Жителі Вільногірська поступово переходять на українську мову, вбачаючи в цьому не лише важливий крок до національної ідентичності, а й спосіб культурного спротиву. Повномасштабне вторгнення росії у 2022 році стало переломним моментом, який остаточно підштовхнув багатьох свідомо обрати українську для повсякденного спілкування, роботи та навчання.

Журналісти Вільногірськ.IN.UA поспілкувалися з місцевими, які перешли на українську мову.

Як у Вільногірську переходять на українську мову

Деякі мешканці міста зазначають, що перехід на українську для них був не лише особистим рішенням, а й способом підтримати країну. Вони впевнені, що мовний вибір зміцнює єдність суспільства та допомагає зберегти українську культуру.

“Після 24 лютого 2022 року багато людей перейшло на українську мову, і я зробила це завдяки експерименту з подругою. Ми обидві мали велике бажання перестати говорити російською. Я відчувала підтримку від суспільства, і, до того ж, мені було байдуже, що про мене подумають інші. Це стало важливою частиною мого життя.Того ж року, 2022-го, я зустріла свого майбутнього чоловіка. Він військовий з 2014 року і також говорив українською. Він мене підтримав, хоча казав: “Говори так, як тобі зручно”. Перехід на українську був для мене природним і бажаним. Це мій особистий вибір. Тим, хто хоче перейти на українську мову, можу сказати лише одне: потрібно мати велике бажання і більше читати українською. Адже, як показує практика, наш словниковий запас не такий широкий, як може здаватися”, – розповіла мешканка міста Тетяна Льоринець.

Інший житель Вільногірська, Владислав Шульжик, розповідає, що ще до вторгнення рф говорив суржиком, але після 24 лютого його інтерес до української культури й мови тільки зріс. “Труднощів майже не було, адже люди в моєму оточенні обрали той самий шлях”, – зазначає Владислав.

Також журналісти Вільногірськ IN.UA поспілкувалися з місцевим жителем Володимиром Кліницьким, який у листопаді 2024 року почав фіксувати порушення мовного закону в публіцистичному просторі у Вільногірську.

Володимир Кліницький пояснив, що вирішив активно фіксувати ці порушення, аби захистити українську мову. “Коли ми навчалися у школі, радянська влада нав’язувала нам свою ідеологію. А з моментом здобуття незалежності ми зрозуміли, що для нас важливо не тільки мати свою територію, а й культуру, мову та історію”, — розповідає Володимир.

Він згадує, як при перегляді старих пам’ятників побачив, що в Україні майже не було пам’ятників українським діячам. Натомість, вони були присвячені представникам радянської літератури. “Це яскраво показало, як радянська влада нав’язувала свою культуру та історію”, — зазначив він.

Відповідаючи на питання журналістів, Володимир зазначив: “Я намагаюся спілкуватися українською мовою, хоча інколи не помічаю, як переходжу на російську. Це трапляється через те, що наш словниковий запас ще не такий великий, як хотілося б”.

Також Володимир висловив бажання створити український простір у Вільногірську, але додав, що однодумців небагато.

Перехід на українську мову став активнішим після 2022 року

Після 2014 року, коли анексія Криму та війна на Донбасі не здавалися всім загрозою, повномасштабне вторгнення у 2022 році показало прагнення росії знищити українську ідентичність.

Зокрема, багато українців, які евакуювалися на захід, почали використовувати українську, оскільки на цих територіях розмовляють українською.

Мешканка Сходу, Ольга Архипенко з Краматорська, зізнається, що навіть після 2014 року продовжувала спілкуватися російською, але після 2022 року почала переходити на українську в соціальних сферах життя, а у побуті з родиною продовжує спілкуватися російською.

Інша мешканка Аліна Костіна поділилася прикладом свого знайомого, який родом зі Львова, однак проживав у Донецькій області, де говорив російською, а після початку повномасштабного вторгнення став говорити українською, пояснюючи це бажанням відмежуватися від росії.

Редакція Вільногірськ.IN.UA закликає читачів ділитися своїм досвідом переходу на українську мову в коментарях у соціальних мережах.

Читайте також:

• Ветерани можуть пройти безплатні курси з IT: деталі
• Як дорого хворіти на ГРВІ у Вільногірську: в яку суму обійдеться лікування

З 24 по 31 жовтня 2025 року у місті Коломия Івано-Франківської області відбувся Чемпіонат України з класичного пауерліфтингу серед вихованців дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Участь у змаганнях взяли 370 спортсменів.

Про це повідомила Наталія Зінчук.

Чемпіонат України з пауерліфтингу

Вільногірськ на змаганнях представила команда відділення пауерліфтингу КДЮСШ “Авангард” під керівництвом тренерки Наталії Зінчук.

За підсумками змагань:

• Варвара Черненко здобула срібну медаль Чемпіонату України.
• Андрій Стороженко виборов бронзову медаль.

До п’ятірки найсильніших увійшли: Крістіна Мінас, Вероніка Стороженко, Софія Гудожник та Кирило Мягков.

Окремо відзначили дебютантів, які продемонстрували силу волі та прагнення до мети: Даніло Скоблік, Артур Михайленко, Кирило Фільов і Ілля Тхоренко.

За жагу до перемоги подяку висловили Владиславі Лукіновій, Івану Плужнику, Олексію Кравченку та Олександру Носачу.

Тренерський склад і вихованці КДЮСШ “Авангард” побажали усім спортсменам не зупинятися на досягнутому та впевнено рухатися до нових вершин. Подяку висловили й батькам спортсменів — за підтримку, допомогу у розвитку спорту та вихованні гідного українського майбутнього.

Читайте також:

Дві золоті й дві бронзові: вільногірські борці змагалися у Верхньодніпровську

Вільногірськ побачений очима французького гостя — це місто приємних людей, яскравих барв і щирих історій. Благодійник Стефан, який приїхав підтримати місцевий котячий притулок “Пухнастий батальйон”, уперше прогулявся вулицями міста, де кожен куточок має свій характер і душу. Після знайомства з притулком Стефан вирушив на екскурсію Вільногірськом.

Більше про мандри Стефана з Франції читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Подорож до України

Стефан охоче ділився своїми загальними враженнями від України. За кілька днів він встиг побачити лише три міста — Львів, Київ і Вільногірськ. Свою подорож до України Стефан планував із кількома конкретними цілями.

Передусім він прагнув зустрітися з Олександром Посметуховим — із яким познайомився в соцмережах. А також Стефан прагнув відвідати притулок для котів у Вільногірську.

Нагадаємо, про візит Стефана до притулку “Пухнастий батальйон”, редакція Вільногірськ IN.UA писала раніше.

Стефан зізнається: “Я просто мріяв нарешті поговорити наживо. Це не просто зустріч — радше здійснена мрія. Після багатьох місяців онлайн-листування нарешті побачити Олександра Посметухова не на екрані, а поруч — справжнього, із втомленими, але теплими очима волонтера”.

Він замовкає на мить, ніби підбираючи слова, а потім додає: “Тепер я хочу привезти ці свідчення до Франції — розповісти людям, що тут, серед війни, народжується добро”.

Разом із смм-менеджеркою редакції Вільногірськ IN.UA Анастасією Бондар та Олександром Посметухим, Стефан прогулялася вулиця Вільногірська, відвідав галереєю, де зараз триває виставка малюнків місцевої художниці. А потім заглянув у місцеву кав’ярню, де аромат гарячого какао зігрів його після довгої дороги.

А далі на гостя чекала несподіванка — урок ткацтва, де він власноруч спробував створити маленький сувенірний. Для Стефана організували спеціальний майстер-клас англійською, на якому він власноруч створював маленький сувенірний прапор України — символічну пам’ятку свій візит у Вільногірськ.

Французький гість зізнався, що ткацтво далося йому непросто і жартома охрестив свій виріб “шедевром з лапками”. Але сам процес його справді захопив: Стефан відчув себе частиною місцевої спільноти та глибше занурився в українські традиції.Особливе враження на нього справила атмосфера майстерні — діти, що завітали на урок, із захопленням розпитували гостя з Франції, а щирість і тепло, з якими його прийняли.

“Мене вразило, як я раптом став мало не дивом для дітлахів тільки через те, що я француз. Вони обсипали мене питаннями!” – сміється Стефан, згадуючи цю зустріч.

Під час майстер-класу з ткацтва Стефан побачив розмальовані боєприпаси — арт-об’єкти, що контрастували з війною й водночас надавали сенсу пережитому.

“Це було сильно. Мені дуже сподобалися розмальовані гільзи — вражаючий контраст між жорстокістю війни та ніжністю мистецтва. На мить навіть виникла думка запитати, чи можна придбати такі роботи, але потім усвідомив: навряд чи їх пропустять через кордон. Та річ не в цьому. Мене завжди захоплює, коли речі отримують новий зміст — коли те, що колись руйнувало, перетворюється на символ життя, сили й творчості”, — ділиться Стефан своїми враженнями.

Місто Вільногірськ видалося гостеві доволі типовим прикладом міського середовища: повсюди багатоповерхівки, дитячі майданчики, школи. Водночас Стефан відзначив контраст із сучасними магазинами й сервісами, розташованими вздовж головної вулиці.

“Аптеки тут на кожному кроці!” – дивується він, адже у Франції такої кількості аптек не зустрічав.

Дуже сподобався Стефану місцевий парк. Особливо ж він був у захваті від синьо-жовтих кольорів, які жителі міста використовують, де тільки можна, аби підкреслити українську ідентичність.

“Навіть старий футбольний стадіон тут розфарбували в національні барви. Це викликає повагу – люди горді за свою країну,” – зазначає Стефан.

Стефан знайомився з Вільногірцями та дізнавався їхні історії. Його щиро здивувало, що в Україні після виходу на пенсію люди часто змушені продовжувати працювати, адже пенсії не завжди вистачає на власне життя чи утримання сім’ї.

“У Франції після виходу на пенсію лікар чи будь-який працівник не мусить далі працювати – забезпечення достатнє. Тут же люди віддають себе справі, навіть коли держава не може належно потурбуватися про них самих,” – ділився Стефан.

Це відкриття додало йому ще більшої поваги до українців, їхньої відданості та життєвої стійкості.

Головною ж особливістю, яку французький гість виніс із подорожі, стала щирість та гостинність українців. Попри мовний бар’єр, він завжди знаходив когось, хто міг допомогти: десь переклали меню, десь підказали дорогу, а хтось просто підтримав дружньою розмовою.

Емоції після поїздки та послання українцям

Стефан не приховує: ця подорож стала для нього особливою. Попри довгу дорогу й ризики, він радий, що приїхав саме зараз, у такий непростий час. Свій загальний стан після повернення француз описує як піднесений і натхненний.

На питання, яке повідомлення про Україну він повезе світові, Стефан відповідає просто: “Треба й надалі підтримувати Україну та українців усіма можливими способами”.Він переконався, наскільки важливою є ця підтримка на місці – від зброї для фронту до пожертв на корм для тварин у тилу.

Стефан адресував кілька теплих слів самим українцям, особливо волонтерам і мешканцям Вільногірська: “Тримайтеся! Ви неймовірно сильні люди!” Наприкінці візиту Стефан пожартував, що обов’язково приїде ще раз – але вже після нашої перемоги, аби не хвилювати рідних такою небезпечною мандрівкою.

“Ця поїздка видалася трохи довгою і виснажливою – майже два дні в автобусі. Дорогою я багато думав про українців, які їхали цим маршрутом у зворотному напрямку в 2022-му, у набагато тяжких обставинах…Тепер я відчуваю ще більше поваги до українського народу,” – зізнається Стефан.

Французький гість щиро подякував всім, з ким познайомився у Вільногірську, за теплий прийом. Додому він повертається зі спогадами та історіями, якими планує поділитися з друзями.