Ігор Миронюк за власною ініціативою в 59 років пішов служити у прикордонні війська. Ігор єдиний з курсу Хмельницької прикордонної академії потрапив на Донеччину, де ніс службу командиром. Понад двох років служив у війську. Після звільнення зі служби повернувся до викладацької діяльності у Вільногірський фаховий коледж. Виховує у студентів хист до військової справи.

Про частину свого життя викладач з предмета Захист України Ігор Миронюк розповів журналістам Вільногірськ IN.UA

Викладач коледжу за власною ініціативою пішов служити до війська

З початком повномасштабного вторгнення викладача по мобілізації не призивали, бо чоловік «віковий». В жовтні 22 року Ігор за власною ініціативою потрапив до Черкас на військовий полігон прикордонних військ, здав нормативи. У 59 років його зарахували у прикордонні війська.

Після цього Ігоря направили у Хмельницьку  прикордонну академію для навчання. Закінчив швидкий курс та склав іспити. Ігоря Миронюка одного з курсу направили на Донеччину.

Виконував обов’язки заступника командира Донецького загону. Зараз це Краматорський 11 прикордонний загін. Відповідав за технічне забезпечення та озброєння цього загону. У військовослужбовця було 8 ротацій кругом Бахмута. Разом з дружиною воював в Бахмуті. Має бойові нагороди та орденський знак «Відмінний прикордонник». Дружина та син Ігоря продовжують воювати.

Коли чоловіку виповнилося 60 років його комісували. Наразі приділяє увагу навчанню дітей.  Ігор Миронюк викладає предмет Захист України виховує дисципліну у студентів. Кожен урок викладач починає зі Слави Героям, вшановують пам’ять військовослужбовців.

«У кожній групі є  студенти, чиї батьки на фронті, і ці хлопці готуються стати військовими. Взагалі хист до військової справи мають всі. Ми – патріоти, ми – українці. Це в їх крові», — каже викладач Ігор Миронюк.

Кожен урок викладач присвячує себе дітям. Проводить виховні години, зустрічі з випускниками військовослужбовцями. Організовує підготовку до змагань з військово-патріотичної гри Сокіл «Джура». В майбутньому планує відбудовувати країну разом зі своїми учнями.

«Я за те, щоб війна закінчилася, безумовно нашою перемогою. А цих дітей ми повинні вберегти від війни. Нам потрібні молоді, розумні кадри інженери, механіки потрібні будуть для відбудови країни», – говорить викладач Захисту України Ігор Миронюк.

Читайте також:

• Студенти Вільногірська продовжують готуватися до гри Сокіл «Джура»
• Флешмоб «Дякуємо ЗСУ» до Дня вишиванки провели у Вільногірську

Таміла Антонова, мешканка Вільногірська, вже кілька років активно займається сортуванням сміття. Вона розповіла, що стало поштовхом для такого звичаю і чому вважає це важливим для майбутніх поколінь.

Більше на Вільногірськ.IN.UA

Ідея сортувати сміття: мотивація та початок

Таміла почала сортувати сміття близько 8-10 років тому. Спочатку вона збирала макулатуру та пластикові пляшки, а з часом зʼявилася ідея відносити компост на дачу.

“Мене надихнула цитата Святослава Вакарчука: «Дивіться на Україну як не на землю своїх батьків, а як на землю своїх дітей». Ця думка глибоко зачепила мене і стала тією мотивацією, яка допомогла зрозуміти, що я маю залишити своїм дітям чисту землю. Це мене підштовхнуло почати”, — згадує Таміла.

Складнощі на початку

Таміла зазначає, що спочатку було важко організувати процес сортування. Вона ділиться, що важливо було переконати домашніх підтримати таку ініціативу.

“Починалося все складно, бо навіть пояснити родині, чому балкон зайнятий не корисними речами, а сміттям — було непросто. Спочатку чоловік не дуже зрозумів, але з часом вдалося його переконати”, — розповідає Таміла.

Сортування сміття як звичка

Таміла говорить, що сортування сміття стало для неї такою ж звичкою, як і будь-яка інша побутова справа. Вона не витрачає багато часу на цей процес, адже робить це автоматично.

«Наприклад, коли варю борщ: очищую картоплю, моркву, цибулю, буряк, і замість того, щоб викинути ці відходи в загальне сміттєве відро, я складаю їх окремо. Потім відношу компост на дачу», — пояснює жінка.

Сортування у Вільногірську: реалії та можливості

У Вільногірську є пункт прийому вторсировини, який розташований біля автостоянки на вулиці Центральній. Там приймають макулатуру, скляні пляшки, металеві банки, а пластикові пляшки можна викидати в спеціальні сіткові контейнери, які є в кожному дворі. Однак, на думку Таміли, важливим елементом для більш ефективного сортування залишаються тетрапаки — наразі їх не приймають.

“Можливості для сортування сміття є, але на жаль, не всі готові цим скористатися. Мотивація, на мою думку, має бути не тільки у вигляді зручних умов, а й в усвідомленні, яку планету ми залишимо своїм дітям”, — впевнена Таміла.

Рекомендації для тих, хто хоче почати сортувати сміття

Таміла планує й надалі залучати інших людей до сортування, адже це не так складно, як здається на перший погляд. Для початку вона радить кожному почати з сортування хоча б одного виду сміття.

“Мене досі дивує, коли виносять у сміттєву машину картон або пластикові пляшки, це виглядає дуже нелогічно. Це проста справа, яка має стати звичкою”, — ділиться жінка.

Сьогодні було людно біля ПКіС «Металург». Вільногірці зібралися на Церемонію прощання з Володимиром Костюшиним. Багато жителів прийшли, щоб провести його в останню путь, висловлюючи вдячність за його мужність і звитягу.

Більше на Вільногірськ IN. UA 

Звістка про загибель військового надійшла до Вільногірська цими вихідними. Володимир Костюшкин — житель села Кринички. 

Під час Церемонії прощання виступив секретар міської ради Вільногірська Антон Боклаг, який вшанував пам’ять загиблого героя та висловив співчуття рідним і близьким Володимира. Після виступу священник провів молитви за упокій душі, і на обличчях присутніх відобразилися горе та скорбота за великим втраченим героєм.

Старший солдат Володимир Костюшин мобілізувався до війська на початку вересня 2024 року. А загинув 1 листопада 2024 року під час бойового завдання у районі населеного пункту Шипилівка Сєвєродонецького району Луганської області, залишившись вірним Україні до останнього подиху.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ВІЙСЬКОВОГО 

Володимир народився 16 вересня 1970 року в селі Кринички. Після закінчення Вільногірської середньої школи №1 та місцевого технікуму, він пройшов армійську підготовку і розпочав свою трудову діяльність у ТОВ «Вільногірське скло». Більшу частину життя він присвятив праці у сфері ЖКГ, де його знали як висококласного слюсаря та гарного спеціаліста.

Вдома Володимира згадують як люблячого батька і чоловіка. Він любив сільське життя, природу і риболовлю. Його пам’ятатимуть як оптимістичну і добру людину. У Володимира залишилися дружина Наталя, та син Владислав. 

Редакція Вільногірськ IN.UA  приносить свої співчуття рідним та друзям загиблого. Вічна пам’ять нашому герою та захиснику.

Читайте також:

• У Вільногірську під час гри помер футболіст Олександр Писаревський
• За трагічних обставин помер відомий вокаліст Вільногірська