Роздільний збір сміття у Вільногірську: для чого у місті розташовані залізні піраміди

Близько 15 років тому Вільногірська громада запровадила елементи роздільного збору сміття. Тоді у місті почав працювати приватний підприємець «ФОП Белей М.А». Власник підприємства встановив у Вільногірську залізні трикутники для викидання пластикових пляшок, а його співробітники випорожнювали контейнери, сортували сміття та відправляли на переробку до спеціалізованих заводів. 

Як система роздільного збору сміття продовжує працювати у Вільногірську — у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Як працює роздільний збір сміття у Вільногірську

Приватний підприємець «ФОП Белей М.А» по договору з «Жилкомсервіс», безоплатно збирає пластикові та скляні пляшки у спеціальні металеві накопичувальні контейнери, які розташовані на прибудинкових територіях Вільногірська. 

«В сучасних умовах бізнесом це можна назвати умовно, бо якби за право оренди місць збору мені довелося платити кошти, я б відмовився від цього бізнесу. Адже якщо порахувати всі витрати — податки, зарплата працівникам, витрати на паливо, ремонт та амортизація авто, контейнерів для збору та іншого допоміжного обладнання, оренду землі, де я зберігаю зібране сміття, то виходить не дуже великий прибуток», — розповідає власник ФОПу.

Пляшки, які збирають у Вільногірську, сортують та зберігають у приміщенні власника бізнесу. А раз на два-три місяці відправляють великі партії сортованого та пресованого у тюки по 100 кілограмів пластику до заводу з переробки. 

«Сортується все, навіть по кольору. Ми перебираємо та пресуємо пляшки. А потім це відправляється на переробку. А вже на фабриці з переробки їх миють спеціальними розчинами, дрібнять та перетворюють на гранулу, яка і є сировиною. Її надалі використовують у виробництві», — розповідає працівник приватного підприємства Віталій.

Як вільногірці поводяться із системою роздільного збору сміття

Відношення містян до культури роздільного збору сміття залишається на низькому рівні, розповідає підприємець. 

«Ці контейнери у Вільногірську псують та крадуть. Коли псують, то ще пів біди — ремонтуємо. Колись було таке, що за тиждень вкрали 10 штук. У пунктах з прийомки металу запевнили, що таке не приймають. Якось у приватних бесідах містяни повідомляли про чутки, що піраміди беруть люди з приватного сектору прилеглих до міста сіл, щоб вдома зберігати качани кукурудзи», — приватний підприємець.

Співробітники підприємства наголошують, піраміди у Вільногірську призначені лише для збору пластикових пляшок. Цього правила сортування дотримуються не всі. Водій машини для збору сміття Віталій каже: люди часто викидають у контейнери для пластику побутові відходи. 

«Люди пакет сміття пхають у піраміду, бо лінь викинуть у сміттєзбиральну машину, яка їздить кожен день. То яйця повикидають, то шкурки з-під картоплі», — ділиться водій.

Частіше контейнери зі збору пляшок наповнюються влітку, бо саме в спекотну пору року збільшується попит на різноманітні напої. Відповідно, взимку ця тенденція значно знижується, розповідає підприємець.

«Ціни на цей вид вторсировини не стабільні, а особливо після повномасштабного вторгнення росіян. Тож буває, що термін накопичення та очікування сприятливої ціни триває до пів року й більше. Інакше це не має розумного сенсу», — каже власник ФОПу.

Вартість виготовлення одного контейнера-піраміди варіюється від 2 до 3 тисяч гривень. Раніше у Вільногірську їх було 100, наразі пірамід для збирання пластикових пляшок менше.

«Крім Вільногірська, як експеримент, почали обслуговувати сусідні з містом громади. З ініціативою роздільного збору сміття до мене звернулися самі жителі та органи дотичні до управління цих громад», — каже підприємець.

Читайте також:

• Системи збору твердих побутових відходів: у Вільногірську діятиме змішана
• На Дніпропетровщині планують створити кластерні полігони: один з них може бути поряд з Вільногірськом

Цимбали звучать посеред подвір’я, діти сміються біля каруселей, а коло столів гості чекають на гарячі вареники. На вході жінка в українському вбранні усміхається, вітається й простягає канапки з хлібом і салом. Для охочих наливає трохи білого вина. 

Так Равликова ферма в Теплівці зустрічає гостей другого Фестивалю вареників. За кілька днів до початку організатори продали понад 300 квитків, хоча самі зізнаються, що такого ажіотажу не очікували.

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

Фестиваль вареників у Теплівці: хатинка, у якій минуле зустрічається із сучасністю 

У центрі ферми стоїть невелика хатинка, яку господарі поступово наповнюють українськими речами. Тут є рушники, глечики та старовинні предмети побуту, що нагадують про українське село минулих поколінь.

Але найбільше нашу увагу привертає інша деталь – на вікні стоїть старий програвач, а буквально над ним висить сучасний Wi-Fi-роутер. Ця композиція добре передає саму ідею ферми: тут минуле не відокремлюють від сучасності, воно просто живе поруч із нею.

Саме в цій хатинці протягом фестивалю проходять майстер-класи. Біля майстрині, яка показує, як створювати мотанку, збирається багато жінок. За кілька хвилин навколо неї утворюється коло уважних очей і рук, які повторюють кожен рух.

А з подвір’я тим часом долинає музика.

Коли подвір’я заговорило цимбалами

Музика стає лейтмотивом фестивалю. На подвір’ї звучать українські пісні, а разом із ними – цимбали Анастасії Шморгун.

Вона грає на цьому інструменті все життя. Розповідає, що свого часу саме батьки привели її до музичної школи, де для неї обрали цимбали.

“Я сама тоді ще не знала, що це буде за інструмент. Батьки привели мене до музичної школи, і так почалася ця історія”, – згадує Анастасія.

Згодом дитяче захоплення перетворилося на професію: Анастасія закінчила музичну школу, училище та консерваторію, нині викладає у Верхівцевській музичній школі й навчає учнів онлайн.

“Цимбали – це не лише народна музика. На них можна грати класику, сучасні композиції, рок, джаз. Інструмент дуже багатогранний”, – пояснює вона.

За її словами, цимбали часто сприймають лише як частину фольклору, хоча їхні можливості значно ширші.

“Мені хочеться показати, що цимбали можуть звучати по-різному. Вони можуть бути ніжними, можуть бути дуже ритмічними та передавати зовсім інший настрій”, – говорить музикантка.

Паралельно на території ферми можна було спробувати себе в гончарстві, а просто неба за смаженням кабана стежив козак. 

“Готуємо козацьку страву – кабана на вертелі… Козаки за часом не слідкували. Зранку заготовили вугілля, піймали кабана, наділи на вертел – і весь день отримували задоволення”, – каже він. 

А потім ми бачимо равликів…

У якийсь момент наша журналістка відходить від основного святкового майданчика й згадує, що все ж таки перебуває на равликовій фермі.

Тут облаштована окрема ділянка, де прибрали траву, щоб відвідувачам було простіше побачити равликів, роздивитися, як вони живуть і чим харчуються. Люди підходять ближче, нахиляються та розглядають маленьких мешканців ферми. 

Сама ферма існує вже третій рік, а як локація для гостей та екскурсій працює близько року. У серпні тут відзначили річницю відкриття, а тепер простір уже встиг стати місцем проведення фестивалів і зустрічей.

Торік власниця ферми Ярослава Палієнко розповідала, що мріяла про равликову ферму кілька років, а територію поступово облаштовувала разом із родиною та колегами.

За її словами, спочатку хотілося просто створити затишне місце. Згодом виникла ідея зробити його простором, пов’язаним з Україною, її культурою та традиціями.

Сьогодні, гуляючи фермою, добре видно, як цей задум поступово оживає.

За варениками – у чергу 

Втім, скільки б тут не було музики, майстер-класів, равликів і фотозон, головним героєм фестивалю залишається вареник.

Біля місця, де їх видають, постійно утворюється черга. Щоразу, коли вона трохи скорочується, з іншого боку з’являються нові охочі скуштувати домашню страву.

Організатори навіть вибачаються за очікування та зізнаються, що перед фестивалем зробили все можливе, щоб вареників вистачило на всіх: 

“Ліпили всім селом, друзями, родиною… Днів, напевно, шість, а можливо сім разів збирались, щоб наліпити таку кількість”, – розповідає Ярослава.

Для тіста використали перевірений рецепт колеги Лариси – вареники начиняли картоплею, капустою та сиром. Окремо на гостей чекав й варіант із равликовою начинкою, які цього разу запропонував приготувати хлопець Ярослави. 

Ярослава каже, що можна було б піти значно простішим шляхом – купити готові вареники та просто зварити їх. Але тоді зникло б найважливіше.

“Такі моменти, як ліплення вареників, дуже об’єднує людей”, – каже вона.

Не равликами єдиними: люди, які творять атмосферу фестивалю

Серед тих, хто допомагав готувати фестиваль – Тетяна з Божедарівки. Вона живе там уже 50 років, хоча сама родом із Херсонської області. На Равликову ферму приїхала вдруге, на велосипеді.

“Минулого року я тут побувала, і мене так потягнуло сюди душею, що захотілося приїхати ще”, – розповідає Тетяна.

Цього разу Тетяна навіть допомагала в організації фестивалю.

“Я сьогодні наліпила десять вареників, прикрасила трохи подвір’я…”, – говорить вона.

Неподалік можна побачити ще одного героя фестивалю – коня на ім’я Орлик. Йому 12 років, але його господар Євген придбав його лише місяць тому, тому їхня історія знайомства ще зовсім нова.

“Спочатку було непросто. Він мене скидав, не слухався, кусався. Але потім ми поступово знайшли спільну мову”, – розповідає чоловік.

Орлик любить моркву та овес, а ще, як виявилося, не відмовляється від солодкого. Пізніше господар розповідає ще одну несподівану деталь:

“Йому навіть язик можна погладити. Він спокійно до цього ставиться”, – каже чоловік.

Другий Фестиваль вареників у Теплівці завершився так само, як і почався –  музикою, розмовами та людьми за столами.

Поступово гості роз’їжджаються, музика стихає, а ферма повертається до свого звичного ритму. До наступного фестивалю.

Читайте також:

Фестиваль вареників на Равликовій фермі: смак дитинства, музика та любов до України

Членкиня Консультаційної ради внутрішньо переміщених осіб при виконавчому комітеті Вільногірської міської ради Олена Щекодіна стала номінанткою всеукраїнського конкурсу “ЗаРади майбутнього”, організатором якого виступає благодійний фонд Stabilization Support Service.

Детальніше — на Вільногірськ IN.UA.

Досягнення Ради ВПО у Вільногірську

Олена Щекодіна бере участь у номінації, яка стосується напрямку адвокації та лідерства. За час її роботи команда Ради ВПО реалізувала низку ініціатив для підтримки переселенців у громаді.

До ключових результатів належать:

• розробка спільно з юристами БФ “Право на захист” положення про тимчасову чергу на житло для переселенців (документ затвердили депутати, у черзі вже перебуває близько 20 осіб);
• створення інформаційної брошури з переліком місцевих програм, контактів лікарень, ліцеїв, стадіонів та гуртків, якою користуються нові жителі громади та місцеві мешканці.

Загалом, участь у конкурсі є можливістю продемонструвати результати спільної роботи усього складу Ради ВПО.

“Я подавала свою кандидатуру для того, щоб відзначити саме роботу нашої команди, бо всі наші досягнення були зроблені разом. Що я хочу підсвітити у роботі нашої Ради ВПО — це те, що ми розробили положення про тимчасову чергу на житло саме для переселенців. Це відкриває для нашої Вільногірської громади можливості брати участь у різних проєктах, можливо, субвенції якісь державні отримувати на будівництво житла або капітальний ремонт. І те, що ми зі своєю Радою зробили інформаційну брошуру, яка на сьогодні допомагає не тільки новоприбулим переселенцям, а навіть і місцевим. Тобто, це заслуга всієї нашої Ради ВПО, а оскільки можливості подати всю Раду немає, то я представляю цю Раду ВПО“, — коментує свою участь Олена Щекодіна.

Примітка. Благодійний фонд “Сабілізейшен Суппорт Сервісез” — українська благодійна організація, що з 2016 року допомагає долати соціальні наслідки війни та надає всебічну підтримку внутрішньо переміщеним людям. Представники фонду надають гуманітарну та правову допомогу, здійснюють ремонт пошкодженого житла, зміцнюють систему соціального захисту та розвивають мережу Рад ВПО, започатковану фондом у 2019-2020 роках.

Як підтримати представницю громади

Голосування за номінантів відбувається в онлайн-форматі. Підтримати представницю Вільногірської громади Олену Щекодіну можна на офіційній сторінці премії за цим посиланням.

Що відомо про національну відзнаку “ЗаРади майбутнього”

“ЗаРади майбутнього” — це національна ініціатива, заснована у 2025 році благодійною організацією “Благодійний фонд “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”. Головна мета конкурсу полягає у відзначенні діяльності найактивніших членів рад з питань внутрішньо переміщених осіб. Нагорода покликана підтримати лідерство, новаторські рішення та партнерські підходи, що допомагають переселенцям інтегруватися в нові громади, адвокатувати свої права та впливати на ухвалення важливих рішень на місцевому рівні.

Відзнака не має статусу державної нагороди та не передбачає жодних фінансових зобов’язань чи грошових виплат. Її престижність полягає у тому, що вона надається виключно як форма публічного визнання досягнень. Це можливість на всеукраїнському рівні продемонструвати успішні кейси роботи та привернути увагу до важливих ініціатив.

Примітка. Окрім діяльності в Раді з питань внутрішньо переміщених осіб, Олена Щекодіна також є керівницею незалежного медіапроєкту Вільногірськ IN.UA. Це видання заснувала у 2023 році команда евакуйованих журналістів громадської організації “Бахмутська фортеця”, які через бойові дії змушені були переїхати з Донеччини. Оселившись у Вільногірську, переселенці виявили потребу місцевої громади у незалежному джерелі інформації та зареєстрували сайт як офіційне медіа. Головна місія проєкту полягає у наданні жителям достовірних новин, висвітленні локальних проблем та мотивації людей безпосередньо впливати на зміни в громаді.

Читайте також:

Путівник для переселенців: як Рада ВПО девʼять місяців створювала унікальний буклет для громади