Щорічно 30 вересня в Україні відзначається Всеукраїнський день бібліотек — важливе свято для тих, хто працює в бібліотеках та втілює любов до читання в життя суспільства. Для бібліотекарів Вільногірська цей день має особливе значення, адже їхня робота — це більше ніж професія, це покликання, що поєднує освітню, культурну та соціальну місії. Своєю історією та думками щодо події з нашою редакцією поділилася бібліотекарка Людмила Афанасіївна. 

Більше у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Історія Людмили

Професію бібліотекаря Людмила Афанасіївна обрала ще 40 років тому. Жінка зізнається, що не думала над професією. Вона змушена була шукати роботу і не могла себе знайти у житті.

“Я була молода, мала маленьку дитину і підшукувала роботу. Це був вимушений вчинок за сімейними обставинами. Мене запросила знайома до роботи, в 1984 році. Вмовила тим, що це колектив, маленький, але спрацьований колектив однодумців.”, – розповіла вона.

Бібліотека Вільногірського технікуму Національної металургійної академії України почала свою роботу 1 вересня 1960 року, і саме цією датою датований перший запис. Відтоді бібліотека пройшла довгий шлях розвитку, перетворившись на важливий осередок знань та культури. За роки свого існування вона не тільки забезпечувала студентів необхідною літературою, а й стала місцем для саморозвитку, наукових досліджень та культурних зустрічей. З того часу пані Людмила присвячує себе роботі у бібліотеці технікуму.

Роль сучасних бібліотек в Україні

Сьогодні бібліотека відіграє ключову роль у навчальному процесі технікуму, допомагаючи студентам і викладачам у їхній освітній та науковій діяльності. З роками змінилися форми й засоби її роботи, але місія залишилася незмінною — сприяти поширенню знань і культурного розвитку.

“Перші наші бібліотекарі були Шмалькова Ельвіра Миколаївна, яка працювала з 1960 по 1979 рік, та Ткаченко Світлана Володимирівна. Вона працювала з 1964 по 1980 рік. Зараз в бібліотеці працюю я, це Зубаровська Людмила Афанасіївна, з 1984 року, і Сидоревич Людмила Миколаївна з 2001 року,” – додала бібліотекарка Людмила Афанасіїївна. 

Крім того, Людмила Афанасіївна поділилася своїми емоціями від свята. Вона згадала, що коли тільки починала працювати бібліотекарем, День бібліотек ще не відзначали, але навіть тоді робота в бібліотеці була для неї особливою місією.

“26 років тому неможливо було навіть уявити, що бібліотекарі колись відзначатимуть своє професійне свято у роки війни. Це свято не тільки бібліотекарів, а і читачів, всіх хто полюбляє читати”, – зазначала бібліотекарка Людмила Афанасіївна. 

Сучасні бібліотеки — це не просто сховища для книг. Вони стали місцем, де поєднуються знання, культура, історія та вигадані світи. Тут кожен може знайти джерело для натхнення, саморозвитку або просто зануритися у фантазійні подорожі, відкривши для себе нові горизонти.

“Від першого дня вторгнення і до сьогодні бібліотеки по всій Україні, де не ведуться бої, є місцем де кожен, хто потребує, знайде прихисток і допомогу. Вони об’єднують спільноти для допомоги тим, хто вимушено залишив свої домівки.”

Бібліотекарів з професійним свято привітав і відомий місцевий вчитель та військовий Ігор Миронюк. 

Читайте також:

• 5 мільйонів підручників від Японії для українських школярів
• НМТ-2025: Нові правила та структура тестування для вступу в університети

З 24 по 31 жовтня 2025 року у місті Коломия Івано-Франківської області відбувся Чемпіонат України з класичного пауерліфтингу серед вихованців дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Участь у змаганнях взяли 370 спортсменів.

Про це повідомила Наталія Зінчук.

Чемпіонат України з пауерліфтингу

Вільногірськ на змаганнях представила команда відділення пауерліфтингу КДЮСШ “Авангард” під керівництвом тренерки Наталії Зінчук.

За підсумками змагань:

• Варвара Черненко здобула срібну медаль Чемпіонату України.
• Андрій Стороженко виборов бронзову медаль.

До п’ятірки найсильніших увійшли: Крістіна Мінас, Вероніка Стороженко, Софія Гудожник та Кирило Мягков.

Окремо відзначили дебютантів, які продемонстрували силу волі та прагнення до мети: Даніло Скоблік, Артур Михайленко, Кирило Фільов і Ілля Тхоренко.

За жагу до перемоги подяку висловили Владиславі Лукіновій, Івану Плужнику, Олексію Кравченку та Олександру Носачу.

Тренерський склад і вихованці КДЮСШ “Авангард” побажали усім спортсменам не зупинятися на досягнутому та впевнено рухатися до нових вершин. Подяку висловили й батькам спортсменів — за підтримку, допомогу у розвитку спорту та вихованні гідного українського майбутнього.

Читайте також:

Дві золоті й дві бронзові: вільногірські борці змагалися у Верхньодніпровську

Вільногірськ побачений очима французького гостя — це місто приємних людей, яскравих барв і щирих історій. Благодійник Стефан, який приїхав підтримати місцевий котячий притулок “Пухнастий батальйон”, уперше прогулявся вулицями міста, де кожен куточок має свій характер і душу. Після знайомства з притулком Стефан вирушив на екскурсію Вільногірськом.

Більше про мандри Стефана з Франції читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Подорож до України

Стефан охоче ділився своїми загальними враженнями від України. За кілька днів він встиг побачити лише три міста — Львів, Київ і Вільногірськ. Свою подорож до України Стефан планував із кількома конкретними цілями.

Передусім він прагнув зустрітися з Олександром Посметуховим — із яким познайомився в соцмережах. А також Стефан прагнув відвідати притулок для котів у Вільногірську.

Нагадаємо, про візит Стефана до притулку “Пухнастий батальйон”, редакція Вільногірськ IN.UA писала раніше.

Стефан зізнається: “Я просто мріяв нарешті поговорити наживо. Це не просто зустріч — радше здійснена мрія. Після багатьох місяців онлайн-листування нарешті побачити Олександра Посметухова не на екрані, а поруч — справжнього, із втомленими, але теплими очима волонтера”.

Він замовкає на мить, ніби підбираючи слова, а потім додає: “Тепер я хочу привезти ці свідчення до Франції — розповісти людям, що тут, серед війни, народжується добро”.

Разом із смм-менеджеркою редакції Вільногірськ IN.UA Анастасією Бондар та Олександром Посметухим, Стефан прогулялася вулиця Вільногірська, відвідав галереєю, де зараз триває виставка малюнків місцевої художниці. А потім заглянув у місцеву кав’ярню, де аромат гарячого какао зігрів його після довгої дороги.

А далі на гостя чекала несподіванка — урок ткацтва, де він власноруч спробував створити маленький сувенірний. Для Стефана організували спеціальний майстер-клас англійською, на якому він власноруч створював маленький сувенірний прапор України — символічну пам’ятку свій візит у Вільногірськ.

Французький гість зізнався, що ткацтво далося йому непросто і жартома охрестив свій виріб “шедевром з лапками”. Але сам процес його справді захопив: Стефан відчув себе частиною місцевої спільноти та глибше занурився в українські традиції.Особливе враження на нього справила атмосфера майстерні — діти, що завітали на урок, із захопленням розпитували гостя з Франції, а щирість і тепло, з якими його прийняли.

“Мене вразило, як я раптом став мало не дивом для дітлахів тільки через те, що я француз. Вони обсипали мене питаннями!” – сміється Стефан, згадуючи цю зустріч.

Під час майстер-класу з ткацтва Стефан побачив розмальовані боєприпаси — арт-об’єкти, що контрастували з війною й водночас надавали сенсу пережитому.

“Це було сильно. Мені дуже сподобалися розмальовані гільзи — вражаючий контраст між жорстокістю війни та ніжністю мистецтва. На мить навіть виникла думка запитати, чи можна придбати такі роботи, але потім усвідомив: навряд чи їх пропустять через кордон. Та річ не в цьому. Мене завжди захоплює, коли речі отримують новий зміст — коли те, що колись руйнувало, перетворюється на символ життя, сили й творчості”, — ділиться Стефан своїми враженнями.

Місто Вільногірськ видалося гостеві доволі типовим прикладом міського середовища: повсюди багатоповерхівки, дитячі майданчики, школи. Водночас Стефан відзначив контраст із сучасними магазинами й сервісами, розташованими вздовж головної вулиці.

“Аптеки тут на кожному кроці!” – дивується він, адже у Франції такої кількості аптек не зустрічав.

Дуже сподобався Стефану місцевий парк. Особливо ж він був у захваті від синьо-жовтих кольорів, які жителі міста використовують, де тільки можна, аби підкреслити українську ідентичність.

“Навіть старий футбольний стадіон тут розфарбували в національні барви. Це викликає повагу – люди горді за свою країну,” – зазначає Стефан.

Стефан знайомився з Вільногірцями та дізнавався їхні історії. Його щиро здивувало, що в Україні після виходу на пенсію люди часто змушені продовжувати працювати, адже пенсії не завжди вистачає на власне життя чи утримання сім’ї.

“У Франції після виходу на пенсію лікар чи будь-який працівник не мусить далі працювати – забезпечення достатнє. Тут же люди віддають себе справі, навіть коли держава не може належно потурбуватися про них самих,” – ділився Стефан.

Це відкриття додало йому ще більшої поваги до українців, їхньої відданості та життєвої стійкості.

Головною ж особливістю, яку французький гість виніс із подорожі, стала щирість та гостинність українців. Попри мовний бар’єр, він завжди знаходив когось, хто міг допомогти: десь переклали меню, десь підказали дорогу, а хтось просто підтримав дружньою розмовою.

Емоції після поїздки та послання українцям

Стефан не приховує: ця подорож стала для нього особливою. Попри довгу дорогу й ризики, він радий, що приїхав саме зараз, у такий непростий час. Свій загальний стан після повернення француз описує як піднесений і натхненний.

На питання, яке повідомлення про Україну він повезе світові, Стефан відповідає просто: “Треба й надалі підтримувати Україну та українців усіма можливими способами”.Він переконався, наскільки важливою є ця підтримка на місці – від зброї для фронту до пожертв на корм для тварин у тилу.

Стефан адресував кілька теплих слів самим українцям, особливо волонтерам і мешканцям Вільногірська: “Тримайтеся! Ви неймовірно сильні люди!” Наприкінці візиту Стефан пожартував, що обов’язково приїде ще раз – але вже після нашої перемоги, аби не хвилювати рідних такою небезпечною мандрівкою.

“Ця поїздка видалася трохи довгою і виснажливою – майже два дні в автобусі. Дорогою я багато думав про українців, які їхали цим маршрутом у зворотному напрямку в 2022-му, у набагато тяжких обставинах…Тепер я відчуваю ще більше поваги до українського народу,” – зізнається Стефан.

Французький гість щиро подякував всім, з ким познайомився у Вільногірську, за теплий прийом. Додому він повертається зі спогадами та історіями, якими планує поділитися з друзями.