Україна багата на культурні скарби, і в різних куточках країни можна знайти унікальні місця, де збережено історію та традиції.

Раніше редакція вже розповідала про музеї у Верхньодніпровську та у Вільногірську. У цьому матеріалі ми знайомимо читачів із музеєм у Татарові — невеликому, але дуже змістовному простору, де зібрані речі карпатського побуту та старожитностей. Тут кожен експонат доповнює уявлення про життя місцевих мешканців минулих поколінь.

Життя Карпат у музейних експонатах

Музей у Татарові існує трохи більше чотирьох років і працює на громадських засадах. Його експозиція зібрана завдяки місцевим мешканцям та ентузіастам будинку культури, які щедро передавали старовинні речі — від взуття та одягу до побутових предметів.

Особливу увагу привертають постоли та цябути — дерев’яне взуття, що носили на вовняні шкарпетки. Вони виготовлялися вручну і передавалися в родинах з покоління в покоління. 

“Якщо замочити постоли у воді, вони знову стають м’якими”, — розповідає директорка місцевого Центру культури Марія Завальнюк.

Окремий розділ музею присвячений вишиванкам та народному одягу: чоловічі та жіночі сорочки, запаски, фартухи – усе вишито вручну, деякі сорочки датовані понад сторіччям. Тут можна побачити різноманіття регіональних технік вишивки та стилів, що передавалися з покоління в покоління.

Ікони на шкірі та образи з минулого

Особливу увагу привертають ікони, намальовані на шкірі, подаровані музею місцевими мешканцями. Деяким понад 85 років, і вони збереглися майже у первісному вигляді. Є також вишиті картини хрестиком, післявоєнні фотографії з дівчатами у вінках та бендах, фотокартки наречених і подружок.

Навіть маленькі деталі побуту оживають: дитячі люльки, старовинні графіни, машинки для прядіння вовни, січкарні для сіна, домри, геблики, рубанки та ручні дрелі – усе це допомагає уявити повсякденне життя карпатських родин минулих десятиліть.

Місце, як жива хата

Музей працює не просто як просто зібрання старовинних речей — це кімната-експозиція, тут можна відчути атмосферу бабусиної хати. Лавки по периметру, справжні господарські предмети та дрібниці, які принесли місцеві жителі, що допомагають відвідувачам зануритися у побут минулого.

Пані Марія розповідає, що найбільше дивуються діти — для них майже всі експонати незнайомі, адже багато таких речей уже давно зникли з побуту. Старовинні телефони, магнітофони, пральні машинки чи навіть справжні писанки, яким понад десять років, вони бачать уперше. А дорослі ж відвідувачі часто впізнають у цих предметах те, що колись було в їхніх родинах.

Читайте також:

Редакція Вільногірськ IN.UA запускає опитування аудиторії: ваша думка допоможе нам ставати кращими

Верхньодніпровськ — місто, що зберігає у своїх затишних вулицях десятки захованих історій. На перший погляд спокійне й камерне, воно приховує у старих фасадах відлуння дворянських балів, приватних театрів, ремісничих майстерень та культурних осередків минулого.

Усе це оживає під час пішої екскурсії, яку проводить директорка Верхньодніпровського історичного музею Наталія Іванівна Коновал.

Початок історії: від дитячого будинку до старого проспекту

Біля музею гуртуються відвідувачі, і саме з цього місця почалася подорож Верхньодніпровськом.

“Хочу вам сказати, — починає пані Наталія, — що там, де зараз знаходиться музей раніше був дитячий будинок імені Кірова”. Саме з цього місця стартує прогулянка. Колись тут стояв гарний приватний будинок, а поруч — ресторан “Славутич”, де нині торговий центр.

Ціла територія дитбудинку була важливою частиною післявоєнної історії міста. Екскурсовод згадує історію чоловіка, який нещодавно віднайшов на кладовищі могилу директора того дитячого будинку — Мічника, і прагне відновити пам’ять про нього. Такі особисті історії повертають емоційний вимір місцям, які ми часто сприймаємо просто як будівлі.

Далі шлях веде до проспекту, який у місті й досі звично називають “Каштановим”. “До 1979 року тут були лише одноповерхові будиночки, — пригадує екскурсовод. — А коли місто відзначало 200-річчя, проспект перебудували. Верхньодніпровськ тоді називали “маленьким Києвом” — настільки затишно стало”. Сьогодні це одна з найатмосферніших частин міста — з рівними рядами каштанів і доглянутими фасадами.

Історичні будівлі, що зберегли свій характер

На маршруті трапляються об’єкти, які цікаві не лише архітектурою, а й тим, що пережили кілька епох. Колишня телефонно-телеграфна станція діяла тут у 1911–1920-х роках. Поруч стоїть старе царське казначейство — одна з перших кам’яних будівель Верхньодніпровська. Воно унікальне тим, що зберегло власне призначення: тут і сьогодні працює фінансова установа.

Справжньою окрасою міста є “Дім із годинником”, зведений у другій половині XIX століття. Його називали “Генеральською дачею”, адже тут відпочивав Катеринославський генерал-губернатор. “На першому поверсі була велика зала, де збиралися дворяни, проводилися бали, музичні вечори”, — розповідає Наталія Коновал. Сьогодні будівля все ще зберігає атмосферу світського життя свого часу.

Поруч — інша важлива споруда, яка колись слугувала столярною майстернею, а згодом — торговельною організацією “Міжторг”. Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес повернення майна, відібраного у приватних власників у попередні десятиліття. Тоді й були знайдені документи на цю будівлю, і її повернули спадкоємцям. Згодом її придбали нові власники, і сьогодні вона відома як “Верхауз” — Верхньодніпровська хата.

Театральні та культурні осередки минулого

У центрі маршруту — будівля колишнього кінотеатру “Гастелло”. Попри те, що багато хто вважає його спорудженим у 1930-х, архітектура свідчить про старші витоки. “Колись тут був театр, — пояснює екскурсовод. — Верхньодніпровці — дуже творчі люди, тож вистави й концерти були регулярними”. Згодом театр поступився місцем кіносеансам, і будівля стала одним із культурних центрів міста.

Ще одна виразна споруда — цегляний будинок з червоною та білою цеглою, кованими балконами та сходами на другий поверх. За різних часів тут працювали музей, бібліотека й музична школа. Хоча сьогодні будівля пустує, вона залишається архітектурною родзинкою Верхньодніпровська.

Місто, що дихає річкою

На завершення екскурсії Наталія Іванівна звертає увагу на планування міста: вулиці Верхньодніпровська пролягають паралельно до Дніпра, а інші — перпендикулярно. “Це зроблено спеціально, щоб із річки надходило прохолодне повітря. Так само побудоване й Запоріжжя”, — пояснює вона.

Прогулянка з Наталією Коновал показує Верхньодніпровськ таким, яким його часто не помічають. Місто відкривається через маленькі історії: тут був дитячий будинок, там — телефонна станція, далі ‒ будівля, де колись танцювали на балах.

Читайте також:

“Якір у степу”: морська історія Вільногірська

Із Вільногірська до сусіднього міста Верхньодніпровська можна доїхати електропоїздом приміського сполучення або маршруткою приблизно за 40 хвилин. На вулиці Поля, 4 у старовинній будівлі розташований місцевий краєзнавчий музей.

Він працює у будні дні з 09:00 до 16:00 та відкритий для всіх охочих дізнатися більше про історію цього регіону. Це не просто виставка каміння чи кісток. Кожен артефакт тут розповідає про силу природи, особливості Дніпровського краю та глибоку історичну спадщину, до якої належить і Вільногірськ.

Про мандрівку крізь тисячоліття — від древніх стоянок перших людей до сучасності читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Про морену льодовикового періоду у музеї Верхньодніпровська

“Друзі мої, ми часто не усвідомлюємо, що ходимо по унікальній землі”, — каже директорка музею Наталія Коновал під час екскурсії, починаючи з найдавнішого залу музею.

Саме тут представлені свідчення епохи, якій понад 200 тисяч років.

200 тисяч років тому почалося велике зледеніння яке охопило значну територію Європи та Азії. Він сунув із півночі, тягнучи за собою уламки скель і величезне каміння. Вони називаються мореною.

У селі Домоткань на кам’яному пагорбі льодовик залишив таке каміння. “Уявіть собі: на одному з таких каменів може сісти чоловік двадцять”, — додає пані Наталія.

Вчені з Франції, США та інших країн підтверджували походження цих гірських порід зі Скандинавського півострова і вважають що це південна межа льодовика.

Мамонти і чорноземи на Дніпропетровщині

У ті ж часи на цій території мешкали мамонти. Їхні рештки знаходять і досі — як, наприклад, під час будівництва в районі Римського лісу. Деякі з них зберігаються в музеї.

Коли льодовик почав танути, приблизно 30–40 тисяч років тому, маса води рушила на південь, і ці землі вкрилися шаром надзвичайно родючого чорнозему.

“Товщина цього шару — більше метра. Такого нема ніде в світі”, — з гордістю каже директорка музею Наталія Іванівна.

Саме завдяки цьому Україна має чверть світових запасів чорнозему.

Чорний ліс і заплавні чари

Ще одна гордість краю — залишки чорного лісу.

“Це той самий ліс, що в Німеччині називається Шварцвальдом, а в нас — Чорний ліс”, — пояснює директорка музею.

Частинки цього лісу ще існують на Черкащині, Кіровоградщині, Київщині, у Холодному Яру. На території Верхньодніпровська теж є такі місця — дубова балка, де ростуть 400-річні дуби, і Грабова балка з типовим для Чорного лісу поєднанням грабів, дубів та сосен.

Окремо згадується Римський ліс, який розташований на околиці Верхньодніпровська, в пониззі річки Самоткань — унікальний заплавний ліс, що залишився з часів, коли Самоткань розливалася набагато ширше.

“Це південна межа заплавних лісів в Україні. Їх тут майже не лишилося, але він зберігся. Тут унікальна флора і фауна”, — додає вона. Усі ці унікальні експонати — від каміння льодовикового періоду до залишків чорного лісу — можна не лише побачити, а й почути їхню історію просто в музеї.

Тут легко відчути масштаб змін, які переживав ландшафт Придніпров’я протягом тисячоліть — від доісторичних часів до формування сучасного рельєфу. Для тих, хто цікавиться регіональною історією або природознавством, музей може стати джерелом базових знань і візуальних прикладів.

Читайте також:

• “Живі, поки пам’ятаємо”: у Вільногірську стартує підготовка до будівництва меморіалу
• У Вільногірську відкрили набір до секції пауерліфтингу

Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа @Lviv Media Forum. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.