“Я хочу, щоб мої пісні торкалися душі кожного слухача”, – історія Вікторії Осіпової, вихованки музичної школи Вільногірська

Вікторія Осіпова – вокалістка та музикантка, уродженка Вільногірська та вихованка музичної школи.

Більше про музичний шлях Вікторії – читайте на Вільногірськ.IN.UA

Початок музичної історії

Вікторія Осіпова почала займатися вокалом ще в три роки, коли тітка взяла її із собою на заняття. Викладачка помітила її талант і запропонувала спробувати заспівати пісню. Вже в чотири роки вона вперше виступила на сцені з сольною піснею, а в п’ять змінила викладача та почала займатися у Студії естрадного співу під керівництвом Олега Ярошенка.

“Навчатися в музичній школі мені порадив керівник Олег Ярошенко, адже він затверджував, що інструмент та знання сольфеджіо обовʼязкові для вокаліста, тому в першому класі, мама відвела мене в музичну школу на фортепіано”, – розповідає дівчина. 

Дівчина зізнається, що найбільше в музичній школі їй подобалися заняття з фортепіано. Хоча в дитинстві вона була трохи лінивою та часто гнівалася на себе, коли довго не могла вивчити якийсь твір, проте завершення роботи над ним завжди приносило їй справжнє задоволення.

“Я насолоджувалася тим, як у мене виходить грати, і пишалася собою,” — ділиться вона. — “Вважаю, що сольфеджіо обов’язково має бути в музичній школі. Так, це складний предмет, і комусь він може здаватися зайвим, але без нього ми не зрозуміємо значення нот, скрипковий і басовий ключі та багато іншого.”

Послідовниця музичного мистецтва зазначає, що в навчанні завжди є якісь виклики, особливо якщо хочеться професійно оводолодіти ремеслом, потрібно наполегливо прямувати до своєї мети.

“Я роблю так: якщо бачу перешкоду, йду все одно, як би складно не було, нехай не вийде, нічого, спробуємо ще раз але ніколи не здаватись, тільки тоді буде результат”, – стверджує дівчина. 

Концерти та досягнення 

З раннього дитинства дівчина активно брала участь у конкурсах та фестивалях. У перші роки її зусилля відзначали лише нагородами за участь, але з часом усе змінилося. Вона багато працювала над собою, і це дало свої результати.

“У 9 років я отримала своє перше 1 місце, а далі нагороди ставали тільки вищими. Згодом почала отримувати Гран-прі. Фестивалів було безліч, навіть зараз і не пригадаю всіх, але один залишився в пам’яті назавжди. Я співала пісню “Ой у вишневому саду”, і під час мого виступу всі члени журі плакали. Тоді я отримала Гран-прі. Саме в той момент я усвідомила, що хочу, аби мої пісні так само торкалися душ кожного слухача. Я зрозуміла, що можу це робити, бо співаю душею та серцем, проживаючи кожну ноту”, – ділиться Вікторія. 

Вокалістка та музикантка зазначає, що завжди треба пишатися собою та навіть найменшими досягненнями. 

“Я пишаюсь усіма своїми досягненнями: і маленькими, і великими, вони всі роблять з мене справжнього артиста”, – зазначає дівчина. 

Музика в житті

На сьогоднішній день дівчина черпає натхнення з прикладу Дмитра Монатіка. Вона захоплюється його історією, сповненою викликів та наполегливості.

“Я знаю його життєвий шлях, наскільки він був непростим: скільки кастингів він проходив, скільки разів йому відмовляли. Але він не здавався і йшов далі, поки не досягнув таких висот. Моя мета така сама – йти невеликими, але впевненими кроками вперед, щоб у майбутньому хтось так само брав приклад із мене”, – зізнається дівчина. 

Плани на майбутнє 

Дівчина впевнено пов’язує своє життя з музикою, адже зараз навчається у «Київському національному університеті культури і мистецтв» на кафедрі естрадного співу.

“Я вже точно знаю, що моя дорога – це музика. У майбутньому я планую продовжувати сольну кар’єру, писати власні пісні, популяризувати українське мистецтво та стати відомою співачкою України. А можливо, одного дня я представлю Україну на Євробаченні”, – ділиться вона своїми амбітними планами.

Дівчина переконана, що музика має неймовірну силу впливу на людину.

“Музика – це щось дивовижне. Вона лікує, заспокоює, дарує радість. Якщо ви вже зробили перші кроки у світі музики – це чудово! Ніколи не здавайтеся, не опускайте руки. Працюйте над собою, долайте власні помилки, і тоді у вас обов’язково все вийде. Несіть музику в своєму серці”, – закликає вона всіх, хто мріє про творчий шлях.

Читайте також: 

• Крила янгола та нічне ПВО: Перший крок мешканки Вільногірська Олени Філоненко у мистецтві
• Владислав Шульжик: талант Вільногірська, який надихає

Чотири громадські організації Вільногірська звернулися до міського голови з проханням дозволити почесній громадянці громади Надії Чирві відвідати музей, який вона не лише заснувала, а й роками наповнювала історією міста. Але замість дозволу отримали офіційну відповідь із посиланнями на законодавство, у якій наголосили. що візит пані Надії може нести загрозу безпеці навчального процесу! Активісти кажуть: йдеться не лише про візит до музею, а про людське ставлення та повагу до пам’яті.

Чому почесній громадянці міста, яка роками збирала експонати, архіви та будувала музейну історію міста, не дозволили переступити поріг справи її життя? Сьогодні пані Надія – у поважному віці, має проблеми зі здоров’ям та майже не пересувається самостійно. Історія про музей, якому вона віддала десятки років, може виявитися не лише історією про правила й обмеження, а й про людське ставлення. Що відповіла влада громади та ліцей №5 – читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Просили зробити виняток для жінки, яка створила музей

У Вільногірську чотири громадські організації – “Бджола Вільногірськ», “Бахмутська Фортеця”, “Пухнастий батальйон” та “Єдині та Вільні” – направили колективне звернення до міського голови Володимира Василенка з проханням допомогти організувати відвідування історико-краєзнавчого музею при ліцеї №5 для Надії Чирви.

Саме Надія Чирва – почесна громадянка Вільногірська, засновниця музею та людина, яка десятиліттями збирала історію міста буквально по крихтах.

У зверненні громадські організації нагадали: ще у 1984 році завдяки її зусиллям, а також допомозі батьків та дітей, при ліцеї №5 з’явився історико-краєзнавчий музей. За роки роботи Надія Чирва збирала архіви, свідчення очевидців, фотографії та історичні матеріали.

До початку повномасштабної війни музей відвідали понад 30 тисяч людей – не лише жителі громади, а й гості з різних куточків України та інших країн.

Однак зараз через воєнний стан у навчальному закладі діє пропускний режим. Саме тому громадські організації просили зробити виняток.

Особливо з огляду на те, що Надія Чирва нині має проблеми з пересуванням і не може самостійно ходити.

При цьому всі питання транспортування та супроводу активісти були готові взяти на себе. 

Від влади, за словами представників організацій, фактично потрібне було лише погодження візиту.

У відповідь – три сторінки законів та правил

Дозволу на відвідування музею Надія Чирва не отримала.

У відповіді Вільногірського міськвиконкому йдеться, що звернення передали на розгляд Департаменту соціально-гуманітарної політики.

Департамент соціально-гуманітарної політики, в свою чергу, звернувся до адміністрації ліцею №5.

У самому ліцеї подякували Надії Чирві за її внесок у створення музею та назвали її символом відданості справі.

У відповіді зазначається: “Для ліцею та всієї нашої громади постать Надії Йосипівни Чирви є символом відданості своїй справі, бо вона присвятила десятиліття тому, щоб історія нашого краю не зникла у вихрі часу”.

Однак далі адміністрація закладу послалася на норми законів про освіту, правила безпеки, вимоги воєнного стану та нові правила доступу до закладів освіти.

У підсумку зазначили: музей є частиною ліцею, а тому на нього поширюються загальні правила доступу до навчального закладу.

У відповіді також наголосили: “З метою мінімізації ризиків запобігання сторонньому втручанню в освітній процес, забезпечення безпеки життя та здоров’я здобувачів освіти в умовах воєнного стану доступ до Вільногірського ліцею №5 особам, які не є учасниками освітнього процесу, обмежено”.

Після відповіді залишається питання, яке сьогодні ставлять громадські організації: чи справді йдеться про питання безпеки, чи про формальне дотримання правил без урахування виняткових обставин? Адже музей просила відвідати не стороння людина, а його засновниця – жінка, яка десятиліттями збирала для нього експонати й фактично створила його історію. 

“Жінка, яка створила музей, не може його побачити”

Членкиня правління ГО “Бахмутська фортеця” Альона Щекодіна каже: після отриманої відповіді залишилося більше запитань, ніж пояснень.

За її словами, громадські організації просили організувати разовий візит до музею, а не відкривати постійний доступ до ліцею.

“Я не розумію, яким чином жінка, яка не ходить самостійно, яку фактично потрібно нести на руках до музею, може нашкодити навчальному процесу? Вона ж не збирається відвідувати навчальні класи чи втручатися в процес навчання. Мова йшла про конкретний музей, який вона сама створила” ,– говорить Альона Щекодіна.

Вона додає, що найбільше її обурює сам факт ситуації: “Людина віддала музею все життя, вкладала туди душу, роками збирала його по шматочках. А тепер їй забороняють туди зайти”.

Йдеться лише про дозвіл

Тепер питання звучить уже ширше: чи може людина, яка створила музей і десятиліттями зберігала пам’ять міста, сама залишитися за його дверима?

Історико-краєзнавчий музей при ліцеї №5 залишається єдиним таким музеєм у Вільногірську. Його історія тісно пов’язана з Надією Чирвою – людиною, яка десятиліттями документувала історію міста та працювала над збереженням місцевої пам’яті. Саме завдяки її роботі вдалося зберегти десятки свідчень і фактів про становлення Вільногірська.

Редакція Вільногірськ IN.UA стежитиме за розвитком ситуації. Слідкуйте за публікаціями на сайті та в соціальних мережах редакції.

Читайте також:

Чи стане Вільногірський історико-краєзнавчий музей відкритим для людей?

Уявлення про те, що силові види спорту — винятково чоловіча справа, поступово відходить у минуле. Сьогодні дедалі більше жінок доводять: сила може поєднуватися з ніжністю, а спортивні досягнення не мають вікових обмежень.

Деталі — на Вільногірськ IN.UA.

Мешканка Вільногірська Тетяна — одна з тих жінок, які власним прикладом руйнують стереотипи. Ще кілька років тому її життя не було пов’язане зі спортом. Але з початком повномасштабної війни вона відкрила для себе пауерліфтинг, і цей вид спорту став для неї справжнім джерелом внутрішньої опори.  

У спорт привела донька

Тетяна розповідає, що вперше зацікавилася пауерліфтингом завдяки доньці Варварі.

Саме на початку повномасштабного вторгнення дівчина почала відвідувати секцію пауерліфтингу та швидко досягла успіхів. За два роки тренерка доньки запропонувала спробувати свої сили і самій Тетяні.

“Спочатку я навіть не думала, що зможу виступати на змаганнях. Але завдяки підтримці тренерки та наполегливій праці повірила у себе”, — згадує жінка.  

За її словами, діти часто стають найбільшою мотивацією для батьків.

“Діти мотивують бути сильнішою, не здаватися й показувати власним прикладом, що в житті все можливо”.

Тетяну привабила у пауерліфтингу не тільки можливість стати фізично сильнішою.

“Мене привабила саме сила — не лише фізична, а й моральна. Пауерліфтинг вчить долати себе, бути терплячою і не здаватися після невдач”, — каже Тетяна. 

Для неї кожне тренування — це не просто робота з вагою, а можливість зміцнити характер, розвинути дисципліну та впевненість у собі.

Найскладніше — повірити в себе

На початку спортивного шляху найбільшим викликом стали не фізичні навантаження, а внутрішні сумніви.

“Найскладніше було повірити у власні сили. Були страхи, хвилювання через вік і через те, що силовий спорт часто вважають “не жіночим””.

Втім, жінка переконана: жіночність не має нічого спільного зі слабкістю.

“Жінка може бути ніжною, доброю й водночас сильною. Спорт не забирає жіночність, а навпаки — додає впевненості, сили характеру та поваги до себе”.

Сьогодні Тетяна вже має вагомі спортивні досягнення. Вона брала участь у чемпіонатах області та України, де здобувала призові місця.

“Я пишаюся тим, що не побоялася почати й продовжую рухатися вперед”.

Однак, за словами спортсменки, найголовніша перемога — це не медалі, а внутрішні зміни, які приносить спорт.

Спорт як підтримка у важкий час

Коли рідні перебувають на фронті, зберігати емоційну рівновагу особливо складно. Для Тетяни пауерліфтинг став способом впоратися з тривогою.

“Коли близькі воюють, дуже важко емоційно. І саме спорт став для мене місцем сили. На тренуваннях я хоча б ненадовго переключаюся від тривог”, — зізнається жінка. 

За її словами, заняття допомагають не опускати руки й вірити у власні сили навіть у найскладніші періоди.

“Почати варто для себе”

Тетяна переконана: для занять спортом не потрібен “ідеальний момент”.

“Треба почати для себе — для здоров’я, для настрою, для впевненості. І навіть маленькі перемоги з часом можуть повністю змінити життя”.

Вона радить жінкам не зважати на вік, страхи чи думку оточення.

“Якщо є бажання — значить, усе можливо. Іноді саме один крок до себе нової змінює все життя”, — каже Тетяна. 

Попереду у Тетяни — нові цілі та нові старти.

Вона хоче покращувати результати, брати участь у змаганнях і надалі доводити, що сила жінки полягає не лише у фізичній підготовці, а й у здатності вірити в себе та рухатися вперед попри будь-які труднощі.

Читайте також:

Дисципліна як спадок: спортивний шлях Альбіни Ніхаєнко