Олександр Пєсков народився і виріс у Вільногірську. Він був наймолодшим у родині, любив спорт, навчався, завжди допомагав рідним і друзям. У 21 рік підписав контракт із Збройними Силами України, а через рік загинув на Луганщині. Його життя обірвалося, але пам’ять про нього живе у спогадах рідних, друзів і всіх, хто його знав.
Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з його матір’ю, Галиною Пєсковою, та дізналася його історію.
Дитинство, навчання, перші кроки в житті
Олександр був п’ятою дитиною в сім’ї. Його мати, Галина Пєскова, згадує:
“Він ріс скромним, добрим, завжди намагався підтримати інших. Завжди допомагав мені по дому та іншим у справах”, — каже Галина Пєскова.
Навчався у Ліцеї №2, після дев’ятого класу вступив до Західно-Дніпровського центру професійно-технічної освіти. Опановував відразу кілька професій: машиніста екскаватора, електрослюсаря, електрогазозварювальника. Після навчання працював у Києві, шукав свій шлях.
Олександр мав дитячу травму, яка могла стати перепоною для служби в армії, але рішення ухвалив твердо.
“Йому дуже хотілося допомогти. Після смерті батька я зосталася одна, і він хотів бути опорою для мене”, — згадує Галина Пєскова.
Війна, вибір і останній дзвінок
У листопаді 2021 року Олександр пішов на строкову службу, а згодом підписав контракт. Військова частина дислокувалася у Харкові, потім в Ізюмі. Після початку повномасштабного вторгнення він став на захист України.
Коли приїздив додому у відпустку, прощання було важким.
“Він дуже не хотів їхати. Як наче він щось тоді вже відчував”, — каже Галина Пєскова.
28 жовтня 2022 року Олександр загинув у бою біля Андріївки Сватівського району Луганської області.
“Він подзвонив мені о шостій вечора, такий радісний був. А о сьомій його вже не стало”, — згадує Галина Пєскова.
Той, хто не міг залишити в біді
Після загибелі сина до Галини підходили знайомі, друзі, вчителі, навіть ті, з ким вона ледь була знайома. Люди ділилися спогадами, плакали разом із нею.
“Він і там допомагав, і тут, всім допомагав. Але не хвалився цим ніколи. Такою людиною він був”, — каже Галина Пєскова.
Олександр ніколи не виставляв доброту напоказ, не чекав подяки.
“Він був безкорисливим, не хотів, щоб про це говорили. Тому навіть я нічого не знала”, — додає Галина Пєскова.
Його загибель стала важкою втратою для родини.
“Я вже втратила до цього дитину від хвороби, але так боляче не було ніколи. Було відчуття, ніби від серця шматок відірвали”, — зізнається Галина Пєскова.
Брат Олександра продовжує боротьбу
Інший син Галини, Сергій, теж військовий. Він отримав важкі поранення, але не зламався. Сьогодні працює інструктором, передаючи знання іншим.
“Він не мислив життя без армії. Тому зараз продовжує хоч якось приймати в цьому участь”, — каже мати.
Галина ж знаходить розраду у спілкуванні з онуками, у добрих справах, допомозі іншим.
“Я не можу сидіти склавши руки. Коли можу чимось допомогти — роблю це”, — говорить Галина Пєскова.
Вона хоче, щоб люди пам’ятали Олександра не лише як військового, а як людину, яка завжди простягала руку допомоги. Його брат Сергій, попри втрату, продовжує цей шлях.
Читайте також:
- Чому важливо донатити: історія Богдани Фактуліної
- Ворог вдарив балістикою по готелю у Кривому розі (ФОТО)
Підписуйтесь
