Донорський день у Вільногірську: редакція провела день у лікарні

Сьогодні пройшов черговий донорський день у Центральній міській лікарні Вільногірська. Сюди завітало багато небайдужих вільногірців, котрі охоче стали донорами. Збір крові організували працівники комунального підприємства “Дніпропетровська обласна станція переливання крові” з Кам’янського.

Редакція Вільногірськ IN.UA завітала до головного корпусу лікарні, аби поспостерігати за тим, як наші вільногірці здають кров.

Процес здачі крові: від початку до кінця

Ми поспілкувалися зі старшою лаборанткою Тетяною Яковенко. Вона розповіла нам про те, як відбувається процес здачі крові від самого початку. Першим кроком донор потрапляє до реєстратури, де його дані фіксуються.

Після цього людину направляють до терапевта, де проходить медичне обстеження. Потім донор вирушає до лабораторії, де здає аналізи на групу крові та рівень гемоглобіну. Якщо всі показники в нормі, його допускають до процедури здачі крові. Фахівці центру наголошують, що донори мають дотримуватись певної дієти – уникати жирного, молочного і смаженого за добу до процедури.

«Найважливіше для нас, це аби донор був здоровий», — розповіла Тетяна Яковенко.

Сьогодні на здачу крові вишикувалася величезна черга. Перед здачею крові кожного пригостили чаєм з печивом. Це необхідно, щоб забезпечити організм рідиною і уникнути запаморочення. Багато з присутніх здають кров уже декілька років поспіль і вже знають усю процедуру на пам’ять.

Донорство як акт допомоги: історія Світлани Садовської

Світлана Садовська, жителька Вільногірська, поділилась своєю історією про те, як і чому вона стала донором крові. Її рішення почати здавати кров було викликано початком війни в Україні у 2022 році. До цього Світлана ніколи не здавала кров.

«Наші солдати, військові. Я так сподіваюся, що комусь допоможемо», — розповідає Світлана Садовська про свою мотивацію стати донором.

З того часу вона регулярно здає кров кожні два місяці, а іноді і частіше, якщо здає плазму. Підготовка до здачі крові для неї стала звичною справою. Вона радить усім, хто планує стати донором, звертати особливу увагу на свій раціон напередодні здачі крові.

«Треба трішечки підготуватися, тобто виключити зі свого раціону молочні продукти, жирні продукти, випічку», — ділиться Світлана своєю порадою.

Для Світлани донорство крові — це спосіб допомогти своїм співгромадянам у складний час.

Жінка планує і надалі здавати кров, адже розуміє, наскільки важливою є кожна крапля, яка може врятувати життя.

Почесний Донор у Вільногірську

Вільногірець Дмитро Іванов, донор з багаторічним стажем. Чоловік поділився своєю історією про те, як і чому він став донором крові. Його рішення почати здавати кров було викликано бажанням допомагати людям, які цього потребують.

«Здаю кров, аби допомогти людям. Зараз, допомагаю громадянам, а раніше допомагав своїм людям, з ким працював», — зазначає Дмитро про свою мотивацію.

Він здає кров з 2009 року і сьогодні здійснив ювілейну 70-ту здачу крові. Підготовка до здачі крові для нього стала звичною справою. Чоловік радить усім, хто планує стати донором, дотримуватися певних правил напередодні здачі крові.

Після здачі крові Дмитро зазвичай почувається добре. Він також зазначає, що медичний персонал завжди поруч і надає необхідну підтримку.

«Вони свою роботу роблять добре», — каже Дмитро про медичний персонал.

Дмитро планує продовжувати здавати кров, як і останні 15 років, оскільки розуміє важливість цієї справи. Його історія надихає і показує, наскільки важливою може бути одна крапля крові у допомозі іншим.

Що потрібно знати про здачу крові

На питання про потенційні ризики під час здачі крові, старша лаборантка Тетяна Яковенко каже, що таких практично немає. Здавати кров можна раз на два місяці, тобто кожні 60 днів. Зібрану кров транспортують до Дніпра, де перевіряють на наявність трансмісійних інфекцій. Після цього кров передається до лікарень, де вона необхідна.

Тетяна Яковенко зазначила, що потрібні усі групи крові, але найбільша потреба саме у негативних групах крові. Фахівці центру звертаються до донорів з негативним резус-фактором, з проханням здавати кров регулярно, оскільки попит на такі групи завжди високий.

Для інформування громадськості про донорство використовують різні канали комунікації: рекламу в транспорті, оголошення по радіо, а також соціальні мережі, такі як Facebook та Instagram.

Кому потрібна донорська кров

Донорська кров особливо необхідна військовим шпиталям, які надають допомогу захисникам та захисницям України.

Крім того, кров потрібна:

• пологовим будинкам;
• хірургічним відділенням;
• опіковим центрам;
• онкологічним відділенням;
• пацієнтам, які мають захворювання крові;
• людям із хронічними недугами, для яких компоненти крові є життєво необхідними.

Фахівці центру закликають людей активно долучатися до здачі крові. Донорство крові може врятувати чиєсь життя.

Читайте також:

• Вільногірськ долучився до донорства: кожен мілілітр на вагу життя 
• Дніпрянин став рекордсменом України з донорства крові
  

Норвезька рада у справах біженців (NRC) відкрила прийом заявок на отримання грошової допомоги для українців, які постраждали внаслідок війни. Подати заявку можуть мешканці територій, де тривають бойові дії, внутрішньо переміщені особи та люди, які повернулися до звільнених населених пунктів. 

Хто може претендувати на грошову допомогу, які документи необхідні та на що варто звернути увагу під час реєстрації – у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Хто може отримати допомогу

Програма грошової підтримки орієнтована на домогосподарства, які належать до однієї з трьох категорій:

• проживають на територіях, де тривають бойові дії;
• були змушені покинути свої домівки через війну;
• повернулися до деокупованих територій.

Втім, належність до однієї з цих категорій не гарантує автоматичного отримання виплат. Усі заявки проходять перевірку, під час якої NRC оцінює рівень соціально-економічної вразливості родини. Допомогу насамперед надаватимуть тим, хто найбільше її потребує.

У організації наголошують: через обмежені ресурси грошову підтримку зможуть отримати не всі заявники.

Хто може бути виключений із розгляду

Подати заявку можуть лише люди, які на момент реєстрації перебувають на території України в межах міжнародно визнаних кордонів.

Навіть якщо домогосподарство вже отримувало допомогу від NRC раніше, повторна заявка дозволена. Однак заявників можуть не включити до списку одержувачів, якщо вони отримували грошову допомогу від NRC або інших гуманітарних організацій протягом останніх шести місяців.

Які документи потрібно підготувати

Перед початком реєстрації необхідно мати:

• паспорт або ID-картку;
• довідку внутрішньо переміщеної особи (для ВПО);
• свідоцтва про народження дітей;
• ідентифікаційні номери платника податків для всіх членів домогосподарства від 15 років;
• банківський рахунок у форматі IBAN.

Важливо, що соціальні, пенсійні рахунки та рахунки “єПідтримка” для виплат не підходять.

Також потрібно надати документи, які підтверджують вразливість родини. Це можуть бути посвідчення особи з інвалідністю, пенсійне посвідчення, посвідчення багатодітної сім’ї, довідка про вагітність, документи про статус одинокого батька чи матері або медичні довідки про тяжкі та хронічні захворювання.

Найпоширеніші помилки під час подачі заявки

У NRC попереджають, що неточності в анкеті можуть призвести до відхилення заявки або затримки її розгляду.

Серед найпоширеніших помилок:

• неправильно вказані ім’я чи прізвище;
• неповний або помилковий ІПН;
• некоректний номер телефону;
• неякісні фотографії документів.

Заявникам радять уважно перевіряти всі внесені дані перед відправкою форми.

Увімкнена геолокація: важлива умова

Однією з обов’язкових умов участі в програмі є підтвердження місця перебування заявника.

Перед заповненням анкети необхідно дозволити використання GPS на смартфоні або іншому пристрої. Заявки без дійсної геолокації не розглядатимуться.

Також організація рекомендує відкривати форму через мобільний браузер (Google Chrome, Safari та інші), а не через Telegram чи Facebook, щоб уникнути технічних збоїв.

Особливості подачі заявки

Одне домогосподарство може включати до п’яти осіб. Якщо членів родини більше, потрібно подати дві окремі заявки, кожна з яких має містити дані різних повнолітніх осіб.

При цьому система враховує лише останню подану заявку. Усі попередні автоматично видаляються.

Після завершення реєстрації команда NRC розглядатиме анкету орієнтовно протягом п’яти-шести тижнів.

Як дізнатися результат

Цього року організація не надсилатиме інформацію про статус заявки через SMS або WhatsApp.

Перевірити результат можна самостійно через спеціальний інструмент на платформі NeedAid. Для цього знадобляться ІПН та номер телефону, які були вказані під час реєстрації.

Сервіс також показуватиме дату останнього оновлення, щоб заявники могли відстежувати зміни щодо свого звернення.

Як уникнути шахрайства

У NRC нагадують, що гуманітарна допомога є безкоштовною. Представники організації ніколи не просять повідомляти PIN-коди банківських карток, CVV-коди або інші конфіденційні банківські дані.

Заявникам рекомендують користуватися виключно офіційними ресурсами організації та не передавати свої персональні дані стороннім особам.

Прийом заявок триватиме з 12:00 16 червня 2026 року до 17:00 25 червня 2026 року. 

Подати заявку на участь у програмі можна через платформу NeedAid.

Читайте також:

Базова соціальна допомога: як в Україні планують об’єднати державні виплати

Він працював на Крайній Півночі, допомагав змінювати систему теплопостачання Вільногірська, розвивав власний бізнес, став фермером і підтримує військових. За освітою Олександр Повстень – енергетик, але його життєвий шлях доводить: іноді найважливіше – не боятися починати з нуля. 

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з Олександром про роботу, випробування, благодійність і майбутнє рідного міста.

“Мене витягли з води, а батько віддав на плавання”

Життя Олександра Повстеня нерозривно пов’язане з Вільногірськом. Тут він народився, ходив до дитячого садка, навчався у третьому ліцеї, тут починалися його перші перемоги й перші випробування.

Одне з таких випробувань сталося ще в дитинстві.

Під час купання хлопчик мало не потонув. Каже, пішов за дорослими у воду й почав захлинатися. На щастя, поруч опинилися люди, які встигли його врятувати.

Після цього батько ухвалив рішення, яке багато в чому вплинуло на майбутнє сина, – віддав його на плавання.

Кілька років спорт займав важливе місце в житті Олександра. Згодом через проблеми зі здоров’ям плавання довелося залишити, але він знайшов себе в греко-римській боротьбі.

Тренери бачили в ньому перспективу й навіть готували до вступу в спортивний інтернат. Проте доля розпорядилася інакше.

Після школи хлопець обрав технічну освіту.

Навчання, 90-ті та боротьба за виживання

До інституту Олександр вступив не одразу. Не вистачило прохідного бала. Тож паралельно з підготовкою до нового вступу пішов працювати на ГМК.

Пізніше вступив до тодішнього Дніпродзержинського (нині Кам’янського) державного технічного університету на спеціальність “Промислова теплоенергетика”.

Студентські роки припали на непростий період для країни. Розпад Радянського Союзу, економічна криза, затримки зарплат – молоді сім’ї виживали як могли.

Олександр одружився у 19 років, а вже у 21 став батьком. Щоб утримувати родину, доводилося шукати додаткові заробітки.

Разом із товаришем він торгував м’ясом, поєднуючи роботу з навчанням.

“Треба було за щось жити”, – згадує він.

У той час родина пережила ще одне важке випробування. Під час пологів донька отримала важку травму й залишилася з інвалідністю.

Ця подія назавжди змінила життя молодого батька та стала ще одним стимулом працювати більше.

“Не навчишся – звільнимо”

Після завершення навчання знайти роботу за фахом виявилося непросто.

Тоді Олександр вирушив на Крайню Північ.

Саме там розпочався його справжній професійний шлях.

На одному із підприємств, де запускали нову котельню, молодому спеціалісту запропонували зайнятися тепловими мережами.

Він чесно попередив, що не має практичного досвіду.

У відповідь почув фразу, яку пам’ятає й досі: “Навчимо. Не навчишся – звільнимо”.

Так почалася історія, яка визначила його подальше життя.

Сім років роботи на Півночі стали для нього справжнім університетом практичної енергетики. Там він зрозумів, що знайшов справу, яка йому справді подобається.

“Мене ця стихія затягнула”, – говорить Олександр.

Людина, яка допомагала змінювати Вільногірськ

Повернувшись додому, він прийшов працювати на комбінат.

Спочатку став заступником головного енергетика з питань енергозбереження, а пізніше очолив створений ним відділ енергоменеджменту.

Саме в цей період Олександр Повстень не просто працював енергетиком. Разом із колегами він долучився до розробки рішень, які вплинули на подальший розвиток усього міста.

Одним із найважливіших проєктів стало вивчення майбутнього системи теплопостачання Вільногірська.

На той час теплоелектроцентраль працювала дедалі менш ефективно, а витрати на її утримання постійно зростали.

Фахівці прорахували кілька варіантів розвитку подій. У результаті дійшли висновку, що найбільш економічно доцільним буде перехід на індивідуальне опалення.

Сьогодні це здається звичним рішенням, але тоді воно викликало чимало дискусій.

“Ми зробили всі розрахунки й довели, що це найкращий варіант для міста”, – розповідає Повстень.

Він переконаний, що це дозволило значно скоротити витрати енергоносіїв та уникнути ще більших проблем у майбутньому.

Власна справа як спосіб не залежати від обставин

Навіть працюючи на відповідальних посадах, Олександр розумів: однієї зарплати для утримання сім’ї недостатньо.

У 2003 році він відкрив власну справу.

Поступово з’явилися проєкти у сфері газопостачання, торгівля обладнанням, участь у газифікації Вільногірська.

За роки підприємництва він неодноразово змінював напрямки діяльності, шукаючи ті, які дозволяли розвиватися далі.

“У маленькому місті це непросто. Тут усі бачать, хто чим займається, і конкуренція виникає дуже швидко”, – говорить він.

Втім, звичка працювати більше за інших щоразу допомагала знаходити нові можливості.

Від кількох овець до власного господарства

Ще під час навчання в інституті він навряд чи міг уявити, що одного дня працюватиме на землі. Але життя вкотре змусило шукати нові можливості.

Фермером Олександр став майже випадково.

Спочатку купив кілька овець. Потім разом із партнерами почав вирощувати бичків. Згодом придбав ферму, а ще через деякий час – землю.

Так поступово з’явилося власне господарство.

Були й експерименти зі свинарством, але цей напрямок чоловік називає одним із найскладніших.

“Роботи багато, а результат не завжди відповідає вкладеним силам”, – пояснює він.

Згодом зробив ставку на рослинництво.

Сьогодні його господарство – це поля, техніка та сезонна робота на землі.

А ще – кілька баранів, яких він залишив як згадку про часи, коли активно займався тваринництвом. 

ЗІЛ, який став частиною історії

Попри те, що життя Олександра Повстеня неодноразово змінювалося, є річ, яка залишається поруч із ним уже понад три десятиліття. Це його ЗІЛ.

Знайомство з автомобілем почалося ще під час навчання в автошколі. Тоді майбутнім водіям доводилося освоювати різну техніку, але саме ЗІЛ одразу припав йому до душі.

“Нам давали ще ГАЗ-53, але він мені не сподобався. А ЗІЛ на той час був майже як іномарка – надійний, добре заводився, легко керувався”, – згадує чоловік.

За роки через його руки пройшло чимало техніки – ГАЗони, КАМАЗи, інші вантажівки. Частину машин він продавав, частину замінював на новіші. Але ЗІЛ залишився.

Особливу цінність автомобіль довів під час роботи Олександра. Вантажівка допомагала виконувати роботу навіть у складних умовах.

“Він як добрий віслючок. Спочатку трохи впирається, а потім їде і тягне”, – усміхається чоловік.

Каже, найбільше його дивує простота конструкції цієї машини.

“Складного в керуванні нічого немає. Хіба що іноді буває непередбачувана”, – жартує він.

Сьогодні ЗІЛ для нього – не просто автомобіль, а нагадування про пройдений шлях і роки наполегливої праці.

Коли допомога стає звичкою

У Вільногірську Олександра Повстеня знають не лише як підприємця чи енергетика.

Протягом багатьох років він підтримує різні громадські ініціативи, а після початку повномасштабної війни активно допомагає військовим.

Автомобілі, пальне, шини, спорядження – за ці роки було чимало різних прохань і чимало людей, яким вдалося допомогти.

Найбільше запам’ятовуються не витрачені кошти, а емоції.

Олександр згадує, як на початку війни допоміг придбати спеціальні шини для автомобіля військового Сергія Максименка, який служив у десантно-штурмовому підрозділі.

Через бездоріжжя та розмиті дороги автомобіль не міг повноцінно виконувати свої завдання.

“Купив спеціальну резину. Він був дуже радий. Такі моменти запам’ятовуються”, – говорить чоловік.

Саме в таких історіях він бачить справжню цінність допомоги.

“Хочеться, щоб Вільногірськ став містом, якому заздритимуть”

Попри десятки років роботи в різних сферах, головною мотивацією для Олександра залишається бажання бачити Вільногірськ успішним.

“Хочеться, щоб було краще. Щоб хоча б наше місто зробили нормальним. Бо куди не подивишся – є певні проблеми. Хочеться працювати, щоб це змінити”, – говорить він.

На його переконання, місто має всі передумови для розвитку.

“Я бачу його хорошим, квітучим містом. У нас є промисловість, є ресурси, є підприємства. Якщо все робити з розумом, то тут можна створити такий оазис, що інші будуть заздрити”.

На його думку, для цього потрібні не лише інвестиції, а й люди, готові працювати заради розвитку громади.

“Не бійтеся шукати себе”

Свою головну пораду молодим людям Олександр Повстень формулює просто: не боятися пробувати нове.

Він переконаний, що людина не завжди одразу знаходить справу свого життя. Інколи для цього потрібно пройти кілька професій, пережити невдачі й почати все спочатку.

“Треба шукати себе. Пробувати одне, друге, третє. Я ніколи не думав, що буду займатися сільським господарством. Але життя привело мене й до цього”, – говорить він.

На його думку, найгірше – сидіти й чекати, що хтось підкаже правильний шлях.

“Якщо просто чекати, нічого не буде. Треба діяти і не боятися”.

Можливо, саме ця проста формула і пояснює шлях Олександра Повстеня та підтверджує можливість поєднання різних за напрямом професій і не втрачати  віри, що зміни починаються з тих, хто готовий діяти.

Читайте також:

“Я маю захистити тебе і свою землю”: історія Віталія Цоя очима матері