва кришталю Надія ще три роки працювала у виробництві пляшок.

Хоча Надія вже давно не працює на заводі, вона радіє, що виробництво відновилося і розвивається.

“Я рада за людей, що завод піднявся. Є робочі місця — і це головне”.

Вона зізнається, що часу стежити за оновленнями заводу майже немає — живе зараз в іншій країні й приїжджає додому тільки раз на рік. Але з колегами підтримує зв’язок, періодично спілкується.

“Бажання і дисципліна”: порада молодим працівникам

Наостанок Надія Цуркан поділилася тим, що вважає найважливішим для кожного, хто тільки починає працювати на скляному виробництві. За її словами, успіх у цій справі залежить не лише від уміння, а й від ставлення до роботи: “Потрібні бажання і дисципліна. Робота важка, по 12 годин, але якщо хочеш — все вийде. Головне, щоб завод розвивався і підтримував нашу країну”.

Пані Надія каже, що попри всі труднощі та роки, які минули, вона й досі з теплотою згадує час, проведений у кришталевому цеху. Передусім — дружній колектив, майстерність колег, а також ті моменти, коли на її очах зі шматка розпеченої скломаси створювали витончені вироби.

“Приємно все це згадувати і поділитись історією”, — каже вона на завершення.

Читайте також:

У Вільногірську відкрили новий волонтерський центр: місце тепла, світла та незламної підтримки ЗСУ