Рідне місто Вільногірськ: історія, освіта, підприємства

Друга зала історико-краєзнавчого музею, що діє у ліцеї №5, присвячена Вільногірську. Там можна дізнатися про історію міста, підприємства, деякі установи та навчальні заклади. 

Про те, що можна побачити в музеї на ці теми, у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Вільногірськ: історія заснування

Наука стверджує, що на території сучасного Вільногірська колись було морське дно. Море, поступово відступивши, залишило скарби – родовища титану. Саме заради видобутку титану заснували місто у 1956 році. До цього титан видобували лише в Австралії та Америці.

На одному зі стендів дані про першого жителя Вільногірська. Тоді місто тільки будувалося і не мало назви. Там народився Сергій Поляренко, у свідоцтві якого в графі «місце народження» замість назви міста написали «Будівельне управління №9».

На стендах у музеї можна побачити дані про першу реєстрацію шлюбу, новонароджених, перший дитячий майданчик, міські газети, першу аптеку та лікарню.

Перші підприємства Вільногірська

Містоутворювальним підприємством став Вільногірський гірничо-металургійний комбінат. Будувався комбінат — зростало місто. Люди їхали у Вільногірськ працювати та залишалися тут жити.

Друге велике підприємство у місті — «Вільногірське скло», яке раніше мало назву «Завод електровакуумного скла».

За радянських часів на заводі виготовляли компоненти для кольорових телевізорів: екрани, тіньові маски, тубуси. Наразі підприємств виготовляє склотару для різних напоїв.

Як зароджувалась освіта у Вільногірську

Про першу освіту у Вільногірську можна дізнатися у відповідному розділі музею.

На вертикальних стендах написані історії заснування шкіл, технікуму, ліцеїв, дитсадків, бібліотек, музичної школи та «Будинку піонерів».

Поруч представлений розділ «Рідна природа», де можна побачити екологічні карти міста, району та області, а також альбоми та факти про лікарські рослини, які ростуть у Вільногірську.

Читайте також:

• У вільногірському ліцеї № 5 діє єдиний у місті історико-краєзнавчий музей: що відомо
• Екскурс в історію: що можна побачити у вільногірському історико-краєзнавчому музеї
• Історія війни: згадки Другої світової та російсько-української війни

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

12 вересня в Україні відзначають День українського кіно. Це нагода згадати, як за понад століття кінематограф пройшов шлях від перших експериментів із рухомими зображеннями до міжнародного визнання. 

Від класичних стрічок Олександра Довженка та Сергія Параджанова до сучасних документальних фільмів – розповідаємо про історію українського кіно та знакові стрічки, які варто побачити, на Вільногірськ IN.UA.

Від перших кінокадрів до світового визнання: як розвивався український кінематограф

Історія українського кінематографу бере початок наприкінці XIX століття. У 1893 році механік Одеського університету Йосип Тимченко створив апарат, здатний знімати та відтворювати рухомі зображення. Це сталося за два роки до появи відомого винаходу братів Люм’єр. У ті часи кінематограф називали “рухомою фотографією”.

Перший публічний кінопоказ в Україні відбувся 2 грудня 1896 року в Харківському оперному театрі, де нині розташована обласна філармонія. Глядачам продемонстрували кілька короткометражних стрічок, знятих у Харкові фотографом Альфредом Федецьким – одним із перших українських кінооператорів документальної хроніки.

Після цього кінематограф почав розвиватися й в інших українських містах. У Дніпрі, Києві та Одесі з’являлися невеликі кіностудії, де створювали перші водевілі, комедії та драматичні стрічки.

Важливою подією став 1930 рік, коли відбулася прем’єра першого звукового фільму “Ентузіазм: Симфонія Донбасу” режисера Дзиги Вертова.

Новий етап розвитку українського кіно пов’язують із творчістю Олександра Довженка. Його фільми “Звенигора”, “Арсенал” та “Земля”, створені у 1928-1930 роках, стали знаковими для українського кінематографу.

У 1930-х роках звук з’явився і в роботах режисера Івана Кавалерідзе – “Коліївщина”, “Прометей” та “Наталка Полтавка”.

Після Другої світової війни українське кіно продовжили розвивати режисери Сергій Параджанов, Кіра Муратова та Леонід Осика. Саме в цей період на екранах яскраво проявилися таланти Івана Миколайчука, Леоніда Бикова, Ади Роговцевої та Богдана Ступки, які згодом стали одними з найвідоміших постатей українського кінематографу.

Від класики до сучасності: видатні українські фільми

“Тіні забутих предків” (1965, Сергій Параджанов)

Протягом десятиліть між двома гуцульськими родинами триває запекла ворожнеча. Проте на тлі ненависті та помсти зароджується щире кохання між молодими представниками ворогуючих родів – Іваном і Марічкою. Їм доведеться пройти через численні випробування, перш ніж їхні долі зможуть поєднатися.

Сюжет фільму є своєрідним українським переосмисленням історії Ромео та Джульєтти, створеним за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Саме ця стрічка принесла режисеру Сергію Параджанову міжнародне визнання та стала однією з найвідоміших робіт українського кінематографу.

“Камінний хрест” (1968, Леонід Осика)

Фільм створений за мотивами двох новел класика української літератури Василя Стефаника. У центрі сюжету – трагічна історія селянина Івана Дідуха, який прагне кращого життя для своєї родини та вирішує емігрувати до Канади.

Стрічка поєднує галицьку поетичність, мальовничі пейзажі та традиційні вірування з моральними питаннями, актуальними й сьогодні. Доля Дідуха символізує болісний розрив людини з рідною землею та необхідність самостійно відповідати за власний вибір.

Фільм вирізняється глибоким психологізмом і реалістичністю, водночас зберігаючи особливу атмосферу українського поетичного кіно. Саме тому ця історія залишається близькою сучасному глядачеві.

“Білий птах з чорною ознакою” (1971, Юрій Іллєнко) 

“Білий птах з чорною ознакою” – сміливий і новаторський для свого часу фільм Юрія Іллєнка, у якому режисер через поетичну кіномову звертається до складних подій історії Західної України.

У центрі сюжету – родина, яка опиняється в умовах крайньої бідності. Щоб прогодувати сім’ю та врятувати її від злиднів, батько змушений віддати своїх синів у найми. На цьому тлі розгортаються драматичні події, пов’язані з боротьбою за встановлення радянської влади на західноукраїнських землях до та після Другої світової війни.

Стрічка поєднує історичну драму з мотивами народного епосу. Особливої атмосфери їй надають образи дитинства в гірському селі, перші життєві та любовні переживання героїв, які розгортаються на тлі трагічних історичних подій.

“20 днів у Маріуполі” (2023, Мстислав Чернов)

“20 днів у Маріуполі” – документальна стрічка українського журналіста та режисера Мстислава Чернова, яка розповідає про перші тижні повномасштабного вторгнення Росії в Україну та облогу Маріуполя.

У центрі фільму – робота журналістської команди, яка залишалася в місті під час активних бойових дій і фіксувала наслідки російських атак, життя цивільних, евакуацію та гуманітарну катастрофу. Камера показує події безпосередньо з місця, дозволяючи побачити реальність війни очима людей, які опинилися в оточеному місті.

Стрічка стала важливим документальним свідченням російської агресії проти України та отримала міжнародне визнання. У 2024 році “20 днів у Маріуполі” став першим українським фільмом, який отримав премію “Оскар” у категорії “Найкращий документальний фільм”.

Читайте також:

Осінь прийшла: час для родинних кіно-вечорів

Фото зі сторінки “Департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради” соцмережі Facebook

Вільногірська громада отримала вже другий новий шкільний автобус. Транспорт придбали в межах державної програми «Шкільний автобус» за кошти освітньої субвенції та за співфінансування Європейського Союзу в рамках інструменту Ukraine Facility.

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Новий автобус використовуватимуть для підвезення учнів до місця навчання та у зворотному напрямку. Очікується, що він забезпечить комфортніше перевезення школярів та сприятиме створенню сучасних умов для навчання.

Придбання автобуса стало можливим у межах державної програми «Шкільний автобус» за кошти освітньої субвенції та за співфінансування Європейського Союзу в рамках інструменту Ukraine Facility.

У Вільногірській громаді подякували Європейському Союзу за партнерство та підтримку, а також начальнику Дніпропетровської обласної військової адміністрації Олександру Ганжі, директору Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації Кирилу Огданському та Вільногірській міській раді — за сприяння в реалізації програми й увагу до освітніх потреб громади.

Окремо висловили подяку Збройним силам України за захист і безпеку.

«Інвестуємо в освіту сьогодні — формуємо сильне майбутнє нашої громади завтра», — зазначили у Департаменті соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради.

Джерело: сторінка “Департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради” соцмережі Facebook