12 вересня – День українського кіно: історія та видатні стрічки 

12 вересня в Україні відзначають День українського кіно. Це нагода згадати, як за понад століття кінематограф пройшов шлях від перших експериментів із рухомими зображеннями до міжнародного визнання. 

Від класичних стрічок Олександра Довженка та Сергія Параджанова до сучасних документальних фільмів – розповідаємо про історію українського кіно та знакові стрічки, які варто побачити, на Вільногірськ IN.UA.

Від перших кінокадрів до світового визнання: як розвивався український кінематограф

Історія українського кінематографу бере початок наприкінці XIX століття. У 1893 році механік Одеського університету Йосип Тимченко створив апарат, здатний знімати та відтворювати рухомі зображення. Це сталося за два роки до появи відомого винаходу братів Люм’єр. У ті часи кінематограф називали “рухомою фотографією”.

Перший публічний кінопоказ в Україні відбувся 2 грудня 1896 року в Харківському оперному театрі, де нині розташована обласна філармонія. Глядачам продемонстрували кілька короткометражних стрічок, знятих у Харкові фотографом Альфредом Федецьким – одним із перших українських кінооператорів документальної хроніки.

Після цього кінематограф почав розвиватися й в інших українських містах. У Дніпрі, Києві та Одесі з’являлися невеликі кіностудії, де створювали перші водевілі, комедії та драматичні стрічки.

Важливою подією став 1930 рік, коли відбулася прем’єра першого звукового фільму “Ентузіазм: Симфонія Донбасу” режисера Дзиги Вертова.

Новий етап розвитку українського кіно пов’язують із творчістю Олександра Довженка. Його фільми “Звенигора”, “Арсенал” та “Земля”, створені у 1928-1930 роках, стали знаковими для українського кінематографу.

У 1930-х роках звук з’явився і в роботах режисера Івана Кавалерідзе – “Коліївщина”, “Прометей” та “Наталка Полтавка”.

Після Другої світової війни українське кіно продовжили розвивати режисери Сергій Параджанов, Кіра Муратова та Леонід Осика. Саме в цей період на екранах яскраво проявилися таланти Івана Миколайчука, Леоніда Бикова, Ади Роговцевої та Богдана Ступки, які згодом стали одними з найвідоміших постатей українського кінематографу.

Від класики до сучасності: видатні українські фільми

“Тіні забутих предків” (1965, Сергій Параджанов)

Протягом десятиліть між двома гуцульськими родинами триває запекла ворожнеча. Проте на тлі ненависті та помсти зароджується щире кохання між молодими представниками ворогуючих родів – Іваном і Марічкою. Їм доведеться пройти через численні випробування, перш ніж їхні долі зможуть поєднатися.

Сюжет фільму є своєрідним українським переосмисленням історії Ромео та Джульєтти, створеним за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Саме ця стрічка принесла режисеру Сергію Параджанову міжнародне визнання та стала однією з найвідоміших робіт українського кінематографу.

“Камінний хрест” (1968, Леонід Осика)

Фільм створений за мотивами двох новел класика української літератури Василя Стефаника. У центрі сюжету – трагічна історія селянина Івана Дідуха, який прагне кращого життя для своєї родини та вирішує емігрувати до Канади.

Стрічка поєднує галицьку поетичність, мальовничі пейзажі та традиційні вірування з моральними питаннями, актуальними й сьогодні. Доля Дідуха символізує болісний розрив людини з рідною землею та необхідність самостійно відповідати за власний вибір.

Фільм вирізняється глибоким психологізмом і реалістичністю, водночас зберігаючи особливу атмосферу українського поетичного кіно. Саме тому ця історія залишається близькою сучасному глядачеві.

“Білий птах з чорною ознакою” (1971, Юрій Іллєнко) 

“Білий птах з чорною ознакою” – сміливий і новаторський для свого часу фільм Юрія Іллєнка, у якому режисер через поетичну кіномову звертається до складних подій історії Західної України.

У центрі сюжету – родина, яка опиняється в умовах крайньої бідності. Щоб прогодувати сім’ю та врятувати її від злиднів, батько змушений віддати своїх синів у найми. На цьому тлі розгортаються драматичні події, пов’язані з боротьбою за встановлення радянської влади на західноукраїнських землях до та після Другої світової війни.

Стрічка поєднує історичну драму з мотивами народного епосу. Особливої атмосфери їй надають образи дитинства в гірському селі, перші життєві та любовні переживання героїв, які розгортаються на тлі трагічних історичних подій.

“20 днів у Маріуполі” (2023, Мстислав Чернов)

“20 днів у Маріуполі” – документальна стрічка українського журналіста та режисера Мстислава Чернова, яка розповідає про перші тижні повномасштабного вторгнення Росії в Україну та облогу Маріуполя.

У центрі фільму – робота журналістської команди, яка залишалася в місті під час активних бойових дій і фіксувала наслідки російських атак, життя цивільних, евакуацію та гуманітарну катастрофу. Камера показує події безпосередньо з місця, дозволяючи побачити реальність війни очима людей, які опинилися в оточеному місті.

Стрічка стала важливим документальним свідченням російської агресії проти України та отримала міжнародне визнання. У 2024 році “20 днів у Маріуполі” став першим українським фільмом, який отримав премію “Оскар” у категорії “Найкращий документальний фільм”.

Читайте також:

Осінь прийшла: час для родинних кіно-вечорів

Соціальний автобус Лихівської громади тимчасово не курсуватиме до грудня 2026 року. Рішення пояснюють витратами на утримання транспорту та невеликою кількістю пасажирів. Водночас частину перевезень уже здійснює громадська організація “Проліска”, а після звернень мешканців її маршрути планують розширити. 

Редакція Вільногірськ IN.UA поспілкувалася із селищною головою Лихівської громади Ларисою Савченко та дізналася, чому автобус зупинили та як жителі зможуть діставатися до Вільногірська і П’ятихаток.

Чому громада придбала власний соціальний автобус

Програму безкоштовного перевезення жителів пільгових категорій Лихівська громада запровадила кілька років тому. За словами Лариси Савченко, автобус придбали за кошти місцевого бюджету — на нього витратили близько 3,5 мільйона гривень.

Транспорт мав забезпечити жителям із населених пунктів громади можливість безкоштовно дістатися до місць, де вони можуть отримати необхідні послуги.

Основними напрямками були Вільногірськ та П’ятихатки. У Вільногірську люди могли відвідати лікарню та інші необхідні установи, а у П’ятихатках — лікарню, Пенсійний фонд, податкову та інші служби.

За словами селищної голови, такий транспорт був важливим для мешканців, адже дозволяв вирішувати питання, пов’язані з лікуванням, придбанням ліків та отриманням соціальних послуг.

Влітку частину перевезень взяла на себе “Проліска”

Ситуація змінилася влітку 2026 року, коли перевезення мешканців громади почала забезпечувати громадська організація “Проліска”.

Організація надала громаді автобус Mercedes Sprinter і почала безкоштовно перевозити людей до Вільногірська та П’ятихаток.

Через це Лихівська громада на певний час призупинила роботу власного автобуса. Як пояснила Лариса Савченко, одним із мотивів була економія коштів місцевого бюджету, адже потреба в перевезеннях уже частково покривалася транспортом “Проліски”.

Втім, незабаром мешканці почали звертатися до громади із зауваженнями.

“Не всі населені пункти охоплювали, не всі мали можливість їздити. Трохи не подобалися години маршруту”, — розповіла селищна голова.

Через це громада знову відновила роботу власного автобуса.

Чому соціальний автобус знову зупинили

Цього разу рішення про призупинення перевезень пов’язане насамперед із витратами на утримання автобуса та кількістю пасажирів.

За словами Лариси Савченко, громада проаналізувала витрати на пальне, зарплату водія, запчастини та інші потреби. Водночас пасажирів виявилося небагато.

За один із тижнів, коли автобус працював п’ять днів, він перевіз 23 людини, хоча має близько 21 посадкового місця.

“Буває такий день, що він везе одну людину”, — зазначила Лариса Савченко.

Водночас паралельно продовжує працювати транспорт “Проліски”, яким мешканці громади користуються активніше.

Саме тому у Лихівській громаді вирішили до кінця 2026 року призупинити рейси власного автобуса, щоб не витрачати бюджетні кошти на перевезення, які фактично дублюються.

Що буде з мешканцями сіл, які не охоплює маршрут “Проліски”

Після оголошення про призупинення роботи соціального автобуса до громади знову почали надходити звернення від мешканців окремих сіл.

Зокрема, люди із Плоского та Червоної Дерієвки  повідомили, що транспорт “Проліски” наразі не заїжджає до їхніх населених пунктів. Крім того, частині жителів потрібен Вільногірськ, тоді як іншим — П’ятихатки.

За словами Лариси Савченко, громада вже доручила відповідальним працівникам узгодити з “Проліскою” зміни до маршрутів.

Йдеться про те, щоб додати напрямки через Плоске та Червону Дарієвку через Троїцьке. Таким чином, планують охопити транспортом населені пункти, жителі яких зараз мають найбільше зауважень щодо доступності перевезень.

“Проліска” перевозить не лише пільговиків

Є ще одна суттєва відмінність між транспортом громади та автобусом, який надає “Проліска”.

Соціальний автобус Лихівської громади був призначений передусім для безкоштовного перевезення пільгових категорій населення. Натомість автобус “Проліски” може перевозити всіх охочих.

“Цей автобус підвозить усіх людей — і дітей, і дорослих”, — пояснила селищна голова.

На думку Лариси Савченко, це є додатковою перевагою для мешканців громади, оскільки скористатися транспортом можуть не лише люди, які мають право на пільговий проїзд.

До кінця року — без рейсів комунального автобуса

Таким чином, власний соціальний автобус Лихівської громади тимчасово не курсуватиме до кінця 2026 року.

Водночас перевезення мешканців не припиняються: їх продовжує забезпечувати “Проліска”. Громада наразі домовляється про коригування маршрутів, щоб охопити села, які залишилися поза нинішньою схемою руху.

За словами Лариси Савченко, після внесення змін до маршрутів мають врахувати звернення жителів щодо напрямків та зручності поїздок.

Редакція Вільногірськ IN.UA також очікує розклад рейсів “Проліски” від Лихівської громади та окремо опублікує його, щоб мешканці могли ознайомитися з часом і напрямками перевезень.

Читайте також:

Куди і коли вирушають маршрутки з Вільногірська: розклад міських і міжміських рейсів 

Для одних це щоденні уроки, для інших — робота зі студентами, книги, навчальні матеріали та підтримка молоді. До Дня працівників освіти у Вільногірську вирішили відзначити тих, чия професійна діяльність допомагає навчати й виховувати нове покоління. Грамоти міського голови отримали шестеро працівників двох закладів освіти міста.

Детальніше про те, кого відзначили та за які професійні здобутки, — у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Кого нагородили до Дня працівників освіти

Розпорядження про нагородження міський голова Володимир Василенко підписав 1 жовтня 2026 року. Відповідно до документа, грамоти міського голови отримали працівники Державного професійно-технічного навчального закладу “Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти” та Відокремленого структурного підрозділу “Вільногірський фаховий коледж Українського державного університету науки і технологій”.

У ДПТНЗ “Західно-Дніпровський ЦПТО” відзначили Рустама Мінаса, викладача фізичної культури та Діану Попович, викладачку української мови та літератури.

Діана Попович також працює журналісткою редакції Вільногірськ IN.UA. Раніше редакція вже розповідала про її шлях у професії викладачки та роботу зі студентами. 

Освітян ДПТНЗ “ЗДЦ ПТО” нагородили за сумлінне виконання посадових обов’язків, особисті професійні досягнення та вагомий внесок у виховання молодого покоління.

У коледжі відзначили чотирьох працівників

Грамоти також отримали працівники Вільногірського фахового коледжу.

Дениса Алмазова, викладача, нагородили за успішний професійний старт, активне залучення студентів до навчання та творчу ініціативу.

Людмилу Міхно, викладачку, — за високу педагогічну майстерність, багаторічну плідну діяльність та вагомий особистий внесок у підготовку кваліфікованих фахівців.

За такі ж професійні здобутки, а також багаторічну самовіддану працю грамоту отримала Лідія Черненко, викладачка коледжу.

Серед нагороджених — не лише викладачі. Грамоту від міського голови отримала й Людмила Зубаровська, завідувачка бібліотеки. Її відзначили за інформаційне та методичне забезпечення навчального процесу, культурно-просвітницьку діяльність та оновлення інформаційного простору коледжу.

До професійного свята у Вільногірську відзначили працівників, чия робота охоплює різні складові освітнього процесу — від викладання та фізичного виховання до роботи з бібліотечним та інформаційним простором.

Читайте також:

Від першого дзвоника до дорослого життя: вітаємо усіх працівників освіти Вільногірська з професійним святом