У Вільногірську чотирьом захисникам присвоять звання “Почесний громадянин громади” (посмертно)

На розгляд Вільногірської міської ради винесено проєкт рішення про присвоєння звання “Почесний громадянин Вільногірської міської територіальної громади” чотирьом військовослужбовцям, які загинули, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

Більше — на Вільногірськ IN.UA 

За особисту мужність, героїзм та вірність військовій присязі, звання “Почесний громадянин Вільногірської міської територіальної громади” планують присвоїти (посмертно) чотирьом військовослужбовцям:

• Короїд Родіон Сергійович (01.03.1989 – 24.08.2024);

Родіон народився 1 березня 1989 року у Вільногірську. До сьомого класу навчався у загальноосвітній школі №2, після чого разом із родиною переїхав до Німеччини, де певний час мешкав у Берліні. Згодом він прийняв рішення повернутися в Україну. 

У травні 2024 року Родіон добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. 

24 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу поблизу селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області, він проявив справжню відвагу та самопожертву. Його побратим зазнав важкого поранення, і Родіон не залишив його: під вогнем ворога однією рукою вів бій, а іншою намагався евакуювати товариша до безпечних позицій. 

Обидва воїни загинули на полі бою, залишившись вірними військовій присязі та Україні до останнього подиху. Родіон до кінця дотримувався свого життєвого принципу: “Своїх не кидаємо. Зброю не складаємо”. 

• Солдатенко Андрій Юрійович (04.12.1984 – 12.02.2026);

Андрій народився 4 грудня 1984 року у Вільногірську. Навчався у середній школі №2, після чого продовжив навчання у Вільногірському технікумі. 

Починаючи з 2020 року працював на гірничо-транспортному виробництві помічником машиніста екскаватора. 

14 квітня 2022 його було мобілізовано. Пройшовши військову підготовку в Європі за стандартами НАТО, розпочав службу в одній з військових частин Національної Гвардії України. 

12 лютого 2026 року Андрій загинув у бою з російськими військами в Куп’янському районі Харківської області.

• Парфьонов Артем Михайлович (18.01.1984 – 09.12.2024);

Артем народився 18 січня 1984 року у Дніпрі. Надалі мешкав у Вільногірську. Після закінчення загальноосвітньої школи №4 продовжив навчання у місцевому професійно-технічному ліцеї, де здобув професію електрослюсаря. 

Свою трудову діяльність розпочав у 2002 році на підприємстві “Вільногірське скло”, працюючи водієм навантажувача. З 2010 року працював на збагачувальному виробництві Вільногірського гірничо-металургійного комбінату в якості сушильника. Пізніше опанував професію помічника машиніста екскаватора та зарекомендував себе як відповідальний робітник та висококваліфікований спеціаліст. У 2016 році продовжив роботу на Мотронівському гірничо-збагачувальному комбінаті. 

До початку повномасштабної війни Артем жив звичайним життям: працював, дбав про родину, облаштовував побут. Його памʼятають як турботливого чоловіка, доброго батька, уважного сина та надійного друга. 

З початком повтомаштабного вторгнення його життя змінилося: вже 11 березня 2022 року він добровільно вступив до лав Збройних Сил України, не чекаючи повістки.

Після навчання в Кам’янці-Подільському служив механіком-водієм у підрозділі понтонно-мостового батальйону (військові частини А3814 та А4784). Брав участь у бойових діях на Донеччині.

9 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області Артем зник безвісти. Згодом, за результатами слідчих дій та ДНК-експертизи, було встановлено, що саме цей день став останнім у його житті.

• Самойлов Іван Олександрович (08.07.1984 – 17.09.2025).

Іван народився 8 липня 1984 року у Вільногірську. Після завершення навчання у середній школі №2 вступив до закладу в Жовтих Водах, де здобував освіту за спеціальністю “економічна кібернетика” в КВНЗ “Інститут підприємництва “Стратегія” Дніпропетровської обласної ради.

Близько восьми років працював ІТ-спеціалістом у Вільногірському міському суді. Згодом створив сім’ю: разом із дружиною виховував сина. У 2014 році родина переїхала до Дніпра, де Іван продовжив професійну діяльність у сфері інформаційних технологій у судових структурах.

Із початком повномасштабної війни мирне життя було зруйноване. У вересні 2024 року Івана Олександровича мобілізували Новокодацьким районним ТЦК та СП міста Дніпро.

Іван Самойлов проходив службу стрільцем у складі 5 відділення 3 взводу 2 роти батальйону охорони військової частини ТО120. Він виконував бойові завдання на Покровському та Сумському напрямках.

17 вересня 2025 року Іван загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Самотоївка Краснопільської громади на Сумщині. Тривалий час вважався зниклим безвісти — рідні жили з надією та чекали. На жаль, результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель.

Відповідно до проєкту рішення, виконавчий комітет міської ради забезпечить гідне вшанування героїв. У холі приміщення виконкому планують розмістити фотокартки загиблих захисників, а також біографічні довідки, що розповідатимуть про їхній життєвий і бойовий шлях. Окрім цього, будуть представлені інформаційні матеріали, які висвітлюють їхній внесок у захист суверенітету України.

Читайте також:

«Він жив із посмішкою»: історія Станіслава Коцького зі слів сестри та тих, хто називав його Братом

У час, коли навколо освітніх випробувань, як-от НМТ, вирують дискусії, а майбутнє часто здається непевною стежкою, важливо знаходити історії, які надихають та додають віри. Історія двох випускниць з Лихівки, Олександри Вихрист та Софії Мостики, саме з таких. 

Це не просто історія про іспити чи випускний вечір, це 14 років щоденної праці, відданості мрії та вмінню бути різнобічно розвиненими особистостями.

Про це йдеться у Facebook Новини Лихівської громади. 

Від перших кроків до випускного

Усе почалося коли зовсім маленькими дівчатками, у трирічному віці, батьки вперше привели Олександру та Софію до танцювального колективу “Фламінго”. З того часу репетиції стали невід’ємною частиною їхнього життя. 

Минуло 14 років. Ці червневі дні стали для дівчат особливим рубежем – вони успішно завершили навчання та гідно склали НМТ, відкривши собі двері до омріяної вищої освіти. 

І одразу ж після випускного вечора вони вирушили на свій наступний випускний – звітній концерт зразкового танцювального колективу “Фламінго”. Там, разом із іншими випускниками колективу, Олександра та Софія востаннє на цій сцені демонстрували свої вміння та отримали документи, що засвідчують їхню майстерність у мистецтві танцю. 

Таланти, що не мають меж

Олександра та Софія – це особистості, чиї інтереси виходять далеко за межі танцювального майданчика. Вони були активними учасницями шкільної волейбольної команди, де командний дух гартує характер. Та успішно реалізовували себе в індивідуальних творчих напрямках.

Олександра протягом багатьох років опановувала мистецтво живопису у Вільногірській школі мистецтв. Її роботи – це не просто вправи з малювання, це частина культурного ландшафту селища, яку щодня можуть бачити місцеві жителі.

Софія ж знайшла своє покликання у музиці. Вона блискуче закінчила школу мистецтв, оволодівши грою на фортепіано та гітарі.

Секрет успіху – невтомна праця

Поєднувати навчання, спорт, мистецтво та успішне складання  НМТ – завдання не з легких. У їхній історії справджується народна мудрість: “Під лежачий камінь вода не тече”. За їхніми успіхами стоїть титанічна щоденна робота, підтримка батьків та віра в себе.

“Ми вдячні і Олександрі, і Софії за те, що вони багато років щедро ділилися із нами своїми талантами та дарували нам тепло своїх сердець. І ми щиро бажаємо їм впевнено крокувати до своєї мети, ніколи не сумніватися у власних силах і завжди залишатися вірним собі. І нехай усе задумане вами, дівчатка, здійсниться!”, – йдеться у дописі.

Читайте також:

Два золота, срібло і бронза: танцюристи Лихівської громади тріумфально виступили на обласній сцені

19 червня у Саксаганській громаді відбувся Дружній турнір зі спортивної риболовлі, який об’єднав ветеранів та членів їхніх родин з усієї Дніпропетровської області. Захід став важливою подією для спілкування, відпочинку та психологічного розвантаження захисників.

Про йдеться на Facebook Новини Лихівської громади. 

Команда Лихівської селищної територіальної громади продемонструвала високу майстерність та справжній командний дух. За результатами змагань ветерани здобули найвищу відзнаку турніру – “Гроза водойми” (Абсолютний чемпіон) за найбільшу загальну вагу улову.

До складу команди увійшли: 

• Микола Чепурний; 
• Олександр Піддубний; 
• Андрій Воробйов; 
• Владислав Марченко. 
  

Окрім риболовлі, організатори підготували насичену програму: дитячі локації, творчі майстер-класи, інтерактивні розваги та частування польовою кухнею. Розпочався захід із вшанування пам’яті Героїв, які віддали життя за Україну. 

“Саме такі заходи сприяють соціальній адаптації ветеранів, допомагають відновлювати внутрішні сили та зміцнюють звʼязки між громадами Дніпропетровщини”, – йдеться у дописі. 

Читайте також:

Лихівська громада передала військовим автомобіль та гуманітарну допомогу