Кабінет Міністрів ухвалив рішення, яке дозволяє бронювати від мобілізації священнослужителів згідно з переліком посад, затвердженим Державною службою з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС).

Про це йдеться у постанові №1498.

Бронювання священників

Згідно з переліком та критеріями, затвердженими ДЕСС, релігійні організації визнані критично важливими установами. Вони будуть мати рівень значущості, порівнянний з донорськими установами та виконавцями проєктів міжнародної технічної допомоги.

Крім того, на священнослужителів не будуть поширюватися обмеження щодо кількості працівників, що підлягають бронюванню, або обмеження по зарплаті для бронювання.

Відстрочка для священнослужителя буде скасована у разі його звільнення з посади.

Деталі про бронювання священників

У четвер, 26 грудня, уряд вніс зміни до Порядку бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час. Відповідно до цих змін бронювати від мобілізації зможуть тепер і священників.

Читайте також:

• Стрибки напруги електромережі у Вільногірську: поради як уберегти побутову техніку від пошкоджень
• Збитки на 30 мільйонів гривень: директор з Кривого Рогу отримав підозру за неякісні спальники

Грошова допомога до Дня Незалежності України надається одноразово у розмірі від 450 до 3100 гривень.

Про це йдеться у Постанові Кабінету міністрів.

Хто має право на грошову допомогу

Особи з інвалідністю внаслідок війни:

• I групи — 3100 гривень;
• IІ групи — 2900 гривень;
• III групи — 2700 гривень.

Також право на виплати мають:

• Особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною — 3100 гривень.
• Учасники бойових дій, постраждалі на Революції Гідності, неповнолітні в’язні, діти, народжені в місцях несвободи — 1000 гривень.
• Члени сімей загиблих ветеранів, захисників, померлих учасників бойових дій та осіб з інвалідністю — 650 гривень.
• Учасники війни, колишні в’язні, примусово вивезені, діти партизанів і підпільників — 450 гривень.

Читайте також:

• Усе місто зупиниться на хвилину: у Вільногірську оновлять систему сповіщення — сигнал почує кожен район
• В Україні повернуть щоквартальну звітність для ФОП

Українське козацтво залишило глибокий слід в історії — від захисту рідної землі до формування ідеї державності. Їхній дух свободи, самоврядування та відданість Батьківщині й досі надихають українців і формують національну ідентичність.

Від Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, козацьких зимівників до знищення Запорозької Січі – більше читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Фортеця часу: де починається козацька історія

Початки заселення території Верхньодніпровщини сягають козацької доби. Колись це були землі, де проходили захисні рубежі запорожців, а саме укріплення тут мало оборонний характер – як фортеця. “Тут кожен камінь дихає козацьким минулим”, – з хвилюванням розповідає Наталія Іванівна Коновал, директорка Верхньодніпровського краєзнавчого музею.

Запорізька спадщина

В Україні існувало щонайменше близько десяти Запорозьких Січей. За словами директорки, вісім із них були на території сучасної Дніпропетровщини. Ці укріплення – свідки бурхливого розвитку запорозького козацтва, про яке в музеї можна дізнатися не лише з експозицій, а й з реконструйованого макета останньої Запорозької Січі, автором якого є Кузьма Голов’янко.

Мазепа, Полтава і наш край

З музею відкривається ще одна глибока сторінка – історія Івана Мазепи. Після поразки під Полтавою 1709 року шведська армія разом із Мазепою відступала саме через територію сучасного Верхньодніпровська. Тут, за словами директорки, в Дніпровокам’янці залишилася могила трьохсот мазепинців, які прикривали відступ союзних військ.

“У 1748 році онук одного з полеглих козаків поставив хрест на могилі свого діда, який і досі вцілів, незважаючи на війни, революції й бур’яни”, – наголошує Наталія Іванівна.

Козацькі зими й українська Кубань

Після руйнування Січі у 1775 році багато козаків рушили на Кубань, де й заклали підвалини нової спільноти. Проте дехто повертався й назад – зокрема на Верхньодніпровщину.

Архіви музею зберігають дані про п’ять козацьких зимівників на території сучасного міста, включно з зимівником Макара Нагая. Відомо навіть, де саме він був розташований.

“Ми маємо копії документів, які підтверджують – земля надавалась Григорію Потьомкіну, улюбленцю Катерини II. Тут оселилися українці і не тільки, які відслужили 25 років у війську разом зі своїми сім’ями”, – зазначає директорка.

Верхньодніпровськ: з козацької слободи – до міста

Поселення, що виникло довкола зимівника, називалось Григорівкою, пізніше – Новогригорівкою. У 1806 році воно стало повітовим містом і отримало нову назву – Верхній Дніпро (Верхньодніпровськ). Місто зростало, змінювалося, але завжди зберігало зв’язок з козацьким корінням.

“Слава Богу, що назву не змінювали далі, – усміхається пані Наталія, – бо кожна назва – це як ниточка до історії, з минулого в майбутнє”.

Петро Калнишевський: останній кошовий

Історія завершення козацької доби неможлива без згадки про Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорозької Січі. Після зруйнування Січі у 1775 році він був засланий на Соловецькі острови, де провів понад 25 років у неволі й помер у віці понад 100 років.

“На Соловках знайшли плиту з написом: “Останній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський””, – розповідає директорка.

Архітектура міста Архітектура Верхньодніпровська

Будинки ХІХ – початку ХХ століття – теж частина історії. Найцікавіша споруда – будинок повітового земства, збудований у 1876 році за проєктом архітектора Харманського, добудований в 1911 році, він пережив дві війни, революції, підірвані мости і реставрації.

Тут і нині збереглися мармурові сходи, по яких, за переказами, виїжджав на коні Нестор Махно у 1919 році. Основний інтер’єру залишається автентичним, незважаючи на реставрації і перебудови. Багато цікавих місць Верхньодніпрповська можна побачити під час пішохідних екскурсій по місту.