Вільногірці хаотично викидають ялинки, бо немає встановлених місць для збору

У місті Вільногірськ мешканці зіштовхнулися з труднощами щодо правильного викидання новорічних ялинок. У місті немає спеціально відведених пунктів збору використаних дерев, що змушує людей викидати їх разом із побутовим сміттям або залишати на стихійних сміттєзвалищах.

Журналісти Вільногірськ IN.UA провели власне обстеження міста та зафіксували проблему.

На фото видно, як ялинки, разом з іншим сміттям, опиняються на вулицях міста, створюючи не естетичний вигляд і завдаючи шкоди навколишньому середовищу.

Місцеві жителі обурені ситуацією та сподіваються на швидке вирішення проблеми, зокрема через створення спеціальних майданчиків або організацію централізованого вивозу ялинок на переробку.

“Моя ялинка вже кілька днів стоїть у під’їзді, бо я не знаю, куди її подіти, а просто залишати не хочу”, – розповіла місцева мешканка.

Водночас редакція Вільногірськ IN.UA звернулася за коментарем до директора КП “УП Жилкомсервіс” Івана Буряка, проте відповіді щодо ситуації зі спеціально відведеними місцями для викидання ялинок, відповіді отримано не було.

“Нічого не знаю,утилізацією займається УАКБ (управління архітектури, капітального будівництва) ”, – дуже стисло відповів на запитання журналістів директор Жилкомсервісу.

Хто відповідальний?

Нагадаємо, у Вільногірську комунальне підприємство “УК “Жилкомсервіс” обрали головним підприємством, яке займається чистотою та порядком у місті.

Це рішення ухвалили 12 вересня 2024 року під час позачергової сесії міської ради, коли депутати проголосували за надання УК Жилкомсервіс відповідних повноважень.

Зокрема, Жилкомсервіс надає послуги з прибирання та підмітання доріг від сміття, скошення трави, стрижки живої огорожі, утримання квітників, очистки урн від сміття, охорони, утримання та відновлення зелених насаджень на об’єктах благоустрою, а також видалення дерев.

Приклади інших громад

У містах Дніпро, Одеса та Чернівці мешканців закликали залишати ялинки в спеціально відведених місцях для правильного збору та утилізації.

Це сприяє збереженню чистоти у містах після святкових періодів і забезпечує екологічно безпечне утилізування ялинок.

Ось приклади:

У Дніпрі створено пункти збору ялинок, де мешканці можуть залишати свої новорічні дерева після свят. Пункти розташовуються в різних районах міста, а ялинки після збору переробляються в компост або використовуються для виготовлення добрив.

В Одесі організовані спеціальні місця для збору ялинок, куди мешканці можуть приносити свої дерева. Ялинки після збору подрібнюють, і з них роблять мульчу або компост для озеленення міських територій.

У Львові також відкрито пункти для збору ялинок, де їх приймають для подальшої утилізації. Мешканці можуть залишати свої ялинки на вказаних локаціях, і вони будуть використані для екологічних цілей, таких як виготовлення компосту чи відновлення зелених насаджень у місті.

Читайте також:

• До Вільногірська приїхав мобільний Центр обслуговування платників: як мешканці оцінили сервіс
• У Вільногірську та Жовтих водах протягом грудня 2024 року народилися 36 малюків

У навчальному закладі відбулася урочиста лінійка, під час якої відзначили студентів, які представляли коледж на спортивних змаганнях та інших конкурсах. 

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

Директорка закладу Олена Погребняк привітала молодь та наголосила, що студенти гідно відстоюють честь навчального закладу, беручи участь у різноманітних конкурсах і турнірах.

Під час заходу Андрій Шишко розповів про участь футбольної команди коледжу в турнірі з мініфутболу, присвяченому підтримці 239-го центру військової підготовки. Змагання проходили у Дніпрі. Попри сильну конкуренцію з боку досвідчених команд, студенти посіли четверте місце.

“Проти нас грали досвідчені футболісти, які давно виступають разом. Ми ж зібрали команду без попередніх тренувань і все одно змогли гідно представити наш навчальний заклад. Четверте місце — це результат, який показує, що ми можемо боротися і за призові позиції”, — каже Андрій Шишко. 

Також на лінійці відзначили студентку Юлію, яка посіла третє місце у творчому конкурсі малюнків на тему “Знавці Біблії” від благодійного фонду “Живи, Україно”, а також отримала диплом за участь у фотоконкурсі-вистаці “Сміливі нести світло” від науково-методичного центру.

Учасникам змагань і конкурсів вручили відзнаки та подякували за активність, наполегливість і гідне представлення навчального закладу.

Читайте також:

День вишиванки у Вільногірському фаховому коледжі: від студентської ідеї до свята єдності

Наталія — мешканка Божедарівки, яка вже десять місяців шукає свого брата Володимира, що зник безвісти під час виконання бойового завдання на Донеччині 13 серпня 2025 року. Замість очікування відповідей від офіційних установ, жінка активно долучається до мирних акцій, щоб привернути увагу до проблеми зниклих безвісти та полонених захисників. Також вона організувала першу мирну акцію на підтримку безвісти зниклих у своїй громаді. 

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Від акцій у столиці до ініціативи в Божедарівській громаді 

Брат Наталії – Володимир – до війни був життєрадісним, добрим та завжди готовим прийти на допомогу. У 2022 році він добровільно став на захист України, у 2023 році отримав поранення на Донеччині, але повернувся до лав ЗСУ. З серпня 2025 року Володимир перестав виходити на зв’язок з близькими. Сьогодні родина живе надією на його повернення.

25 вересня 2025 року Наталія вперше взяла участь у мирній акціі на Майдані Незалежності. Там вона побачила велику кількість людей, чиї близькі зникли на Донеччині. Це спонукало її продовжувати боротьбу.

“Ми — голос безвісти зниклих, тих, хто не може говорити”, — каже Наталія. 

Наступна мирна акція відбулася 25 жовтня 2025 року в Києві. Згодом Наталія почала їздити на мирні акції до Кам’янського. 

Одного разу, повертаючись додому після чергової акції, Наталія поставила собі питання: “А чому ми не можемо робити це у себе в громаді?”. З цього почалася організація мирних акцій у Божедарівці. 

“Це було важливим рішенням, тому що деяким людям, наприклад стареньким батькам, важко їхати в великі міста на мирні акції”, — каже Наталія. 

Перша акція відбулася у лютому 2026 року. Попри побоювання організаторів щодо невеликої кількості учасників, акція пройшла успішно. 

На наступній акції людей було вже більше. Наталія згадує:

“Були такі родини, в яких на момент, коли ми робили першу мирну акцію, не було безвісти зниклих дітей. Потім, коли була вже друга акція, в них пропали діти. Коли ось третя була, люди вже нові попідходили, тому що у них теж сини зникли безвісти”. 

Віра, що сильніша за тишу

Попри невідомість, яка триває вже десять місяців, Наталія не припиняє вірити у свого брата. Вона переконана, що його оберігає родинний янгол-охоронець — їхня мама, якої не стало одинадцять років тому. Ця віра дає їй сили рухатися далі, навіть коли офіційні структури не дають жодних новин. 

Одного разу Наталія побачила сон, який став для неї особливим символом:

“Я приїхала додому, стояла у ванній, і чую, хтось зайшов. Повертаюсь — зайшов мій брат, одягнений не у форму, а в той спортивний одяг, який так любив. Я питаю: “Ти повернувся?”, а він відповідає: “Так”. Я запитала, чи назавжди, і він підтвердив. Коли він обійняв мене, я відчула, як б’ється його серце. Коли я прокинулася, то фізично відчувала цей дотик і стукіт його серця”. 

Для Наталії цей сон став підтвердженням того, що її брат живий. Вона звертається до нього зі словами любові та надії, пам’ятаючи, як він не любив, коли вона плакала:

“Можливо для когось ти безвісти зниклий, а для мене ти герой, якого ми чекаємо додому. До нашої сімʼї, де ми тебе дуже сильно любимо”. 

Та додає: 

“Ми чекаємо кожного безвісти зниклого та полоненого Захисника з нашої Божедарівської громади до рідного дому. І памʼятаємо кожного Захисника, який віддав життя, захищаючи нашу Батьківщину”. 

Родина Володимира, його маленька племінниця та племінник, якого назвали на честь дядька, продовжують щодня чекати на свого захисника. І ця щоденна віра, як каже Наталія, є набагато сильнішою за ту тишу, яка супроводжує родини безвісти зниклих. 

Читайте також:

Військовий, який перетворив фронт на музику: історія Олександра з Камʼянського