У суботу, на День Незалежності вільногірська спортсменка з паверліфтингу Наталія Зінчук виборола перемогу. Відкритий турнір з класичного паверліфтингу проводили в Києві. Присвятили його пам’яті заслужених майстрів спорту Іванових Лариси та Єлизавети.
Результати учасниць оцінювала спортсменка, яка має 94 рекорди Світу, Європи та України. А також заслужена майстриня спорту Лариса Соловйова. Організатором змагань був Сергій Броварський.
Результати вільногірської спортсменки
Наталія Зінчук цієї суботи боролася на спортивному помості у Києві. За результатами виступу спортсменка здобула “золото” у ваговій категорії понад 84 кг.
За словами самої призерки гарний результат вона здобула лише завдяки шаленій підтримці її колежанок, які весь час були поруч.
«В цей святковий день відчувалася спортивна боротьба і прагнення до Перемоги усіма учасниками змагань. Я дякую воїнам ЗСУ за захист за єдність, віру і силу духу, які сьогодні для мене були рухомою силою. Приємно було змагатися в залі – зірок збірної України з паверліфтингу та їхніх зіркових тренерів»,– ділиться враженнями переможниця змагань Наталія Зінчук.
Зазначимо, що Наталія Зінчук – майстриня Спорту України Міжнародного класу з паверліфтингу, тренерка та викладачка КДЮСШ «Авангард».
Історія про людську відданість та мужність під час ворожого обстрілу підірвала українські соцмережі. Мешканка Вільногірська Іванка Зварич розшукує дівчину-музикантку, яка під час евакуації з потяга закривала своїм тілом її маленького сина Юхима.
Про це жінка написала на своїй сторінці в соцмережах, сподіваючись знайти рятівницю.
За словами пані Іванки, разом із сином Юхимом вони їхали поїздом у відпустку на захід нашої країни. Однак дорогу перервала повітряна тривога. Потяг зупинили, і пасажири почули команду: «Термінова евакуація!». Попереду на матір із дитиною чекали п’ять нескінченних годин у посадці та сховищі під звуки вибухів і роботи ППО.
«Перед першим прильотом ми не встигали добігти до сховища. Я з малим на руках бігла пероном між поїздом і локомотивами. Якась працівниця вокзалу просто в останній момент за руку затягнула мене у свою кабінку… За 20 секунд — перший приліт за кілька сотень метрів від нас!», пригадує пані Іванка.
Другий удар застав людей уже в посадці. Саме там, ховаючись від уламків та ракет, Іванка та її син опинилися поруч із незнайомою дівчиною, вчинок якої розчулив жінку до сліз.
«Закривала собою дитину і мене»
Незнайомка без вагань почала закривати собою маленького Юхима та його маму, ігноруючи благання Іванки подумати про власну безпеку і сховати хоча б голову.
«Вона мене “не чула”… Тримала і прикривала мою дитину як рідну. Говорила: “Дитині, яка виживе, потрібна жива мама, аби доправити її в безпечне місце”», ділиться авторка допису.
Особливі прикмети рятівниці
Евакуація відбувалася на станції П’ятихатки-Стикова. Іванка Зварич прагне особисто подякувати дівчині за цей жертовний вчинок, тому просить усіх небайдужих допомогти в її пошуках.
Що відомо про дівчину:
Евакуювалася з потяга, який прибув із західного напрямку;
Мешкає у місті Кам’янське;
Носить окуляри;
Мала із собою футляр із музичним інструментом.
«Дівчино, якщо ти себе впізнаєш, будь ласка, відпишись», — звертається пані Іванка.
Редакція приєднується до пошуків та просить усіх, хто володіє будь-якою інформацією про дівчину, допомогти зв’язатися з авторкою історії.
Ранкове подвір’я ще в напівсні, а під вікном уже збираються коти. Вони приходять з мокрими лапами, шрамами, голодом і тихою довірою. І кожного дня одна людина дає їм шанс на життя.
Ганна щодня оточує турботою тварин, які опинилися на межі виживання. Вона допомагає притулкам, оплачує лікування, термінові операції, корм і перевезення до ветеринарних клінік. Але її волонтерство починається просто під кухонним вікном.
Там щодня збирається “вуличний притулок”: коти, які знають час годування краще за годинник. Постійних “підопічних” – 15-18, але разом із ними приходять і нові – голодні, хворі, покинуті.
“Я просто всіх годую. Спочатку приходять коти, потім можуть прийти собаки, навіть їжаки чи птахи – уся їжа з’їдається до останнього”, – каже пані Ганна.
Як допомога тваринам стала щоденною реальністю
Допомагати тваринам вона почала ще з дитинства – приносила додому котів, підгодовувала безпритульних.
Але після загибелі сина це переросло в системну волонтерську діяльність в памʼять про нього: підтримку притулків і окремих тварин, які потребують термінової допомоги. Віталій Цой загинув у квітні 2022 року в боротьбі за свободу та суверенітет України. За життя він активно допомагав тваринам.
“Я продовжую справу свого сина. Він всіх годував, і я продовжую годувати”, – каже жінка.
Ганна не лише купує корм і ліки, а й закриває рахунки за стаціонарне лікування та операції. Якщо тварину потрібно терміново доставити до клініки, вона оплачує таксі, щоб не втрачати час.
“Буває, що рахунок іде на години. Тоді головне – просто встигнути”, – пояснює вона.
Окремий світ – це двір під її вікном. Тут коти не просто приходять поїсти, вони живуть поруч, формуючи власну невидиму спільноту. Частина з них прийшла з сусіднього притулку, частина – з вулиці.
Спочатку між тваринами виникали конфлікти, але з часом, каже Ганна, вони “навчилися жити разом”. Тепер їдять спокійно, без бійок, і чекають своєї черги.
Основою харчування є м’ясний фарш, сухий і вологий корм.
“Сита тварина — це вже наполовину врятована тварина”, — говорить пані Ганна.
Втрати, які не відпускають
У її розповіді поруч із порятунком завжди є втрати. Тварини, яких не вдалося знайти після втечі, ті, кого не вдалося врятувати, і ті, чиї історії залишилися болючими спогадами.
Окремо вона згадує випадок кішки, яка втекла з клініки в іншому місті. Пошуки тривали кілька днів, але результату не дали.
“Я тоді не спала і звинувачувала себе”, – говорить жінка.
Серед багатьох історій особливо болісною для Ганни залишається доля кота Степки. Після хвороби його господині він залишився без постійного дому й почав приходити до її вікна.
Вона годувала його щодня – він любив борщ, завжди з’їдав усе до останньої ложки.
“Він був великий, білий із чорними плямами, з дуже гарними зеленими очима”, – згадує Ганна.
Згодом Степка загинув від нападу собак. Для пані Ганни це стало ще однією втратою, яка не стирається часом.
“Це була трагедія”, – каже вона коротко.
Допомога як спосіб жити далі
“Я знаю, що Віталя був би задоволений тим, що я роблю. Він теж дуже любив тварин, годував їх, і мені здається, що я просто продовжую його справу”, — говорить Ганна.
Ганна із сином Віталієм/ фото з особистого архіву героїні
Після загибелі сина біля її будинку залишився безпритульний кіт на ім’я Груздик. Спочатку жінка підгодовувала його, але забирати додому не наважувалася. Каже, усе змінилося після сну, який наснився напередодні дня народження Віталія.
“Мені наснився син і сказав: “Мамо, Груздик же один”. Наступного ранку я одразу забрала його додому. Купила все необхідне, облаштувала місце, і він залишився жити зі мною”, — згадує вона.
Грузик прожив із Ганною кілька років і став для неї особливим нагадуванням про сина. Після смерті кота вона вирішила більше не брати тварин додому, але продовжила допомагати тим, хто залишився на вулиці та в притулках.
Щомісяця на цю допомогу йдуть значні суми: корм, лікування, стаціонарне утримання, стерилізація, а взимку – ще й дрова для опалення притулків. Лише на забезпечення дровами одного сезону вона витратила понад 40 тисяч гривень.
За словами власниці притулку Вікторії Кукси, коли виникають термінові витрати, саме Ганна часто приходить на допомогу.
“Екстрені операції, рахунки ветеринарних клінік, корм, наповнення газових балонів, інші невідкладні потреби – коли коштів не вистачає, саме пані Ганна завжди простягає руку допомоги.”, – йдеться в пості подяки Вікторії Кукси на Facebook.
Пані Ганна/ фото Facebook Вікторія Кукса
Ганна не говорить про себе як про людину, яка “рятує світ”. Вона просто щодня годує, лікує і підтримує тих, хто сам цього зробити не може.
І щоранку під її вікном знову збираються коти – ті, хто давно знає – тут на них чекають. Тут пам’ять про одну людину щодня перетворюється на шанс на життя для інших.
Фото з фейсбук-сторінки Іванки Зварич Історія про людську відданість та мужність під час ворожого обстрілу підірвала українські соцмережі. Мешканка Вільногірська Іванка Зварич розшукує дівчину-музикантку, яка […]
Ранкове подвір’я ще в напівсні, а під вікном уже збираються коти. Вони приходять з мокрими лапами, шрамами, голодом і тихою довірою. І кожного дня одна […]
У невеликих містах нові ідеї нерідко зустрічають із насторогою. Особливо якщо вони виходять за межі звичних гуртків чи спортивних секцій. Та для Софії це не […]
Після історії про картини та мрію про власну виставку вільногірська художниця Людмила Шевченко відкрила для себе новий напрям творчості. Тепер замість полотен вона розписує футболки, […]
Сонце повільно сідає над Вільногірськими Мальдівами. Жінки заплющують очі й завмирають у шавасані після години практики. Хтось прийшов сюди через біль у спині, хтось – […]
