Вільногірці хаотично викидають ялинки, бо немає встановлених місць для збору

У місті Вільногірськ мешканці зіштовхнулися з труднощами щодо правильного викидання новорічних ялинок. У місті немає спеціально відведених пунктів збору використаних дерев, що змушує людей викидати їх разом із побутовим сміттям або залишати на стихійних сміттєзвалищах.

Журналісти Вільногірськ IN.UA провели власне обстеження міста та зафіксували проблему.

На фото видно, як ялинки, разом з іншим сміттям, опиняються на вулицях міста, створюючи не естетичний вигляд і завдаючи шкоди навколишньому середовищу.

Місцеві жителі обурені ситуацією та сподіваються на швидке вирішення проблеми, зокрема через створення спеціальних майданчиків або організацію централізованого вивозу ялинок на переробку.

“Моя ялинка вже кілька днів стоїть у під’їзді, бо я не знаю, куди її подіти, а просто залишати не хочу”, – розповіла місцева мешканка.

Водночас редакція Вільногірськ IN.UA звернулася за коментарем до директора КП “УП Жилкомсервіс” Івана Буряка, проте відповіді щодо ситуації зі спеціально відведеними місцями для викидання ялинок, відповіді отримано не було.

“Нічого не знаю,утилізацією займається УАКБ (управління архітектури, капітального будівництва) ”, – дуже стисло відповів на запитання журналістів директор Жилкомсервісу.

Хто відповідальний?

Нагадаємо, у Вільногірську комунальне підприємство “УК “Жилкомсервіс” обрали головним підприємством, яке займається чистотою та порядком у місті.

Це рішення ухвалили 12 вересня 2024 року під час позачергової сесії міської ради, коли депутати проголосували за надання УК Жилкомсервіс відповідних повноважень.

Зокрема, Жилкомсервіс надає послуги з прибирання та підмітання доріг від сміття, скошення трави, стрижки живої огорожі, утримання квітників, очистки урн від сміття, охорони, утримання та відновлення зелених насаджень на об’єктах благоустрою, а також видалення дерев.

Приклади інших громад

У містах Дніпро, Одеса та Чернівці мешканців закликали залишати ялинки в спеціально відведених місцях для правильного збору та утилізації.

Це сприяє збереженню чистоти у містах після святкових періодів і забезпечує екологічно безпечне утилізування ялинок.

Ось приклади:

У Дніпрі створено пункти збору ялинок, де мешканці можуть залишати свої новорічні дерева після свят. Пункти розташовуються в різних районах міста, а ялинки після збору переробляються в компост або використовуються для виготовлення добрив.

В Одесі організовані спеціальні місця для збору ялинок, куди мешканці можуть приносити свої дерева. Ялинки після збору подрібнюють, і з них роблять мульчу або компост для озеленення міських територій.

У Львові також відкрито пункти для збору ялинок, де їх приймають для подальшої утилізації. Мешканці можуть залишати свої ялинки на вказаних локаціях, і вони будуть використані для екологічних цілей, таких як виготовлення компосту чи відновлення зелених насаджень у місті.

Читайте також:

• До Вільногірська приїхав мобільний Центр обслуговування платників: як мешканці оцінили сервіс
• У Вільногірську та Жовтих водах протягом грудня 2024 року народилися 36 малюків

Сьогодні, 19 вересня 2026 року, Україна вперше на державному рівні відзначає День української музики. Нове пам’ятне свято Верховна Рада запровадила 27 травня 2026 року відповідною постановою.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

Чому саме 19 вересня: як зʼявився День української музики

Ініціатива започаткувати День української музики належить Українській агенції з авторських та суміжних прав ГО “УААСП”. Її підтримав Олександр Санченко, голова підкомітету з питань музичної індустрії Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

За словами виконавчого директора ГО “УААСП” Сергія Шаповала, поява окремого дня в календарі має привернути більше уваги до української музичної індустрії та її розвитку. Йдеться не лише про мистецьке значення музики, а й про її роль у культурному та інформаційному просторі країни.

Дата свята також має символічне значення – третьої суботи вересня 1989 року під час фестивалю “Червона рута” у Чернівцях публічно прозвучав гімн “Ще не вмерла Україна”, який на той момент був забороненим твором.

Саме тому День української музики відзначатимуть щороку у третю суботу вересня. У 2026 році ця дата припадає на 19 вересня.

Музика, що передавалася із покоління в покоління: історія української музики

До епохи звукозапису: музика як усна традиція

Протягом століть українська музика існувала переважно як усна традиція. Колискові, веснянки, колядки, щедрівки, весільні, козацькі та чумацькі пісні передавалися від покоління до покоління. Мелодії й тексти могли змінюватися залежно від регіону, але пісні продовжували жити.

Важливу роль у збереженні музичної та історичної пам’яті відігравали кобзарі й бандуристи. Вони виконували думи, історичні та духовні пісні, фактично замінюючи засоби масової інформації в суспільстві без радіо й масової освіти.

Коли народна пісня вийшла на велику сцену 

У XIX столітті важливий етап у розвитку української музики пов’язаний з Миколою Лисенком – композитором, піаністом, диригентом, педагогом і дослідником фольклору.

Лисенко збирав та записував народні пісні, перетворюючи їх на основу професійної музичної традиції. Він прагнув розвивати українську музику на основі рідної мови та фольклору.

Так народна мелодія поступово виходила за межі побуту – звучала в операх, хорових і концертних творах та ставала частиною музичної освіти. Те, що століттями передавалося усно, почало з’являтися на нотному папері.

Українська мелодія, яку знає весь світ 

Одним із найвідоміших прикладів міжнародного поширення української музики став “Щедрик” Миколи Леонтовича. В основі твору – давня українська щедрівка, над якою композитор працював роками. Прем’єра відбулася в Києві 1916 року.

Згодом Українська Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця представила твір європейській та американській публіці. 5 жовтня 1922 року “Щедрик” прозвучав у нью-йоркському Carnegie Hall.

Пізніше мелодія отримала англомовну назву Carol of the Bells і стала частиною світової різдвяної культури. Її використовують у фільмах, рекламі, телешоу та численних музичних аранжуваннях.

Мільйони людей упізнають цю мелодію з перших нот, хоча не всі знають, що її історія почалася з української щедрівки.

Музика попри репресії

XX століття стало для української музики часом не лише творчих пошуків, а й важких випробувань. За новими композиціями, жанрами та іменами стояли долі митців, на яких тиснула радянська влада.

Музичне середовище не залишалося осторонь репресивної політики. Композитори, диригенти, виконавці та народні музиканти могли зазнати переслідувань, а творчість багатьох із них мала відповідати встановленим владою ідеологічним правилам.

Однією з найтрагічніших стала доля Миколи Леонтовича – у січні 1921 року його застрелив у будинку батька агент радянської ЧК.

Проте навіть у таких умовах українська музика не зупинилася у своєму розвитку. Поряд із академічною традицією продовжували існувати хоровий спів, естрадна музика, джаз та авторська пісня. Згодом до них додався й рок.

Особливо помітними зміни стали наприкінці 1980-х. Музика поступово перетворювалася не просто на форму мистецтва, а й на простір для нових культурних проявів, які виходили за межі звичних радянських рамок.

Музика після 1991 року

З проголошенням незалежності українська музика отримала простір для розвитку без радянських ідеологічних обмежень. Разом із державою змінювалася і музична культура: з’являлися нові виконавці, гурти, стилі та способи говорити про українську ідентичність.

У 1990-х українська сцена переживала непростий період. Музикантам доводилося працювати в умовах економічних труднощів, але саме тоді формувалося нове покоління артистів. Поруч із естрадою розвивалися рок, поп, електронна та альтернативна музика.

У наступні десятиліття українські виконавці дедалі активніше виходили на міжнародну сцену. Пісні українською мовою почали звучати не лише для вітчизняної аудиторії, а й за кордоном. Важливу роль у цьому відіграли фестивалі, музичні конкурси, незалежні лейбли та розвиток цифрових платформ.

Окремою сторінкою став Євромайдан. Музика опинилася безпосередньо в центрі суспільних подій – як спосіб висловити позицію, підтримати людей і зафіксувати атмосферу часу.

Після початку російської агресії українська музика ще виразніше стала частиною культурного спротиву. Виконавці переходили на українську, переосмислювали фольклор і традиційні мотиви, а сучасні жанри дедалі частіше поєднувалися з народною музикою.

Сьогодні українська сцена існує одразу в кількох вимірах: від попмузики та репу до року, електроніки й експериментальних жанрів. Вона продовжує змінюватися і водночас дедалі активніше розповідає світові власну українську історію.

Читайте також:

День українського борщу: дата святкування, історія борщу та ТОП-3 некласичні рецепти 

Для захисту автомобільних доріг Дніпропетровської області від атак безпілотників передбачили понад 150 млн гривень. Відповідне рішення ухвалив Кабінет Міністрів України.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Фінансування використають для створення спеціальних захисних споруд над окремими ділянками автошляхів. Загальна протяжність конструкцій становитиме понад 66 кілометрів.

Роботи планують провести на території чотирьох районів області: Синельниківського, Нікопольського, Павлоградського та Криворізького.

Очікується, що такі споруди зменшать ризики для водіїв та пасажирів під час пересування дорогами регіону, який регулярно потерпає від атак російських безпілотників.

Необхідність посилення захисту автошляхів особливо актуальна через регулярні удари по цивільному транспорту.

 Так, 16 вересня російські військові атакували рейсовий автобус у Нікопольському районі. Загинули п’ятеро людей, ще щонайменше семеро були поранені.

Джерело: телеграм-канал “Олександр Ганжа / Дніпропетровська ОДА (ОВА)”.

Читайте також:

Менше людей, більше викликів: як війна змінила економіку Вільногірської громади