Стерилізація вуличних собак у Вільногірську: як у місті дбають про тварин

Стерилізація безпритульних собак є важливою роботою. Такі  тварини зазвичай проявляють суттєво менше агресії, тому це впливає на безпеку людей та інших тварин у місті. Крім того, це є одним із гуманних способів зменшити популяцію собак, що не мають дому та власника. Цього року у Вільногірську цією роботою займаються спеціалісти з ГО «ЗооКонтроль». 

Наша редакція поспілкувалася з представниками організації та дізналася, особливості їх роботи

Стерилізація вуличних собак: чому це важливо для міста

ГО «ЗооКонтроль» вже не перший раз працюють у Вільногірську. У листопаді минулого року, Вільногірськ.IN.UA вже писали про їх діяльність. Втім, проблема великої кількості безпритульних тварин досі залишається актуальною. Хтось вже народився на вулиці, когось покинули власники. Тому міська рада виділяє кошти та закуповує послуги профільних спеціалістів, щоб зменшити кількість безпритульних собак. Цього разу спеціалісти ЗооКонтролю мають провести операції 100 собакам міста. 

Варто зазначити, що стерилізація як безпритульних, так і домашніх тварин є гуманним способом контролю їх чисельності. Такої думки дотримуються й профільні зоозахисні організації. Зоозахисники приводять статистику з досліджень, що на вибірці 40 тисяч собак, стерилізовані суки живуть на 26,3% довше, а кобелі — на 13,8% довше. Тож, це є важливою та абсолютно нормальною практикою. Крім того, коли спеціалісти стерилізують собак, вони також оглядають тварину на наявність інших захворювань, які розповсюджені для вуличних собак та роблять їй вакцинацію.

 «Ми колемо собакам вітчизняну вакцину гарної якості, антибіотик та знеболювальні препарати використовуємо, щоб собачкам неболюче було. Тому вони себе гарно почувають, ніхто не скавчить, не плаче. В цілому сама стерилізації займає від 20 до 40 хвилин, залежно від стану здоров’я чи віку. Потім ми її перетримуємо декілька днів, а коли приходить час, оглядаємо, і бригада повертає її на те місце, де взяли собаку. Весь цей час вони їдять, п’ють, в них є кондиціонер, мухоловка, тобто багато того, чого в мене навіть вдома немає. Кондиціонера і мухоловки я не маю» – розповідає лікар ГО «ЗооКонтроль»

Спеціалісти організації підтримують контакт із волонтерами міста та небайдужими містянами. Завдяки цьому вони отримують інформацію про місце скупчення чи життя вуличних собак. Після отримання інформації, кінолог-ветеринар виїжджає на місце, відловлює собак та привозить їх до місця проведення огляду, операції та післяопераційного догляду. 

Як впливає стерилізація на собаку та на безпеку людей у місті

Спеціалісти організації розповіли нам, що у собак є декілька типів агресії. Своєю роботою вони унеможливлюють прояви найбільш розповсюдженого типу – це статева агресія. До того ж завдяки вакцинації ветеринари роблять профілактику сказу. Ця хвороба є дуже смертельною для тварин без лікування та при укусі може передатися людині. Тварини, які хворі на сказ також можуть проявляти агресію. Після всієї процедури на тварину одягають спеціальну бирку, щоб люди могли зрозуміти, що така собака стерилізована та вакцинована. Крім того, завдяки підшкірному чіпу, який також вживляється собаці, неможливо сфальсифікувати факт вакцинації. Тому що підшкірний чіп має унікальний код, який можна дізнатися, просканувавши ідентифікувати собаку.

«Оброблені нами собаки будуть мати кліпсу на вусі. В цьому році вона салатова. Колір кожного року міняється, і тому за кольором кліпси можна з’ясувати, якого року вакцинована собака. Тож, якщо, не дай Боже, когось із містян буде покусано собакою, наші оброблені собаки мають чіп підшкірний. Ми після роботи надаємо адміністрації документацію відповідно стосовно виконаної нашої роботи, де список оцих чіпів і кожна собака помічена. Тобто, якщо ситуація, коли собака кусає, її відловлюють, сканують її чіп і виявляють, що з такого року вона була вакцинована від сказу. Вакцина від сказу зазвичай має тривалість імунітету, який вона викликає, близько трьох років. Тобто на три роки більшість собак захищені від сказу» – пояснив лікар

Завдяки такій інформації лікарі зможуть ефективніше підбирати план лікування людини, якщо так сталося, що її покусала вулична собака. 

Як себе поводитися з вуличними собаками: паради спеціалістів

Редакція також розпитала спеціалістів ЗооКонтролю щодо основних правил поводження із собаками, особливо, тих, які варто знати дітям. 

«Тут можна підійти масштабно, комплексно. Починаючи з того, що потрібно прищеплювати любов до братів наших менших, вчити, що не потрібно їх бити, навіть коли вони безпомічні й маленькі. Не потрібно їх викидати на вулицю. Ми ж відповідальні за тих, кого приручили. І потрібно ставитися відповідально до тваринок. Неважливо, це собака, котик чи папуга, ще там хтось, якась мишка» – радить лікар

Також, важливо навчити дитину, як правильно поводитися в присутності будь-якої собаки. Ветеринар розповідає, що заздалегідь ми не знаємо, агресивна собака чи ні. Тому не варто робити ніяких різких рухів, нахилянь, імітацій, що ви берете камінь чи палку. Треба просто спокійно займатися своїми справами, обходити й не втручатися в життя собаки. Тобто, собака живе своїм життям, а люди своїм. Втім, якщо вже так трапилася, що собака побігла за дорослим чи дитиною, то механізм дій змінюється.

«В таких випадках ми повертаємося обличчям до собаки, стоїмо, руки по швах і потихеньку-потихеньку відступаємо. Тому що дати бій собаці не кожна доросла людина зможе, а дитина тим паче. Тому обережно повертаємося обличчям, якщо є щось в руках, наприклад, сумка, ми не замахуємося, а просто виставляємо між собою і собакою, і потихеньку відступаємо, щоб не нападати» – пояснює ветеринар.

Читайте також:

• Як отримати статус багатодітної сім’ї
• Як діяти, якщо ви опинилися під завалом разом із дитиною: поради від ДСНС та UNICEF

Що це за петиція, хто став її ініціатором та чому мешканці вимагають перевірки діяльності комунального підприємства – детальніше читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA.

На платформі електронних петицій Вільногірської громади з’явилося звернення до міського голови, депутатів міської ради та органів місцевого самоврядування щодо проведення незалежного фінансового аудиту діяльності комунального підприємства “УК “Жилкомсервіс””.

Ініціатори петиції стверджують, що до громадської організації “Спільна справа Вільногірської територіальної громади” звернулися містяни, які помітили, на їхню думку, значні та необґрунтовані витрати бюджетних коштів.

У чому суть претензій

У тексті петиції йдеться про те, що вартість окремих робіт, послуг і закупівель комунального підприємства нібито є “завищеною в рази” та не відповідає фактичному стану міської інфраструктури й якості виконаних робіт.

Автори звернення вважають, що існує системна невідповідність між значними витратами з бюджету та реальним результатом, який бачать мешканці.

У петиції прямо вказано на підозри щодо необгрунтованих розтрат бюджетних коштів через, як зазначають автори, безпідставне завищення цін. 

Що вимагають мешканці

У зверненні сформульовано три основні вимоги:

1. Провести незалежний фінансовий аудит діяльності КП “УК “Жилкомсервіс”” Вільногірської міської ради.
2. Оприлюднити результати перевірки у місцевих засобах масової інформації.
3. У разі виявлення порушень у діях посадових осіб підприємства – звернутися до правоохоронних органів.

Ініціатори наголошують, що аудит має бути прозорим і публічним, аби громада могла побачити, як саме використовуються бюджетні кошти.

Як підтримати петицію

Наразі триває збір підписів. Якщо петиція набере необхідну кількість голосів, її мають офіційно розглянути представники місцевої влади.

Підтримати звернення можна на платформі електронних петицій Вільногірської громади. Для цього необхідно зареєструватися або авторизуватися на порталі місцевих петицій. 

Станом на момент написання матеріалу петиція вже зібрала 18 підписів із 100 необхідних для розгляду. 

Ситуація навколо діяльності комунального підприємства може стати одним із найрезонансніших питань у місті найближчим часом, адже йдеться про використання бюджетних коштів – грошей усієї громади.

Читайте також:

Мільйонні дотації та відмова від будинків: чому в міській раді вимагають звільнити керівника “Жилкомсервісу”

Він пережив війну в Афганістані, ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, отримав бойову нагороду і вже у незалежній Україні знову взявся за службу. Ветеран Олександр Колєснік із Вільногірська – людина, чия біографія охоплює одразу кілька епох і трагедій.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з ним про життя, війну, справедливість і те, чому ветерани сьогодні змушені справлятися самі.

Дитинство, армія і дорога в Афганістан

Олександр Колєснік народився у селі Комісарівка П’ятихатського району. Після школи навчався у Дніпрі, але довго цивільним життям пожити не встиг – його призвали до армії.

Жодного вибору тоді не було.

“Раніше не питали – хочеш чи не хочеш. Куди попав, туди й попав”, – замислившись згадує він.

Після військового навчання його направили до Афганістану, у провінцію Газні. Там він провів два роки служби.

Підриви, бій і нагорода за відвагу

Найбільше у пам’яті ветерана – бойові епізоди 1986 року. Двічі він підривався на міні, і ці моменти, каже, не стираються з пам’яті. Під час одного з таких випадків підрозділ потрапив у засідку.

“Був підрив, потім одразу бій. Загинув наш старший лейтенант. Ми залишилися удвох, обидва поранені”, – розповідає Колєснік.

Попри поранення і контузію, він зумів зорієнтуватися та викликати підмогу. Евакуація врятувала життя.

За цей бій він отримав орден Червоної Зірки.

Примітка. Орден Червоної Зірки – це одна з найперших і найпоширеніших радянських військових нагород, заснована 6 квітня 1930 року. Він вручався за визначні заслуги в обороні СРСР, зміцненні державної безпеки, а також за відвагу у воєнний та мирний час.

“Мене нагородили за той випадок, коли ми потрапили в засаду”, – каже він.

Як війна змінює людину

За словами ветерана, війна не минає безслідно – вона змінює не лише обставини, а й саму людину.

“Після війни зовсім інакше дивишся на життя. Розумієш, що воно таке насправді”, – пояснює він.

Те, що раніше здавалося буденним, після фронту набуває іншого значення. Армія, каже чоловік, навчила його головному принципу – жити по справедливості і по совісті.

Чорнобиль: страх, про який не говорили

Повернувшись із Афганістану, Олександр працював водієм. У 1988 році його відправили до Чорнобильської зони.

Він не був безпосередньо на реакторі, але займався перевезенням зараженого ґрунту.

“Страх був – через радіацію. Але тоді багато чого не розповідали. Ми не знали всієї правди”, – згадує він.

У той час уже тривало будівництво Славутича – нового міста для переселенців із зони відчуження. Його зводили унікальним способом: до роботи долучилися різні республіки тодішнього СРСР, і кожна будувала свій окремий мікрорайон.

Так з’явилися квартали, створені будівельниками з Литви, Грузії, Латвії, Вірменії, України та інших республік. Кожен із них мав свої архітектурні особливості – від планування вулиць до стилю будинків і навіть озеленення.

“Кожна республіка будувала свій квартал. Дуже гарне місто вийшло”, – згадує ветеран.

Знову у строю: служба в ДФТГ

Після початку повномасштабної війни він не залишився осторонь – вступив до добровольчого формування територіальної громади.

Рішення пояснює просто: “Поступив по совісті. Я знаю, що таке війна”.

Водночас підкреслює: сучасна війна зовсім інша.

“Зараз – це війна дронів. У нас такого не було”, – говорить він.

Голова Ради ветеранів: проблеми без прикрас

Сьогодні Олександр Колєснік очолює Раду ветеранів у Вільногірську.

Однак каже: ветеранська спільнота нині стикається з серйозними труднощами.

Найбільша проблема – відсутність навіть базових ресурсів.

“У нас немає навіть техніки – ні комп’ютера, ні принтера. Все робимо своїми силами”, – розповідає ветеран.

Частково допомогу обіцяють, але системної підтримки, за його словами, бракує.Держава виплачує пенсії та разову щорічну допомогу.

“Хочеться, щоб нас не забували”, – каже Олександр.

Раніше ветеранів підтримували й організації, але через війну ці програми практично зникли.

Звернення до молоді: “Краще спорт, ніж вулиця”

Олександр Колєснік переконаний: багато залежить від молодого покоління. І саме зараз важливо, куди воно спрямовує свою енергію.

Він закликає підлітків не марнувати час безцільно.

“Краще займатися спортом, ніж просто тинятися по дворах”, – каже він.

На його думку, молоді бракує організованого дозвілля – гуртків, секцій, можливостей для розвитку.

Принцип життя – справедливість

Попри пережите, ветеран залишається вірним простому правилу:

“Я люблю, щоб було все по справедливості і по совісті”.

Саме цей принцип, за його словами, допоміг пройти війну, Чорнобиль і всі випробування життя.

Історія Олександра Колєсніка – це не лише про минуле. Це про відповідальність, пам’ять і те, як люди, які вже пережили війну, знову стають до строю. І водночас – про те, що навіть сьогодні вони часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами.

Читайте також:

Військовий, який перетворив фронт на музику: історія Олександра з Камʼянського