Центр центр з розшуку осіб оснащений приладами для швидкісного визначення ДНК, що дозволить родичам зниклих осіб на місці здавати біологічні зразки для подальшого порівняння та ідентифікації загиблих.

Про це повідомляє Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Центр об’єднує зусилля поліцейських з Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей і функціонуватиме на єдиній локації в Дніпрі. У ньому працюватимуть слідчі, працівники карного розшуку, криміналісти та спеціалісти, що займаються розшуком безвісти зниклих осіб.

“Центр має стати комунікаційним хабом для всіх органів, уповноважених на розшук та облік осіб, зниклих безвісти за особливих обставин: представників Уповноваженого з питань зникнення безвісти осіб за особливих обставин, представників сил безпеки і оборони, ТЦК, військових частин, а також громадських і міжнародних організацій та органів державної влади, що опікуються соціальними питаннями родин зниклих безвісти.”, –  зазначив перший заступник Голови Національної поліції України – начальник Головного слідчого управління Максим Цуцкірідзе.

Справи щодо розшуку безвісно зниклих осіб та розслідування кримінальних проваджень вестимуть поліцейські, які спеціалізуються на цих питаннях.

Центр розташований за адресою: м. Дніпро, ж/м Тополя-3, бульвар Платонова, 19-а

Також в центрі працюють телефони гарячих ліній, за якими слідчі надаватимуть детальні консультації:

• (095) 735 56 52 ГУНП в Донецькій області
• (099) 774 52 23 ГУНП в Луганській області
• (068) 463 40 29 ГУНП в Дніпропетровській області

Читайте також:

• Безоплатна медична допомога для ВПО, при інфаркті міокарда, надається у 78 лікарнях країни
• Ворог влучив у п’ятиповерхівку в Кривому розі: є постраждалі

Вільногірський міський суд 3 грудня виніс вирок щодо місцевого жителя, якого обвинувачували в умисному нанесенні легких тілесних ушкоджень своїй сестрі.

Про це йдеться у рішенні суду по справі № 174/1571/25.

Що встановив суд

За матеріалами провадження, інцидент стався пізно ввечері 29 жовтня. Солдат, який проходив службу під час мобілізації, перебував у квартирі своєї сестри. Між родичами спалахнула сварка, що завершилася ударом — чоловік вдарив жінку кулаком по обличчю, коли вона лежала на ліжку.

В наслідок дії на її повіках утворилися синці, які медики кваліфікували як легкі тілесні ушкодження.

У суді військовослужбовець визнав свою провину. Потерпіла також підтвердила обставини та надала згоду на розгляд справи у спрощеному провадженні. Це означає, що суд не проводив засідань із допитом сторін — рішення ухвалювалося на підставі матеріалів слідства та визнання вини.

Судом встановлено, що обвинувачений раніше не судимий, служить у військовій частині, має постійне місце реєстрації та щиро розкаявся, що суд відніс до пом’якшуючих обставин.

У результаті військовослужбовця визнано винним за ч.1 ст.125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження). Йому призначили штраф у розмірі 850 гривень — це 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Читайте також:

У Вільногірську чоловік сплатить 850 гривень штрафу за побиття неповнолітнього

В її руках народжувалися вази, келихи, салатники й навіть кришталеві лебеді. Надія Цуркан понад сімнадцять років працювала на Вільногірському скляному заводі  та пам’ятає часи, коли вироби з кришталя прикрашали оселі по всьому місту. За її словами робота була не простою, але вона з теплом та гордістю згадує ті часи. 

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалась із пані Надією, детальніше про її історію читайте в матеріалі.

Дитинство у Вільногірську та шлях до заводу

Надії Цуркан 71 рік, вона переїхала до Вільногірська ще у семирічному віці з Кіровоградської області. Тут у 1962 році пішла до новоствореної Вільногірської другої школи, яку успішно завершила. Потім вступила до технікуму у Кам’янському, на той момент Дніпродзержинську, де здобула фах, а після навчання працювала кухарем на поїзді два роки.

Згодом, залишила роботу в дорозі та повернулась до Вільногірська. Певний час вона працювала комірницею на консервному заводі, а після сезону — вирішила спробувати себе на скляному виробництві.

У 1978 році Надія прийшла на Вільногірський скляний завод, вона була однією з перших жінок у кришталевому цеху. 

Робота з кришталем: від ваз до квітів

У скляному цеху пані Надія пропрацювала 17,5 років — до моменту, коли виробництво кришталя закрилося.

Її роботою була нарізка візерунків на кришталевих виробах: вазах, склянках, салатниках, попільничках.

Надія Цуркан згадує, що робота була важкою, адже доводилося постійно мати справу зі скляним пилом, який може бути шкідливим для здоров’я. Втім, вона не відчувала значного впливу на своє самопочуття й каже, що сприймала це просто як частину роботи.

У зміні на нарізці працювало приблизно 12 людей. Поруч — обрубники, шліфувальники, робітники на пресах. Надія тепло згадує колектив: “Ми були дружні, один за одного стояли. У нас не було особливих конфліктів чи пригод — просто гарна робоча атмосфера. Часто разом їздили на суботники, на збирання картоплі та кукурудзи — усе це було з ентузіазмом і по-товариськи”.

Унікальні вироби та майстерність колег

Особливу гордість у Надії викликають вироби, які майстри виготовляли поза планом — для душі.

У скляному цеху робітники, які видували кришталь, власноруч створювали лебедів, троянди, нарциси.

“Це були вироби не на продаж — їх робили для себе, як сувеніри або подарунки”,  — розповідає Надія.

На продаж завод випускав широке різноманіття продукції: квіткові вази різних форм, вази для фруктів, салатники, попільнички, келихи та склянки місткістю від 60 до 300 грамів.

Також завод виготовляв елементи для люстр — кришталеві пелюстки, великі топазові елементи. Сировина для кришталя тоді надходила з різних частин світу: кислоту привозили з Середньої Азії, пісок — із Прибалтики.

Після початку економічних труднощів у країні виробництво стало збитковим — і кришталевий цех закрили.

Після закриття цеху — новий етап

Після зупинки виробництва кришталю Надія ще три роки працювала у виробництві пляшок.

Хоча Надія вже давно не працює на заводі, вона радіє, що виробництво відновилося і розвивається.

“Я рада за людей, що завод піднявся. Є робочі місця — і це головне”.

Вона зізнається, що часу стежити за оновленнями заводу майже немає — живе зараз в іншій країні й приїжджає додому тільки раз на рік. Але з колегами підтримує зв’язок, періодично спілкується.

“Бажання і дисципліна”: порада молодим працівникам

Наостанок Надія Цуркан поділилася тим, що вважає найважливішим для кожного, хто тільки починає працювати на скляному виробництві. За її словами, успіх у цій справі залежить не лише від уміння, а й від ставлення до роботи: “Потрібні бажання і дисципліна. Робота важка, по 12 годин, але якщо хочеш — все вийде. Головне, щоб завод розвивався і підтримував нашу країну”.

Пані Надія каже, що попри всі труднощі та роки, які минули, вона й досі з теплотою згадує час, проведений у кришталевому цеху. Передусім — дружній колектив, майстерність колег, а також ті моменти, коли на її очах зі шматка розпеченої скломаси створювали витончені вироби.

“Приємно все це згадувати і поділитись історією”, — каже вона на завершення.

Читайте також:

У Вільногірську відкрили новий волонтерський центр: місце тепла, світла та незламної підтримки ЗСУ