“Коли ми виїхали, я вперше дозволила собі заплакати”: історія Любові, яка разом із родиною пережила пекло Маріуполя

Людина може витримати більше, ніж їй здається. Особливо коли поруч – її діти. Любов Драчова знає це не з книжок і не з чужих історій. У березні 2022 року вона разом із родиною ховалася від обстрілів у підвалі Маріуполя, готувала їжу на вогнищі, збирала воду зі снігу та не знала, чи настане для них наступний день . Сьогодні вона живе у Вільногірську і згадує: найстрашнішим тоді був не страх за себе – а страх не врятувати дітей.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з пані Любов’ю про життя до війни, дні в заблокованому Маріуполі, втечу з міста та про те, що допомагає не втрачати віру навіть після пережитого.

Кар’єра, родина і звичайне щастя

До повномасштабної війни життя Любові Драчової мало звичний ритм – робота, сім’я, плани.

Вона навчалася у Донецькому технічному університеті за спеціальністю менеджер-економіст. Каже: у дитинстві не мала конкретної мрії про професію, але точно знала – хоче побудувати кар’єру.

“У мене завжди були амбіції. Хотіла досягти певного рівня і йшла до цього”, – згадує жінка.

Її шлях складався успішно. Вона почала працювати менеджеркою, а вже за рік стала керівницею мережі автошкіл у Маріуполі, Бердянську та частині регіону.

У 2014 році родина переїхала з Донецька до Маріуполя. Там минули вісім років життя. Разом із чоловіком вони виховують трьох доньок: старшій нині 24 роки, середній – 20, молодшій – 12.

Родинне щастя складалося з простих речей – прогулянок, спільного відпочинку та вечорів разом.

“Чекали вихідних, щоб провести їх сім’єю. Навіть після важкого робочого дня хотілося знайти час просто вийти погуляти”, – каже пані Любов.

Тоді ніхто не знав, що це мирне життя зовсім скоро залишиться лише у спогадах.

“Треба просто потерпіти кілька днів”: ранок, який змінив усе

Про можливу небезпеку почали говорити ще напередодні.

22–23 лютого вже надходила тривожна інформація, але вірити у повномасштабну війну жінка не хотіла.

24 лютого близько п’ятої ранку їй почали телефонувати колеги.

“Сказали: почалося, треба виїжджати. Але навіть тоді не вірила. Здавалося, що це неможливо. Що таке не може статися зараз, у наш час”.

Як і багато українців, сім’я думала: кілька днів – і все закінчиться.

Дітям не розповідали зайвого: “Ми казали: не бійся, все буде добре”.

Але за вікном ставало дедалі гучніше.

Підвал замість дому

Декілька днів сім’я ще залишалася у квартирі.

Але коли вибухи почали наближатися настільки, що тріскалися й вилітали шибки, залишатися в квартирі стало неможливо і вони спустилися до підвалу.

Разом із Любов’ю там були батьки, сестра, її діти, знайомі та інші люди. Дітей було багато. Найбільше лякала невідомість.

“Ми не розуміли, що відбувається за межами нашого двору. Не знали, що із містом. Були повністю відрізані від світу”.

Зеленим коридором, який був на початку березня, виїхати не вдалося.

Спочатку сім’я Драчових зібрала речі, але в останній момент дізналася, що коридор вже закрили. Потім зник зв’язок. Місто поступово перетворювалося на пастку.

Вода зі снігу і їжа на багатті

Побутові речі раптом стали питанням виживання.

Запаси їжі танули швидко.

Готували на вогнищі просто у дворі – короткими перебіжками між обстрілами: “Поки трохи затихло – вискочили, щось приготували і назад до підвалу”.

Найстрашніше було з водою.

Її збирали звідусіль: зливали залишки з бойлерів, брали з машин, збирали сніг: “ Коли вода закінчувалася, ми не розуміли, що будемо робити далі”.

Поряд були не лише люди – разом із родиною залишалися кішка та собака.

І навіть для них намагалися знайти їжу.

Любов каже: найбільше боялася не за себе: “Було страшно, що не вистачить їжі для дітей. Страшно, що ми не врятуємося”.

“Машини горіли просто у дворі”

Маріуполь буквально руйнувався навколо.

“Прилітало настільки близько, що горіли машини у дворі”.

15 березня родина зрозуміла: чекати більше не можна. Вони схопили вже давно підготовлені речі й ризикнули виїхати.

Дорогою побачили те, що Любов не може забути досі.

Обриви ліній електропередач, руїни, спалені квартали й тіла загиблих людей.

“Місто просто перестало бути містом”.

Сльози після порятунку

Коли родина нарешті залишила Маріуполь і дісталася Бердянська, сталося те, чого не було всі попередні тижні.

Любов заплакала.

“До цього не було сил плакати. Треба було триматися заради дітей”.

І лише коли над головою перестало літати та вибухати, дозволила собі емоції.

“Я зрозуміла: ми змогли. Ми вирвалися”.

Випадковий маршрут до Вільногірська

Після порятунку виникло нове питання: що робити далі? Родина не мала куди їхати, не було знайомих, не було плану.

Вирішити допоміг випадок.

Знайомі рідної сестри пані Любові запропонували приїхати до Вільногірська.

До цього Любов ніколи не була ані у Вільногірську, ані навіть у Дніпропетровській області. 

8 квітня 2022 року родина приїхала до Вільногірська. Тоді вони ще не знали, чи надовго залишаться тут і як складеться життя далі. Але саме це місто згодом стало для них новим домом. 

І тут, каже жінка, вона побачила справжню людяність.

“Нам дуже допомагали. Сусіди принесли меблі, продукти, підтримували морально. І я навіть не просила”.

Поступово родина почала звикати до нового життя.

Знайти опору після пережитого пані Любові допомагали не лише люди, а й спорт.  Ще у Маріуполі вона займалася фізичною активністю, а після переїзду вирішила не залишати цього захоплення.

У Вільногірську жінка почала тренуватися у секції пауерліфтингу під керівництвом Наталії Зінчук.

“Вона дуже сильно підтримує мене, мою сім’ю і не тільки. Я їй дуже вдячна”, – з теплотою і вдячністю говорить Любов.

Чоловік допомагав людям до останнього

Ще у Маріуполі чоловік пані Любові долучився до роботи громадської організації “Червоний Хрест” і допомагав людям, які перебували в укриттях міста. Він виїжджав до сховищ, підтримував цивільних і допомагав тим, хто цього потребував.

Під час одного з таких волонтерських виїздів чоловік отримав першу контузію. Але навіть після цього не припинив допомагати.

“Допомагав до самого останнього дня, поки міг”, – розповідає пані Любов.

Вже за місяць перебування у Вільногірську, у травні 2022 року, чоловік Любові пішов до військкомату та став на військову службу.

Згодом він отримав важке поранення. Нині проходить реабілітацію та продовжує відновлення.

Через необхідність часто їздити до чоловіка жінка була змушена залишити роботу в Управлінні Державної казначейської служби у Вільногірську, де пропрацювала півтора року.

Попри всі випробування, родина продовжує триматися разом. Старша донька працює у Вільногірську, молодша навчається у місцевому ліцеї, а середня нині живе в Німеччині.

Таке життя тепер розділене відстанями, країнами й обставинами, але, як каже Любов, найважливіше для них – залишатися родиною.

“Ми сильніші, ніж думаємо”

Коли Любов запитали, що вона порадила б іншим, які пережили втрату дому, окупацію чи евакуацію, вона відповідає без гучних слів.

“Ніколи не опускати руки. Вірити, що все зміниться. Ми сильніші, ніж думаємо”.

Коли Любов запитали про найбільшу мрію сьогодні, відповідь ії проста.

“Я хочу, щоб уся моя сім’я, як і раніше, була разом – під мирним небом, без сирен і вибухів”.

Після пережитого це звучить не просто як мрія. Це звучить як бажання тисяч українських родин, які чекають одного – повернення нормального життя.

Читайте також:

Коли місто засинає, оживають узори: як вільногірська майстриня тче пояси для всього світу і навіть для Санта Клауса

Ветерани, ветеранки та їхні родини з Дніпропетровщини можуть долучитися до безкоштовного навчання в межах освітньо-підтримувальної програми “Ветеранське коло”. Учасникам пропонують нові навчальні курси, психологічну та кар’єрну підтримку, а також можливість пройти адаптацію до цивільного життя в колі людей із подібним досвідом.

Детальніше про умови участі та можливості програми читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Хто може взяти участь

До участі запрошують:

• ветеранів та ветеранок;
• членів їхніх родин;
• родини військовослужбовців;
• сім’ї загиблих, полонених і зниклих безвісти захисників і захисниць.

Подати заявку можуть жителі або ті, хто раніше проживав у Дніпропетровській, Харківській, Полтавській, Запорізькій та Одеській областях.

Що пропонує програма

Оновлене “Ветеранське коло” поєднує навчання, адаптацію та подальший супровід учасників.

Програма передбачає:

• навчання за новими напрямами: проєктний менеджмент у громадських організаціях, маркетинг та OSINT (розвідка на основі відкритих джерел);
• “Раннє коло” – адаптаційний етап ще до початку основного навчання;
• бадді-групи за принципом “рівний рівному” та розширену систему наставництва;
• кар’єрну підтримку протягом 12 місяців після завершення навчання.

Примітка. Бадді-групи – це формат взаємної підтримки, у якому учасників об’єднують у невеликі групи або пари. Вони регулярно спілкуються, обмінюються досвідом, допомагають одне одному адаптуватися до нових умов, мотивують і підтримують під час навчання та після нього. Принцип “рівний рівному” означає, що підтримку надають люди зі схожим життєвим досвідом, які краще розуміють виклики одне одного.

Організатори зазначають, що програма покликана допомогти ветеранам і їхнім близьким легше адаптуватися до цивільного життя, здобути нові професійні навички та знайти підтримку однодумців.

Як подати заявку

Для участі необхідно зареєструватися на онлайн-зустріч, обрати навчальний курс та заповнити анкету учасника.

Форма реєстрації: https://forms.fillout.com/t/eSxj827ioTus 

Реєстрація триватиме до 4 серпня.

Програму реалізують за підтримки Програми MATRA Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Читайте також:

Синельниківська міська рада переїжджає до Вільногірська через безпекову ситуацію

Фото іллюстративне

Сьогодні питання оренди нерухомості стоїть гостро як ніколи. Через війну мільйони українців змушені залишати власні домівки та евакуюватися в інші, безпечніші міста країни. Про головні юридичні тонкощі та правила найму житла розповідає сайт Міністерства юстиції України.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

Попит на житло залишається високим, і в поспіху чи через стрес люди часто забувають про елементарні правила безпеки.

Проте усні домовленості «на чесному слові» часто завершуються фінансовими втратами, раптовим підвищенням ціни або навіть протиправним виселенням. Міністерство юстиції України наголошує: єдиний спосіб захистити себе – це правильно оформлений договір найму (оренди) житла.

Що каже закон: основні вимоги

Договір оренди – це угода, за якою власник (наймодавець) передає або зобов’язується передати іншій стороні (наймачеві) житло для проживання на певний строк за плату. Щоб документ мав повну юридичну силу, слід врахувати такі норми:

• Тільки письмово (ст. 811 ЦК України). Договір найму житла обов’язково укладається в письмовій формі. Усні обіцянки не мають юридичної сили. Угода складається у двох примірниках – по одному для кожної зі сторін.

• Термін дії договору (ст. 821 ЦК України). Строк встановлюється за домовленістю сторін. Проте, якщо у договорі цей строк взагалі не вказаний, закон автоматично вважає його укладеним на 5 років.
• Хто має право проживати? У договорі обов’язково мають бути вказані всі особи, які житимуть разом із наймачем. Вони набувають рівних із ним прав та обов’язків. Важливо: наймач несе повну відповідальність перед власником за дії своїх співмешканців. Якщо наймачами виступають кілька осіб, їхні обов’язки є солідарними (відповідають спільно).
• Нотаріальне посвідчення.Для окремих довгострокових договорів закон може вимагати нотаріального посвідчення та державної реєстрації прав (перед укладанням таких угод Мін’юст радить отримати консультацію). Водночас сторони можуть завірити у нотаріуса будь-який договір добровільно. Нотаріус обов’язково перевірить особи сторін, право власності на житло та відсутність обтяжень (арештів), що дає додатковий захист.

Чек-лист від Мін’юсту: що передбачити в тексті?

Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов (ст. 638 ЦК України). За домовленістю сторін в тексті варто прописати:

 1. Повні дані осіб, які укладають договір (паспортні дані, коди).

 2. Точні відомості про житло (повна адреса, номер будинку та квартири).

 3. Строк, на який укладається договір, та термін оренди.

 4. Права та обов’язки сторін (зокрема, хто відповідає за ремонт та оплату комунальних послуг).

 5. Розмір та порядок оплати, а також відповідальність сторін (штрафи, пеня).

 6. Порядок та умови дострокового розірвання договору.

 7. Реквізити та підписи.

Також закон дозволяє вносити до тексту й інші положення, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Важливо про податки та майно:

• Акт приймання-передачі. У ньому фіксується реальний стан квартири, наявність меблів, техніки та показники лічильників на момент заїзду.
• Оподаткування: Доходи від оренди підлягають оподаткуванню відповідно до Податкового кодексу України (залежно від статусу сторін – фізособа чи ФОП).

Письмовий договір – це не формальність, а ваш захист від необґрунтованого виселення та надійний доказ у суді, якщо виникне спір.