Цієї зими у Вільногірську сталося щось особливе. Посеред щоденних справ, на ринку, біля магазинів і просто на вулицях міста з’явився різдвяний вертеп. Не як сцена чи офіційний захід, а як жива, тепла зустріч. Вперше в історії міста його створила команда ГО “Бджола” — і до цієї ініціативи долучилися не лише вільногірці, а й внутрішньо переміщені особи, які нині живуть у громаді.
Що таке вертеп і чому це більше, ніж вистава
Український вертеп — це давня різдвяна традиція, що поєднує коляду, театралізоване дійство та живе спілкування з людьми. У ньому переплітаються біблійна історія народження Христа, народні персонажі, гумор і глибокі сенси. Вертеп завжди був “поруч із людьми»” — у дворах, хатах, на вулицях. Саме таким — відкритим і живим — його і вирішили зробити у Вільногірську.
“Нам усім дуже бракує живого тепла”
Ідея вертепу народилася з простого, але болючого відчуття — браку спільності.
Голова ГО «Бджола» Анастасія Бондар розповідає: “Цей рік був важким для кожного, і захотілося не просто “відмітити” Різдво, а прожити його разом. Вертеп став способом зібрати людей не навколо сцени, а навколо сенсів — віри, надії й взаємної підтримки”.
Коли традиція виходить до людей
Для Анастасії вертеп — це не офіційна подія і не вистава за сценарієм, а жива розмова: “Це традиція, яка завжди була поруч із людьми: у дворах, на вулицях, у хатах. Хотілося, щоб вертеп не був “заходом”, а теплим моментом, який може зустріти людину зненацька — дорогою з магазину чи під час прогулянки”.
Саме тому учасники вертепу пройшли містом: побували на базарі, у місцевих бізнесах, фінансовому управлінні, технікумі, реберні, біля міської ялинки та у пожежній частині.
Вертеп, що об’єднав різні долі
Особливістю цього вертепу стало те, що до нього долучилися не лише мешканці Вільногірська, а й внутрішньо переміщені особи, які через війну були змушені покинути свої домівки й нині живуть у місті.
Для когось це була перша коляда в новому місті, для когось — спосіб знову відчути себе частиною спільноти. Саме в цій спільності — людей із різними історіями, але спільними цінностями — і проявився справжній сенс вертепу.
Серед них — переселенка з Бахмута Марія, для якої вертеп став не просто святковою подією, а поверненням до себе: “Ми почали проводити вертепи в Бахмуті ще за 4–5 років до повномасштабної війни. До цієї традиції нас привчив один чоловік — він лемок, його батьків насильно переселили із Західної України, з Лемківщини. Коли ми ходили вертепом у Бахмуті, я вперше відчула свою причетність до України й до українців”.
Марія згадує, що їхні вертепи були театралізованими — з ролями, костюмами, колядками. Вони їздили до військових частин, у лікарні, брали з собою дітей і змалку привчали їх до українських традицій — ще тоді, коли війна для Бахмута вже була реальністю з 2014 року.
“Коли я долучилася до вертепу у Вільногірську, щоб разом пройтися вулицями, заспівати, показати цю традицію, я відчула, ніби повернулася додому. З’явилося відчуття тепла, справжньої домівки — ніби запахло домом”.
За її словами, особливо цінним було відчуття єдності — коли поруч йшли і місцеві мешканці, і переселенці: “Мені було дуже добре в цій компанії — там були мої знайомі, містяни, інші переселенці. Було приємно, як нас зустрічали люди на вулицях. Нам сигналили водії, а ми відповідали: “Христос рождається!”. Були й ті, хто не знав, що сказати у відповідь — я їх розумію, бо колись і сама такою була. Тому намагалася пояснювати”.
Для Марії цей вертеп став не лише різдвяною колядою, а символом того, що навіть після втрати дому можна знову відчути спільність, прийняття і живий зв’язок із українською традицією.
Очі, які говорять більше за слова
Найбільш емоційними для організаторів стали реакції людей: “Найбільше запам’яталися очі людей. Коли хтось спочатку просто зупинявся, а потім починав усміхатися, хреститися, дякувати або тихо витирати сльози. У такі моменти розумієш, що робиш щось справді важливе”.
Особливо зворушили слова літніх вільногірців:
“Давно такого не було” і “Ми таке пам’ятаємо з дитинства”.
Через вертеп команда ГО “Бджола” хотіла передати просту, але дуже важливу думку:
“Ми не самі. Навіть у складні часи ми можемо бути разом, підтримувати одне одного і берегти те, що робить нас українцями — нашу культуру, традиції й людяність”.
Традиції як форма спротиву
На думку Анастасії Бондар, саме зараз спільне проживання традицій має особливу вагу: “Війна — це не лише про фронт, а й про збереження нашої ідентичності. Коли ми проживаємо традиції разом, ми відчуваємо зв’язок поколінь і силу спільноти. Це теж форма спротиву і спосіб триматися”.
Свято, яке перетворилося на допомогу
Вертеп мав і благодійну мету. Усі кошти, зібрані під час коляди, команда ГО “Бджола” передасть патронатній родині Вікторії Слісаренко.
“Сьогодні будь-яка спільна подія має нести користь. Це спосіб перетворити святкову радість у реальну допомогу”, — пояснює голова організації.
У “Бджолі” не приховують — це лише початок: “Ми дуже хочемо, щоб вертеп став доброю щорічною традицією у Вільногірську. Наступного року мріємо залучити ще більше учасників і зробити його ще більш відкритим для громади”.
Долучитися може кожен — і місцеві мешканці, і переселенці, і ті, хто лише шукає своє місце в громаді.
Досвід не обов’язковий. Головне — бажання бути разом.
“Не вагайтеся. Просто приходьте. Тут немає “чужих” — тут є люди, які хочуть бути разом і робити світ навколо трохи теплішим”.
Перший вертеп від ГО “Бджола” показав: Вільногірськ — це спільнота, де є місце для кожного. І, можливо, наступного Різдва саме ви станете частиною цієї живої традиції.
Читайте також:
Підписуйтесь
