26 березня у Вільногірську відбулася церемонія прощання із солдатом 22-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ Олександром Свириденко, який загинув під час бойових дій на Донеччині.

Церемонія прощання

На площі біля Палацу культури і спорту “Металург”  зібралися рідні, друзі, побратими та місцеві жителі. Труну з тілом військового накрили державним прапором. Люди стояли у мовчазній скорботі, не приховуючи сліз.

Міський голова Вільногірська Володимир Василенко виступив із промовою та висловив свої співчуття рідним та друзям Олександра.

“До останнього подиху він залишався відданим військовій присязі на вірність Українському народові. Його ім’я навіки вписане в історію нашої громади”, — Володимир Василенко.

Після цього священник прочитав молитви за душу загиблого, звертаючись до Бога з проханням про вічний спокій та упокій душі воїна. Молитви звучали по черзі, а всі присутні схилили голови в скорботі.

Завершилася церемонія хвилиною мовчання, після чого траурна процесія рушила до кладовища. Люди стояли на колінах, проводжаючи Олександра в останній шлях. Труну з тілом військового повезли до міського кладовища, де його поховали на Алеї Слави.

Дитинство та навчання

Олександр Свириденко народився 17 листопада 1991 року в селі Антонівка Межівського району Дніпропетровської області. Втративши батька в ранньому віці, виховувався в школі-інтернаті міста Першотравенськ, а пізніше продовжив навчання у середній загальноосвітній школі №31 у Кам’янському.

З юності прагнув здобути професію, що дозволила б йому стати на власні ноги. Олександр отримав спеціальності штукатура та лицювальника-плиточника в Дніпродзержинському професійному ліцеї.

Робота та сім’я

Олександр працював у різних сферах. Спочатку був охоронцем у магазинах Дніпра, а згодом — на олійниці у Верхівцевому. Останнім місцем його роботи стало підприємство ТОВ “Вільногірське скло”, де він працював транспортувальником.

Проживав у Вільногірській громаді разом із дружиною Анастасією. Разом вони виховували четверо дітей.

Служба у Збройних силах України

У 2023 році Олександр Свириденко добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Він служив у 22-ій окремій механізованій бригаді і брав участь у бойових діях на Донеччині.

26 квітня 2024 року загинув під час артилерійського обстрілу українських позицій поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району. Побратими згадують його як відповідального та стійкого бійця, який завжди підтримував товаришів.

Читайте також:

• У Вільногірську чиновниця під час власного прийому відмовляється спілкуватись з журналістами
• Вільногірськ попрощався із загиблим військовим Євгенієм Філоненко

14 квітня 2025 року у Харківському військовому мобільному госпіталі перестало битися серце захисника з Вільногірська Костянтина Костянтиновича Фогеля.

Про це повідомили на сторінці Вільногірської міської ради у Fecebook.

Військовий пішов на фронт добровольцем

Народився Костянтин 19 липня 1986 року у Вільногірську, навчався у ЗОШ №1, здобув фах електрика у місцевому ПТУ, працював на гірничо-металургійному комбінаті.

У 2016 році добровольцем пішов на фронт — став учасником АТО.

З початком повномасштабного вторгнення російських військ Костянтин знову без вагань став на захист держави — вже 28 лютого 2022 року він був у строю.Він пройшов пекло Бахмута, Часового Яру, Херсона, захищав підступи до Покровська й Харкова.

Під час одного з боїв зазнав тяжкого поранення, яке стало фатальним.Його слова залишаться в пам’яті родини і побратимів: “У полон я точно ніколи не здамся. На такий випадок у мене завжди є граната”

Віддати шану Герою можна буде 22 квітня о 12:00 на площі перед ПК і С “Металург”. Поховають солдата Костянтина Фогеля на Алеї Слави Вільногірського міського кладовища.

“Громада висловлює щирі співчуття дружині Софії, дітям Ані та Герману, рідним, друзям, побратимам. Вічна пам’ять і шана Герою”, – додали у Вільногірській міській раді.

У квітні 2023 року родина Марини Прилипко прихистила кота, якого вивезли з-під Бахмута. Після травм, стресу й боротьби за життя він знайшов дім, любов і нове ім’я — Бахмутік.

Детальніше про історію порятунку тварини читайте на Вільногірськ.IN.UA

Як зʼявився Бахмутік

1 квітня 2023 року у родині Марини Прилипко з’явився новий член — кіт із зони бойових дій під Бахмутом. Його врятував бойовий медик ЗСУ Федір Головко з позивним “Кабан”.

“Його частина базувалася під Бахмутом. Саме там він нашого Бахмутика врятував”.

Кота передали через Сергія Тарковського, а його донька Луїза Тарковська виклала оголошення у Facebook. Саме так сім’я Прилипків і дізналась про Бахмутика.

“Коли мій син побачив цього кота, він мені одразу зателефонував і сказав: “Мама, якщо ти знаєш цю дівчину, дзвони, пиши їй. Це мій кіт”.

Порятунок та реабілітація

На момент потрапляння до нової родини кіт був у вкрай важкому стані.

“Це був скелет, обтягнутий шерстю. Ці грусні очки, було видно, що багато чого він бачив і чув”.

Ветеринари діагностували контузію, травми лап, тазу та сечовивідної системи. Тварина переживала тривалий стрес, боялася, що їжі більше не буде.

“Він їв кожні п’ять хвилин… немов не міг наїстися”.

Завдяки турботі, лікам і любові Бахмутік відновився, поправився і став грайливим та здоровим.

Характер і звички

Кіт виявився неймовірно лагідним і вдячним. Він швидко адаптувався до нового дому і до кожного мешканця квартири.

“Було видно, що йому довгий час не вистачало товариства”.

Особливо він прив’язався до сина Марини, Віталія.

“Він на руки йде тільки до нього, і спить він тільки з ним… він його обійняв за шию і не хотів відпускати”.

У Бахмутика є й особливі звички: він сідає на диван, як людина, п’є воду з-під крана, голосно «дякує» після їжі та туалету.

“Коли він кушає, він покушав і він мяукає. Я так вважаю, що це він каже дякую”.

Психологічні наслідки війни

Кіт має глибоку тривожність — ховається в шафи, коли чує гучні звуки або бачить, що господарі збираються в дорогу.

“Коли ми починаємо збирати валізи, він лізе в цю валізу або лягає на речі, які ми збираємо”.

Бахмутик навіть реагує на ракетні обстріли ще до того, як лунає сирена.

“Він починає ховатися по шафах… Це сто відсотків, що буде ракетний обстріл”.

Присутність кота стала терапією для всієї родини. Особливо — для сина, який часто буває у відрядженнях.

“Є рідна близька душенька, яка його чекає і радіє йому”.

Бахмутик настільки органічно влився в родину, що здається, ніби був з ними завжди.

“У нас таке відчуття, що він з нами був все життя”.

Поради для тих, хто хоче врятувати тварину 

Марина впевнена: тварини, врятовані з війни, стають найвідданішими.

“Вони такі благодарні… вони будуть віддавати свою любов новим хазяєвам”.

Її порада — не боятися труднощів:

“Я думаю, що ніякі складнощі не варті того, щоб не врятувати тваринку”. 

Подяка

На завершення Марина висловлює вдячність тим, хто, ризикуючи життям, рятує тварин.

“Велика-велика подяка нашим хлопцям, воїнам, волонтерам, які спасають тваринок”.

Читайте також: 

• Як Доля знайшла свій дім
• Ветеринарна допомога та опіка над тваринами у Вільногірську: як працюють зоозахисники