Два роки тому, 24 лютого, близько п’ятої години ранку росія почала відкритий воєнний напад на територію України. Від звуків влучання російських ракет прокинулись жителі багатьох міст країни, зокрема Харкова, Києва, Одеси, а також Луганської та Донецької областей, де лінія розмежування з російським агресором найближча. Війська рф вдерлися в Україну зі сторони білорусі, росії та тимчасово окупованого Криму. Цей день розділив життя усіх українців на «до» та «після». 

Журналістам Вільногірськ IN.UA вдалось поспілкуватися з декількома жителями Вільногірська, які розповіли про свої спогади того найжахливішого дня, який розтягнувся на два роки.

Згадки про початок повномасштабного вторгнення

З першого дня повномасштабної війни росії проти України жителі Вільногірська згуртувалися. Перед ними стояли щонайменше дві найважливіші задачі: захистити місто та допомогти військовим на фронті. Кожен житель, не зважаючи на посаду, стать та вік долучився до волонтерського Хабу, де готували їжу, шили одяг, збирали гроші для ЗСУ.

До будівництва та організації роботи блокпостів долучилися усі без винятку підприємства міста, а також приватні підприємці, зазначає посадовець. Це дозволило зробити їх за короткий період. 

Вже після тьох місяців повномасштабного вторгнення у Вільногірську офіційно запрацювало добровольче формування територіальної громади. До того громаду захищали усі містяни, а координував їх Дмитро Волощук. Це 4-5 нічних патрулів, до складу яких входило 80 вільногірців.

Допомагали не лише місцеві, а й люди з найближчих громад. Волощук розповідає, фермер Олександр Миргородський з Лихівської громади, годував фірмовою тушкованкою військових.

Територіальна оборона Вільногірська

Глущенко зазначає, вільногірці самоорганізувалися швидше, ніж виникла територіальна оборона.

Протягом двох років Олександр Глущенко займався мобілізацією військовозобов’язаних. Згодом на його «плечі» лягла організація поховань загиблих.

Їжа для захисників

Коли вже було створено добровольче формування Вільногірської територіальної громади, Наталія Матківська одразу в перший день напекла кексів, пиріжків та шукала кому їх віддати. Виготовляти велику кількість страв вдома не виходило, тому жінка звернулася до директора ліцею №3 з проханням готувати в їдальні закладу. 

Левову частку допомоги надали вчителі.

Так Наталія та інші жінки Вільногірська почали готувати їжу для добровольчого формування та волонтерського центру для відправлення військовослужбовцям. Тоді відправляли переважно на Херсонський та Донецький напрямки. Шість кухарок готували солону та солодку випічку.

До допомоги долучалися всі небайдужі містяни: приносили кошти на продукти, зносили цукор, муку та олію. Наталія згадує, в той час у магазинах не було дріжджів.

З лютого по травень 2022 року випікали плюшки, пиріжки з варенням, капустою, м’ясом та картоплею. Їх також передавали й переселенцям, які рятувалися від російських обстрілів у Вільногірську. 

За тиждень жінки виготовляли понад півтори тисячі штук випічки. Борошна використали близько 15 мішків по 50 кілограмів.

Волонтерська допомога — важливий рушій

Волонтери стали справжніми зв’язківцями між військовими на фронті та людьми в тилу. Вони знаходили паливо, у тому числі для автівок, які патрулювали містом, шили військову амуніцію, доставляли їжу та медикаменти захисникам на передову. А також збирали гроші та закуповували необхідну техніку для військових, зокрема біноклі, рації, дрони, автівки.н

Під час свого чергування чоловіки натрапляли на прихильників «руського миру», інформацію про них передавали у правоохоронні органи.

Валерій Білоус з перших днів їздив та продовжує їздити на Херсонський, Донецький та Харківський напрямки. 

Добровольче формування — патрулювання міста у перші дні війни

На момент початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Костін мав бойовий досвід, брав участь в АТО, тому вже на третіх зборах містяни обрали його командиром добровольчого формування. Заступниками були Віктор Звягінцев та Анатолій Бутенко. 

Олександр розповідає, на п’ятий день повномасштабної війни у місті було 1285 добровольців за списком. З них сформували п’ять рот.

Добровольці слідкували за правопорядком у місті під час комендантської години, охороняли об’єкти критичної інфраструктури.

Першим і надважливим завданням було тренування добровольців, аби підготувати їх до військової служби. Олександр із заступниками вчив добровольців стрільбі, тактиці та медицині. 

Бригада сил територіальної оборони імені Нестора Махна підтримувала роботу добровольців Вільногірська. Їх запрошували на полігони для навчання. Підтримувала й міська влада, надавали форму та паливо. Небайдужі містяни зібрали кошти на придбання авто для чергування.

Комендантська година одразу діяла з 23:00 до 05:00 ранку. 

Варто зазначити, що агресія росії проти України триває не два роки, а вже ціле десятиріччя. Втім, до першої практичної спроби порушити територіальну цілісність України росія вдалася ще у 2003 році, коли спробувала заволодіти островом Тузла у Керченській протоці, який належить до міста Керч, нині тимчасово окупованого Криму.

Читайте також:

• Історія війни: згадки Другої світової та російсько-української війни
• Сьогодні українці відзначають День єднання: дата, історія та значення свята

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

Українське козацтво залишило глибокий слід в історії — від захисту рідної землі до формування ідеї державності. Їхній дух свободи, самоврядування та відданість Батьківщині й досі надихають українців і формують національну ідентичність.

Від Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, козацьких зимівників до знищення Запорозької Січі – більше читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Фортеця часу: де починається козацька історія

Початки заселення території Верхньодніпровщини сягають козацької доби. Колись це були землі, де проходили захисні рубежі запорожців, а саме укріплення тут мало оборонний характер – як фортеця. “Тут кожен камінь дихає козацьким минулим”, – з хвилюванням розповідає Наталія Коновал, директорка Верхньодніпровського краєзнавчого музею.

Запорізька спадщина

В Україні існувало щонайменше близько десяти Запорозьких Січей. За словами директорки, вісім із них були на території сучасної Дніпропетровщини. Ці укріплення – свідки бурхливого розвитку запорозького козацтва, про яке в музеї можна дізнатися не лише з експозицій, а й з реконструйованого макета останньої Запорозької Січі, автором якого є Кузьма Голов’янко.

Мазепа, Полтава і наш край

З музею відкривається ще одна глибока сторінка – історія Івана Мазепи. Після поразки під Полтавою 1709 року шведська армія разом із Мазепою відступала саме через територію сучасного Верхньодніпровська. Тут, за словами директорки, в Дніпровокам’янці залишилася могила трьохсот мазепинців, які прикривали відступ союзних військ.

“У 1748 році онук одного з полеглих козаків поставив хрест на могилі свого діда, який і досі вцілів, незважаючи на війни, революції й бур’яни”, – наголошує Наталія Іванівна.

Козацькі зими й українська Кубань

Після руйнування Січі у 1775 році багато козаків рушили на Кубань, де й заклали підвалини нової спільноти. Проте дехто повертався й назад – зокрема на Верхньодніпровщину.

Архіви музею зберігають дані про п’ять козацьких зимівників на території сучасного міста, включно з зимівником Макара Нагая. Відомо навіть, де саме він був розташований.

“Ми маємо копії документів, які підтверджують – земля надавалась Григорію Потьомкіну, улюбленцю Катерини II. Тут оселилися українці і не тільки, які відслужили 25 років у війську разом зі своїми сім’ями”, – зазначає директорка.

Верхньодніпровськ: з козацької слободи – до міста

Поселення, що виникло довкола зимівника, називалось Григорівкою, пізніше – Новогригорівкою. У 1806 році воно стало повітовим містом і отримало нову назву – Верхній Дніпро (Верхньодніпровськ). Місто зростало, змінювалося, але завжди зберігало зв’язок з козацьким корінням.

“Слава Богу, що назву не змінювали далі, – усміхається пані Наталія, – бо кожна назва – це як ниточка до історії, з минулого в майбутнє”.

Петро Калнишевський: останній кошовий

Історія завершення козацької доби неможлива без згадки про Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорозької Січі. Після зруйнування Січі у 1775 році він був засланий на Соловецькі острови, де провів понад 25 років у неволі й помер у віці понад 100 років.

“На Соловках знайшли плиту з написом: “Останній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський””, – розповідає директорка.

Архітектура міста Архітектура Верхньодніпровська

Будинки ІХХ – початку ХХ століття – теж частина історії. Найцікавіша споруда – будинок повітового земства, збудований у 1876 році за проєктом архітектора Харманського, добудований в 1911 році, він пережив дві війни, революції, підірвані мости і реставрації.

Тут і нині збереглися мармурові сходи, по яких, за переказами, виїжджав на коні Нестор Махно у 1919 році. Основний інтер’єру залишається автентичним, незважаючи на реставрації і перебудови. Багато цікавих місць Верхньодніпрповська можна побачити під час пішохідних екскурсій по місту.

У Вільногірську з 4 серпня можуть вимкнути світло в під’їздах. Причина — старі лічильники, які давно не перевіряли. Термін повірки яких закінчився ще у 2008–2009 роках.

Про це повідомив депутат та головний інженер Комунального підприємства “Жилкомсервіс” Віталій Федоренко під час сесії Вільногірської міської ради.

Рішення виділити кошти — прийняли

Федоренко запропонував спрямувати 400 тисяч гривень, які були передбачені на генератор для котельні №10, на перевірку 118 лічильників.

Він також пояснив, що для цього потрібно спершу придбати нові лічильники й тимчасово встановити їх на час перевірки основних.

Депутати також обговорили пропозицію від енергокомпанії — перейти на загальнобудинковий облік.

Федоренко додав: “Енергетична компанія вже закупила і перевірила лічильники для 183 будинків. Вони готові встановити їх за свій рахунок, щоб місто перейшло на новий спосіб обліку електроенергії”.

Він пояснив, що наразі договори з оператором системи розподілу не підписують, бо це призведе до додаткових витрат для мешканців.

“Побутова енергетична компанія вже закупила лічильники, але якщо погодитися, мешканцям доведеться платити за втрати у мережах — це додатково 2–2,5 мільйони гривень на рік. Тому рішення поки не ухвалене”, — зазначив він.

Рішення про виділення 400 тисяч гривень на перевірку лічильників депутати підтримали.

Читайте також:

• Усе місто зупиниться на хвилину: у Вільногірську оновлять систему сповіщення — сигнал почує кожен район
• У Вільногірський ліцей №2 не набиратимуть учнів у перший клас