Три роки Олександр Холод проживає сам. За допомогою небайдужих, які приїжджають щотижня, порається по господарству. Чоловік має інвалідність, через це потребує допомоги від влади. Улюблена справа: збирати гриби та насолоджуватися тишею природи.

Більше в матеріалі Вільногірськ IN.UA

Авторка: Наталія Філоненко

У Соколове проживає одна людина

Відомо, що у Вільногірську офіційно зареєстровано 19 тисяч 17 людей. Якщо порівнювати села громади  – найбільша чисельність жителів у селі Посуньки – 416 людей. Натомість найменше офіційно зареєстрованих людей в селі Соколове – 3.

Журналісти редакції відвідали село Соколове, де зустріли всього одну людину – 50-річного чоловіка. Це Олександр Холод, у 2021 році через матеріальні труднощі він вирішив переїхати до села де мало людей, щоб бути з природою на одинці. На момент переїзду в селі було вісім хатинок. У Соколове немає ні магазину і шлях до  маршрутної зупинки пролягає майже в три кілометри.  В одному з будинків поселився Олександр. В помешканні чоловіка є світло, телевізор, газова плита, меблі. Є все для приготування їжі та відпочинку. Воду чоловік приносить з криниці. Проживає чоловік сам, дружини та дітей немає.

«Криниця, яку три роки тому я вирив у себе у дворі, зараз пересохла. Тому ходжу нижче села по декілька разів, щоб принести хоча б пару відер. Добре, що в мене є близькі люди, які приїздять і допомагають по хатнім справам кожні вихідні», – каже Олександр.

Чоловік через хворобу отримав інвалідність. Понад 10 років пересувається на милицях, бо немає однієї ноги. Найважче взимку, коли дорога до зупинки  заметена снігом і чоловіку складно долати три кілометри, щоб дістатися міста. У Вільногірськ чоловік їздить, щоб придбати ліки та необхідні речі по господарству.

«Олександру дуже складно. Ми ж розуміємо, що багато він не привезе з міста. Тому ми йому і допомагаємо, як можемо. Кожні вихідні приїздимо і привозимо продукти, щоб на тиждень вистачало. Я прошу міську владу допомагати хоча б раз на місяць привозити продуктовий набір та знеболювальні ліки йому. Матеріально нам важко», – каже небайдужа людина Тетяна Подолянчук.

Яку допомогу отримує чоловік від громади

Отримує чоловік соціальну допомогу в розмірі 2 200 гривень. Торік оформлював субсидію та отримав матеріальну допомогу на дрова та балон газу в розмірі 7 600 гривень. При цьому машина твердого палива коштувала у 2023 році 10 500 гривень. А у 2024 році така машина деревини коштуватиме Олександру 12 000 гривень.

Олександр Холод народився у Посуньках Вільногірської громади, де проживала вся його родина. Після розлучення батьків чоловік став заробляти власні кошти. Неодноразово виїжджав за кордон на заробітки. А вже у 1996 році назавжди переїхав в Україну. Працював на скляному заводі. Також був найманим працівником у фермерів громади.

Зараз чоловік вирощує городину на власному тихому і далекому від людей подвір’ї. Власноруч крутить самокрутки з тютюну. Годує свою худобу: кіз, курей, гусей, качок. Ще розділяють самотність чоловіка вірні йому два пси. Також улюбленою справою є збирання грибів.

 «Коли дощова погода я збираю гриби навіть у дворі. Не треба нікуди ходити, щоб зібрати та законсервувати до 10 літрів грибів», – ділиться Олександр Холод.

Читайте також:

• У Вільногірській громаді офіційно проживає понад 20 тисяч людей: найменше жителів у селі Соколове — 3 людини
• Вільногірськ моє друге рідне місто: історія переселенця з Херсонщини

11 річний Федір має мрію — стати професійним художником і колись організувати власну виставку. Творчі роботи хлопчика вже можна побачити на шкільних виставках у ліцеї, де він навчається.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з Федором та його мамою — і ділиться історією про талант, натхнення та родинну підтримку.

Малює, мріє, надихає: історія юного вільногірця

У Вільногірську живе 11-річний хлопчик, який вражає своєю щирістю та творчим баченням світу. Федір Слишкін активно малює, ліпить з пластиліну та глини, вигадує власних персонажів і мріє стати художником. 

Творчість супроводжує його з раннього віку. Він залюбки малює на різні теми — від природи до улюблених героїв мультфільмів і комп’ютерних ігор.

“Мені дуже подобається мій малюнок персонажа Стіча з мультфільму “Ліло і Стіч”, — ділиться Федір.

У розмові з журналісткою Вільногірськ IN.UA хлопчик зазначив, що особливо надихають його яскраві кольори та казкові історії.

“Я люблю малювати природу, фрукти, овочі, а також цікавих героїв мультиків та персонажів з комп’ютерних ігор, в які я граю. Найбільше мені подобається малювати синім кольором, тому що більшість моїх персонажів сині й він мені нагадує небо”, — розповів Федір.

У своїх роботах юний митець переважно використовує олівці, хоча іноді звертається й до фарб. Удосконалює свої роботи юний вільногірець на гуртку з малювання.

“Малювати фарбами — це цікаво, але довше. А олівцями — швидше і простіше”, — пояснює Федір.

Окрім малювання, він активно займається ліпленням та шиттям. Створює з пластиліну й глини фігурки героїв, тварин та навіть фантастичних істот. Першу свою іграшку Федір пошив у 2022 році, тоді йому було 8 років.

Підтримка, що надихає: творча історія родини

“Коли я малюю або займаюсь ліпленням чи шиттям я відчуваю спокій і мені це подобається”, — поділився Федір своїми емоціями з журналісткою Вільногірськ IN.UA.

Його мама, пані Яніна, розповідає, що родина всіляко підтримує сина: 

“Ми завжди допомагаємо сину у будь-яких його починаннях, залюбки сідаю з ним малювати та вже й сама навчилась цієї справи. Федір сам почав шити, але якщо є якісь складні деталі, то я йому можу допомогти. Ідеї для своїх іграшок та виробів Федір придумує самостійно. З батьком купуємо всі необхідні матеріали, заохочуємо до нових ідей, не обмежуємо його фантазію”.

Мама Федора, Яніна, уважно стежить за його творчим розвитком, заохочує малювати, ліпити, вигадувати. На власному досвіді переконалась, як важливо для дитини мати підтримку з боку батьків. Саме тому Яніна дала пораду іншим родинам у громаді:

“Не бійтеся давати дитині свободу у творчості. Навіть якщо ви не одразу бачите результат — підтримка дуже важлива. Завдяки творчості діти відволікаються від своїх страхів. Розвивають свою уяву, нові можливості. Не обов’язково займатись на платних гуртках, є безліч відеоуроків, майстер-класів, інформації у соціальних мережах, завдяки яким можна всією родиною підтримувати та займатись розвитком таланту своїх дітей”. 

Творчий досвід дітей у Вільногірську доводить, що щира підтримка батьків може стати вирішальною у розкритті дитячих талантів. Так відбувається і в родині Федора. Під час розмови він з усмішкою розповідав, як мама підтримує його захоплення: зберігає малюнки, надихає пробувати нове й вірить у його мрію стати художником.

Читайте також:

• Від захоплення у дитячому садочку до персональної виставки: історія Аріни Затульної з Вільногірська
• “Я хочу, щоб мої пісні торкалися душі кожного слухача”, – історія Вікторії Осіпової, вихованки музичної школи Вільногірська

Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа @Lviv Media Forum. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.

Вадим Коваленко отримав подвійний удару ворожого БпЛА “Ланцет”, під час виконання бойового завдання у 19 травня 2025 року, а 28 травня Вадим помер у лікарні.

На позачерговій сесії Вільногірської міської ради було прийнято рішення про присвоєння Вадиму Коваленку посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин Вільногірської територіальної громади”

Вадим народився 21 листопада 1969 року у місті Вільногірськ. Після закінчення середньої школи №1 вивчився на екскаваторника у нашому місцевому професійно-технічному училищі (зараз – Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти).

19 травня 2025 року, під час виконання одного із таких завдань, налетіли ворожі “Ланцети”… Удар був настільки сильним, що Вадим Коваленко отримав цілий ряд важких поранень, вражень життєво важливих органів. Його бойовий побратим, сам поранений, не залишив Вадима Борисовича, виніс із палаючого екскаватора, разом із іншими побратимами доставив до медслужби. Потім була реанімація в одній із клінічних лікарень Запоріжжя. Однак, врятувати життя воїна не виправдались.

28 травня 2025 року старший солдат Вадим Коваленко, не приходячи до свідомості, помер.