Петриківський розпис у Парижі: як вільногірка популяризує мистецтво Дніпропетровщини

Художниця з Вільногірська  Світлана Рогоза виїхала до Парижу з початку повномасштабного вторгнення. Там навчає дітей та літніх людей мистецтву Петриківського розпису. На створення картин на полотні її надихають люди.

Більше журналістам Вільногірськ IN.UA розповіла майстриня з розпису Світлана Рогоза

Історія викладачки

Світлана Рогоза родом з селища Вишневе, що на Дніпропетровщині.  У творчій сім’ї мисткині батьки захоплювалися малюванням і прищеплювали любов до мистецтва не тільки Світлані, а й всім іншим дітям та онукам. Привчали бачити красу рідного краю. Тому вже з самого малечку Світлана захоплювалася малюванням. Вже у школі, де навчалася опанувала мистецтво розпису. 

«Батьки завжди заохочували мою творчість. У мене мама, до речі, непогано малює, її мрія була, малювати вже на пенсії. У моїй кімнаті завжди було багато олівців, фарб, пензликів. Для мого мистецтва в мене було всього багато. Тому зараз я займаюся улюбленою справою, малюю», – ділиться мисткиня Світлана Рогоза.

Майстриня малює на нігтях, стінах та різних тканинах. Також жінка оздоблювала петриківським розписом зупинки. У селищі, де проживала майстриня залучала учнів та вчителів школи.

Освіта 

Закінчила Світлана Петриківське училище з розпису. Разом з тим опановувала б’юті індустрію, працювала у Вільногірську майстром з манікюру у власному салоні краси, де використовувала свій талант з розпису.

«Я була постійною клієнткою Світлани, обожнювала дизайн, який вона створювала на нігтиках. Вона чи не єдина в місті з майстрів, яка розвивалася, навчалася і виконувала свою роботу майстра на рівні столичних салонів краси», – ділиться вільногірка Надія. 

Працює майстриня в техніці Петриківського розпису  вже понад 25 років. Творчий шлях художниця продовжує вже у Парижі. Після закінчення війни планує повернутися додому.

«Я вирішила виїхати за кордон, через певні обставини. Протягом трьох секунд було прийнято рішення, що я їду до Парижу. Психологічно було тяжко. Я кожну годину була на телефоні з рідними. Дивилася, перегортувала всі новини. Це було страшно на відстані читати новини про Україну», – згадує Світлана.

Діяльність у Парижі 

Кожна людина в чомусь талановита, вважає жінка. У далекому Парижі вона викладає Петриківський розпис в українській школі Святого Володимира Великого. Долучається до благодійних проєктів з місцевими художниками. А також проводить майстер-класи, популяризує українську культуру і мистецтво. Серед її учнів дітлахи й пенсіонери.

Свої роботи не рахує, але із задоволенням бере фарби до рук і пензликом. Таким чином, відволікає себе від тяжких реалій сьогодення. Торік Світлана Рогоза стала учасницею показу мод у Парижі у рубриці «Національний костюм». Український костюм змоделювала й оздобила розписом сама. Жінка пишається тим, що вона українка. 

«Часто одягаю вишиванку, намиста. І з заплетеною косою йду по вуличках. Йду навчати дітей в українському вбранні. І бачу, як мої учні із захватом дивляться на мене, мій одяг та прикраси. Бо тільки українське так може зачаровувати. Мрію про повернення в Україну. Мрію, щоб настала перемога. Всім бажаю цінувати нашу мову, культуру та історію»,  – ділиться Світлана.

Жінка радить батькам допомагати розкривати творчість у дітей. Адже коли дитина спробує себе в спорті чи то в мистецтві, їй легше буде обрати майбутню професію, яка приноситиме задоволення та бути щасливими, каже Світлана.

Читайте також:

• Вільногірська художниця представила картини на персональній виставці у Києві
• «Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну

Викладачка вільногірського коледжу Катерина Бондаренко знімає в TikTok разом зі студентами. Відео вже привертають увагу користувачів та набирають понад сотні тисяч переглядів. 

Про ініціативу учнів, яку підтримала викладачка — на Вільногірськ IN.UA. 

За словами вчительки Катерини Бондаренко, пропозиція знімати відео зʼявилася ще торік. Студенти захотіли створити окрему сторінку та публікувати там ролики. 

Це підтверджують і самі учні. Один з них, Максим Мокрий, розповідає: 

Згодом до процесу долучилася і викладачка. 

“Ми просто сказали нашій викладачці, що ми хочемо зняти, а потім вона запропонувала, щоб вона долучилася до нас теж”, — каже Максим. 

Відтоді вони разом працюють над контентом, беручи ідеї з платформи та адаптуючи їх під себе.

Відео швидко набрали популярність: наразі на одному з відео налічується 100 тисяч переглядів, на іншому — понад 260 тисяч. Частину контенту створювали з метою популяризації спеціальностей коледжу.

“Ми хотіли показати, що коледж — це не лише навчання, а й спілкування, розвиток і свобода”, — пояснює викладачка. 

Контент створюється у невимушеній атмосфері: студенти самі пропонують ідеї, допомагають зі зйомкою та навіть підказують викладачці, як поводитися в кадрі. За її словами, більшість відео вдавалося зняти з першого дубля.

За словами Максима, підготовка до зйомок займає зовсім небагато часу та ніяк не заважає навчанню: 

“Ну, хвилин десять це займає”, — каже хлопець.

У коментарях під відео користувачі активно реагують: серед відгуків є як зацікавленість, так і критика. Втім, до критики команда ставиться спокійно. Викладачка провела зі студентами розмову, пояснивши, що будь-яка реакція — це також увага до їхнього контенту.

“Спочатку вони, звісно, засмутилися, потім ми з ними проговорили, що це нормально, це теж реклама”, — каже Катерина про ставлення до негативних реакцій. 

Студенти ще лаконічніші у своїй оцінці: 

“Ми не переймаємося”, — зазначає Максим. 

Спочатку колеги поставилися до ідеї з подивом, адже Катерина стала першою викладачкою у закладі, яка почала знімати подібний контент. Згодом вони почали підтримувати ініціативу: 

“Почали підписуватись, переглядати наші відео, лайкати та пересилати”, — згадує викладачка. 

Катерина Бондаренко вважає, що TikTok не применшує авторитет вчителя та закликає колег також не боятися виходити в публічний простір: 

“Не потрібно соромитися, варто пробувати себе в різних напрямках — це допомагає розвиватися та бути відкритішими”, — стверджує вона.

Читайте також:

Сучасний вчитель у TikTok: Як Сєда Варданян з Вільногірська формує майбутнє своїх учнів

Війна змінює свої обличчя, технології та людей. Те, що здавалося найстрашнішим у 2022 році, сьогодні стало буденністю, а на зміну артилерії прийшла роботизована зброя.

Про свій бойовий шлях від Харківського контрнаступу до боїв на Покровському напрямку, еволюцію армії, емоційне вигорання та необхідність підтримки тилу виданню Вільногірськ IN.UA розповів Артем Торопов, місцевий захисник, військовослужбовець 92-ї окремої штурмової бригади.

Ранок 2022 року та повернення до лав ЗСУ

Для нашого земляка повномасштабне вторгнення не стало приводом для роздумів. Маючи за плечима досвід служби за контрактом у розвідувальній роті 92-ї бригади наприкінці 2019 року, він уже мав зібрані речі та військову форму.

“Зателефонував побратим о 7-й ранку, питав: ти вже речі склав? Каже, війна почалася. Далі увімкнув телевізор і побачив у новинах, що ракети вже летять по Києву. Відразу не вірилося, що таке відбувається“, — згадує військовий.

Наступного дня чоловік самостійно поїхав до військкомату. Проте відправити його одразу на фронт, де точилися важкі бої, не змогли. Захисника призвали лише наприкінці травня 2022 року. Після десятиденного навчання у Черкаському він потрапив до піхоти 17-ї окремої танкової бригади, а згодом — до інженерно-саперного підрозділу. Разом із побратимами військовий брав участь у масштабних контрнаступальних операціях: спочатку на Харківщині, а потім на Херсонщині під час звільнення правого берега Дніпра. Вже згодом військовий повернувся до лав своєї рідної 92-ї бригади, де нині служить у розвідувальному батальйоні у підрозділі безпілотних систем.

Війна дронів: нова та невидима загроза

За словами військового, характер бойових дій з 2022 до 2026 року кардинально змінився. Війна стала максимально роботизованою, адже головну роль тепер відіграють FPV-дрони, “Мавіки” та інші безпілотні “крила”.

“Якщо у 2022 році ми боялися мінометів та артобстрілів, то зараз найбільший страх — це дрони. Тоді у нас були бліндажі у кілька накатів, і якщо не було прямого влучання, можна було вижити. А зараз з’явилися FPV-дрони, які літають на оптоволокні. Їх нереально засікти засобами РЕБ. Вони з’являються нізвідки“, — пояснює захисник.

Він наводить нещодавній приклад із власного досвіду: близько місяця тому під час виїзду на позиції по їхньому пікапу прилетіли чотири ворожі FPV-дрони, внаслідок чого машина повністю згоріла.

Армія 2022 проти 2026: мотивація та забезпечення

Аналізуючи зміни у війську за чотири роки повномасштабної війни, боєць відверто говорить про втому та падіння мотивації серед військових. У 2022 році люди йшли до військкоматів масово, маючи величезне бажання захищати країну та свої родини.

Сьогодні ситуація інша. Захисник зазначає, що значною проблемою є ставлення деяких командирів до особового складу, коли людей можуть посилати на завдання без належної підготовки чи шансів на успіх. Крім того, дається взнаки фізичне та моральне виснаження.

Щодо базового забезпечення, то держава стабільно надає форму та харчування. Проте специфічні потреби, від яких залежить життя, лягають на плечі самих солдатів та волонтерів. Це, зокрема, РЕБ та інші технічні засоби.

“З технікою, пікапами, антенами чи батареями для дронів доводиться розбиратися самостійно. Близько 30% своєї премії ми витрачаємо на запчастини та обладнання. Зламався міст у машині — ми зібрали 60 тисяч гривень зі своїх зарплат і відремонтували“, — розповідає військовослужбовець Артем Торопов.

Чому гума для пікапів — це питання виживання

Зараз підрозділ захисника виконує завдання на надзвичайно складному Покровському напрямку. Головна поточна потреба військових — кошти на автомобільну гуму для пікапів.

“Колеса — це просто витратний матеріал. Коли заводиш групу на позиції, там після розривів снарядів усе всіяне уламками, шифером, цвяхами, розкиданими по вулицях. Колеса постійно ріжуться і стираються. У середньому гуми вистачає на сезон, але буває інакше. Нещодавно ми самі скинулися і купили Ford, а через два тижні його спалив дрон“, — зазначає боєць.

Саме тому підрозділ потребує підтримки тилу для закупівлі нових коліс, адже власних коштів військових вже не вистачає на покриття всіх ремонтних витрат.

Якщо ви бажаєте допомогти військовим, то можете долучитися до збору на гуму для роботи 92 РБПАК за посиланням. Ціль — 25 тисяч гривень.

Як не зламатися та плани після перемоги

Рятуватися від емоційного вигорання захиснику допомагає гумор та оптимізм. Він намагається не зациклюватися на негативі, щоб не ускладнювати моральний стан. Найбільшою ж розрадою є відеозв’язок із дружиною через Starlink та рідкісні можливості поїхати додому.

Після закінчення війни чоловік планує повернутися до цивільного життя у рідному Вільногірську. До повномасштабного вторгнення він 13 років пропрацював на місцевому комбінаті (кар’єрі), де за ним зберігається робоче місце. Серед мрій — повноцінна відпустка з родиною. Під час реабілітації після поранення він встиг побувати в Одесі й тепер мріє повернутися туди знову, але вже в мирний час.

Наостанок захисник звернувся до земляків, наголосивши на важливості будь-якої підтримки:”У нашій сфері підтримка — це дуже важливо. Навіть не так фінансова, як просто людська підтримка, коли телефонують. Окремо хочу подякувати нашому земляку, волонтеру Валерію Білоусу, який дуже багато робить для хлопців із різних бригад. Я дуже вдячний усім волонтерам із нашого міста“, — резюмує захисник.

Читайте також:

«Ми як дві самотності, які знайшли одне одного»: тиха історія почесної громадянки Вільногірська Надії Чирви та її доглядальниці