Петриківський розпис у Парижі: як вільногірка популяризує мистецтво Дніпропетровщини

Художниця з Вільногірська  Світлана Рогоза виїхала до Парижу з початку повномасштабного вторгнення. Там навчає дітей та літніх людей мистецтву Петриківського розпису. На створення картин на полотні її надихають люди.

Більше журналістам Вільногірськ IN.UA розповіла майстриня з розпису Світлана Рогоза

Історія викладачки

Світлана Рогоза родом з селища Вишневе, що на Дніпропетровщині.  У творчій сім’ї мисткині батьки захоплювалися малюванням і прищеплювали любов до мистецтва не тільки Світлані, а й всім іншим дітям та онукам. Привчали бачити красу рідного краю. Тому вже з самого малечку Світлана захоплювалася малюванням. Вже у школі, де навчалася опанувала мистецтво розпису. 

«Батьки завжди заохочували мою творчість. У мене мама, до речі, непогано малює, її мрія була, малювати вже на пенсії. У моїй кімнаті завжди було багато олівців, фарб, пензликів. Для мого мистецтва в мене було всього багато. Тому зараз я займаюся улюбленою справою, малюю», – ділиться мисткиня Світлана Рогоза.

Майстриня малює на нігтях, стінах та різних тканинах. Також жінка оздоблювала петриківським розписом зупинки. У селищі, де проживала майстриня залучала учнів та вчителів школи.

Освіта 

Закінчила Світлана Петриківське училище з розпису. Разом з тим опановувала б’юті індустрію, працювала у Вільногірську майстром з манікюру у власному салоні краси, де використовувала свій талант з розпису.

«Я була постійною клієнткою Світлани, обожнювала дизайн, який вона створювала на нігтиках. Вона чи не єдина в місті з майстрів, яка розвивалася, навчалася і виконувала свою роботу майстра на рівні столичних салонів краси», – ділиться вільногірка Надія. 

Працює майстриня в техніці Петриківського розпису  вже понад 25 років. Творчий шлях художниця продовжує вже у Парижі. Після закінчення війни планує повернутися додому.

«Я вирішила виїхати за кордон, через певні обставини. Протягом трьох секунд було прийнято рішення, що я їду до Парижу. Психологічно було тяжко. Я кожну годину була на телефоні з рідними. Дивилася, перегортувала всі новини. Це було страшно на відстані читати новини про Україну», – згадує Світлана.

Діяльність у Парижі 

Кожна людина в чомусь талановита, вважає жінка. У далекому Парижі вона викладає Петриківський розпис в українській школі Святого Володимира Великого. Долучається до благодійних проєктів з місцевими художниками. А також проводить майстер-класи, популяризує українську культуру і мистецтво. Серед її учнів дітлахи й пенсіонери.

Свої роботи не рахує, але із задоволенням бере фарби до рук і пензликом. Таким чином, відволікає себе від тяжких реалій сьогодення. Торік Світлана Рогоза стала учасницею показу мод у Парижі у рубриці «Національний костюм». Український костюм змоделювала й оздобила розписом сама. Жінка пишається тим, що вона українка. 

«Часто одягаю вишиванку, намиста. І з заплетеною косою йду по вуличках. Йду навчати дітей в українському вбранні. І бачу, як мої учні із захватом дивляться на мене, мій одяг та прикраси. Бо тільки українське так може зачаровувати. Мрію про повернення в Україну. Мрію, щоб настала перемога. Всім бажаю цінувати нашу мову, культуру та історію»,  – ділиться Світлана.

Жінка радить батькам допомагати розкривати творчість у дітей. Адже коли дитина спробує себе в спорті чи то в мистецтві, їй легше буде обрати майбутню професію, яка приноситиме задоволення та бути щасливими, каже Світлана.

Читайте також:

• Вільногірська художниця представила картини на персональній виставці у Києві
• «Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну

Чотири громадські організації Вільногірська звернулися до міського голови з проханням дозволити почесній громадянці громади Надії Чирві відвідати музей, який вона не лише заснувала, а й роками наповнювала історією міста. Але замість дозволу отримали офіційну відповідь із посиланнями на законодавство, у якій наголосили. що візит пані Надії може нести загрозу безпеці навчального процесу! Активісти кажуть: йдеться не лише про візит до музею, а про людське ставлення та повагу до пам’яті.

Чому почесній громадянці міста, яка роками збирала експонати, архіви та будувала музейну історію міста, не дозволили переступити поріг справи її життя? Сьогодні пані Надія – у поважному віці, має проблеми зі здоров’ям та майже не пересувається самостійно. Історія про музей, якому вона віддала десятки років, може виявитися не лише історією про правила й обмеження, а й про людське ставлення. Що відповіла влада громади та ліцей №5 – читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Просили зробити виняток для жінки, яка створила музей

У Вільногірську чотири громадські організації – “Бджола Вільногірськ», “Бахмутська Фортеця”, “Пухнастий батальйон” та “Єдині та Вільні” – направили колективне звернення до міського голови Володимира Василенка з проханням допомогти організувати відвідування історико-краєзнавчого музею при ліцеї №5 для Надії Чирви.

Саме Надія Чирва – почесна громадянка Вільногірська, засновниця музею та людина, яка десятиліттями збирала історію міста буквально по крихтах.

У зверненні громадські організації нагадали: ще у 1984 році завдяки її зусиллям, а також допомозі батьків та дітей, при ліцеї №5 з’явився історико-краєзнавчий музей. За роки роботи Надія Чирва збирала архіви, свідчення очевидців, фотографії та історичні матеріали.

До початку повномасштабної війни музей відвідали понад 30 тисяч людей – не лише жителі громади, а й гості з різних куточків України та інших країн.

Однак зараз через воєнний стан у навчальному закладі діє пропускний режим. Саме тому громадські організації просили зробити виняток.

Особливо з огляду на те, що Надія Чирва нині має проблеми з пересуванням і не може самостійно ходити.

При цьому всі питання транспортування та супроводу активісти були готові взяти на себе. 

Від влади, за словами представників організацій, фактично потрібне було лише погодження візиту.

У відповідь – три сторінки законів та правил

Дозволу на відвідування музею Надія Чирва не отримала.

У відповіді Вільногірського міськвиконкому йдеться, що звернення передали на розгляд Департаменту соціально-гуманітарної політики.

Департамент соціально-гуманітарної політики, в свою чергу, звернувся до адміністрації ліцею №5.

У самому ліцеї подякували Надії Чирві за її внесок у створення музею та назвали її символом відданості справі.

У відповіді зазначається: “Для ліцею та всієї нашої громади постать Надії Йосипівни Чирви є символом відданості своїй справі, бо вона присвятила десятиліття тому, щоб історія нашого краю не зникла у вихрі часу”.

Однак далі адміністрація закладу послалася на норми законів про освіту, правила безпеки, вимоги воєнного стану та нові правила доступу до закладів освіти.

У підсумку зазначили: музей є частиною ліцею, а тому на нього поширюються загальні правила доступу до навчального закладу.

У відповіді також наголосили: “З метою мінімізації ризиків запобігання сторонньому втручанню в освітній процес, забезпечення безпеки життя та здоров’я здобувачів освіти в умовах воєнного стану доступ до Вільногірського ліцею №5 особам, які не є учасниками освітнього процесу, обмежено”.

Після відповіді залишається питання, яке сьогодні ставлять громадські організації: чи справді йдеться про питання безпеки, чи про формальне дотримання правил без урахування виняткових обставин? Адже музей просила відвідати не стороння людина, а його засновниця – жінка, яка десятиліттями збирала для нього експонати й фактично створила його історію. 

“Жінка, яка створила музей, не може його побачити”

Членкиня правління ГО “Бахмутська фортеця” Альона Щекодіна каже: після отриманої відповіді залишилося більше запитань, ніж пояснень.

За її словами, громадські організації просили організувати разовий візит до музею, а не відкривати постійний доступ до ліцею.

“Я не розумію, яким чином жінка, яка не ходить самостійно, яку фактично потрібно нести на руках до музею, може нашкодити навчальному процесу? Вона ж не збирається відвідувати навчальні класи чи втручатися в процес навчання. Мова йшла про конкретний музей, який вона сама створила” ,– говорить Альона Щекодіна.

Вона додає, що найбільше її обурює сам факт ситуації: “Людина віддала музею все життя, вкладала туди душу, роками збирала його по шматочках. А тепер їй забороняють туди зайти”.

Йдеться лише про дозвіл

Тепер питання звучить уже ширше: чи може людина, яка створила музей і десятиліттями зберігала пам’ять міста, сама залишитися за його дверима?

Історико-краєзнавчий музей при ліцеї №5 залишається єдиним таким музеєм у Вільногірську. Його історія тісно пов’язана з Надією Чирвою – людиною, яка десятиліттями документувала історію міста та працювала над збереженням місцевої пам’яті. Саме завдяки її роботі вдалося зберегти десятки свідчень і фактів про становлення Вільногірська.

Редакція Вільногірськ IN.UA стежитиме за розвитком ситуації. Слідкуйте за публікаціями на сайті та в соціальних мережах редакції.

Читайте також:

Чи стане Вільногірський історико-краєзнавчий музей відкритим для людей?

Уявлення про те, що силові види спорту — винятково чоловіча справа, поступово відходить у минуле. Сьогодні дедалі більше жінок доводять: сила може поєднуватися з ніжністю, а спортивні досягнення не мають вікових обмежень.

Деталі — на Вільногірськ IN.UA.

Мешканка Вільногірська Тетяна — одна з тих жінок, які власним прикладом руйнують стереотипи. Ще кілька років тому її життя не було пов’язане зі спортом. Але з початком повномасштабної війни вона відкрила для себе пауерліфтинг, і цей вид спорту став для неї справжнім джерелом внутрішньої опори.  

У спорт привела донька

Тетяна розповідає, що вперше зацікавилася пауерліфтингом завдяки доньці Варварі.

Саме на початку повномасштабного вторгнення дівчина почала відвідувати секцію пауерліфтингу та швидко досягла успіхів. За два роки тренерка доньки запропонувала спробувати свої сили і самій Тетяні.

“Спочатку я навіть не думала, що зможу виступати на змаганнях. Але завдяки підтримці тренерки та наполегливій праці повірила у себе”, — згадує жінка.  

За її словами, діти часто стають найбільшою мотивацією для батьків.

“Діти мотивують бути сильнішою, не здаватися й показувати власним прикладом, що в житті все можливо”.

Тетяну привабила у пауерліфтингу не тільки можливість стати фізично сильнішою.

“Мене привабила саме сила — не лише фізична, а й моральна. Пауерліфтинг вчить долати себе, бути терплячою і не здаватися після невдач”, — каже Тетяна. 

Для неї кожне тренування — це не просто робота з вагою, а можливість зміцнити характер, розвинути дисципліну та впевненість у собі.

Найскладніше — повірити в себе

На початку спортивного шляху найбільшим викликом стали не фізичні навантаження, а внутрішні сумніви.

“Найскладніше було повірити у власні сили. Були страхи, хвилювання через вік і через те, що силовий спорт часто вважають “не жіночим””.

Втім, жінка переконана: жіночність не має нічого спільного зі слабкістю.

“Жінка може бути ніжною, доброю й водночас сильною. Спорт не забирає жіночність, а навпаки — додає впевненості, сили характеру та поваги до себе”.

Сьогодні Тетяна вже має вагомі спортивні досягнення. Вона брала участь у чемпіонатах області та України, де здобувала призові місця.

“Я пишаюся тим, що не побоялася почати й продовжую рухатися вперед”.

Однак, за словами спортсменки, найголовніша перемога — це не медалі, а внутрішні зміни, які приносить спорт.

Спорт як підтримка у важкий час

Коли рідні перебувають на фронті, зберігати емоційну рівновагу особливо складно. Для Тетяни пауерліфтинг став способом впоратися з тривогою.

“Коли близькі воюють, дуже важко емоційно. І саме спорт став для мене місцем сили. На тренуваннях я хоча б ненадовго переключаюся від тривог”, — зізнається жінка. 

За її словами, заняття допомагають не опускати руки й вірити у власні сили навіть у найскладніші періоди.

“Почати варто для себе”

Тетяна переконана: для занять спортом не потрібен “ідеальний момент”.

“Треба почати для себе — для здоров’я, для настрою, для впевненості. І навіть маленькі перемоги з часом можуть повністю змінити життя”.

Вона радить жінкам не зважати на вік, страхи чи думку оточення.

“Якщо є бажання — значить, усе можливо. Іноді саме один крок до себе нової змінює все життя”, — каже Тетяна. 

Попереду у Тетяни — нові цілі та нові старти.

Вона хоче покращувати результати, брати участь у змаганнях і надалі доводити, що сила жінки полягає не лише у фізичній підготовці, а й у здатності вірити в себе та рухатися вперед попри будь-які труднощі.

Читайте також:

Дисципліна як спадок: спортивний шлях Альбіни Ніхаєнко