“Я хочу, щоб мої пісні торкалися душі кожного слухача”, – історія Вікторії Осіпової, вихованки музичної школи Вільногірська

“Я хочу, щоб мої пісні торкалися душі кожного слухача”, – історія Вікторії Осіпової, вихованки музичної школи Вільногірська фото 2 12:30, 26 Січня 2025
Вікторія Осипова
Вікторія Осіпова/ фото з особистого архіву героїні

Вікторія Осіпова – вокалістка та музикантка, уродженка Вільногірська та вихованка музичної школи.

Більше про музичний шлях Вікторії – читайте на Вільногірськ.IN.UA

Початок музичної історії

Вікторія Осіпова почала займатися вокалом ще в три роки, коли тітка взяла її із собою на заняття. Викладачка помітила її талант і запропонувала спробувати заспівати пісню. Вже в чотири роки вона вперше виступила на сцені з сольною піснею, а в п’ять змінила викладача та почала займатися у Студії естрадного співу під керівництвом Олега Ярошенка.

“Навчатися в музичній школі мені порадив керівник Олег Ярошенко, адже він затверджував, що інструмент та знання сольфеджіо обовʼязкові для вокаліста, тому в першому класі, мама відвела мене в музичну школу на фортепіано”, – розповідає дівчина. 

Дівчина зізнається, що найбільше в музичній школі їй подобалися заняття з фортепіано. Хоча в дитинстві вона була трохи лінивою та часто гнівалася на себе, коли довго не могла вивчити якийсь твір, проте завершення роботи над ним завжди приносило їй справжнє задоволення.

“Я насолоджувалася тим, як у мене виходить грати, і пишалася собою,” — ділиться вона. — “Вважаю, що сольфеджіо обов’язково має бути в музичній школі. Так, це складний предмет, і комусь він може здаватися зайвим, але без нього ми не зрозуміємо значення нот, скрипковий і басовий ключі та багато іншого.”

Послідовниця музичного мистецтва зазначає, що в навчанні завжди є якісь виклики, особливо якщо хочеться професійно оводолодіти ремеслом, потрібно наполегливо прямувати до своєї мети.

Я роблю так: якщо бачу перешкоду, йду все одно, як би складно не було, нехай не вийде, нічого, спробуємо ще раз але ніколи не здаватись, тільки тоді буде результат”, – стверджує дівчина. 

Концерти та досягнення 

З раннього дитинства дівчина активно брала участь у конкурсах та фестивалях. У перші роки її зусилля відзначали лише нагородами за участь, але з часом усе змінилося. Вона багато працювала над собою, і це дало свої результати.

У 9 років я отримала своє перше 1 місце, а далі нагороди ставали тільки вищими. Згодом почала отримувати Гран-прі. Фестивалів було безліч, навіть зараз і не пригадаю всіх, але один залишився в пам’яті назавжди. Я співала пісню “Ой у вишневому саду”, і під час мого виступу всі члени журі плакали. Тоді я отримала Гран-прі. Саме в той момент я усвідомила, що хочу, аби мої пісні так само торкалися душ кожного слухача. Я зрозуміла, що можу це робити, бо співаю душею та серцем, проживаючи кожну ноту”, – ділиться Вікторія. 

Вокалістка та музикантка зазначає, що завжди треба пишатися собою та навіть найменшими досягненнями. 

Я пишаюсь усіма своїми досягненнями: і маленькими, і великими, вони всі роблять з мене справжнього артиста”, – зазначає дівчина. 

“Я хочу, щоб мої пісні торкалися душі кожного слухача”, – історія Вікторії Осіпової, вихованки музичної школи Вільногірська фото 2
Виступ Вікторії/ фото з особистого архіву героїні

Музика в житті

На сьогоднішній день дівчина черпає натхнення з прикладу Дмитра Монатіка. Вона захоплюється його історією, сповненою викликів та наполегливості.

“Я знаю його життєвий шлях, наскільки він був непростим: скільки кастингів він проходив, скільки разів йому відмовляли. Але він не здавався і йшов далі, поки не досягнув таких висот. Моя мета така сама – йти невеликими, але впевненими кроками вперед, щоб у майбутньому хтось так само брав приклад із мене”, – зізнається дівчина. 

Плани на майбутнє 

Дівчина впевнено пов’язує своє життя з музикою, адже зараз навчається у «Київському національному університеті культури і мистецтв» на кафедрі естрадного співу.

Я вже точно знаю, що моя дорога – це музика. У майбутньому я планую продовжувати сольну кар’єру, писати власні пісні, популяризувати українське мистецтво та стати відомою співачкою України. А можливо, одного дня я представлю Україну на Євробаченні”, – ділиться вона своїми амбітними планами.

Дівчина переконана, що музика має неймовірну силу впливу на людину.

“Музика – це щось дивовижне. Вона лікує, заспокоює, дарує радість. Якщо ви вже зробили перші кроки у світі музики – це чудово! Ніколи не здавайтеся, не опускайте руки. Працюйте над собою, долайте власні помилки, і тоді у вас обов’язково все вийде. Несіть музику в своєму серці”, – закликає вона всіх, хто мріє про творчий шлях.

Читайте також: 

Підписуйтесь

“Двічі підривався на міні, але вижив”: історія ветерана з Вільногірська, який пройшов Афганістан

“Двічі підривався на міні, але вижив”: історія ветерана з Вільногірська, який пройшов Афганістан фото 3 12:00, 22 Квітня 2026
“Двічі підривався на міні, але вижив”: історія ветерана з Вільногірська, який пройшов Афганістан фото 3
Ветеран Олександр Колєснік / фото, Вільногірськ IN.UA

Він пережив війну в Афганістані, ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, отримав бойову нагороду і вже у незалежній Україні знову взявся за службу. Ветеран Олександр Колєснік із Вільногірська – людина, чия біографія охоплює одразу кілька епох і трагедій.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з ним про життя, війну, справедливість і те, чому ветерани сьогодні змушені справлятися самі.

Дитинство, армія і дорога в Афганістан

Олександр Колєснік народився у селі Комісарівка П’ятихатського району. Після школи навчався у Дніпрі, але довго цивільним життям пожити не встиг – його призвали до армії.

Жодного вибору тоді не було.

“Раніше не питали – хочеш чи не хочеш. Куди попав, туди й попав”, – замислившись згадує він.

Після військового навчання його направили до Афганістану, у провінцію Газні. Там він провів два роки служби.

Підриви, бій і нагорода за відвагу

Найбільше у пам’яті ветерана – бойові епізоди 1986 року. Двічі він підривався на міні, і ці моменти, каже, не стираються з пам’яті. Під час одного з таких випадків підрозділ потрапив у засідку.

“Був підрив, потім одразу бій. Загинув наш старший лейтенант. Ми залишилися удвох, обидва поранені”, – розповідає Колєснік.

Попри поранення і контузію, він зумів зорієнтуватися та викликати підмогу. Евакуація врятувала життя.

За цей бій він отримав орден Червоної Зірки.

Примітка. Орден Червоної Зірки – це одна з найперших і найпоширеніших радянських військових нагород, заснована 6 квітня 1930 року. Він вручався за визначні заслуги в обороні СРСР, зміцненні державної безпеки, а також за відвагу у воєнний та мирний час.

“Мене нагородили за той випадок, коли ми потрапили в засаду”, – каже він.

“Двічі підривався на міні, але вижив”: історія ветерана з Вільногірська, який пройшов Афганістан фото 4
Олександр Колєснік у міні-музеї ради ветеранів / фото, Вільногірськ IN.UA

Як війна змінює людину

За словами ветерана, війна не минає безслідно – вона змінює не лише обставини, а й саму людину.

“Після війни зовсім інакше дивишся на життя. Розумієш, що воно таке насправді”, – пояснює він.

Те, що раніше здавалося буденним, після фронту набуває іншого значення. Армія, каже чоловік, навчила його головному принципу – жити по справедливості і по совісті.

“Двічі підривався на міні, але вижив”: історія ветерана з Вільногірська, який пройшов Афганістан фото 5
Почесна грамота організації ветеранів Афганістану / фото, Вільногірськ IN.UA

Чорнобиль: страх, про який не говорили

Повернувшись із Афганістану, Олександр працював водієм. У 1988 році його відправили до Чорнобильської зони.

Він не був безпосередньо на реакторі, але займався перевезенням зараженого ґрунту.

“Страх був – через радіацію. Але тоді багато чого не розповідали. Ми не знали всієї правди”, – згадує він.

У той час уже тривало будівництво Славутича – нового міста для переселенців із зони відчуження. Його зводили унікальним способом: до роботи долучилися різні республіки тодішнього СРСР, і кожна будувала свій окремий мікрорайон.

Так з’явилися квартали, створені будівельниками з Литви, Грузії, Латвії, Вірменії, України та інших республік. Кожен із них мав свої архітектурні особливості – від планування вулиць до стилю будинків і навіть озеленення.

“Кожна республіка будувала свій квартал. Дуже гарне місто вийшло”, – згадує ветеран.

Знову у строю: служба в ДФТГ

Після початку повномасштабної війни він не залишився осторонь – вступив до добровольчого формування територіальної громади.

Рішення пояснює просто: “Поступив по совісті. Я знаю, що таке війна”.

Водночас підкреслює: сучасна війна зовсім інша.

“Зараз – це війна дронів. У нас такого не було”, – говорить він.

Голова Ради ветеранів: проблеми без прикрас

Сьогодні Олександр Колєснік очолює Раду ветеранів у Вільногірську.

Однак каже: ветеранська спільнота нині стикається з серйозними труднощами.

“Двічі підривався на міні, але вижив”: історія ветерана з Вільногірська, який пройшов Афганістан фото 6
Українська спілка ветеранів Афганістану / фото, Вільногірськ IN.UA

Найбільша проблема – відсутність навіть базових ресурсів.

“У нас немає навіть техніки – ні комп’ютера, ні принтера. Все робимо своїми силами”, – розповідає ветеран.

Частково допомогу обіцяють, але системної підтримки, за його словами, бракує.Держава виплачує пенсії та разову щорічну допомогу.

“Хочеться, щоб нас не забували”, – каже Олександр.

Раніше ветеранів підтримували й організації, але через війну ці програми практично зникли.

Звернення до молоді: “Краще спорт, ніж вулиця”

Олександр Колєснік переконаний: багато залежить від молодого покоління. І саме зараз важливо, куди воно спрямовує свою енергію.

Він закликає підлітків не марнувати час безцільно.

“Краще займатися спортом, ніж просто тинятися по дворах”, – каже він.

На його думку, молоді бракує організованого дозвілля – гуртків, секцій, можливостей для розвитку.

Принцип життя – справедливість

Попри пережите, ветеран залишається вірним простому правилу:

“Я люблю, щоб було все по справедливості і по совісті”.

Саме цей принцип, за його словами, допоміг пройти війну, Чорнобиль і всі випробування життя.

Історія Олександра Колєсніка – це не лише про минуле. Це про відповідальність, пам’ять і те, як люди, які вже пережили війну, знову стають до строю. І водночас – про те, що навіть сьогодні вони часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами.

Читайте також:

Підписуйтесь

“Ми єдине молочне господарство у регіоні”: як фермерка Ольга з Мотронівки бореться за чесний ринок молочної продукції 

“Ми єдине молочне господарство у регіоні”: як фермерка Ольга з Мотронівки бореться за чесний ринок молочної продукції  фото 4 16:00, 21 Квітня 2026
“Ми єдине молочне господарство у регіоні”: як фермерка Ольга з Мотронівки бореться за чесний ринок молочної продукції  фото 7
Фермерка Ольга/ фото Вільногірськ IN.UA

Поки частина продавців торгує молочною продукцією без перевірок і витрат, фермерка Ольга з села Мотронівка Вільногірської громади доводить якість своєї продукції щодня — лабораторіями, ветеринарним контролем і роками селекції. 

Історію фермерки Ольги читайте на Вільногірськ IN.UA.

За словами Ольги, у регіоні залишилося фактично одне фермерське господарство, яке працює за всіма правилами: з ветеринарним контролем, лабораторними аналізами та сучасними технологіями. Проте навіть це не гарантує стабільності: головною проблемою для фермерки Ольги стала не якість продукції, а нерівні умови продажу.

“Більшість молочної продукції продається поза межами ринку — без жодних перевірок. І на це просто не звертають уваги”, — каже Ольга. 

За правилами, і корови, і вся молочна продукція мають проходити ветеринарний контроль. Це означає додаткові витрати і, відповідно, вищу ціну на продукцію.

“Ми єдине молочне господарство у регіоні”: як фермерка Ольга з Мотронівки бореться за чесний ринок молочної продукції  фото 8
Продукція/ фото Вільногірськ IN.UA

“Наше господарство тримається з останніх сил”, — зізнається фермерка Ольга. 

Тим часом продавці на стихійних ринках працюють без цих витрат і можуть дозволити собі продаж товару за зниженими цінами. 

Однак, за даними редакції Вільногірськ IN.UA, ціни на таких “точках” навіть дорожчі. Зокрема, на “стихійному” ринку “біля берізок” ціни на домашній сир коливаються від 60 гривень за нежирний до 80 гривень за пів кіло жирного продукту. Сметана там коштує близько 140–150 гривень, вершки – 180 гривень.

Така сама продукція у пані Ольги – дешевше. Кисломолочний сир – 50 гривень за пів кіло, сметана – 140 гривень. 

Цікаво, що самі торговці зі “стихійного” ринку не проти перейти на офіційний ринок, де денна оплата становить близько 100 гривень, проте наразі вони продовжують створювати цінову конкуренцію легальним виробникам.

Як розповіла нашій журналістці одна з продавчинь молочної продукції “під берізками”, –  вона одна з останніх продавала на офіційному ринку, однак люди туди майже не заходять: всі йдуть на прохідне місце. Тому і їй довелося перебратися туди. 

Якість продукції

Господарство Ольги — не просто ферма, а результат багаторічної селекційної роботи. Тут утримують породистих корів, молоко яких має жирність понад 6%.

“Це племінне господарство. Ми самостійно займаємося осіменінням, використовуємо канадську селекцію. Усе, від корму до ветеринарії, контролюється”, — каже вона. 

“Ми єдине молочне господарство у регіоні”: як фермерка Ольга з Мотронівки бореться за чесний ринок молочної продукції  фото 9
Молоко/ фото Вільногірськ IN.UA

На фермі застосовують апаратне доїння, що дозволяє уникнути забруднення молока.

“Молоко одразу потрапляє в закриту систему, що гарантує чистоту, відсутність сторонніх запахів і довший термін придатності”, — пояснює героїня матеріалу. 

Усі тварини проходять регулярні перевірки. У господарстві ведеться повна ветеринарна документація.

Основа справи — любов до тварин

Попри труднощі, Ольга говорить про свою роботу з теплом. Окремо згадує своїх улюбленець — корів Мілку, Сметанку та Серафиму. Фермерка каже: 

“Люблю тих, які найлагідніші. Вони можуть облизувати тебе, поки працюєш. Це дуже особливий зв’язок”. 

Окрім корів, фермерка доглядає ще й за покинутими тваринами — нині у неї 31(!!!) кіт. 

Інші проблеми фермерів

Окрім реалізації продукції, фермери стикаються і з іншими викликами. Один із них — зміни клімату та проблеми з випасом худоби.

“Поля розорюють, проходи перекривають. Балки заростають чагарниками. Раніше там випасали сотні голів худоби, а зараз — одиниці”, — розповідає Ольга.

Вона додає, що ситуацію могли б частково вирішити ферми з вівцями чи козами, які природно очищують територію, але через ветеринарні вимоги тримати різні види тварин разом не можна.

“Ми єдине молочне господарство у регіоні”: як фермерка Ольга з Мотронівки бореться за чесний ринок молочної продукції  фото 10
Молочна продукція Ольги/ фото Вільногірськ IN.UA

“Це справа життя”

Фермерством Ольга займається з дитинства — її батьки присвятили цьому все життя.

“Ми зберегли ферму, яку тут побудували ще у 1954 році. Не дали їй зруйнуватися, відновили, як могли”, — говорить вона.

Сьогодні це не просто бізнес, а справа, яку намагаються втримати попри всі труднощі. Аби ще краще дбати про господарство та професійно підходити до здоровʼя тварин, наразі пані Ольга навчається на ветеринара. Більше того, у майбутньому вона планує відкрити власну ветеринарну клініку у Вільногірську, щоб допомагати не лише своїм тваринам. 

Читайте також:

Підписуйтесь

“Двічі підривався на міні, але вижив”: історія ветерана з Вільногірська, який пройшов Афганістан фото 5
Історії

“Двічі підривався на міні, але вижив”: історія ветерана з Вільногірська, який пройшов Афганістан

Він пережив війну в Афганістані, ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, отримав бойову нагороду і вже у незалежній Україні знову взявся за службу. Ветеран Олександр Колєснік із […]

12:00, 22.04.2026 Діана Попович
“Ми єдине молочне господарство у регіоні”: як фермерка Ольга з Мотронівки бореться за чесний ринок молочної продукції  фото 6
Історії

“Ми єдине молочне господарство у регіоні”: як фермерка Ольга з Мотронівки бореться за чесний ринок молочної продукції 

Поки частина продавців торгує молочною продукцією без перевірок і витрат, фермерка Ольга з села Мотронівка Вільногірської громади доводить якість своєї продукції щодня — лабораторіями, ветеринарним […]

16:00, 21.04.2026 Єва Буянова
Великдень у Вільногірську: між традиціями дитинства, війною та теплом родинного столу фото 7

Великдень у Вільногірську: між традиціями дитинства, війною та теплом родинного столу

Цієї неділі українці відзначатимуть одне з найсвітліших свят року – Великдень. У Вільногірську до нього готуються по-різному: хтось пече паски за родинними рецептами, хтось іде […]

15:00, 10.04.2026 Діана Попович
Різьба як спосіб зберегти пам’ять: історія Василя Клюнди, який “оживляє” дерево фото 8
Історії

Різьба як спосіб зберегти пам’ять: історія Василя Клюнди, який “оживляє” дерево

Картини, що народжуються з дерева, та життя, сповнене праці, будівництва і творчості – 75-річний житель Вільногірська Василь Клюнда перетворює звичайні фанерні дошки на витончені художні […]

12:30, 09.04.2026 Діана Попович
Марина, що створює сумки з душею: “Мрію про свій бренд” фото 9

Марина, що створює сумки з душею: “Мрію про свій бренд”

Марина з Вільногірська перетворила захоплення рукоділлям на справу, яка наповнює її життя сенсом і натхненням. Вона створює авторські сумки зі шнура, вкладаючи в кожну не […]

12:00, 08.04.2026 Єва Буянова