“Я хочу, щоб мої пісні торкалися душі кожного слухача”, – історія Вікторії Осіпової, вихованки музичної школи Вільногірська

Вікторія Осіпова – вокалістка та музикантка, уродженка Вільногірська та вихованка музичної школи.

Більше про музичний шлях Вікторії – читайте на Вільногірськ.IN.UA

Початок музичної історії

Вікторія Осіпова почала займатися вокалом ще в три роки, коли тітка взяла її із собою на заняття. Викладачка помітила її талант і запропонувала спробувати заспівати пісню. Вже в чотири роки вона вперше виступила на сцені з сольною піснею, а в п’ять змінила викладача та почала займатися у Студії естрадного співу під керівництвом Олега Ярошенка.

“Навчатися в музичній школі мені порадив керівник Олег Ярошенко, адже він затверджував, що інструмент та знання сольфеджіо обовʼязкові для вокаліста, тому в першому класі, мама відвела мене в музичну школу на фортепіано”, – розповідає дівчина. 

Дівчина зізнається, що найбільше в музичній школі їй подобалися заняття з фортепіано. Хоча в дитинстві вона була трохи лінивою та часто гнівалася на себе, коли довго не могла вивчити якийсь твір, проте завершення роботи над ним завжди приносило їй справжнє задоволення.

“Я насолоджувалася тим, як у мене виходить грати, і пишалася собою,” — ділиться вона. — “Вважаю, що сольфеджіо обов’язково має бути в музичній школі. Так, це складний предмет, і комусь він може здаватися зайвим, але без нього ми не зрозуміємо значення нот, скрипковий і басовий ключі та багато іншого.”

Послідовниця музичного мистецтва зазначає, що в навчанні завжди є якісь виклики, особливо якщо хочеться професійно оводолодіти ремеслом, потрібно наполегливо прямувати до своєї мети.

“Я роблю так: якщо бачу перешкоду, йду все одно, як би складно не було, нехай не вийде, нічого, спробуємо ще раз але ніколи не здаватись, тільки тоді буде результат”, – стверджує дівчина. 

Концерти та досягнення 

З раннього дитинства дівчина активно брала участь у конкурсах та фестивалях. У перші роки її зусилля відзначали лише нагородами за участь, але з часом усе змінилося. Вона багато працювала над собою, і це дало свої результати.

“У 9 років я отримала своє перше 1 місце, а далі нагороди ставали тільки вищими. Згодом почала отримувати Гран-прі. Фестивалів було безліч, навіть зараз і не пригадаю всіх, але один залишився в пам’яті назавжди. Я співала пісню “Ой у вишневому саду”, і під час мого виступу всі члени журі плакали. Тоді я отримала Гран-прі. Саме в той момент я усвідомила, що хочу, аби мої пісні так само торкалися душ кожного слухача. Я зрозуміла, що можу це робити, бо співаю душею та серцем, проживаючи кожну ноту”, – ділиться Вікторія. 

Вокалістка та музикантка зазначає, що завжди треба пишатися собою та навіть найменшими досягненнями. 

“Я пишаюсь усіма своїми досягненнями: і маленькими, і великими, вони всі роблять з мене справжнього артиста”, – зазначає дівчина. 

Музика в житті

На сьогоднішній день дівчина черпає натхнення з прикладу Дмитра Монатіка. Вона захоплюється його історією, сповненою викликів та наполегливості.

“Я знаю його життєвий шлях, наскільки він був непростим: скільки кастингів він проходив, скільки разів йому відмовляли. Але він не здавався і йшов далі, поки не досягнув таких висот. Моя мета така сама – йти невеликими, але впевненими кроками вперед, щоб у майбутньому хтось так само брав приклад із мене”, – зізнається дівчина. 

Плани на майбутнє 

Дівчина впевнено пов’язує своє життя з музикою, адже зараз навчається у «Київському національному університеті культури і мистецтв» на кафедрі естрадного співу.

“Я вже точно знаю, що моя дорога – це музика. У майбутньому я планую продовжувати сольну кар’єру, писати власні пісні, популяризувати українське мистецтво та стати відомою співачкою України. А можливо, одного дня я представлю Україну на Євробаченні”, – ділиться вона своїми амбітними планами.

Дівчина переконана, що музика має неймовірну силу впливу на людину.

“Музика – це щось дивовижне. Вона лікує, заспокоює, дарує радість. Якщо ви вже зробили перші кроки у світі музики – це чудово! Ніколи не здавайтеся, не опускайте руки. Працюйте над собою, долайте власні помилки, і тоді у вас обов’язково все вийде. Несіть музику в своєму серці”, – закликає вона всіх, хто мріє про творчий шлях.

Читайте також: 

• Крила янгола та нічне ПВО: Перший крок мешканки Вільногірська Олени Філоненко у мистецтві
• Владислав Шульжик: талант Вільногірська, який надихає

Уявлення про те, що силові види спорту — винятково чоловіча справа, поступово відходить у минуле. Сьогодні дедалі більше жінок доводять: сила може поєднуватися з ніжністю, а спортивні досягнення не мають вікових обмежень.

Деталі — на Вільногірськ IN.UA.

Мешканка Вільногірська Тетяна — одна з тих жінок, які власним прикладом руйнують стереотипи. Ще кілька років тому її життя не було пов’язане зі спортом. Але з початком повномасштабної війни вона відкрила для себе пауерліфтинг, і цей вид спорту став для неї справжнім джерелом внутрішньої опори.  

У спорт привела донька

Тетяна розповідає, що вперше зацікавилася пауерліфтингом завдяки доньці Варварі.

Саме на початку повномасштабного вторгнення дівчина почала відвідувати секцію пауерліфтингу та швидко досягла успіхів. За два роки тренерка доньки запропонувала спробувати свої сили і самій Тетяні.

“Спочатку я навіть не думала, що зможу виступати на змаганнях. Але завдяки підтримці тренерки та наполегливій праці повірила у себе”, — згадує жінка.  

За її словами, діти часто стають найбільшою мотивацією для батьків.

“Діти мотивують бути сильнішою, не здаватися й показувати власним прикладом, що в житті все можливо”.

Тетяну привабила у пауерліфтингу не тільки можливість стати фізично сильнішою.

“Мене привабила саме сила — не лише фізична, а й моральна. Пауерліфтинг вчить долати себе, бути терплячою і не здаватися після невдач”, — каже Тетяна. 

Для неї кожне тренування — це не просто робота з вагою, а можливість зміцнити характер, розвинути дисципліну та впевненість у собі.

Найскладніше — повірити в себе

На початку спортивного шляху найбільшим викликом стали не фізичні навантаження, а внутрішні сумніви.

“Найскладніше було повірити у власні сили. Були страхи, хвилювання через вік і через те, що силовий спорт часто вважають “не жіночим””.

Втім, жінка переконана: жіночність не має нічого спільного зі слабкістю.

“Жінка може бути ніжною, доброю й водночас сильною. Спорт не забирає жіночність, а навпаки — додає впевненості, сили характеру та поваги до себе”.

Сьогодні Тетяна вже має вагомі спортивні досягнення. Вона брала участь у чемпіонатах області та України, де здобувала призові місця.

“Я пишаюся тим, що не побоялася почати й продовжую рухатися вперед”.

Однак, за словами спортсменки, найголовніша перемога — це не медалі, а внутрішні зміни, які приносить спорт.

Спорт як підтримка у важкий час

Коли рідні перебувають на фронті, зберігати емоційну рівновагу особливо складно. Для Тетяни пауерліфтинг став способом впоратися з тривогою.

“Коли близькі воюють, дуже важко емоційно. І саме спорт став для мене місцем сили. На тренуваннях я хоча б ненадовго переключаюся від тривог”, — зізнається жінка. 

За її словами, заняття допомагають не опускати руки й вірити у власні сили навіть у найскладніші періоди.

“Почати варто для себе”

Тетяна переконана: для занять спортом не потрібен “ідеальний момент”.

“Треба почати для себе — для здоров’я, для настрою, для впевненості. І навіть маленькі перемоги з часом можуть повністю змінити життя”.

Вона радить жінкам не зважати на вік, страхи чи думку оточення.

“Якщо є бажання — значить, усе можливо. Іноді саме один крок до себе нової змінює все життя”, — каже Тетяна. 

Попереду у Тетяни — нові цілі та нові старти.

Вона хоче покращувати результати, брати участь у змаганнях і надалі доводити, що сила жінки полягає не лише у фізичній підготовці, а й у здатності вірити в себе та рухатися вперед попри будь-які труднощі.

Читайте також:

Дисципліна як спадок: спортивний шлях Альбіни Ніхаєнко

12 травня відзначають Міжнародний день медичної сестри – професії, без якої неможливо уявити жодну лікарню.  Саме медсестри першими зустрічають пацієнтів, підтримують їх у найважчі моменти та щодня тримають на собі величезну частину медичної системи.

До Міжнародного свята журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з Тамарою Посунько – головною медичною сестрою Вільногірської центральної міської лікарні, яка вже пів століття працює у медицині. Вона пам’ятає лікарню ще зовсім новою, застала часи без УЗД та сучасної техніки, виховала не одне покоління медсестер і досі не втратила любові до своєї справи.

“Після смерті батька я вирішила: буду медичним працівником”

Для Тамари Іванівни Посунько медицина стала не просто професією, а справою всього життя. 1 серпня 2026 року виповниться рівно 50 років відтоді, як вона вперше прийшла працювати до лікарні.

Шлях у медицину для Тамари Посунько почався з особистої трагедії. Коли вона ще навчалася у старших класах, помер її батько. 

“Було в мене таке бажання бути медичним працівником. У мене хворів батько, і коли я ще була в останньому класі навчання, батько мій помер, і в мене тоді стало питання, що хочу бути медичним працівником”, – пригадує вона.

Після школи жінка вступила до Дніпродзержинського (нині Кам’янського) медичного училища, яке закінчила у 1976 році. Саме тоді й розпочалася її професійна історія.

“У хірургію йти було страшно”

Свою практику Тамара Іванівна проходила у Вільногірській центральній міській лікарні. Пригадує, що тоді хірургічне відділення було переповнене – на 60 ліжках перебували близько 70 пацієнтів. 

Спочатку молодій медсестрі пропонували роботу в ендокринологічному відділенні. Але керівництво вирішило інакше.

“Начмед подивився на мене й сказав: “У хірургію підеш працювати”. А я думаю: комсомолка, активістка – як я відмовлюсь? Хоча чесно, мені дуже не хотілося і страшно було”, – усміхається жінка.

Втім саме цей досвід вона сьогодні називає одним із найцінніших у своєму житті: “Якщо медична сестра пропрацювала в хірургічному відділенні, то вона буде вже кваліфікованою медсестрою – уміє все”.

Від часу без УЗД – до сучасної медицини

За майже 50 років роботи Тамара Посунько бачила, як кардинально змінювалася медицина.

Коли вона починала працювати, у лікарнях не було багатьох обстежень, які сьогодні здаються звичними.

“Не було ультразвукової діагностики (УЗД) . Перший раз таке обстеження я побачила у 1993 році – і то не в нашій лікарні. У нас УЗД з’явилося вже десь на початку 2000-х років”, – розповідає медикиня.

Водночас вона наголошує: попри всі реформи й технічні зміни, головне в медицині залишається незмінним – люди.

“Медицина – це моє покликання”

Сьогодні Тамара Посунько вже не працює безпосередньо з пацієнтами. Її робота – організація діяльності медичних сестер та молодшого медичного персоналу.

Щодня вона займається графіками роботи, забезпеченням відділень, організацією навчань і конференцій для медсестер, контролює дотримання санітарних норм.

“Кожен день нестандартний. Немає такого, що прийшли на роботу – і все за однією програмою”, – каже вона.

Та навіть після десятків років у професії жінка не втратила любові до роботи.

“Треба любити свою роботу. У мене ніколи навіть у думках не було, щоб я кудись хотіла перейти. У відпустку йду – і з задоволенням повертаюся на роботу”.

Медсестри з Вільногірська – серед найкращих в області

Окремою гордістю Тамари Посунько є медичні сестри Вільногірської лікарні. За її словами, вони неодноразово перемагали в обласних конкурсах професійної майстерності.

Зокрема, медична працівниця Тетяна Овсієнко двічі представляла Дніпропетровщину на всеукраїнському конкурсі після перемог на обласному рівні.

Саме завдяки успіхам вільногірських медсестер обласний конкурс двічі проводили у Вільногірську – у 2003 та 2012 роках.

“Я пишаюся медичними сестрами нашого міста. Вони завжди були на високому рівні”, – говорить Тамара Іванівна.

Нагороди, відзнаки та майже пів століття в одній лікарні

За роки роботи Тамара Посунько отримала десятки нагород. Серед них – грамоти Міністерства охорони здоров’я України, відзнаки обласного департаменту охорони здоров’я та облдержадміністрації.

У 2013 році її нагородили відзнакою “Краща жінка Придніпров’я”.

Але найбільшим своїм досягненням вона вважає не нагороди, а людей поруч.

“Молодим треба вчитися у старших відповідальності та досвіду. А старшим у молодих – активності й прогресивності”, – переконана медикиня.

У серпні пані Тамарі виповниться 68 років. І майже всі ці роки її життя нерозривно пов’язані з однією лікарнею, одним містом і однією професією, яку вона називає своїм покликанням.

На завершення розмови Тамара Іванівна Посунько привітала своїх колег із професійним святом:

“Дорогі медичні сестри! Вітаю вас із Міжнародним днем медичної сестри. Бажаю вам здоров’я, витримки, людяності й любові до своєї справи. Нехай у вашій роботі буде більше вдячних пацієнтів і менше важких випробувань. Пам’ятайте: ваша праця – безцінна”, – сказала вона.

Читайте також:

Подарунок до Дня матері: неподалік Вільногірська відкрили сучасне пологове відділення