12 вересня – День українського кіно: історія та видатні стрічки 

12 вересня в Україні відзначають День українського кіно. Це нагода згадати, як за понад століття кінематограф пройшов шлях від перших експериментів із рухомими зображеннями до міжнародного визнання. 

Від класичних стрічок Олександра Довженка та Сергія Параджанова до сучасних документальних фільмів – розповідаємо про історію українського кіно та знакові стрічки, які варто побачити, на Вільногірськ IN.UA.

Від перших кінокадрів до світового визнання: як розвивався український кінематограф

Історія українського кінематографу бере початок наприкінці XIX століття. У 1893 році механік Одеського університету Йосип Тимченко створив апарат, здатний знімати та відтворювати рухомі зображення. Це сталося за два роки до появи відомого винаходу братів Люм’єр. У ті часи кінематограф називали “рухомою фотографією”.

Перший публічний кінопоказ в Україні відбувся 2 грудня 1896 року в Харківському оперному театрі, де нині розташована обласна філармонія. Глядачам продемонстрували кілька короткометражних стрічок, знятих у Харкові фотографом Альфредом Федецьким – одним із перших українських кінооператорів документальної хроніки.

Після цього кінематограф почав розвиватися й в інших українських містах. У Дніпрі, Києві та Одесі з’являлися невеликі кіностудії, де створювали перші водевілі, комедії та драматичні стрічки.

Важливою подією став 1930 рік, коли відбулася прем’єра першого звукового фільму “Ентузіазм: Симфонія Донбасу” режисера Дзиги Вертова.

Новий етап розвитку українського кіно пов’язують із творчістю Олександра Довженка. Його фільми “Звенигора”, “Арсенал” та “Земля”, створені у 1928-1930 роках, стали знаковими для українського кінематографу.

У 1930-х роках звук з’явився і в роботах режисера Івана Кавалерідзе – “Коліївщина”, “Прометей” та “Наталка Полтавка”.

Після Другої світової війни українське кіно продовжили розвивати режисери Сергій Параджанов, Кіра Муратова та Леонід Осика. Саме в цей період на екранах яскраво проявилися таланти Івана Миколайчука, Леоніда Бикова, Ади Роговцевої та Богдана Ступки, які згодом стали одними з найвідоміших постатей українського кінематографу.

Від класики до сучасності: видатні українські фільми

“Тіні забутих предків” (1965, Сергій Параджанов)

Протягом десятиліть між двома гуцульськими родинами триває запекла ворожнеча. Проте на тлі ненависті та помсти зароджується щире кохання між молодими представниками ворогуючих родів – Іваном і Марічкою. Їм доведеться пройти через численні випробування, перш ніж їхні долі зможуть поєднатися.

Сюжет фільму є своєрідним українським переосмисленням історії Ромео та Джульєтти, створеним за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Саме ця стрічка принесла режисеру Сергію Параджанову міжнародне визнання та стала однією з найвідоміших робіт українського кінематографу.

“Камінний хрест” (1968, Леонід Осика)

Фільм створений за мотивами двох новел класика української літератури Василя Стефаника. У центрі сюжету – трагічна історія селянина Івана Дідуха, який прагне кращого життя для своєї родини та вирішує емігрувати до Канади.

Стрічка поєднує галицьку поетичність, мальовничі пейзажі та традиційні вірування з моральними питаннями, актуальними й сьогодні. Доля Дідуха символізує болісний розрив людини з рідною землею та необхідність самостійно відповідати за власний вибір.

Фільм вирізняється глибоким психологізмом і реалістичністю, водночас зберігаючи особливу атмосферу українського поетичного кіно. Саме тому ця історія залишається близькою сучасному глядачеві.

“Білий птах з чорною ознакою” (1971, Юрій Іллєнко) 

“Білий птах з чорною ознакою” – сміливий і новаторський для свого часу фільм Юрія Іллєнка, у якому режисер через поетичну кіномову звертається до складних подій історії Західної України.

У центрі сюжету – родина, яка опиняється в умовах крайньої бідності. Щоб прогодувати сім’ю та врятувати її від злиднів, батько змушений віддати своїх синів у найми. На цьому тлі розгортаються драматичні події, пов’язані з боротьбою за встановлення радянської влади на західноукраїнських землях до та після Другої світової війни.

Стрічка поєднує історичну драму з мотивами народного епосу. Особливої атмосфери їй надають образи дитинства в гірському селі, перші життєві та любовні переживання героїв, які розгортаються на тлі трагічних історичних подій.

“20 днів у Маріуполі” (2023, Мстислав Чернов)

“20 днів у Маріуполі” – документальна стрічка українського журналіста та режисера Мстислава Чернова, яка розповідає про перші тижні повномасштабного вторгнення Росії в Україну та облогу Маріуполя.

У центрі фільму – робота журналістської команди, яка залишалася в місті під час активних бойових дій і фіксувала наслідки російських атак, життя цивільних, евакуацію та гуманітарну катастрофу. Камера показує події безпосередньо з місця, дозволяючи побачити реальність війни очима людей, які опинилися в оточеному місті.

Стрічка стала важливим документальним свідченням російської агресії проти України та отримала міжнародне визнання. У 2024 році “20 днів у Маріуполі” став першим українським фільмом, який отримав премію “Оскар” у категорії “Найкращий документальний фільм”.

Читайте також:

Осінь прийшла: час для родинних кіно-вечорів

27 жовтня в Україні відзначили День української писемності та мови. З нагоди свята відбувся традиційний Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, до якого долучилися й студенти, викладачі та педагогічні працівники ДПТНЗ “Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти”. 

Детальніше про історію свята, цьогорічний радіодиктант і враження учасників читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

День української писемності та мови: історія свята

День української писемності та мови щороку нагадує про значення рідного слова, історію української літератури та важливість збереження мовної спадщини. Це також нагода замислитися над тим, яку роль мова відіграє у формуванні національної ідентичності та об’єднанні українців.

Свято започаткували у 1997 році. Традиційно його відзначали 9 листопада, у день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця, якого пов’язують із розвитком давньої української писемної традиції. У 2023 році дату перенесли на 27 жовтня після переходу Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар. Відтоді День української писемності та мови відзначають саме цього дня.

Свято присвячене не лише грамотності. Воно нагадує про шлях української мови крізь століття, її розвиток, випробування та боротьбу за право вільно звучати в усіх сферах суспільного життя.

Особливого значення цей день набуває під час повномасштабної війни, коли мова залишається одним із важливих чинників культурної стійкості, самоідентифікації та єдності українців.

“Лист, який не закінчується”: про що цьогорічний радіодиктант

Однією з головних традицій свята є Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Його започаткувала команда Українського Радіо у 2000 році, щоб об’єднати людей навколо української мови. За цей час акція перетворилася на масштабний мовний флешмоб, до якого долучаються українці в різних куточках світу.

У 2026 році радіодиктант відбувся 27 жовтня. Текст під назвою “Лист, який не закінчується” написав український письменник і ветеран російсько-української війни Артур Дронь.

Його життєвий і військовий досвід значною мірою вплинув на теми творчості, у якій він осмислює війну, дорослішання покоління, пам’ять і людські переживання.

У літературі він дебютував як поет у 2020 році. Серед його ранніх книжок – поетична збірка “Гуртожиток № 6”, що вийшла того ж року, та збірка “Тут були ми”, видана у 2023 році. У 2024 році автор також привернув увагу читачів прозовою книжкою “Гемінґвей нічого не знає”, у якій звернувся до досвіду військових і життя під час війни.

У березні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії, Артур Дронь добровільно приєднався до 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Служив піхотинцем, брав участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині та Запоріжжі. 

Військовий досвід став одним із центральних мотивів його літературної творчості. У текстах Дроня йдеться не лише про бойові дії, а й про близькість між людьми, втрати, пам’ять про полеглих побратимів і те, як війна змінює людину. 

Чому текст радіодиктанту присвячений листуванню

Назва “Лист, який не закінчується” відображає задум автора – створити текст, який кожен учасник зможе сприйняти як особисту розмову з важливою для себе людиною.

Артур Дронь пояснив, що в час, коли люди часто спілкуються короткими повідомленнями в месенджерах, особливо цінною залишається можливість сказати близьким щось справді важливе. Саме тому цьогорічний текст задуманий як своєрідний лист, який усі учасники пишуть одночасно, але кожен може наповнити власними почуттями та спогадами.

За словами автора, найцінніше, що дає мова, – можливість говорити одне з одним, навіть коли люди перебувають далеко. Ця ідея особливо відгукується українцям, чиї родини через війну часто розділені відстанню, вимушеним переміщенням або військовою службою.

Текст у прямому ефірі читали вчитель української мови та літератури Артур Пройдаков і громадська діячка, волонтерка та засновниця проєкту аудіокнижок UnderBooks Даша Астаф’єва. 

Вибір назви відображає ідею цьогорічної акції: за щоденними повідомленнями, короткими запитаннями та словами підтримки стоять почуття, спогади й бажання бути почутими. Тому диктант став не лише перевіркою знань з української мови, а й можливістю замислитися над тим, що ми хочемо сказати близьким.

У Вільногірську радіодиктант писали студенти та викладачі

До щорічної мовної акції традиційно долучилися студенти, викладачі та педагогічні працівники Державного професійно-технічного навчального закладу “Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти”.

Для учасників це можливість не лише перевірити власну грамотність, а й відчути причетність до спільної справи, яка об’єднує українців незалежно від віку, професії чи місця перебування.

Студенти поділилися, що цьогорічний диктант їм сподобався. Вони відзначили емоційність і символічність тексту, який спонукав замислитися над особистими стосунками та важливістю спілкування.

Також учасники зауважили, що цього року писати було легше: текст читали повільніше й зрозуміліше, тому було простіше стежити за реченнями та встигати записувати почуте.

Чому важливо підтримувати українську мову щодня

Викладачка української мови та літератури ДПТНЗ “ЗДЦ ПТО” Діана Попович наголошує на важливості таких ініціатив для студентської молоді та суспільства загалом.

За її словами, Всеукраїнський радіодиктант національної єдності – це можливість перевірити знання, звернути увагу на власну грамотність і водночас відчути єдність з іншими українцями. Такі заходи допомагають підтримувати інтерес до мови, розвивати мовну культуру та нагадувати, що грамотне мовлення формується завдяки постійній практиці.

Важливо, щоб українська мова залишалася не лише навчальним предметом чи темою окремого свята, а й природною частиною повсякденного життя – у спілкуванні, читанні, навчанні та професійній діяльності.

День української писемності та мови вкотре нагадав: мова об’єднує людей, зберігає пам’ять і допомагає передавати важливе навіть на відстані. А участь у радіодиктанті – один зі способів долучитися до цієї спільної традиції та підтримати українське слово.

Читайте також:

Вільногірськ IN.UA долучився до радіодиктанту національної єдності

У Кам’янському після конфлікту зі знайомим чоловік кинув гранату в бік балкона його квартири на другому поверсі. Боєприпас вибухнув біля будинку, пошкодивши вікна та балкон. Люди не постраждали, а підозрюваного затримали й узяли під варту.

Як конфлікт між знайомими переріс у вибух біля житлового будинку та яке покарання загрожує затриманому – читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

У Кам’янському стався вибух

Інцидент стався 24 жовтня близько 20:00. До поліції надійшло повідомлення про вибух, після чого на місце події прибули правоохоронці.

За інформацією Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, між двома знайомими чоловіками виник конфлікт. Після цього один із них кинув гранату в бік балкона квартири на другому поверсі, де мешкає його 35-річний знайомий.

Боєприпас ударився об балкон, упав біля будинку та вибухнув. Унаслідок вибуху пошкоджень зазнали вікна й балкон. За даними поліції, постраждалих немає.

Після скоєного чоловік залишив місце події.

Хто кинув гранату та що йому загрожує

Поліцейські Кам’янського районного управління поліції встановили місцеперебування чоловіка та затримали його відповідно до статті 208 Кримінального процесуального кодексу України.

За даними правоохоронців, затриманим виявився 36-річний місцевий житель, який раніше був судимий.

За погодженням із Кам’янською окружною прокуратурою чоловікові повідомили про підозру за частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України – хуліганство.

Суд обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до частини 4 статті 296 Кримінального кодексу України, за хуліганство, вчинене із застосуванням зброї або іншого предмета, спеціально пристосованого чи заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Наразі чоловік має статус підозрюваного. Його винуватість має бути встановлена судом.

Джерело: ГУНП в Дніпропетровській області 

Читайте також:

У Вільногірську працівник “Скляного Альянсу” намагався викрасти бронзові деталі: який вирок виніс суд