Сьогодні, 25 вересня, біля будівлі виконавчого комітету Вільногірської міської ради зібралися родини військовополонених та безвісти зниклих захисників і захисниць України. На площі лунали молитва, слова підтримки та пісня, а на великому серці одне за одним з’являлися маленькі сердечка з іменами тих, кого досі чекають удома.
Цього дня тут говорили не лише про тих, хто перебуває у полоні чи вважається безвісти зниклим. Говорили про родини, для яких невідомість стала частиною щоденного життя, про очікування, надію і право не дозволити забути своїх рідних. Детальніше – у матеріалі Вільногірськ IN.UA
Захід розпочали з молитви
Першою частиною заходу став молебень. Настоятель храму Святої Трійці, протоієрей отець Володимир, згадав у молитві військовополонених та безвісти зниклих захисників і захисниць України.
Організатори наголосили: сьогодні родини прийшли не просто на публічний захід. За кожним прізвищем, фотографією чи статусом «безвісти зниклий» стоїть конкретна людина, яку хтось чекає вдома.
“Ви не самі, ми поруч. Ми чекаємо разом із вами”.
Організатори говорили про те, що очікування для родин стало щоденним випробуванням, а невідомість – частиною їхнього життя.
“Статус “безвісти зниклий” – це не крапка, це трикрапка, за якою стоїть щоденна важка робота”.
Йшлося і про тих, хто перебуває у російському полоні. Учасники заходу наголосили, що громада має бути їхнім голосом на волі.
“Вони повернуться”: імена тих, кого чекають, зібрали на одному серці
Одним із найбільш щемливих моментів стала символічна акція з сердечками.
Представниці родин тримали маленькі сердечка з іменами своїх близьких – військовополонених або безвісти зниклих. По черзі вони підходили до великого серця та прикріплювали на нього свої символи.
Так на одному великому серці зібралися десятки особистих історій та імен.
Поруч стояли вільногірці у військовій формі, з фотографіями, записами та бірками своїх рідних.
Це був момент, коли сухі формулювання з офіційних документів – “полонений”, “безвісти зниклий” – знову перетворилися на імена конкретних людей.
Людей, яких люблять.
Людей, яких чекають.
Людей, про яких не хочуть мовчати.
Міський голова: громада має підтримувати родини
До присутніх звернувся міський голова Вільногірська Володимир Василенко.
У своєму виступі він наголосив на підтримці родин військовополонених та безвісти зниклих і запевнив, що громада має залишатися поруч із ними.
Це важливий момент для Вільногірська, адже раніше подібні ініціативи здебільшого відбувалися завдяки самим родинам та громадським активістам.
Від “Дзвонів Надії” – до акції біля міськради
Для Вільногірська нинішня акція стала продовженням уже розпочатої роботи з привернення уваги до родин військовополонених і безвісти зниклих.
Першою масштабною ініціативою на рівні громади стала акція “Дзвони Надії”, яку організувала громадська організація “Бджола Вільногірськ” спільно з родинами військовополонених та безвісти зниклих за підтримки міської ради. Тоді учасники встановлювали дзвіночки з іменами своїх рідних як символ пам’яті та надії на повернення.
Саме після цього у Вільногірську відбувся ще один захід – автопробіг на підтримку військовополонених та безвісти зниклих.
Тепер же така акція відбулася безпосередньо біля будівлі виконавчого комітету міської ради за участю представників громади та міського голови.
Для родин це означає не лише сам факт проведення заходу. Це сигнал про те, що їхнє питання поступово стає видимим на рівні всієї громади.
Коли невідомість стає щоденним випробуванням
Під час заходу організатори окремо говорили про те, що означає бути родиною людини, чия доля залишається невідомою.
Для матері, дружини, дитини чи батька це не просто юридичний статус.
Це очікування дзвінка.
Це перевірка повідомлень.
Це фотографія, яку продовжують тримати поруч.
Це надія побачити знайоме обличчя серед тих, хто повертається додому.
Організатори закликали не залишати ці родини наодинці з їхнім очікуванням.
“Ваше терпіння сьогодні – це сила наших воїнів. Ваша віра – це їхній невидимий щит. А ваша любов – надійна броня, яка тримає їх там, де б вони не були”, – зазначила представниця родин військовополонених та безвісти зниклих Ксенія Коваль.
Окремо прозвучав заклик пам’ятати про тих, хто сьогодні не може бути поруч із рідними через полон.
Прапор, пісня і ще одне нагадування: їх чекають
Під час заходу також підняли прапори і символічним стало те, що прапор підіймав діючий військовий, захисник України.
Згодом для учасників виконали пісню, присвячену всім захисникам та захисницям України. Її звучання стало ще одним емоційним моментом події.
Але головним символом цього дня залишилося велике серце з іменами.
Адже кожне маленьке сердечко на ньому – це не просто ім’я.
За ним – родина, яка чекає.
За ним – історія людини, яка захищала Україну.
За ним – надія на повернення.
“Ми чекаємо разом із вами”
Ксенія Коваль наголосила: “Ми просимо не лише про звістку, а про повернення та милість Божу до тих, хто перебуває в полоні, хто зник безвісти, хто опинився далеко від своїх рідних. Просимо для тих, хто чекає”.
А головне бажання родин сформулювали просто: “Надійде день, коли замість слова “чекаємо” ми скажемо: “Він повернувся. Вона повернулася. Вони вдома””.
Для Вільногірська ця акція стала ще одним кроком до того, щоб родини військовополонених та безвісти зниклих не залишалися сам на сам із невідомістю.
Бо поки їх чекають, про них говорять і нагадують – їхні імена залишаються серед нас.
Читайте також:
Підписуйтесь
