Вільногірці хаотично викидають ялинки, бо немає встановлених місць для збору

У місті Вільногірськ мешканці зіштовхнулися з труднощами щодо правильного викидання новорічних ялинок. У місті немає спеціально відведених пунктів збору використаних дерев, що змушує людей викидати їх разом із побутовим сміттям або залишати на стихійних сміттєзвалищах.

Журналісти Вільногірськ IN.UA провели власне обстеження міста та зафіксували проблему.

На фото видно, як ялинки, разом з іншим сміттям, опиняються на вулицях міста, створюючи не естетичний вигляд і завдаючи шкоди навколишньому середовищу.

Місцеві жителі обурені ситуацією та сподіваються на швидке вирішення проблеми, зокрема через створення спеціальних майданчиків або організацію централізованого вивозу ялинок на переробку.

“Моя ялинка вже кілька днів стоїть у під’їзді, бо я не знаю, куди її подіти, а просто залишати не хочу”, – розповіла місцева мешканка.

Водночас редакція Вільногірськ IN.UA звернулася за коментарем до директора КП “УП Жилкомсервіс” Івана Буряка, проте відповіді щодо ситуації зі спеціально відведеними місцями для викидання ялинок, відповіді отримано не було.

“Нічого не знаю,утилізацією займається УАКБ (управління архітектури, капітального будівництва) ”, – дуже стисло відповів на запитання журналістів директор Жилкомсервісу.

Хто відповідальний?

Нагадаємо, у Вільногірську комунальне підприємство “УК “Жилкомсервіс” обрали головним підприємством, яке займається чистотою та порядком у місті.

Це рішення ухвалили 12 вересня 2024 року під час позачергової сесії міської ради, коли депутати проголосували за надання УК Жилкомсервіс відповідних повноважень.

Зокрема, Жилкомсервіс надає послуги з прибирання та підмітання доріг від сміття, скошення трави, стрижки живої огорожі, утримання квітників, очистки урн від сміття, охорони, утримання та відновлення зелених насаджень на об’єктах благоустрою, а також видалення дерев.

Приклади інших громад

У містах Дніпро, Одеса та Чернівці мешканців закликали залишати ялинки в спеціально відведених місцях для правильного збору та утилізації.

Це сприяє збереженню чистоти у містах після святкових періодів і забезпечує екологічно безпечне утилізування ялинок.

Ось приклади:

У Дніпрі створено пункти збору ялинок, де мешканці можуть залишати свої новорічні дерева після свят. Пункти розташовуються в різних районах міста, а ялинки після збору переробляються в компост або використовуються для виготовлення добрив.

В Одесі організовані спеціальні місця для збору ялинок, куди мешканці можуть приносити свої дерева. Ялинки після збору подрібнюють, і з них роблять мульчу або компост для озеленення міських територій.

У Львові також відкрито пункти для збору ялинок, де їх приймають для подальшої утилізації. Мешканці можуть залишати свої ялинки на вказаних локаціях, і вони будуть використані для екологічних цілей, таких як виготовлення компосту чи відновлення зелених насаджень у місті.

Читайте також:

• До Вільногірська приїхав мобільний Центр обслуговування платників: як мешканці оцінили сервіс
• У Вільногірську та Жовтих водах протягом грудня 2024 року народилися 36 малюків

12 вересня в Україні відзначають День українського кіно. Це нагода згадати, як за понад століття кінематограф пройшов шлях від перших експериментів із рухомими зображеннями до міжнародного визнання. 

Від класичних стрічок Олександра Довженка та Сергія Параджанова до сучасних документальних фільмів – розповідаємо про історію українського кіно та знакові стрічки, які варто побачити, на Вільногірськ IN.UA.

Від перших кінокадрів до світового визнання: як розвивався український кінематограф

Історія українського кінематографу бере початок наприкінці XIX століття. У 1893 році механік Одеського університету Йосип Тимченко створив апарат, здатний знімати та відтворювати рухомі зображення. Це сталося за два роки до появи відомого винаходу братів Люм’єр. У ті часи кінематограф називали “рухомою фотографією”.

Перший публічний кінопоказ в Україні відбувся 2 грудня 1896 року в Харківському оперному театрі, де нині розташована обласна філармонія. Глядачам продемонстрували кілька короткометражних стрічок, знятих у Харкові фотографом Альфредом Федецьким – одним із перших українських кінооператорів документальної хроніки.

Після цього кінематограф почав розвиватися й в інших українських містах. У Дніпрі, Києві та Одесі з’являлися невеликі кіностудії, де створювали перші водевілі, комедії та драматичні стрічки.

Важливою подією став 1930 рік, коли відбулася прем’єра першого звукового фільму “Ентузіазм: Симфонія Донбасу” режисера Дзиги Вертова.

Новий етап розвитку українського кіно пов’язують із творчістю Олександра Довженка. Його фільми “Звенигора”, “Арсенал” та “Земля”, створені у 1928-1930 роках, стали знаковими для українського кінематографу.

У 1930-х роках звук з’явився і в роботах режисера Івана Кавалерідзе – “Коліївщина”, “Прометей” та “Наталка Полтавка”.

Після Другої світової війни українське кіно продовжили розвивати режисери Сергій Параджанов, Кіра Муратова та Леонід Осика. Саме в цей період на екранах яскраво проявилися таланти Івана Миколайчука, Леоніда Бикова, Ади Роговцевої та Богдана Ступки, які згодом стали одними з найвідоміших постатей українського кінематографу.

Від класики до сучасності: видатні українські фільми

“Тіні забутих предків” (1965, Сергій Параджанов)

Протягом десятиліть між двома гуцульськими родинами триває запекла ворожнеча. Проте на тлі ненависті та помсти зароджується щире кохання між молодими представниками ворогуючих родів – Іваном і Марічкою. Їм доведеться пройти через численні випробування, перш ніж їхні долі зможуть поєднатися.

Сюжет фільму є своєрідним українським переосмисленням історії Ромео та Джульєтти, створеним за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Саме ця стрічка принесла режисеру Сергію Параджанову міжнародне визнання та стала однією з найвідоміших робіт українського кінематографу.

“Камінний хрест” (1968, Леонід Осика)

Фільм створений за мотивами двох новел класика української літератури Василя Стефаника. У центрі сюжету – трагічна історія селянина Івана Дідуха, який прагне кращого життя для своєї родини та вирішує емігрувати до Канади.

Стрічка поєднує галицьку поетичність, мальовничі пейзажі та традиційні вірування з моральними питаннями, актуальними й сьогодні. Доля Дідуха символізує болісний розрив людини з рідною землею та необхідність самостійно відповідати за власний вибір.

Фільм вирізняється глибоким психологізмом і реалістичністю, водночас зберігаючи особливу атмосферу українського поетичного кіно. Саме тому ця історія залишається близькою сучасному глядачеві.

“Білий птах з чорною ознакою” (1971, Юрій Іллєнко) 

“Білий птах з чорною ознакою” – сміливий і новаторський для свого часу фільм Юрія Іллєнка, у якому режисер через поетичну кіномову звертається до складних подій історії Західної України.

У центрі сюжету – родина, яка опиняється в умовах крайньої бідності. Щоб прогодувати сім’ю та врятувати її від злиднів, батько змушений віддати своїх синів у найми. На цьому тлі розгортаються драматичні події, пов’язані з боротьбою за встановлення радянської влади на західноукраїнських землях до та після Другої світової війни.

Стрічка поєднує історичну драму з мотивами народного епосу. Особливої атмосфери їй надають образи дитинства в гірському селі, перші життєві та любовні переживання героїв, які розгортаються на тлі трагічних історичних подій.

“20 днів у Маріуполі” (2023, Мстислав Чернов)

“20 днів у Маріуполі” – документальна стрічка українського журналіста та режисера Мстислава Чернова, яка розповідає про перші тижні повномасштабного вторгнення Росії в Україну та облогу Маріуполя.

У центрі фільму – робота журналістської команди, яка залишалася в місті під час активних бойових дій і фіксувала наслідки російських атак, життя цивільних, евакуацію та гуманітарну катастрофу. Камера показує події безпосередньо з місця, дозволяючи побачити реальність війни очима людей, які опинилися в оточеному місті.

Стрічка стала важливим документальним свідченням російської агресії проти України та отримала міжнародне визнання. У 2024 році “20 днів у Маріуполі” став першим українським фільмом, який отримав премію “Оскар” у категорії “Найкращий документальний фільм”.

Читайте також:

Осінь прийшла: час для родинних кіно-вечорів

Фото зі сторінки “Департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради” соцмережі Facebook

Вільногірська громада отримала вже другий новий шкільний автобус. Транспорт придбали в межах державної програми «Шкільний автобус» за кошти освітньої субвенції та за співфінансування Європейського Союзу в рамках інструменту Ukraine Facility.

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Новий автобус використовуватимуть для підвезення учнів до місця навчання та у зворотному напрямку. Очікується, що він забезпечить комфортніше перевезення школярів та сприятиме створенню сучасних умов для навчання.

Придбання автобуса стало можливим у межах державної програми «Шкільний автобус» за кошти освітньої субвенції та за співфінансування Європейського Союзу в рамках інструменту Ukraine Facility.

У Вільногірській громаді подякували Європейському Союзу за партнерство та підтримку, а також начальнику Дніпропетровської обласної військової адміністрації Олександру Ганжі, директору Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації Кирилу Огданському та Вільногірській міській раді — за сприяння в реалізації програми й увагу до освітніх потреб громади.

Окремо висловили подяку Збройним силам України за захист і безпеку.

«Інвестуємо в освіту сьогодні — формуємо сильне майбутнє нашої громади завтра», — зазначили у Департаменті соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради.

Джерело: сторінка “Департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради” соцмережі Facebook