Редакція Вільногірськ IN.UA опублікувала матеріал про роботу, структуру та відкритість для громади історико-краєзнавчого музею, який функціонує у Вільногірському ліцеї №5, та частина питань залишалась відкритою. Тому журналісти Вільногірськ IN.UA звернулись з запитом до Міністерства культури України та особисто до заступника директора Українського державного центру краєзнавства і туризму учнівської молоді Дмитра Мельченко, за уточненням питання функціонування музею та його належності до ліцею №5.

Як працює музей та хто це вирішує, читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Кому належить Вільногірський музей?

Історико-краєзнавчий музей має засновників, директора, окремий розділ на офіційному сайті Вільногірського ліцею №5 та навіть згадування у переліку музеїв, що належать до Музейного фонду України. Проте він не є музеєм у звичному для людей розумінні.

Редакція Вільногірськ IN.UA направила запит у Міністерство культури про реєстрацію історико-краєзнавчого музею при ліцеї №5, у базі даних Міністерства культури.

Так, раніше історико-краєзнавчий музей Вільногірська належав до об’єктів, де зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України. Та зараз він не зареєстрований як музей на рівні держави. У Міністерстві культури та стратегічних  комунікацій України немає інформації ні про дату реєстрації музею, ні його номеру державної реєстрації.

Як пояснив Дмитро Мельченко, наявність інформації у постанові Кабінету міністрів №1766 від 29 листопада 2000 року, більше не актуальна, оскільки від 2014 року, відповідно до “Положення про музеї при закладах освіти”, музеї більше не реєструються, та знаходяться на обліку в управлінні освіти області.

Як з’явився музей?

Як зазначено у розділі про музей Вільногірська, створили музей за підтримки вчительського колективу та батьків учнів, які навчались у ліцеї на той момент. Таким чином, вперше музей зареєстрували у 1983 році, та вже у 1984 музей вперше відкрив свої двері. 

Отже, музей перебуває у повному підпорядкуванні Вільногірського ліцею №5 та функціонує не в рамках держави, а в рамках ліцею. Як зазначив Дмитро Мельничук, музей не має бути зареєстрований, та все ж має бути на обліку в області.

“Міністерство юстиції каже, що такі музеї обліковуються, а не реєструються. І обліковуються вони в книзі “Облік музеїв загальної освіти області”. Ця книга знаходиться або в управлінні освіти області, або в департаменті управління області, яке делегує цю роботу центрам краєзнавства і туризму в тій самій області”, – розповів Дмитро Мельничук.

Виходить що “музей” не музей?

Зі слів Дмитра Мельничука, для функціонування музею, директор ліцею мав призначити директора музею, який би й відповідав за організацію його роботи та збереження музейних фондів. 

Нагадаємо, що наказом від 30 грудня 2022 року керівницею музею є Альона Шульгань.

Таким чином, музей має все необхідне для того, щоб Вільногірський ліцей №5 міг визнати історико-краєзнавчий музей своїм структурним підрозділом, та представники ліцею вважають інакше.

Для ліцею №5 це означає, що музей функціонує виключно в інтересах ліцею. Питання його відвідування також вирішує сам ліцей, в обличчі директорки ліцею Тетяни Крижан та керівниці історико-краєзнавчого музею Альони Шульгань. Крім того, вільногірський музей, і йому подібні, фінансуються міським бюджетом, а не державним, що дозволяє вести свою діяльність вільно та у своїх інтересах.

“Я не знаю хто вам так відповідав (що музей не є структурним підрозділом Вільногірського ліцею №5), і наскільки людина була в темі, щоб так відповісти. Я впевнений ви вже звертались до директора ліцею, який своїм наказом мав призначити директора музею. Положення про музей при закладі освіти, від 2014 року, означає що за управління музеєм при закладі освіти мають платити надбавку, приблизно 10-15% від мінімальної зарплати. Ці гроші йдуть від міського бюджету, не державного. Усі музеї при закладах освіти, крім закладів вищої освіти, фінансуються від міського бюджету. Таким чином, такі музеї можуть вести діяльність вільно”, – пояснив Дмитро Мельничук.

Як можна відвідати музей?

Таким чином, музей у Вільногірську не має державної реєстрації, оскільки працює як частина навчального закладу. Такий музей обліковується, але не реєструється на рівні держави. Це означає, що він підпорядкований Вільногірському ліцею №5, і питання його роботи, доступності та фінансування вирішуються на місцевому рівні. Музей в основному функціонує для учнів ліцею, і чи можуть інші люди його відвідувати – вирішує адміністрація.

Сам Дмитро Мельничук підтримує таку позицію музею, пояснюючи це тим, що музей створений для дітей та покращення їх освіти. Він також вважає що вільне відвідування музею є непрактичним та тільки зашкодить процесу освіти.

“Ця інформація повинна бути, і вона повинна бути досяжна, скажімо, жителям. Для учнів, у процесі навчання, він має бути відкритий постійно. Що стосується громадськості, це справа керівництва закладу”, – зазначив Дмитро Мельничук.

Дмитро Мельничук вважає, що в складі навчального закладу вільного доступу до музею не має бути, лише організовані екскурсії. Він також вважає, що керівництво ліцею та музею готові сприяти організації таких заходів та поширенню історії Вільногірська у суспільстві.

Нагадаємо, що раніше після візиту історико-краєзнавчого музею редакція Вільногірськ IN.UA створила низку статей про роботу музею. Так, наші читачі можуть дізнатися про “Козацтво та Дніпропетровщину”, “Історію війни – другої світової та російсько-української”, про історію створення Вільногірська.

Журналісти також намагалися поговорити з начальницею відділу освіти Вільногірська, але вона відмовилася пояснювати ситуацію, залишивши питання без коментарів.

Читайте також:

• У Вільногірську попрощалися з військовослужбовцем Олександром Свириденко
• Які соціальні послуги у Вільногірську можу отримати вразливі категорії населення

Кохання в літературі рідко буває простим  — воно приховане між рядків, випробуване часом, гордістю, війною чи власними ілюзіями. До Дня всіх закоханих ми зібрали добірку романів, які по праву вважаються класичними. 

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA

Шарлотта Бронте “Джейн Ейр”

Ця історія написана в середині дев’ятнадцятого сторіччя. Та й сьогодні вона не втрачає своєї популярності. Джейн Ейр — сирота, якої зреклася рідна тітка, віддавши на виховання в притулок. Едвард Рочестер — заможний англійський аристократ, що володіє двома великими маєтками. І Джейн, і Едвард шукають свого щастя. Одного дня герої зустрічаються, а згодом між ними спалахує щире кохання. Але на шляху в закоханих стають минулі помилки й теперішні умовності. 

Джейн Остін “Гордість та упередження”

Найвідоміший роман популярної британської письменниці Джейн Остін. Вона майстерно виклала у романі сподівання й розча­рування, турботи й почуття закоханих Елізабет і містера Дарсі. Сьогодні роман із захопленням читають мільйони читачів різних поколінь­. Твір вирізняється зворушливою романтичністю, легким гумором, психологічно точно виписаними портре­тами героїв.

Еріх Марія Ремарк “Три товариші”

“Три товариші” — роман про трьох друзів, які переживають труднощі повоєнної Німеччини та намагаються зберегти дружбу і людяність у складні часи. Серед хаосу і бідності з’являється кохання — світле та щире, що дає героям надію і силу жити далі. 

Емілі Бронте “Буремний перевал”

“Буремний перевал” — роман про трагічне й пристрасне кохання Хіткліффа та Кетрін Ерншо. Повернувшись у рідне маєток після багатьох років, Хіткліфф намагається заволодіти серцями та долями всіх, хто колись йому доріг. Книга показує, як сильні почуття можуть водночас приносити щастя і руйнувати життя. На тлі суворої природи Йоркширу розгортаються теми помсти, соціальної нерівності та глибоких емоційних конфліктів, що залишають слід у кількох поколіннях.

Ґюстав Флобер “Пані Боварі”

“Пані Боварі” — роман про життя Емми Боварі, жінки, яка шукає кохання та романтики поза буденністю свого провінційного життя. Незадоволена буденністю шлюбу та обмеженнями суспільства, Емма вступає у низку пристрасних, але трагічних романів, які приносять їй ілюзорне щастя та глибокі страждання. 

Читайте також:

Які книги почитати на зимових канікулах

Тиждень Масниці — це час млинців, гучних гулянь і стародавніх традицій, коли родини та друзі збираються разом, щоб весело проводити час і очистити серце перед постом.

Коли святкувати Масницю у 2026 році

Масниця святкується протягом тижня перед Великим постом, а її дати залежать від святкування Великодня. У 2026 році православний Великдень припадає на 12 квітня, тож Масниця в Україні розпочнеться 16 лютого і триватиме до 22 лютого.

Традиції Масниці

Кожен день Масниці мав власну назву та особливі традиції: 

• Понеділок — “зустріч”. У цей день робили крижані гірки. Наші предки вірили: чим далі ковзають сани і чим гучніший сміх над горою, тим щедрішим буде врожай.
  
  
• Вівторок — “загравання”. Організовували веселі ігрища, а за участь у розвагах пригощали млинцями.
  
  
• Середа — “ласунка”. Господині готували безліч смаколиків і накривали багаті столи, головною стравою яких, звісно, були млинці.
  
  
• Четвер — “розгуляй”. Починалися гучні вечірні та нічні гуляння: танці, співи та забави до самого світанку.
  
  
• П’ятниця — “тещині вечори”. Зяті запрошували в гості тещ і пригощали їх млинцями.
  
  
• Субота — “посиденьки зовиці”. Молода невістка приймала рідних та близьких у гості.
  
  
• Неділя — “прощена неділя”. У цей день за народними та релігійними традиціями люди просили вибачення у близьких, щоб увійти в піст із чистим серцем.
  
  

Про це повідомляє ЕтноХата. 

Читайте також:

Рецепти млинців до Масниці: підбірка