У Вільногірську чотирьом захисникам присвоять звання “Почесний громадянин громади” (посмертно)

На розгляд Вільногірської міської ради винесено проєкт рішення про присвоєння звання “Почесний громадянин Вільногірської міської територіальної громади” чотирьом військовослужбовцям, які загинули, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

Більше — на Вільногірськ IN.UA 

За особисту мужність, героїзм та вірність військовій присязі, звання “Почесний громадянин Вільногірської міської територіальної громади” планують присвоїти (посмертно) чотирьом військовослужбовцям:

• Короїд Родіон Сергійович (01.03.1989 – 24.08.2024);

Родіон народився 1 березня 1989 року у Вільногірську. До сьомого класу навчався у загальноосвітній школі №2, після чого разом із родиною переїхав до Німеччини, де певний час мешкав у Берліні. Згодом він прийняв рішення повернутися в Україну. 

У травні 2024 року Родіон добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. 

24 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу поблизу селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області, він проявив справжню відвагу та самопожертву. Його побратим зазнав важкого поранення, і Родіон не залишив його: під вогнем ворога однією рукою вів бій, а іншою намагався евакуювати товариша до безпечних позицій. 

Обидва воїни загинули на полі бою, залишившись вірними військовій присязі та Україні до останнього подиху. Родіон до кінця дотримувався свого життєвого принципу: “Своїх не кидаємо. Зброю не складаємо”. 

• Солдатенко Андрій Юрійович (04.12.1984 – 12.02.2026);

Андрій народився 4 грудня 1984 року у Вільногірську. Навчався у середній школі №2, після чого продовжив навчання у Вільногірському технікумі. 

Починаючи з 2020 року працював на гірничо-транспортному виробництві помічником машиніста екскаватора. 

14 квітня 2022 його було мобілізовано. Пройшовши військову підготовку в Європі за стандартами НАТО, розпочав службу в одній з військових частин Національної Гвардії України. 

12 лютого 2026 року Андрій загинув у бою з російськими військами в Куп’янському районі Харківської області.

• Парфьонов Артем Михайлович (18.01.1984 – 09.12.2024);

Артем народився 18 січня 1984 року у Дніпрі. Надалі мешкав у Вільногірську. Після закінчення загальноосвітньої школи №4 продовжив навчання у місцевому професійно-технічному ліцеї, де здобув професію електрослюсаря. 

Свою трудову діяльність розпочав у 2002 році на підприємстві “Вільногірське скло”, працюючи водієм навантажувача. З 2010 року працював на збагачувальному виробництві Вільногірського гірничо-металургійного комбінату в якості сушильника. Пізніше опанував професію помічника машиніста екскаватора та зарекомендував себе як відповідальний робітник та висококваліфікований спеціаліст. У 2016 році продовжив роботу на Мотронівському гірничо-збагачувальному комбінаті. 

До початку повномасштабної війни Артем жив звичайним життям: працював, дбав про родину, облаштовував побут. Його памʼятають як турботливого чоловіка, доброго батька, уважного сина та надійного друга. 

З початком повтомаштабного вторгнення його життя змінилося: вже 11 березня 2022 року він добровільно вступив до лав Збройних Сил України, не чекаючи повістки.

Після навчання в Кам’янці-Подільському служив механіком-водієм у підрозділі понтонно-мостового батальйону (військові частини А3814 та А4784). Брав участь у бойових діях на Донеччині.

9 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області Артем зник безвісти. Згодом, за результатами слідчих дій та ДНК-експертизи, було встановлено, що саме цей день став останнім у його житті.

• Самойлов Іван Олександрович (08.07.1984 – 17.09.2025).

Іван народився 8 липня 1984 року у Вільногірську. Після завершення навчання у середній школі №2 вступив до закладу в Жовтих Водах, де здобував освіту за спеціальністю “економічна кібернетика” в КВНЗ “Інститут підприємництва “Стратегія” Дніпропетровської обласної ради.

Близько восьми років працював ІТ-спеціалістом у Вільногірському міському суді. Згодом створив сім’ю: разом із дружиною виховував сина. У 2014 році родина переїхала до Дніпра, де Іван продовжив професійну діяльність у сфері інформаційних технологій у судових структурах.

Із початком повномасштабної війни мирне життя було зруйноване. У вересні 2024 року Івана Олександровича мобілізували Новокодацьким районним ТЦК та СП міста Дніпро.

Іван Самойлов проходив службу стрільцем у складі 5 відділення 3 взводу 2 роти батальйону охорони військової частини ТО120. Він виконував бойові завдання на Покровському та Сумському напрямках.

17 вересня 2025 року Іван загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Самотоївка Краснопільської громади на Сумщині. Тривалий час вважався зниклим безвісти — рідні жили з надією та чекали. На жаль, результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель.

Відповідно до проєкту рішення, виконавчий комітет міської ради забезпечить гідне вшанування героїв. У холі приміщення виконкому планують розмістити фотокартки загиблих захисників, а також біографічні довідки, що розповідатимуть про їхній життєвий і бойовий шлях. Окрім цього, будуть представлені інформаційні матеріали, які висвітлюють їхній внесок у захист суверенітету України.

Читайте також:

«Він жив із посмішкою»: історія Станіслава Коцького зі слів сестри та тих, хто називав його Братом

У Кам’янському суд виніс вирок громадянину іншої держави, який із рушниці застрелив знайомого на очах у його дружини та дитини. Причиною події став конфлікт щодо грошового боргу. Суд призначив нападнику 12 років позбавлення волі та зобов’язав виплатити родині загиблого понад 700 тисяч гривень компенсації.

Про це йдеться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Розвиток конфлікту

У грудні 2021 року у місті Верхньодніпровськ між двома чоловіками сталася сварка через невиконані фінансові зобов’язання. Іноземець виступав посередником під час купівлі будинку та заборгував родині 4000 доларів. Словесна перепалка перейшла у бійку, під час якої кредитор завдав боржнику кілька ударів кулаками. Замість звернення до правоохоронних органів іноземець взяв обріз мисливської рушниці, набої та зателефонував дружині потерпілого для з’ясування їхнього місця перебування.

Нападник приїхав автомобілем до дачного будинку в одному із сіл та дочекався приїзду родини. Під час виходу подружжя з малолітньою донькою з машини зловмисник направив на чоловіка зброю. Дружина спробувала закрити собою чоловіка. Нападник вдарив жінку обрізом в обличчя, від чого вона впала на землю. Одразу після цього відбувся постріл. Жертва отримала тяжке дробове поранення лівого плеча, грудної клітки та легені з масивною внутрішньою кровотечею. Смерть настала на місці події.

Докази та спростування версії захисту

Лінія захисту будувалася на твердженні про самооборону та випадковий постріл. Згідно з цією версією, потерпілий нібито атакував нападника металевими вилами, через що зброя вистрілила мимовільно. На підтвердження відсутності прямого умислу обвинувачений посилався на свій професійний військовий досвід, службу в іноземних військових підрозділах та навички інструктора зі стрільби.

Судово-медичні та балістичні експертизи повністю спростували цю версію. На металевих вилах експерти не виявили біологічних слідів чи ДНК нападника. Постріл був здійснений спереду майже горизонтально з відстані від одного до трьох метрів, що унеможливлює версію про випадковий постріл вгору через удар вилами по руці. Професійна військова підготовка стала доказом повного контролю над зброєю з боку обвинуваченого.

Вирок та фінансові зобов’язання

Суд визнав чоловіка винним в умисному вбивстві. Вчинення злочину в присутності малолітньої дитини визнано обтяжуючою обставиною. Суд призначив покарання у вигляді 12 років позбавлення волі та зобов’язав стягнути з підсудного:

• 8 020 гривень витрат на поховання;
• 10 000 гривень витрат на правову допомогу;
• 200 000 гривень моральної шкоди дружині загиблого;
• 500 000 гривень моральної шкоди малолітній доньці;
• 2 166 гривень щомісячних виплат дитині до досягнення нею повноліття у 2032 році;
• 7 208 гривень на користь держави за проведення експертиз.

Читайте також:

Тракториста Вільногірського ГМК засудили за смертельний нещасний випадок на виробництві

Напередодні Дня матері у комунальному закладі “Центр культури і дозвілля” Лихівської селищної ради пройшла особлива подія. Святковий концерт під назвою “Мама — вічна любов!” обʼєднав у єдиному колі матерів, дружин, рідних наших Захисників та мешканців громади. 

Про це повідомляють Новини Лихівської громади. 

Урочисте відкриття та слова вдячності 

Урочистості розпочалися зі звучання Державного Гімну України. Цей символ нашої єдності та незламної любові до рідної землі сповнив серця присутніх гордістю за державу та безмежною вдячністю тим, хто сьогодні виборює її право на свободу. 

Зі словами глибокої поваги до присутніх звернулася очільниця селищної ради Лариса Савченко. У своєму виступі вона підкреслила святу роль матері в житті кожної людини.

Особливі слова підтримки Лариса Савченко адресувала матерям, які втратили своїх дітей на війні, матерям зниклих безвісти воїнів та матерям, чиї діти просто зараз захищають майбутнє кожного з нас. 

Памʼять у цифровому форматі 

До вітального слова приєднався Олександр Охрімчук, який опікується питаннями ветеранської політики у Кам’янській районній військовій адміністрації.

Надзвичайно емоційним моментом стало вшанування пам’яті полеглих Героїв. Лариса Савченко разом з Олександром Охрімчуком передали рідним загиблих воїнів флеш-накопичувачі, на яких збережені відеоісторії про їхніх близьких — вічний цифровий архів їхнього подвигу. 

Матеріали отримали Руслана Михайленко, мати Олександра Андросова, а також Ганна Скакуненко, дружина Валентина Марченка. 

Мистецтво, що лікує душі 

Після офіційної частини заходу відбулася концертна програма. Танцювальні колективи “Незламні” та “Фламінго” подарували присутнім яскраві виступи, наповнивши зал живою енергією та надією. Зі сцени звучали пісні, присвячені найдорожчому — мамі, родині та нашій вільній Україні.

За організацію свята громада щиро дякує КЗ “Центр культури і дозвілля” та відділу освіти, культури, туризму молоді та спорту Лихівської селищної ради, а також співробітникам КУ “Центр надання соціальних послуг”, які приготували для гостей смачне частування після заходу. 

Читайте також:

Що купувала Лихівська селищна рада у квітні 2026 року: аналіз закупівель