Берегиня української пам’яті в Естонії: історія Тетяни Івушкіної з Вільногірська та її приватного музею

Історія Тетяни Івушкіної — це розповідь про те, як одна людина може стати цілою культурною інституцією за кордоном. Уродженка Кам’янського, яка виросла у Вільногірську, вона вже 42 роки мешкає в Естонії. Колишня позаштатна кореспондентка газети “Робітнича слава” та працівниця Вільногірського комбінату, пані Тетяна зуміла пройти шлях від збереження одного родинного “Кобзаря” до заснування офіційного Українського музею в місті Кохтла-Ярве.

Більше — на Вільногірськ IN.UA 

Початок колекції та заснування музею

Пані Тетяна переїхала до Естонії ще за радянських часів через міжреспубліканський обмін квартирами, але не втратила звʼязок з Україною. З кожної поїздки на Батьківщину вона везла речі, подаровані мамою та бабусею: сорочки, рушники, підзори — декоративні елементи з тканини. 

Лише у 2013 році, реєструючи українське земляцтво в Естонії, пані Тетяна усвідомила, що ці речі — це історія не лише її сім’ї, а й усієї України. Вона внесла пункт про створення музею в статут організації, і вже у 2014 році відкрився перший музейний куточок. 

Історія становлення музею була непростою. Після 2014 року ставлення проросійськи налаштованого населення Кохтла-Ярве до українців різко погіршилося. Пані Тетяна зіткнулася з відкритим цькуванням, погрозами та навіть заявами в поліцію.  

Та агресивний тиск проросійського отченняя не завадив становленню українського осередка. Підтримка з боку української спільноти лише зміцнювалася. Знайомі з інтернету та колишні однокласники з Вільногірська почали надсилати та передавати старовинні речі. Коли місця в орендованому кабінеті стало замало, а місто відмовилося надавати приміщення, Тетяна Івушкіна прийняла рішення: вона придбала власну квартиру площею 98 квадратних метрів для потреб музею.  

11 липня 2017 року вона офіційно зареєструвала музей як окреме неприбуткове підприємство. Сьогодні експозиція займає чотири зали, включаючи великий коридор. 

Скарби української спадщини 

У музеї Тетяни Івушкіної кожен експонат особливий та має свою унікальну історію. Колекція містить зразки дореволюційної порцеляни, виготовленої на заводах Кузнєцова.

В експозиції представлені рушники, сорочки та хустки з різних регіонів. Окреме місце посідають знамениті Кролевецькі рушники із Сумщини. Тетяна розповідає відвідувачам, що такі рушники замовляла навіть британська королева, а Тарас Шевченко обирав їх для свого майбутнього весілля. 

Музей зберігає рідкісні воскові весільні віночки, які сьогодні є великою етнографічною цінністю. Через речі своїх пращурів пані Тетяна розповідає про трагічні сторінки історії — Голодомор та війни. 

“Я знаю чимало про моїх прадіда, прабабусю… Від кожного з їхніх дітей у мене є якісь речі. І я тоді розказую, тому що це і Голодомор, і війна. Це історія нашої країни”, — ділиться Тетяна Івушкіна. 

Виставки не є статичними, вони активно подорожують. Неодноразово Тетяна Івушкіна робила виставку в Таллінні, зокрема минулого року була виставка в парламенті Естонії, де був присутній голова українського парламенту Руслан Стефанчук. 

Особливо запамʼяталася виставка в музеї селища Іізаку. 

“Там більше трьох тисяч відвідувачів було. І багато хто думав, що це з України музей приїхав. Дивувалися, коли їм говорили, що це приватний музей і це все з одного музею”, — згадує Тетяна. 

Крім того, в музеї проводяться різні заходи: зустрічі з громадою, майстер-класи, тематичні вечори тощо. Тетяна співає в гурті “Перелаз”, і часто ці зустрічі проходять під супровід українських народних пісень та живої скрипки. 

Робота музею під час війни 

У перші місяці повномасштабного вторгнення звичні виставкові зали було важко впізнати. Замість екскурсій тут розбирали речі першої допомоги. 

“Коли до Естонії почали прибувати біженці, у нас в музеї працювала лише одна кімната, бо тут все було забито гуманітаркою. Тут декілька сімей по декілька днів жили у мене, поки їм житло шукалося”, — каже власниця музею. 

Попри те, що основний простір займала допомога, саме в цей період музей почав поповнюватися особливими експонатами. Вдячні українці передавали музею свої сімейні реліквії — картини та рушники. Пані Тетяна зізнається, що дуже цінує такі “родинні дрібнички”, адже розуміє їхню справжню вартість для людей, що втратили дім. 

Фінансування на межі альтруїзму 

Утримання музею — це важка фінансова ноша. Базове фінансування, яке один раз на цілий рік виділяє Міністерство культури Естонії,  не покриває навіть мінімальної зарплати за один місяць. 

“Доходу особливого немає. Все, що заробляється на квитках чи виставках, іде назад у розвиток музею”, — пояснює власниця музею. 

Попри труднощі та зменшення кількості відвідувачів після пандемії, Тетяна Івушкіна продовжує свою місію. Вона сама монтує виставки, проводить екскурсії та мріє про те, щоб українська культура в Естонії була представлена професійно та автентично.

Багаторічна праця пані Тетяни не залишилася непоміченою. У 2024 році у Румунії вона отримала нагороду від Світового Конгресу Українців, зокрема медаль св. Володимира Великого. 

Читайте також:

“Щоб не зійти з розуму від пережитого горя, почала займатися рукоділлям”, – історія Ніни Лазаренко з Дружківки

В Україні стартувала ініціатива громадського моніторингу укриттів, до якої може долучитися кожен охочий. На тлі постійних повітряних тривог це питання залишається критично важливим, зокрема й для невеликих громад, таких як Вільногірськ.

Детальніше читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA

Як працює ініціатива

Українців закликають перевіряти укриття у своїх містах та селах і залишати відгуки про їхній стан. Йдеться не лише про наявність укриття, а й про його доступність, чистоту, оснащення та загальну придатність до використання під час надзвичайних ситуацій.

Організатори ініціативи наголошують: навіть одна перевірка може вплинути на ситуацію. Зібрані дані допоможуть сформувати реальну картину стану укриттів по країні та стимулювати місцеву владу до змін.

Чому це важливо для Вільногірська

Проблема укриттів у Вільногірську вже неодноразово ставала предметом уваги журналістів та мешканців. 

Редакція Вільногірськ IN.UA раніше фіксувала низку проблем – від обмеженого доступу до незадовільного стану приміщень.

Проблема укриття для ліцею №5 у Вільногірську тривалий час залишалася предметом обговорень, адже питання його облаштування та готовності викликало занепокоєння як у батьків, так і у педагогів.

Окремо увагу привертала ситуація з укриттям по вулиці В. Варена, на ремонт якого планували витратити понад 57 тисяч гривень. Така сума викликала запитання щодо обсягів робіт і їхньої ефективності.

Також журналісти Вільногірськ IN.UA перевіряли укриття в ліцеях міста та зафіксували невідповідності між офіційними відповідями посадовців і реальним станом приміщень. 

Водночас значно більші кошти передбачили на облаштування укриття у будівлі виконкому – майже 800 тисяч гривень, що свідчить про нерівномірність підходів до фінансування. 

Такі приклади демонструють: формальна наявність укриття ще не гарантує його придатності.

Мешканці можуть не лише долучитися до перевірки, а й ознайомитися з офіційним переліком укриттів у Вільногірську, де зазначені адреси захисних споруд і найпростіших укриттів у громаді.

Що саме варто перевіряти

Під час моніторингу містян просять звертати увагу на кілька ключових аспектів:

• чи відкрите укриття під час тривоги;
• чи легко до нього потрапити;
• чи є освітлення, вентиляція, місця для сидіння;
• санітарний стан приміщення;
• наявність води та базових умов для перебування.

Саме такі деталі часто стають вирішальними у критичний момент.

Громадський контроль як інструмент змін

Ініціатива фактично перетворює мешканців на активних учасників контролю за безпекою у своїй громаді. У ситуації, коли ресурси обмежені, а відповідальність розподілена між різними структурами, саме зворотний зв’язок від людей може пришвидшити вирішення проблем.

Для Вільногірська це можливість не лише зафіксувати недоліки, а й добитися конкретних змін – від відкритих дверей укриттів до їх повноцінного облаштування.

Як долучитися

Щоб взяти участь, достатньо перевірити найближче укриття та залишити інформацію через онлайн-форму. Це не потребує спеціальних знань чи багато часу, але може мати реальний вплив на безпеку громади.

Активність мешканців може стати тим фактором, який перетворить занедбані підвали насправді безпечні місця.

Читайте також:

Понад 2 тисячі учнів Вільногірської громади навчаються на змішаній формі: школи облаштовані укриттями за стандартами МОН

У Вільногірській міській раді 6 квітня відбувся особистий прийом міського голови. Серед семи звернень – знову болюча тема водопостачання у селі Доброгірське. Попри обіцянки та плани, місцеві жителі кажуть: без води село втрачає не лише комфорт, а й шанс на життя.

Як минув прийом міського голови та що розповів мешканець Доброгірського – у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Про що говорили на прийомі

Як повідомили у Вільногірській міській раді, цього разу на прийом до міського голови звернулися семеро жителів громади. Переважно люди підіймали питання житлово-комунального господарства.

Окремо обговорювали й проблему, яка вже не вперше звучить на подібних зустрічах – відсутність водопостачання у селі Доброгірське. Зокрема, йшлося про можливе будівництво бювету.

На зустрічі були присутні профільні фахівці та представники комунальних підприємств. У міськраді запевняють: жодне звернення не залишиться без уваги, а всі питання – на контролі міського голови.

“До липня чекати”: що почули мешканці

Серед тих, хто прийшов на прийом, – мешканець Доброгірського Анатолій Коровіко. Його турбує ключове для села питання – відсутність води.

Нагадаємо, раніше редакція Вільногірськ IN.UA вже висвітлювала ситуацію з водопостачанням у селі.

За словами чоловіка, конкретних швидких рішень він не почув.

“Поки перетурбація з ЖКГ буде. А потім знайдуть підрядника, тендер – і тоді вже щось робитимуть. Називають приблизно липень”, – розповів Анатолій.

Фактично це означає, що ще кілька місяців жителі мають обходитися без стабільного водопостачання.

Один із варіантів, який обговорювався раніше, – підвезення води. Проте, за словами мешканця, наразі це навіть не розглядається як системне рішення.

До того ж попередній досвід підвозу води виявився незручним: не було чіткого графіка, про приїзд водовозів повідомляли за день, а інколи й менше. Люди просто не встигали підлаштуватися.

“Це має бути цивілізовано – з графіком, щоб люди знали заздалегідь. А не так: сьогодні сказали – завтра вода”, – пояснює Анатолій.

Село, яке “вимирає”: ВПО готові жити – але без води не згодні

Ситуація з водою має значно ширші наслідки, ніж здається на перший погляд. За словами місцевих, Доброгірське поступово втрачає жителів.

Частину літніх людей забрали родичі до міста. Багато будинків залишаються порожніми.

“Село просто вимирає. У мене іншого слова немає”, – говорить Анатолій.

Особливо гостро проблема проявляється на тлі ситуації з внутрішньо переміщеними особами. У громаді є попит на житло – люди шукають можливість оселитися у відносно спокійних населених пунктах поруч із містом.

Доброгірське могло б стати таким місцем.

За словами мешканця, переселенці приїжджають, оглядають будинки, готові вкладати гроші у ремонт і залишатися жити.

Але все змінюється після одного запитання.

“В колодязь заглянули – і все, до побачення”, – каже Анатолій.

Відсутність води фактично перекреслює можливість заселення. Люди відмовляються навіть від вигідних варіантів житла.

Бювет як мінімальне рішення

На думку місцевих, навіть часткове вирішення проблеми могло б змінити ситуацію. Наприклад – облаштування бювету.

“Хоча б бювет. Щоб людина могла в зручний час прийти, набрати води”, – пояснює мешканець.

Такий варіант дозволив би зробити доступ до води стабільнішим і зручнішим, ніж епізодичний підвіз.

Питання, яке потребує не лише контролю, а й рішення

У міській раді запевняють: усі звернення – під контролем. Проте ситуація у Доброгірську демонструє, що контроль не завжди означає швидке вирішення.

Проблема води тут – це не лише питання комфорту. Це питання виживання села, його майбутнього та можливості приймати нових мешканців у час, коли громада особливо цього потребує.

Без води Доброгірське ризикує залишитися не лише без переселенців – а й без власних жителів.

Читайте також:

Марʼянівка з дозволом на будівництво бювету, Доброгіське отримає 1,4 мільйонів гривень на будівництво бювету