Сучасна українська література: що почитати вільногірцям

Читання сучасної української літератури набуває все більшої популярності, відкриваючи нові голоси та теми, які відображають реалії сьогодення. Книги українських авторів не лише зачіпають важливі соціальні й культурні питання, але й сприяють формуванню національної ідентичності, залучаючи до діалогу читачів різних поколінь.

Редакція Вільногірськ.IN.UA зібрала топ творів сучасної української літератури.

Книги сучасної української літератури

Ілларіон Павлюк «Я бачу вас цікавить пітьма»

Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір — серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати… У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.

Андрій Семʼянків «Танці з кістками»

Проста, на перший погляд, історія про патологоанатома-невдаху. Северина не цінують на роботі й мало платять, з особистим життям чоловіка відбувається щось незрозуміле, самооцінка на нулі. Тож перебуваючи практично на дні, він одразу ж хапається за можливість трохи заробити. Крок за кроком, рішення за рішенням патологоанатом змінюється, трансформується — так в усіма зневаженого чоловіка на межі алкоголізму спершу проростає впевненість у собі, а за нею і безпринципність. Скоївши один злочин, він набагато легше вчиняє інший, а за ним і наступний. Те, що вчора Северин вважав неприпустимим, стає новою нормою. Та й узагалі виникає питання: чи здатен він тепер зупинитися і як далеко може зайти?

Тамара Горіха Зерня «Доця»

Ця книга про любов. Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас – це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Та де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії – і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору.

Люко Дашвар «РАЙ.центр»

Чи можна досягти успіху, не зрадивши себе?

Люба впевнена, що так. Вона вчиться, працює в заможній родині і навіть змогла приборкати нахабну господиню. Але несподівано перед дівчиною постає вибір — залишатися гордою і самотньою чи бути поруч з коханим хлопцем, мати якого — та сама жінка, в якої вона працювала…

Сергій Жадан «Інтернат»

Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі… Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім…

Цей топ-5 книжок неабияк зацікавить молодь.

Читайте також:

• Фільми для створення осіннього настрою:підбірка
• Як зменшити ризик захворювань восени:поради

Що це за петиція, хто став її ініціатором та чому мешканці вимагають перевірки діяльності комунального підприємства – детальніше читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA.

На платформі електронних петицій Вільногірської громади з’явилося звернення до міського голови, депутатів міської ради та органів місцевого самоврядування щодо проведення незалежного фінансового аудиту діяльності комунального підприємства “УК “Жилкомсервіс””.

Ініціатори петиції стверджують, що до громадської організації “Спільна справа Вільногірської територіальної громади” звернулися містяни, які помітили, на їхню думку, значні та необґрунтовані витрати бюджетних коштів.

У чому суть претензій

У тексті петиції йдеться про те, що вартість окремих робіт, послуг і закупівель комунального підприємства нібито є “завищеною в рази” та не відповідає фактичному стану міської інфраструктури й якості виконаних робіт.

Автори звернення вважають, що існує системна невідповідність між значними витратами з бюджету та реальним результатом, який бачать мешканці.

У петиції прямо вказано на підозри щодо необгрунтованих розтрат бюджетних коштів через, як зазначають автори, безпідставне завищення цін. 

Що вимагають мешканці

У зверненні сформульовано три основні вимоги:

1. Провести незалежний фінансовий аудит діяльності КП “УК “Жилкомсервіс”” Вільногірської міської ради.
2. Оприлюднити результати перевірки у місцевих засобах масової інформації.
3. У разі виявлення порушень у діях посадових осіб підприємства – звернутися до правоохоронних органів.

Ініціатори наголошують, що аудит має бути прозорим і публічним, аби громада могла побачити, як саме використовуються бюджетні кошти.

Як підтримати петицію

Наразі триває збір підписів. Якщо петиція набере необхідну кількість голосів, її мають офіційно розглянути представники місцевої влади.

Підтримати звернення можна на платформі електронних петицій Вільногірської громади. Для цього необхідно зареєструватися або авторизуватися на порталі місцевих петицій. 

Станом на момент написання матеріалу петиція вже зібрала 18 підписів із 100 необхідних для розгляду. 

Ситуація навколо діяльності комунального підприємства може стати одним із найрезонансніших питань у місті найближчим часом, адже йдеться про використання бюджетних коштів – грошей усієї громади.

Читайте також:

Мільйонні дотації та відмова від будинків: чому в міській раді вимагають звільнити керівника “Жилкомсервісу”

Він пережив війну в Афганістані, ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, отримав бойову нагороду і вже у незалежній Україні знову взявся за службу. Ветеран Олександр Колєснік із Вільногірська – людина, чия біографія охоплює одразу кілька епох і трагедій.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з ним про життя, війну, справедливість і те, чому ветерани сьогодні змушені справлятися самі.

Дитинство, армія і дорога в Афганістан

Олександр Колєснік народився у селі Комісарівка П’ятихатського району. Після школи навчався у Дніпрі, але довго цивільним життям пожити не встиг – його призвали до армії.

Жодного вибору тоді не було.

“Раніше не питали – хочеш чи не хочеш. Куди попав, туди й попав”, – замислившись згадує він.

Після військового навчання його направили до Афганістану, у провінцію Газні. Там він провів два роки служби.

Підриви, бій і нагорода за відвагу

Найбільше у пам’яті ветерана – бойові епізоди 1986 року. Двічі він підривався на міні, і ці моменти, каже, не стираються з пам’яті. Під час одного з таких випадків підрозділ потрапив у засідку.

“Був підрив, потім одразу бій. Загинув наш старший лейтенант. Ми залишилися удвох, обидва поранені”, – розповідає Колєснік.

Попри поранення і контузію, він зумів зорієнтуватися та викликати підмогу. Евакуація врятувала життя.

За цей бій він отримав орден Червоної Зірки.

Примітка. Орден Червоної Зірки – це одна з найперших і найпоширеніших радянських військових нагород, заснована 6 квітня 1930 року. Він вручався за визначні заслуги в обороні СРСР, зміцненні державної безпеки, а також за відвагу у воєнний та мирний час.

“Мене нагородили за той випадок, коли ми потрапили в засаду”, – каже він.

Як війна змінює людину

За словами ветерана, війна не минає безслідно – вона змінює не лише обставини, а й саму людину.

“Після війни зовсім інакше дивишся на життя. Розумієш, що воно таке насправді”, – пояснює він.

Те, що раніше здавалося буденним, після фронту набуває іншого значення. Армія, каже чоловік, навчила його головному принципу – жити по справедливості і по совісті.

Чорнобиль: страх, про який не говорили

Повернувшись із Афганістану, Олександр працював водієм. У 1988 році його відправили до Чорнобильської зони.

Він не був безпосередньо на реакторі, але займався перевезенням зараженого ґрунту.

“Страх був – через радіацію. Але тоді багато чого не розповідали. Ми не знали всієї правди”, – згадує він.

У той час уже тривало будівництво Славутича – нового міста для переселенців із зони відчуження. Його зводили унікальним способом: до роботи долучилися різні республіки тодішнього СРСР, і кожна будувала свій окремий мікрорайон.

Так з’явилися квартали, створені будівельниками з Литви, Грузії, Латвії, Вірменії, України та інших республік. Кожен із них мав свої архітектурні особливості – від планування вулиць до стилю будинків і навіть озеленення.

“Кожна республіка будувала свій квартал. Дуже гарне місто вийшло”, – згадує ветеран.

Знову у строю: служба в ДФТГ

Після початку повномасштабної війни він не залишився осторонь – вступив до добровольчого формування територіальної громади.

Рішення пояснює просто: “Поступив по совісті. Я знаю, що таке війна”.

Водночас підкреслює: сучасна війна зовсім інша.

“Зараз – це війна дронів. У нас такого не було”, – говорить він.

Голова Ради ветеранів: проблеми без прикрас

Сьогодні Олександр Колєснік очолює Раду ветеранів у Вільногірську.

Однак каже: ветеранська спільнота нині стикається з серйозними труднощами.

Найбільша проблема – відсутність навіть базових ресурсів.

“У нас немає навіть техніки – ні комп’ютера, ні принтера. Все робимо своїми силами”, – розповідає ветеран.

Частково допомогу обіцяють, але системної підтримки, за його словами, бракує.Держава виплачує пенсії та разову щорічну допомогу.

“Хочеться, щоб нас не забували”, – каже Олександр.

Раніше ветеранів підтримували й організації, але через війну ці програми практично зникли.

Звернення до молоді: “Краще спорт, ніж вулиця”

Олександр Колєснік переконаний: багато залежить від молодого покоління. І саме зараз важливо, куди воно спрямовує свою енергію.

Він закликає підлітків не марнувати час безцільно.

“Краще займатися спортом, ніж просто тинятися по дворах”, – каже він.

На його думку, молоді бракує організованого дозвілля – гуртків, секцій, можливостей для розвитку.

Принцип життя – справедливість

Попри пережите, ветеран залишається вірним простому правилу:

“Я люблю, щоб було все по справедливості і по совісті”.

Саме цей принцип, за його словами, допоміг пройти війну, Чорнобиль і всі випробування життя.

Історія Олександра Колєсніка – це не лише про минуле. Це про відповідальність, пам’ять і те, як люди, які вже пережили війну, знову стають до строю. І водночас – про те, що навіть сьогодні вони часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами.

Читайте також:

Військовий, який перетворив фронт на музику: історія Олександра з Камʼянського