На власні очі бачила приліт російської ракети: жителька Краматорська евакуювалася у Вільногірськ

Наталія Філоненко 18:07, 6 Березня 2024
Катерина
Катерина з доньками/ фото архів Катерина Бондаренко

8 квітня 2022 року росіяни обстріляли залізничний вокзал у Краматорську Донецької області, на якому тисячі людей чекали на евакуацію. Серед них була й Катерина Бондаренко, яка планувала з чоловіком та двома доньками виїхати до більш безпечного регіону України. Родина не травмувалася і врешті виїхала у Вільногірськ. Наразі у місті жінка народила третю дитину та продовжує займатися улюбленою справою — випічкою тортів. Долучається й до волонтерської діяльності, допомагає плести сітки.

Чому родина обрала Вільногірськ та як пережили російський обстріл, який бачили на власні очі, Вільногірськ IN.UA розповіла Катерина Бондаренко.

Евакуація у Вільногірськ

Ранок 8 квітня 2022 року. Катерина з чоловіком Ярославом та доньками Єлизаветою та Софією приїхали на Краматорський вокзал, щоб дізнатися про рух евакуаційного потягу. Катерина була при надії, саме тому родина вирішила виїхати до більш безпечного регіону.

Катерина розповідає, на вокзалі зустріла подругу дитинства, з якою зупинилася поговорити. За мить жінка відчула ударну хвилю від влучання російської ракети. 

«Це був перший масований ракетний удар, який забрав життя багатьох людей. Був крик, хаос, нерозуміння, що відбулося. Все людям падало на голову, зі страшною силою сікло все на своєму шляху. Коли я підняла очі, побачила поруч чоловіка, який не рухався, він був в крові, електричні дроти були обірвані. На пероні люди були поранені або, на жаль, не вижили. Це була трагедія всіх людей, які приїхали в обласне місто з надією переїхати у безпечніше місто країни», — згадує Катерина Бондаренко.

Наступного дня жінка вирішила терміново їхати з доньками до Вільногірська. У місті на той момент жили її знайомі, які прихистили у себе. 

«Знайомі порадили звернутися до волонтерського центру, щоб отримати допомогу. Директорка Олена Найда допомогла влаштуватися. Місто прийняло нас добре, відчувається турбота та єдність людей, які тут проживають», — розповідає Катерина.

У Вільногірську Катерина Бондаренко народила третю доньку Діану. 

«При обстеженнях у доньки виявили хворобу серця. Лікарі говорять, що ця вада можлива через пережитий стрес. Бо генетично у нас ніхто не хворів на цей недуг. Я взагалі дивуюсь, що змогла виносити цю дитину після подій у Краматорську», — каже жінка.

Наразі Катерина відновила заняття улюбленою справою. Жінка випікає торти на замовлення. А також ходить до волонтерського центру, де плете сітки для військовослужбовців.

«Я вдячна всім добрим людям. Бажаю кожній жінці не опускати руки. Щоб не було важко, я посміхаюсь. Показую приклад для своїх донечок бути завжди сильною».

Читайте також:

Вільногірськ живе тут – FacebookTelegramInstagram

Рятував життя у Маріуполі: спогад лікаря, який переїхав до Вільногірська

Наталія Філоненко 15:30, 6 Вересня 2024
Рятував життя у Маріуполі, лікар Олексій Сєров
Рятував життя у Маріуполі, лікар Олексій Сєров / Фото Вільногірськ IN.UA

До Вільногірська приїхав молодий лікар Олексій Сєров, який врятував не одне життя у тимчасово окупованому Маріуполі. Навіть обстріли не лякали його.

Більше про його роботу на Вільногірськ IN.UA

Маріуполь: війна очима лікаря, що рятував життя

До роботи медиком Олексій Сєров приступив ще під час навчання в університеті. Чоловік одночасно працював на екстреній медичній допомозі та медицині катастрофи – 103.

Життя юного медика повністю змінилося з початком повномасштабного вторгнення. Тоді 13 молодих спеціалістів вирішують їхати на станцію швидкої допомоги, що в Маріуполі. Там їх очікувала найдовша зміна – 58 діб.

«В нас на швидкій був молодий колектив, з початком війни ми всі почали списуватися. Дізнавалися, хто виїжджає, а хто залишається працювати далі. Сформувався міцний «костяк», з яким ми рятували життя, і стояли перед складним вибором кого рятувати», – згадує Олексій Сєров. 

На центральній підстанції екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Маріуполя вольовий колектив без зв’язку з рідними, без вихідних працював, готував їжу самостійно. Жили в кімнаті, яка розрахована на чотирьох.

Вольовий колектив медиків підстанції у Маріуполі
Вольовий колектив медиків підстанції у Маріуполі / Фото Олексій Сєров

Біль роботи в Маріуполі

Найскладнішим став період, коли Маріуполь оточили повністю за 4 доби. Саме через це в місто нічого не потрапляло. Виїхати було неможливо. Був брак медикаментів, особливо наркотичних та болезаспокійливих препаратів. Одноразові турнікети використовували по три місяці через нестачу нових. Був голод.

«Був період коли всій бригаді не було вже чого їсти. Ми знайшли неподалік магазин, звідти ми взяли продукти. Ще й на людей набрали, їх було за двісті. З цих продуктів спорудили стихійний склад на станції й вже наша фельдшерка готувала нам їжу», – ділиться спогадом лікар.

Жили без світла. Жахливі безперестанку обстріли не давали бригаді перепочинку.

«Якщо об 11 годині була спланована евакуаційна колона, то ми вже знали, що об 11 ми поїдемо рятувати поранених. Були випадки через брак знеболювальних, ти вирішуєш кому саме цю ампулу колоти, чи може її притримати для більш складного випадку. Складний вибір стояв завжди», – каже чоловік. 

З початком повномасштабного вторгнення диспетчер швидкої, що на центральній підстанції, виклики з тиском або ж температурою вже не брав. Бригада швидкої рятувала тільки поранених і їхали в те місце, де були обстріли навіть без виклику.

Бригада швидкої допомоги
Бригада швидкої допомоги / Фото з архіву Олексія Сєрова

Емоційний стан бригади лікаря

Розмови та спогади про рідних – єдине, що підтримувало дух маріупольських медиків. Згадували, як потім виходило й кумедні історії порятунку поранених.

«Були шалені обстріли, Як завжди. Ми забігли до бабусі в будинок, їй поранило лице. Надали їй допомогу. Почали її евакуювати з будівлі. А вона нам, хлопці почекайте, я курей зачиню в сараї, щоб не повтікали. Було й таке», – ділиться сімейний лікар.

Маріупольські медики
Маріупольські медики / Фото з архіву Олексія Сєрова

Після «прильоту» є поняття «золота година». Бригада швидкої, яку очолював Олексій після приїзду до поранених де влучала ракета годину перечікувала в підвалах, бо знали, що знову може в це місце влучити смертоносна залізяка.

«Коли працюєш на швидкій ти морально загартовуєшся на минулих викликах, і можна триматися потім в більш екстремальних ситуаціях»,– каже Олексій.

Куля розміром з долоню кремезного чоловіка

Жахливий випадок, який й досі лунає у спогадах лікаря – порятунок дитини. За його словами, до цього ніколи й ніхто звикнути не зможе. Рятувати дітей найболючіше. Випадок з шестирічною дівчинкою згадує з болем.

«Як зараз пам’ятаю, з червоного ланоса вибігає чоловік і з жахливим криком звертається до нас. Волав чоловік про допомогу, врятувати доньку», – згадує Олексій.

 Чоловік з дівчинкою стояли на кухні. Прилетіла ворожа куля, яка відрикошетила й потрапила в дитину. Олексій при огляді побачив в неї біля ключиці отвір, який виходив на спині на рівні лопатки. Дівчинка не подавала ознак життя. Коли працівники швидкої вирішили різати кофтинку в якій дівчинка була. Вона подала тихий звук.

«Не треба різати, буде боляче», – промовила шестирічна дівчинка з Маріуполя.

Ця куля була розміром в долоню кремезного чоловіка.

«Коли ми зрізали кофтинку, нам відкрився отвір в 10 сантиметрів. Через цей отвір я бачив як калатає серце дівчинки. Ліва легеня склалася і дівчинка дихала шляхом правої. Ребра дівчинки вирвало. При цьому вона була ще у свідомості й могла відповідати», – пригадує лікар швидкої.

Пізніше Олексій шукав цю дівчинку і дізнався, що вона вижила.

З усієї бригади екстреної допомоги на сьогодні вижили всі лікарі, були випадки поранень та складних ситуацій. Працювали медики під пильною роботою ворожого снайпера. Через обстріли градів загинув водій їхньої швидкої. Олексій запевняє, що до жахіття війни звикнути не можна, але бути емоційно загартованими ми маємо бути завжди. 

Евакуація лікаря у Вільногірськ

Евакуювався лікар з Маріуполя коли вже фізично місто повністю стало під контролем військ рф.

«Смерть може прийти будь-якої хвилини, тому навіщо мені про це думати. Я роблю те, що маю та вмію робити – рятую людей»,  –  прокоментував лікар Олексій Сєров.

Попри пережите Олексій адаптується до мирного життя вже у Вільногірську. Нещодавно наша редакція згадувала про залучення молодих спеціалістів до місцевої лікарні.  Тоді директор ПМСД Сергій Карпович обіцяв звернутися до міського голови з проханням заохочення нового лікаря.

«Я буду звертатися до міського голови Володимира Василенко з пропозицією надати молодому спеціалісту комунальну квартиру», – казав директор.

Вже місяць, а саме з серпня цьогоріч у лікарні ПМСД працює новий сімейний лікар. Переселенець з Маріуполя, який рятував людей під обстрілами.

Читайте також:

Підписуйтесь

У Вільногірську попрощалися назавжди із полеглим військовослужбовцем 

Наталія Філоненко 16:55, 4 Вересня 2024
Прощання з військовослужбовцем
Прощання з військовослужбовцем / Фото Вільногірськ IN.UA

Прощання із Русланом Бідою провели сьогодні, 04 вересня 2024 року, на площі перед ПКіС «Металург». 

Більше на Вільногірськ IN.UA

Шлях військовослужбовця

На церемонії поховання були присутні рідні та місцеві, аби вшанувати полеглого героя. Хвилиною мовчання та молитвами провели загиблого воїна в останню путь й побратими.

Шлях військовослужбовця розповів міський голова Володимир Василенко.

Захисник Руслан Біда народився 26 жовтня 1988 року у місті Попасна Сєвєродонецького району Луганської області.

Там навчався у школі, закінчив училище та здобув професію різник по металу. Працював на місцевому вагонно-ремонтному заводі.

 У 2022 році через воєнні дії він вимушено виїхав до Харківської області, а батьки захисника переїхали до Вільногірська.

Руслан Біда був призваний на військову службу по мобілізації 18 травня 2024 року Ізюмським РТЦК та СП Харківської області.

Згодом чоловік проходив військовий вишкіл на  Чернігівщині та Сумщині.

«На жаль, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Руская Конопелька Курської області рф отримав важке поранення, не сумісне з життям», – каже Володимир Василенко. 

Помер Руслан 25 серпня 2024 року у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» Києва. 

 У вічній пам’яті залишиться спогад  про мужнього захисника України у батьків, сестри та бойових побратимів.

Редакція Вільногірськ IN.UA з великим болем приносить співчуття родині загиблого воїна, він був щитом країни. 

Провели в останню путь Руслана колоною автомобілістів. Поховали героя на Алеї Слави  міського кладовища.

 Світла пам’ять захиснику.

Читайте також:

Підписуйтесь

Рятував життя у Маріуполі, лікар Олексій Сєров

Рятував життя у Маріуполі: спогад лікаря, який переїхав до Вільногірська

До Вільногірська приїхав молодий лікар Олексій Сєров, який врятував не одне життя у тимчасово окупованому Маріуполі. Навіть обстріли не лякали його. Більше про його роботу […]

Прощання з військовослужбовцем

У Вільногірську попрощалися назавжди із полеглим військовослужбовцем 

Прощання із Русланом Бідою провели сьогодні, 04 вересня 2024 року, на площі перед ПКіС «Металург».  Більше на Вільногірськ IN.UA Шлях військовослужбовця На церемонії поховання були […]

«Шаную воїнів, біжу за Героїв України»: У Вільногірську провели патріотичний забіг

У цю суботу вільногірці вшанували пам’ять  Загиблих героїв України. Охочі різного віку долучилися до пробігу, брали участь спортсмени, освітяни, працівники державних установ та мешканці міста. […]

Вшанування Захисників України

День пам’яті: Вільногірськ вшанував пам’ять загиблих героїв

Сьогодні у Вільногірську вшанували  Захисників України, які загинули захищаючи територіальну цілісність держави. Захід проводили у місцевому парку біля пам’ятника воїнам АТО.  Подробиці дізнавалися журналісти Вільногірськ […]

Прощання з Героєм

Назавжди у строю: Вільногірськ попрощався з воїном Олександром Баратеєм

24 серпня на площі перед ПКіС «Металург» у День Незалежності містяни провели в останню путь військовослужбовця Олександра Баратея. Загинув воїн 19 серпня 2024 року на […]