Народжені у вишиванках: малюкам подарували льолі до Дня вишиванки в Україні
Для малюків, народжених під час війни, вільногірські майстрині власноруч виготовили вишиванки. Так Тетяна Бігун, Юлія Лутовінова, Олена Овчаренко, Світлана Борщ, Вікторія Салтановська та Світлана Марчук долучилися до акції «Народжені у вишиванках».
10 комплектів льоль та дві вишиті картини отримав перший пологовий будинок Дніпра.
«Була б дуже класна історія, коли б першу в житті вишиванку дарували кожному малюку, який народився під час війни. Мрію, щоб діти народжувалися без звуків сирен. Хочу, щоб не було війни. Я дякую кожній майстрині, яка долучилася до великої справи. Одягнути малечу у льолю — значить змалку прищеплювати хороше, світле»
Акцію передачі вишиванок започаткували у 2017 році учасники краматорського розмовного клубу «Файно». Її підтримали вільногірки Тетяна Бігун та Юлія Лутовінова, які долучили до роботи й інших майстринь міста.
Олена Овчаренко вишила картини, Світлана Борщ та Вікторія Салтановська вишивали льолі, Світлана Марчук зв’язала пінетки.
Від акції до акції, яка проходить щорічно на День вишиванки, майстрині готуються майже цілий рік. Вони самі вигадують орнамент, закуповують тканину й нитки для виробів.
Через погіршення погодних умов станом на ранок 19 лютого у нашій громаді зафіксовано низку аварійних ситуацій. Енергетики вже працюють над ліквідацією, а мешканців закликають бути пильними.
Наразі 1100 абонентів ДТЕК у 10 селах Дмитрівського старостинського округу залишаються без електропостачання. Енергетики вже працюють над відновленням мереж.
У самому Вільногірську буревій спричинив падіння понад 30 дерев та великих гілок. Комунальні служби разом із фахівцями ДСНС активно усувають наслідки стихії.
Редакція ВільногірськIN.UA поспілкувалася з начальником 52-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, підполковником служби цивільного захисту Денисом Сіленко.
”Наші співробітники завжди перебувають у стані готовності і залучаються до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій” – зазначає Сіленко. – “Звичайно, там, де потрібно оперативно реагувати: є загроза життю або здоров’ю людей, їхній власності, або звільнити проїзди для авто, коли немає об’їзду, ми діємо в рамках своїх повноважень”.
В той же час рятувальник відмічає, що місцева влада іноді надто широко трактує поняття “надзвичайна ситуація”, намагаючись залучати штати рятувальників до робіт, які мусять виконувати міські комунальні служби.
Негода/ фото редакції
З боку міської влади ситуацію прокоментувала керівниця Управління архітектури та капітального будівництва Віра Зеленська. За її словами, наслідки негоди значні і міська влада дійсно зверталася за допомогою ДСНС. Але отримали відповідь, що прибирання зламаних дерев не входить в обов’язки рятувальників.
“Ми прийняли до уваги відповідь ДСНС з розумінням і максимально залучаємо свого підрядника. Також в майбутньому будемо розраховувати на власні сили.” – розповіла Віра Зеленська. – “Обговорили ситуацію з міським головою і прийняли рішення виділити додаткові кошти з бюджету на ліквідацію можливих майбутніх наслідків аварійних ситуацій. Завтра на сесії міськради це питання винесуть на голосування”.
Вільногірська міська рада наголошує: у разі виявлення нових аварійних ділять, варто сповістити диспетчерську службу КП “Управляюча компанія “Жилкомсервіс” за телефоном +380 67 641 79 10.
Його перша гітара належала другові батька — забута на десятиліття в шафі. Без нотних шкіл, без академічної бази. Усе — на слух, на відчуттях, на впертості. Андрій Пилипко — один із тих, хто не чекав великої сцени. Він просто взяв гітару. І вже зараз збирає зали як у Вільногірську, так і по всій країні.
«У мене немає музичної освіти, хоча хист помітили ще з дитинства, але тоді мені це було нецікаво», — ділиться спогадами Андрій.
Коли Андрій говорить про гітару, про перші акорди, про музику — він завжди посміхається. Це помітно одразу. Посмішка не гучна, не сценічна. Вона спокійна, внутрішня. Наче людина згадує щось дуже своє. І в цей момент стає зрозуміло: це не хобі. Це не «період». Це його стихія. Іноді саме так і народжується справжня історія.
«Більше немає кому це робити»
У маленькому місті дуже легко сказати: «Тут це нікому не потрібно». Набагато складніше — зробити так, щоб це стало потрібним. Коли наша журналістка спілкувалася з Андрієм, він кілька разів повторив думку, яка, по суті, і є серцем цієї статті:
«У місті ніхто цим не займається. Тому це повинен зробити я», — говорить Андрій Пилипко.
Сьогодні він грає у семи гуртах. Частина — у Вільногірську, частина — з музикантами з Дніпра та Івано-Франківська. Склади змінювалися роками — через один колектив могли пройти десятки людей. Але він залишився.
Із «старої школи» поруч із ним досі басист Дмитро Короїд — разом ще з 2002 року, з гурту Hard Life, який згодом трансформувався у Dizattack.
«Був період, коли Дмитро відійшов від музичних справ на чотири роки, але знову повернувся до рок-н-ролу. І ми досі граємо в одному гурті». – згадує музикант.
У цих словах — не просто ностальгія. Це про те, що рок — не період життя. Це стан.
Андрій з гуртом/ фото з особистого архіву героя
Пісні, які приходять уночі
Андрій не просто грає — він сам пише тексти й музику. Іноді це відбувається майже містично.
«Якось я прокинувся вночі, написав за п’ять хвилин текст до пісні й ліг далі спати. А потім кілька днів навіть не пам’ятав, що це зробив. І це стало хітом», — пригадує Андрій Пилипко.
Він говорить це з легкою усмішкою. Але в таких історіях — магія творчості.
«Іноді текст народжується за одну ніч. Іноді доводиться довго підбирати слова, шукати точне формулювання, шліфувати рядки, щоб вони “лягли” на музику. Буває складно. Буває, що текст не йде. Але якщо пісня має з’явитися — вона з’являється», — упевнений Андрій.
Це не про ремесло. Це про внутрішню потребу.
Андрій Пилипко під час виступу/ фото з особистого архіву героя
Про енергію і «мертві зали»
Він виступав перед двома тисячами людей — наприклад, на фестивалях «Metal Heads Mission», «Kozak Fest», «Рок на селі» та «Сила нації».
І тут головне — не сцена і не техніка. Хоча технічно, каже він, вони грають добре. Головне — енергія.
«За дві пісні можна було запалити натовп. А іноді — “мертві зали”, коли це не твоя аудиторія, коли немає віддачі. Це одразу відчувається. Емоційний контакт дуже важливий: це заряджає, дає життєву силу. Потім спокійніше ставишся до того, що відбувається навколо».
Рок для нього — це спосіб не втратити себе.
У кожному колективі, в якому грає Андрій, функції розподілені: хтось займається логістикою, хтось домовляється з клубами. У гурті «Іржаве яблуко» Андрій відповідає за створення музики, аранжування. А тексти пишуться всім гуртом.
«Один не впораєшся. Класно, що є рок-спільнота, де є ті, хто також ініціює рух».
І тут знову повертаємося до головної думки: культура в маленькому місті тримається на людях, які не чекають.
Він збирає гурти. Організовує концерти. Бере участь у благодійних виступах. Знімається в кліпах. Працює над новим матеріалом.
Головне в його діяльності — благодійні виступи.
Він не робить із цього гучних заяв. Просто якщо є можливість через музику допомогти — це треба робити. Можна довго сперечатися, чи потрібна важка музика маленькому місту.
Але поки є хоча б одна людина, яка бере гітару, збирає музикантів, пише тексти вночі, репетирує без гарантій і виходить на сцену — культура жива.
Через погіршення погодних умов станом на ранок 19 лютого у нашій громаді зафіксовано низку аварійних ситуацій. Енергетики вже працюють над ліквідацією, а мешканців закликають бути […]
