У невеликій кімнаті, де вже не вистачає місця для верстатів, ниток і готових виробів, народжується не просто ремесло – тут оживає традиція. Ткаля Олена Шевцова з Вільногірська займається перебірним ткацтвом – однією з найскладніших технік, у якій кожна ниточка візерунка вибирається вручну.
Вільногірка Олена Шевцова перетворила своє хобі на справу життя і поділилась своєю історією з редакцією Вільногірськ IN.UA
Від випадкового майстер-класу до справи життя
Олена народилася й виросла у Вільногірську. З ткацтвом познайомилася випадково у 2008 році, коли потрапила на майстер-клас.
“Я жила і працювала в іншій країні, побачила ткані пояси на слов’янських фестивалях. Мені стало цікаво, як вони робляться. І коли потрапила на майстер-клас, мене це зачепило з першого разу”, – згадує майстриня.
Вона відвідувала заняття, вивчала різні техніки й уже тоді мріяла, щоб хобі стало улюбленою роботою.
Втім, довгі роки ткацтво залишалося лише захопленням. Після народження дитини Олена знаходила час на творчість тільки вночі.
“Це була моя нічна медитація, коли вже ніхто не заважав, можна було тихенько сидіти й ткати узори”.
Згодом з’явилися перші замовлення – і захоплення почало перетворюватися на професію.
Ткалі – трохи “божевільні” люди
Новий етап у її творчості почався у 2018 році, коли Олена потрапила на зустріч ткачів у Карпатах.
Там зібралися майстри з усієї України, які привезли настільні й підлогові верстати. Саме там вона вперше серйозно познайомилася з ткацьким верстатом.
“Ткалі – це такі трошки божевільні люди, вони можуть усе”, – сміється Олена.
Тоді ж учасники заходу ткали український прапор до Дня Незалежності.
Спочатку верстат здався майстрині надто складним. Але згодом вона освоїла його самотужки: дивилася відео іноземних майстрів, навчалася через YouTube, замовляла нові інструменти й практикувалася.
Сьогодні вона стежить за українськими ткалями в Instagram, обмінюється досвідом і постійно вдосконалює свої навички.
Символи сонця, землі й удачі
Олена працює не лише з українськими орнаментами. Каже: її візерунки – радше слов’янські та балтійські.
Такі символи зустрічаються в Литві, Латвії, Польщі, Словенії та інших країнах.
“Це символи землі, сонця, родючості, удачі. Вони є всюди. Навіть техніка, яку я люблю, має назву Baltic Pickup – вона прийшла з балтійських країн”.
Майстриня зазначає: деякі українські техніки й орнаменти мають дивовижну схожість навіть із перуанським ткацтвом.
Окрім узорних поясів, вона створює й простіші – без візерунків, а останнім часом особливо полюбила плетені шовкові пояси з довгими китицями.
Ниточка за ниточкою: чому це так довго
Головна складність ткацтва – його повільність.
“Це ниточка за ниточкою. Якщо це узор, то кожна ниточка вибирається вручну”.
Олена працює у техніці узорного перебірного ткацтва. Тут візерунок створюється вручну за схемою: нитки піднімаються або опускаються в певному ритмі.
Перший такий пояс вона ткала близько місяця.
Сьогодні, маючи великий досвід, може створити виріб за одну ніч – приблизно за 8 годин, якщо все вже підготовлено.
Щоправда, після такого марафону наступного дня сил майже не лишається.
Ткаля поділилась, що саме ткацтво стало для неї і творчістю, і медитацією, і арттерапією.
Замовлення з-за кордону і зворушлива історія з Канади
Більшість замовлень Олена отримує через міжнародний маркетплейс Etsy.
Її клієнти – іноземці, українці за кордоном і представники діаспори.
Одне з найзворушливіших замовлень надійшло від жінки з Канади, чиї предки понад 100 років тому емігрували з Буковини.
Вона надіслала Олені старе чорно-біле фото бабусі й прабабусі в народному строї.
“На фото були широкі пояси, виткані в тій самій техніці, в якій працюю я. І узори схожі. Для мене це було відкриття”.
Жінка вже не говорить українською, але пам’ятає своє коріння – і захотіла відтворити частинку родинної історії.
Пояс для Санта Клауса
Серед незвичних замовлень майстриня згадує ремінь для сумки Санта Клауса.
“Це не жарт. Людина професійно працювала Санта Клаусом і замовила ремінь з узором для подарункової сумки”.
Замовник надсилав теплі, казкові листи, а потім поділився фото готової сумки з поясом.
“Це було дуже мило”, – з теплотою поділилась Олена.
Війна, CNN і хвиля підтримки з усього світу
На початку повномасштабної війни життя Олени, як і мільйонів українців, змінилося.
Вона плела маскувальні сітки, допомагала біженцям, збирала кошти на бронежилети та облаштування житла для біженців.
Саме тоді її історію помітив журналіст CNN.
Після інтерв’ю в її Etsy-магазин прийшла хвиля підтримки з усього світу.
“Люди писали слова підтримки. Дехто купував вироби й казав: “Нам не треба нічого відправляти, це вам для підтримки””.
Разом із дитячими малюнками, виставленими за символічну ціну, ці кошти йшли на допомогу переселенцям та військовим: “ Це дуже тримало тоді, коли було страшно”.
Сьогодні Олена продовжує донатити, зокрема на військові збори та волонтерські фонди.
Відпочинок серед природи і тиша для душі
Попри постійні замовлення й щоденну метушню, Олена знаходить спосіб відновлювати сили. Найкращий відпочинок для майстрині – природа.
Коли накопичується втома або емоційне виснаження, вона вирушає за місто – ближче до води, у поле чи просто туди, де можна побути в тиші.
“Коли я дуже втомлена і виснажена, то їду кудись за місто. Просто побути біля води, біля ставка або у полі. Просто катаюся на велосипеді й надихаюся цією енергією природи”, – ділиться ткаля.
Саме такі моменти спокою допомагають їй перезавантажитися, відпустити тривоги й повернутися до роботи з новими силами та натхненням.
Ідеальна ніч майстрині
Ідеальний день майстрині – це ніч.
Удень вона оформлює замовлення, веде бухгалтерію, фотографує вироби, відповідає клієнтам і займається соцмережами.
А після восьмої вечора починається найважливіше: “Коли мене вже ніхто не чіпає, я можу сісти й ткати”.
Каже, за роки настільки звикла до такого ритму, що він став частиною життя.
Мрія – більша майстерня
Сьогодні найбільша професійна мрія Олени – простора майстерня.
“Я вже не поміщаюся в своїй кімнатці”, – з усмішкою розповідає майстриня.
А ще вона хоче, щоб українці більше цінували свої традиції: “Люди знають про вишиванки, але дуже мало знають про пояси. А ще сто років тому не можна було вийти на двір непідпоясаним”.
Саме звідси, каже вона, і пішов вислів “розпоясався”.
Ткаля переконана: важливо берегти те, що передається поколіннями.
“Хотілося б, щоб люди цінували своє надбання. Не те, що створено десь масово, а те, що робиться руками наших майстрів і може прослужити не одне покоління”.
І поки у Вільногірську засинають будинки, в маленькій кімнаті Олени Шевцової знову народжується новий пояс – ниточка за ниточкою, символ за символом, історія за історією.
Читайте також:
Підписуйтесь
