12 вересня – День українського кіно: історія та видатні стрічки 

12 вересня в Україні відзначають День українського кіно. Це нагода згадати, як за понад століття кінематограф пройшов шлях від перших експериментів із рухомими зображеннями до міжнародного визнання. 

Від класичних стрічок Олександра Довженка та Сергія Параджанова до сучасних документальних фільмів – розповідаємо про історію українського кіно та знакові стрічки, які варто побачити, на Вільногірськ IN.UA.

Від перших кінокадрів до світового визнання: як розвивався український кінематограф

Історія українського кінематографу бере початок наприкінці XIX століття. У 1893 році механік Одеського університету Йосип Тимченко створив апарат, здатний знімати та відтворювати рухомі зображення. Це сталося за два роки до появи відомого винаходу братів Люм’єр. У ті часи кінематограф називали “рухомою фотографією”.

Перший публічний кінопоказ в Україні відбувся 2 грудня 1896 року в Харківському оперному театрі, де нині розташована обласна філармонія. Глядачам продемонстрували кілька короткометражних стрічок, знятих у Харкові фотографом Альфредом Федецьким – одним із перших українських кінооператорів документальної хроніки.

Після цього кінематограф почав розвиватися й в інших українських містах. У Дніпрі, Києві та Одесі з’являлися невеликі кіностудії, де створювали перші водевілі, комедії та драматичні стрічки.

Важливою подією став 1930 рік, коли відбулася прем’єра першого звукового фільму “Ентузіазм: Симфонія Донбасу” режисера Дзиги Вертова.

Новий етап розвитку українського кіно пов’язують із творчістю Олександра Довженка. Його фільми “Звенигора”, “Арсенал” та “Земля”, створені у 1928-1930 роках, стали знаковими для українського кінематографу.

У 1930-х роках звук з’явився і в роботах режисера Івана Кавалерідзе – “Коліївщина”, “Прометей” та “Наталка Полтавка”.

Після Другої світової війни українське кіно продовжили розвивати режисери Сергій Параджанов, Кіра Муратова та Леонід Осика. Саме в цей період на екранах яскраво проявилися таланти Івана Миколайчука, Леоніда Бикова, Ади Роговцевої та Богдана Ступки, які згодом стали одними з найвідоміших постатей українського кінематографу.

Від класики до сучасності: видатні українські фільми

“Тіні забутих предків” (1965, Сергій Параджанов)

Протягом десятиліть між двома гуцульськими родинами триває запекла ворожнеча. Проте на тлі ненависті та помсти зароджується щире кохання між молодими представниками ворогуючих родів – Іваном і Марічкою. Їм доведеться пройти через численні випробування, перш ніж їхні долі зможуть поєднатися.

Сюжет фільму є своєрідним українським переосмисленням історії Ромео та Джульєтти, створеним за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Саме ця стрічка принесла режисеру Сергію Параджанову міжнародне визнання та стала однією з найвідоміших робіт українського кінематографу.

“Камінний хрест” (1968, Леонід Осика)

Фільм створений за мотивами двох новел класика української літератури Василя Стефаника. У центрі сюжету – трагічна історія селянина Івана Дідуха, який прагне кращого життя для своєї родини та вирішує емігрувати до Канади.

Стрічка поєднує галицьку поетичність, мальовничі пейзажі та традиційні вірування з моральними питаннями, актуальними й сьогодні. Доля Дідуха символізує болісний розрив людини з рідною землею та необхідність самостійно відповідати за власний вибір.

Фільм вирізняється глибоким психологізмом і реалістичністю, водночас зберігаючи особливу атмосферу українського поетичного кіно. Саме тому ця історія залишається близькою сучасному глядачеві.

“Білий птах з чорною ознакою” (1971, Юрій Іллєнко) 

“Білий птах з чорною ознакою” – сміливий і новаторський для свого часу фільм Юрія Іллєнка, у якому режисер через поетичну кіномову звертається до складних подій історії Західної України.

У центрі сюжету – родина, яка опиняється в умовах крайньої бідності. Щоб прогодувати сім’ю та врятувати її від злиднів, батько змушений віддати своїх синів у найми. На цьому тлі розгортаються драматичні події, пов’язані з боротьбою за встановлення радянської влади на західноукраїнських землях до та після Другої світової війни.

Стрічка поєднує історичну драму з мотивами народного епосу. Особливої атмосфери їй надають образи дитинства в гірському селі, перші життєві та любовні переживання героїв, які розгортаються на тлі трагічних історичних подій.

“20 днів у Маріуполі” (2023, Мстислав Чернов)

“20 днів у Маріуполі” – документальна стрічка українського журналіста та режисера Мстислава Чернова, яка розповідає про перші тижні повномасштабного вторгнення Росії в Україну та облогу Маріуполя.

У центрі фільму – робота журналістської команди, яка залишалася в місті під час активних бойових дій і фіксувала наслідки російських атак, життя цивільних, евакуацію та гуманітарну катастрофу. Камера показує події безпосередньо з місця, дозволяючи побачити реальність війни очима людей, які опинилися в оточеному місті.

Стрічка стала важливим документальним свідченням російської агресії проти України та отримала міжнародне визнання. У 2024 році “20 днів у Маріуполі” став першим українським фільмом, який отримав премію “Оскар” у категорії “Найкращий документальний фільм”.

Читайте також:

Осінь прийшла: час для родинних кіно-вечорів

9 вересня на сайті Державної служби зайнятості опублікували вакансію асистента вчителя до одного з вільногірських ліцеїв. 

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

Вимоги до кандидата: 

• освітній рівень молодшого бакалавра, бакалавра, магістра або фахового молодшого бакалавра; 
• знання психології та педагогіки, роботи з дітьми з ООП; 
• досвід роботи. 

Завдання та обовʼязки: 

• соціально-педагогічний супровід учнів з особливими освітніми потребами. 

Режим роботи передбачає 5-денний робочий тиждень та постійне працевлаштування, а умови роботи визначені як оптимальні. 

Заробітна плата становить 19 400 гривень. 

Якщо Вас зацікавила дана вакансія, зверніться до Центру зайнятості, вказавши номер вакансії – 04602609100007. Телефон для отримання додаткової інформації про вакансію: +380684916873. 

Джерело: сайт Державної служби зайнятості. 

Читайте також:

Відкрита вакансія: практичний психолог до Вільногірського фахового коледжу

Ветерани, військовослужбовці, демобілізовані та члени їхніх родин можуть звернутися по допомогу до фахівця із супроводу у Вільногірській громаді. Йдеться не лише про консультації щодо документів чи виплат – іноді супровід передбачає координацію кількох служб, пошук необхідних ресурсів та допомогу в ситуаціях, для яких немає готового алгоритму.

Більше – на Вільногірськ IN.UA.

У Вільногірську фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб – Тетяна Кириллова – працює на базі КНП “Центр надання соціальних послуг” міської ради. 

По допомогу можуть звертатися ветерани та демобілізовані, члени їхніх сімей, родини загиблих і зниклих безвісти Захисників і Захисниць України, люди з інвалідністю внаслідок війни та інші представники цільової аудиторії.

Про те, з якими питаннями найчастіше звертаються ветерани та їхні родини, як відбувається супровід і чому не на кожне питання є готова відповідь, Тетяна Кириллова розповіла в інтервʼю для сайту Вільногірської міської ради. Посилання на оригінальний текст можна знайти в кінці матеріалу.

З якими запитами звертаються

Запити бувають різними. Людям допомагають із реєстрацією в особистих кабінетах Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Бувають звернення щодо військової служби, виплат, документів, підготовки запитів до військових частин, матеріальної допомоги, пільг, санаторного лікування та реабілітації.

Частина питань має юридичну складову. Фахівець може допомогти правильно сформулювати запит або звернення, а якщо ситуація потребує професійної правничої допомоги, зорієнтувати, де її можна отримати – у державній системі або через громадські й благодійні організації.

Проблема часто полягає не у відсутності допомоги, а в тому, що інформація про неї розпорошена між різними установами, програмами та сервісами. До того ж умови отримання окремих видів підтримки можуть змінюватися. 

Тому в деяких випадках важливо не просто надати людині інформацію, а перевірити її актуальність, визначити відповідальну установу, перелік необхідних документів та подальші кроки.

Коли для допомоги потрібна взаємодія кількох служб

Фахівець із супроводу не має повноважень приймати рішення замість інших установ. Він може підготувати звернення, надати інформацію, направити запит або допомогти визначити подальший алгоритм. Остаточне рішення при цьому часто залишається за іншим органом.

Буває, що люди приходять після невдалих спроб отримати допомогу в інших установах. У таких випадках спочатку потрібно з’ясувати, що вже було зроблено: іноді звернення подали не туди, іноді бракує документа, а подекуди необхідне повторне звернення чи юридична допомога.

Показовим є випадок із військовослужбовцем із Вільногірська, який після поранення проходив лікування в госпіталі в Умані. Після виписки йому потрібно було продовжити лікування та реабілітацію вже за місцем проживання, однак самостійно організувати повернення до громади він не міг.

Чоловік вирушив до Вільногірська, коли робочий день уже наближався до завершення. Для того щоб він не залишився без допомоги, вдалося організувати транспорт і зустріч на Криворізькій трасі. 

Після прибуття до міста військовослужбовця доправили до Вільногірської центральної міської лікарні, де на нього вже чекали медичні працівники. Там провели первинний огляд та визначили подальші кроки щодо лікування і реабілітації.

Ця ситуація показує, що супровід може виходити далеко за межі консультації. У складних випадках потрібно знайти транспорт, зв’язатися з різними установами, скоординувати їхню роботу та забезпечити людині необхідну допомогу.

Якщо потрібного ресурсу немає у громаді

Не всі необхідні послуги доступні безпосередньо у Вільногірську. Тоді фахівець шукає можливості за межами громади – встановлює контакти з громадськими організаціями, благодійними фондами, іншими установами та шукає програми або спеціалістів, які можуть допомогти у конкретній ситуації.

Окремим напрямом залишається психологічна підтримка. У Центрі надання соціальних послуг працює психолог, до якого можуть звернутися ветерани, демобілізовані, члени їхніх сімей, родини загиблих та зниклих безвісти захисників. Також проводять індивідуальну роботу й тренінги.

Не обовʼязково знати, з чого почати

Звернутися до фахівця можна навіть тоді, коли людина не знає, яка саме допомога їй потрібна. Результатом роботи не завжди стає вирішення проблеми за один день.

 Іноді це офіційна відповідь, знайдений потрібний спеціаліст або чітке розуміння подальших дій. У деяких випадках людині доводиться пояснити, що бажаний варіант неможливий, однак існують інші законні шляхи.

Головне – не створювати хибних очікувань і не залишати людину саму з проблемою.

Як звернутися по допомогу

Отримати супровід можна офлайн або онлайн.

Особисто звернутися можна до КНП “Центр надання соціальних послуг” Вільногірської міської ради за адресою: м. Вільногірськ, вул. Юрія Устенка, 29.

Графік роботи: понеділок-четвер – 08:00-17:00, п’ятниця – 08:00-15:45. Обідня перерва – з 12:00 до 12:45. Робочий телефон: 068 640 23 31.

Також заяву можна подати онлайн через платформу е-Ветеран: заповнити електронну заяву та дочекатися зв’язку з фахівцем.

Якщо потрібна психологічна підтримка, у Центрі можна отримати інформацію про доступну допомогу, тренінги та інші заходи для ветеранів, військовослужбовців, демобілізованих та їхніх родин.

Повну версію матеріалу про роботу фахівця із супроводу ветеранів та їхніх родин читайте на сайті Вільногірської міської ради.

Читайте також:

У Вільногірську шукають фахівців із супроводу ветеранів: як долучитися та які умови