Жителі Вільногірська поступово переходять на українську мову, вбачаючи в цьому не лише важливий крок до національної ідентичності, а й спосіб культурного спротиву. Повномасштабне вторгнення росії у 2022 році стало переломним моментом, який остаточно підштовхнув багатьох свідомо обрати українську для повсякденного спілкування, роботи та навчання.

Журналісти Вільногірськ.IN.UA поспілкувалися з місцевими, які перешли на українську мову.

Як у Вільногірську переходять на українську мову

Деякі мешканці міста зазначають, що перехід на українську для них був не лише особистим рішенням, а й способом підтримати країну. Вони впевнені, що мовний вибір зміцнює єдність суспільства та допомагає зберегти українську культуру.

“Після 24 лютого 2022 року багато людей перейшло на українську мову, і я зробила це завдяки експерименту з подругою. Ми обидві мали велике бажання перестати говорити російською. Я відчувала підтримку від суспільства, і, до того ж, мені було байдуже, що про мене подумають інші. Це стало важливою частиною мого життя.Того ж року, 2022-го, я зустріла свого майбутнього чоловіка. Він військовий з 2014 року і також говорив українською. Він мене підтримав, хоча казав: “Говори так, як тобі зручно”. Перехід на українську був для мене природним і бажаним. Це мій особистий вибір. Тим, хто хоче перейти на українську мову, можу сказати лише одне: потрібно мати велике бажання і більше читати українською. Адже, як показує практика, наш словниковий запас не такий широкий, як може здаватися”, – розповіла мешканка міста Тетяна Льоринець.

Інший житель Вільногірська, Владислав Шульжик, розповідає, що ще до вторгнення рф говорив суржиком, але після 24 лютого його інтерес до української культури й мови тільки зріс. “Труднощів майже не було, адже люди в моєму оточенні обрали той самий шлях”, – зазначає Владислав.

Також журналісти Вільногірськ IN.UA поспілкувалися з місцевим жителем Володимиром Кліницьким, який у листопаді 2024 року почав фіксувати порушення мовного закону в публіцистичному просторі у Вільногірську.

Володимир Кліницький пояснив, що вирішив активно фіксувати ці порушення, аби захистити українську мову. “Коли ми навчалися у школі, радянська влада нав’язувала нам свою ідеологію. А з моментом здобуття незалежності ми зрозуміли, що для нас важливо не тільки мати свою територію, а й культуру, мову та історію”, — розповідає Володимир.

Він згадує, як при перегляді старих пам’ятників побачив, що в Україні майже не було пам’ятників українським діячам. Натомість, вони були присвячені представникам радянської літератури. “Це яскраво показало, як радянська влада нав’язувала свою культуру та історію”, — зазначив він.

Відповідаючи на питання журналістів, Володимир зазначив: “Я намагаюся спілкуватися українською мовою, хоча інколи не помічаю, як переходжу на російську. Це трапляється через те, що наш словниковий запас ще не такий великий, як хотілося б”.

Також Володимир висловив бажання створити український простір у Вільногірську, але додав, що однодумців небагато.

Перехід на українську мову став активнішим після 2022 року

Після 2014 року, коли анексія Криму та війна на Донбасі не здавалися всім загрозою, повномасштабне вторгнення у 2022 році показало прагнення росії знищити українську ідентичність.

Зокрема, багато українців, які евакуювалися на захід, почали використовувати українську, оскільки на цих територіях розмовляють українською.

Мешканка Сходу, Ольга Архипенко з Краматорська, зізнається, що навіть після 2014 року продовжувала спілкуватися російською, але після 2022 року почала переходити на українську в соціальних сферах життя, а у побуті з родиною продовжує спілкуватися російською.

Інша мешканка Аліна Костіна поділилася прикладом свого знайомого, який родом зі Львова, однак проживав у Донецькій області, де говорив російською, а після початку повномасштабного вторгнення став говорити українською, пояснюючи це бажанням відмежуватися від росії.

Редакція Вільногірськ.IN.UA закликає читачів ділитися своїм досвідом переходу на українську мову в коментарях у соціальних мережах.

Читайте також:

• Ветерани можуть пройти безплатні курси з IT: деталі
• Як дорого хворіти на ГРВІ у Вільногірську: в яку суму обійдеться лікування

Українське козацтво залишило глибокий слід в історії — від захисту рідної землі до формування ідеї державності. Їхній дух свободи, самоврядування та відданість Батьківщині й досі надихають українців і формують національну ідентичність.

Від Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, козацьких зимівників до знищення Запорозької Січі – більше читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Фортеця часу: де починається козацька історія

Початки заселення території Верхньодніпровщини сягають козацької доби. Колись це були землі, де проходили захисні рубежі запорожців, а саме укріплення тут мало оборонний характер – як фортеця. “Тут кожен камінь дихає козацьким минулим”, – з хвилюванням розповідає Наталія Коновал, директорка Верхньодніпровського краєзнавчого музею.

Запорізька спадщина

В Україні існувало щонайменше близько десяти Запорозьких Січей. За словами директорки, вісім із них були на території сучасної Дніпропетровщини. Ці укріплення – свідки бурхливого розвитку запорозького козацтва, про яке в музеї можна дізнатися не лише з експозицій, а й з реконструйованого макета останньої Запорозької Січі, автором якого є Кузьма Голов’янко.

Мазепа, Полтава і наш край

З музею відкривається ще одна глибока сторінка – історія Івана Мазепи. Після поразки під Полтавою 1709 року шведська армія разом із Мазепою відступала саме через територію сучасного Верхньодніпровська. Тут, за словами директорки, в Дніпровокам’янці залишилася могила трьохсот мазепинців, які прикривали відступ союзних військ.

“У 1748 році онук одного з полеглих козаків поставив хрест на могилі свого діда, який і досі вцілів, незважаючи на війни, революції й бур’яни”, – наголошує Наталія Іванівна.

Козацькі зими й українська Кубань

Після руйнування Січі у 1775 році багато козаків рушили на Кубань, де й заклали підвалини нової спільноти. Проте дехто повертався й назад – зокрема на Верхньодніпровщину.

Архіви музею зберігають дані про п’ять козацьких зимівників на території сучасного міста, включно з зимівником Макара Нагая. Відомо навіть, де саме він був розташований.

“Ми маємо копії документів, які підтверджують – земля надавалась Григорію Потьомкіну, улюбленцю Катерини II. Тут оселилися українці і не тільки, які відслужили 25 років у війську разом зі своїми сім’ями”, – зазначає директорка.

Верхньодніпровськ: з козацької слободи – до міста

Поселення, що виникло довкола зимівника, називалось Григорівкою, пізніше – Новогригорівкою. У 1806 році воно стало повітовим містом і отримало нову назву – Верхній Дніпро (Верхньодніпровськ). Місто зростало, змінювалося, але завжди зберігало зв’язок з козацьким корінням.

“Слава Богу, що назву не змінювали далі, – усміхається пані Наталія, – бо кожна назва – це як ниточка до історії, з минулого в майбутнє”.

Петро Калнишевський: останній кошовий

Історія завершення козацької доби неможлива без згадки про Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорозької Січі. Після зруйнування Січі у 1775 році він був засланий на Соловецькі острови, де провів понад 25 років у неволі й помер у віці понад 100 років.

“На Соловках знайшли плиту з написом: “Останній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський””, – розповідає директорка.

Архітектура міста Архітектура Верхньодніпровська

Будинки ІХХ – початку ХХ століття – теж частина історії. Найцікавіша споруда – будинок повітового земства, збудований у 1876 році за проєктом архітектора Харманського, добудований в 1911 році, він пережив дві війни, революції, підірвані мости і реставрації.

Тут і нині збереглися мармурові сходи, по яких, за переказами, виїжджав на коні Нестор Махно у 1919 році. Основний інтер’єру залишається автентичним, незважаючи на реставрації і перебудови. Багато цікавих місць Верхньодніпрповська можна побачити під час пішохідних екскурсій по місту.

У Вільногірську з 4 серпня можуть вимкнути світло в під’їздах. Причина — старі лічильники, які давно не перевіряли. Термін повірки яких закінчився ще у 2008–2009 роках.

Про це повідомив депутат та головний інженер Комунального підприємства “Жилкомсервіс” Віталій Федоренко під час сесії Вільногірської міської ради.

Рішення виділити кошти — прийняли

Федоренко запропонував спрямувати 400 тисяч гривень, які були передбачені на генератор для котельні №10, на перевірку 118 лічильників.

Він також пояснив, що для цього потрібно спершу придбати нові лічильники й тимчасово встановити їх на час перевірки основних.

Депутати також обговорили пропозицію від енергокомпанії — перейти на загальнобудинковий облік.

Федоренко додав: “Енергетична компанія вже закупила і перевірила лічильники для 183 будинків. Вони готові встановити їх за свій рахунок, щоб місто перейшло на новий спосіб обліку електроенергії”.

Він пояснив, що наразі договори з оператором системи розподілу не підписують, бо це призведе до додаткових витрат для мешканців.

“Побутова енергетична компанія вже закупила лічильники, але якщо погодитися, мешканцям доведеться платити за втрати у мережах — це додатково 2–2,5 мільйони гривень на рік. Тому рішення поки не ухвалене”, — зазначив він.

Рішення про виділення 400 тисяч гривень на перевірку лічильників депутати підтримали.

Читайте також:

• Усе місто зупиниться на хвилину: у Вільногірську оновлять систему сповіщення — сигнал почує кожен район
• У Вільногірський ліцей №2 не набиратимуть учнів у перший клас