28 квітня віряни відзначають Вербну неділю: у Вільногірську проведуть богослужіння

Свято Вербної неділі православні християни відзначають за тиждень до Великодня. Цьогоріч воно припадає на 28 квітня. Головним атрибутом свята є гілочки верби, які освячують у церкві. Відомо, що від 1 вересня 2023 року ПЦУ та УГКЦ перейшли на новоюліанський календар, через що дати більшості церковних свят змінилися. Проте перехід не вплинув на Великдень та ті свята, що пов’язані з його датою святкування.

Деталі підготували журналісти Вільногірськ IN.UA

Вербна неділя 2024: що цікаво знати

Вербну неділю раніше називали Вербицею. Це було народне язичницьке свято, яке, з приходом християнства на територію сучасної України, злилося із важливою християнською подією — входом Господнім до Єрусалима.

У Вербну неділю віряни йдуть до церкви на богослужіння, освячують гілочки верби, які потім висаджують. Традиційно говорять: «Не я б’ю — верба б’є, за тиждень — Великдень», при цьому ляскаючи гіллям верби по плечу. Вважається, що легке побиття вербою повинно передати всі її властивості людині — дитина швидко виросте, як верба, і буде здоровою, а дорослий стане сильним, продуктивним та бадьорим.

У народі існують різні інтерпретації вислову: «Верба б’є — не заб’є», які переформулювали у наші часи залежно від ситуації в країні. Наприклад, під час коронавірусу можна було почути таке: «Не я б’ю — верба б’є, за тиждень Пасха — де твоя маска». Під час війни: «Не я б’ю — Байрактар б’є», маючи на увазі ракетний комплекс. 

У Вербну неділю не можна:

• сваритися;
• шити;
• займатися важкою працею;
• влаштовувати пишні святкування через тривалість Великого посту. 

Після Вербної неділі починається страсний тиждень, розповідає священнослужитель.

Де святкувати Вербну неділю у Вільногірську

У Вільногірську 28 квітня у Храмі Святої Трійці проведуть божественну літургію. Вона почнеться о 9:00 годині. Об 11:00 священник окропить свяченою водою вербу. Долучитися до богослужіння можна за адресою Бульвар Миру 15. 

«Я бажаю всім миру в душі. Нам цього всім не вистачає, бо люди завжди метушаться, завжди за щось хвилюються. Є незгоди ззовні, але пам’ятайте слова Хрестові: «Кожного, хто кличе мене, я не вижену геть». Це означає, що Бог з нами є завжди й ми можемо до нього звертатися», —  ділиться отець Вадим.

Читайте також:

• Очілля, пояси та браслети: вільногірка виготовляє обрядові обереги та прикраси
• Не тільки на Водохреща: занурення у крижану воду стало частиною життя вільногірця

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

Починаючи з 2025 року у Дніпрі тривають офлайн-заняття з англійської мови для людей з порушеннями зору. Наразі організатори планують розширити проєкт та шукають партнерів у громадах. 

Більше — на Вільногірськ IN.UA

Освітню ініціативу започаткували у 2025 році. Стартовий курс з 10 занять пройшли 20 учасників. Більшість з них продовжили навчання у форматі розмовного клубу. 

Наразі заняття поновили. Вони проходять у Дніпрі на базі Комунального закладу “Центр соціальної допомоги та підтримки” Дніпропетровської обласної ради” за адресою Набережна Перемоги, 26. Уроки відбуваються раз на тиждень, щопʼятниці. Вони тривають в адаптованому форматі з урахуванням потреб людей з порушеннями зору. 

За словами директора Центру соціальної допомоги та підтримки Дніпропетровської обласної ради Євгенія Таранцова, наразі заняття можливі лише у Дніпрі. 

“Наш ресурс дозволяє робити це на нашій базі”, — каже Таранцов. 

Але організатори хочуть, аби подібні заняття з’явилися безпосередньо у громадах області.

“Звичайно, ми шукаємо можливості, партнерів, які хотіли б долучитися. Ми б навчили, як це робити в громадах. Це був би ідеальний варіант”, — розповідає він. 

Своєю метою Євгеній Таранцов називає надання доступу до знань та нових навичок людям. 

Також директор зазначає, що центр має запит на онлайн-заняття. 

“Я думаю, що це реально і варто спробувати”, — додає директор Центру соціальної допомоги та підтримки. 

Робота над онлайн-форматом занять розпочнеться вже наступного тижня. Редакція Вільногірськ IN.UA слідкуватиме за оновленнями та повідомлятиме про них.

Читайте також:

Ваучер на навчання від Державної служби зайнятості: нові можливості для кар’єри українців

Після початку повномасштабної війни тисячі українців були змушені залишити свої домівки. Серед них футбольний тренер із Луганщини, який після переїзду до Вільногірська продовжив працювати з дітьми, попри відсутність умов, фінансування та повноцінної інфраструктури.

Деталі читайте на Вільногірськ IN.UA

Олександру Чередниченко  65 років, у Кремінній він працював у депо Попасної. Чоловік виїхав з Луганської області навесні 2022 року.

“Ми приїхали сюди 11-го, а зареєструвалися 12-го квітня 2022 року”, – каже Олександр. 

Перший час родина була розділена. 

“Спочатку відправили доньку та онучку у Львівську область. А потім вони приїхали (в Вільногірськ – ред.) влітку 2022 року”, – розповідає герой. 

Футбол у його житті з’явився задовго до війни. Тренерську діяльність він почав ще у далекому 1993 році в місті Кремінна, хоча в певний період був змушений зробити паузу.

“Футбольним тренером я працював з 1993 по 2001 рік”, – стверджує чоловік. 

Він тренував хлопців 1979 – 1988 року народження. Разом з командою вони досягли чималих результатів. 

“У 1993 році ми почали тренуватися, а вже навесні 1994 року вони грали на чемпіонаті області”, – розповідає тренер Олександр. 

Вихованці того часу з теплотою згадують свого тренера. Одного з них ми розшукали. Ним виявився неодноразовий герой наших публікацій, начальник 52-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, Денис Сіленко. 

“Олександр Григорович прийшов в мою школу у 1996 році, мені було 12 років. Він прийшов як молода людина, яка хоче займатися з хлопчиками футболом, – каже колишній вихованець Денис Сіленко. – Тоді ми всі думали, що це його основна робота. Але з роками ми дізналися, що це його неоплачувана, на добровільних засадах робота, яку він виконував у вільний час. Тобто він мав основне місце роботи на залізній дорозі, в пʼяти кілометрах від моєї школи, але футболом з нами він займався як людина, яка любить спорт та дітей. Окрім тренера, він є дипломованим суддею і досі їздить та судить матчі. Інакше кажучи, він з футболом усе своє життя”. 

Олександр памʼятає кожного свого гравця. 

“Я пам’ятаю своїх гравців поіменно. Деяким із них уже за сорок, але ми досі підтримуємо зв’язок”, – каже футбольний тренер. 

Пізніше він вступив на роботу в Рубіжне та мешкав там, тому тренерську карʼєру довелося призупинити до самого 2022 року. 

Тренерська карʼєра у Вільногірську

Тренувати у Вільногірську Олександра запросила одна його місцева знайома, на ім’я Юлія. Усі заняття, як і раніше, тренер проводить безкоштовно, як волонтер. 

“Вона дізналася, що я був тренером колись, і запросила мене тренувати дітей-переселенців. І ми почали тренуватися в пʼятому ліцеї”, – ділиться тренер. 

Пізніше тренування довелося перенести на маленьке поле за пʼятим ліцеєм. Тобто тренування проходили на вулиці. 

“Це вважається “дворовим” футболом”, – каже тренер.

Наразі, взимку, тренувань немає. 

“Я кажу, що ми можемо і взимку тренуватися на вулиці, але батьки говорять, що вони своїх дітей не пустять”, – зізнається Олександр. 

За словами тренера, для того, що тренуватися у спортзалі треба платити гроші, але на це поки немає можливості. 

“У багатьох батьки – військові, інші діти — сироти, тобто вони не можуть платити”, – стверджує герой нашого матеріалу. 

Таким, чином найбільшою проблемою наразі є місце для тренування. 

“Коли був дощ теплий, ми продовжували тренуватися. А коли холодний вже перед зимою – ходили під дах пʼятого ліцею та чекали”, – каже герой. 

Найбільше задоволення в роботі тренера для Олександра — це самі діти.

“Коли працюєш із дітьми, отримуєш від них енергію. Моя енергія — їм, їхня — мені”, – каже Олександр. 

Свою тренерську філософію пояснює так: “Якщо пальці розчепірені — нічого не вийде. А якщо всі зібрані в кулак — тоді команда проб’ється. Футбол — це атака і захист разом. У команді все має бути як кулак”.

Читайте також:

Від шкільних років до тренерських вершин: історія Валерія Должикова з Вільногірська