Молодь з Вільногірська грає на флейтах: яка музика звучить у їх виконанні

Ансамбль флейтистів «Експромт» з Вільногірська посів перше місце у Всеукраїнському конкурсі «Чарівний камертон», який проводили у Дніпрі у лютому цьогоріч. Музиканти виконували пісню «Сіла птаха» в обробці І. Гоноболіна та К. Дженкінса. І це не єдине призове місце, які вибороли мистецтвом школярі.

Про «Експромт» Вільногірськ IN.UA розповіла викладачка класу флейти школи мистецтв ім. П.Шияна Яніна Луга.

Ансамбль «Експромт» з гри на флейті

У складі ансамблю грають чотири хлопці та дві дівчини, які разом навчаються у 9 класі одного з ліцеїв міста. «Експромт» — це: Руслан Самофал, Марк Білоусов, Даніїл Луга, Ілля Симон, Ірина Чайка та Вікторія Торбєєва. Музикою молодь почала займатися сім років тому.

 «Флейтисти — емоційні та веселі. Всі вони з одного класу й  товаришують з дитинства. Заняття в музичній школі їх ще більше об’єднало в загальній справі. Коли діти приходять маленькі – це оптимальний варіант для навчання музикою. З ними легше займатися і вони краще все засвоюють», — розповідає викладачка Яніна Луга.

Репертуар для гри на флейтах обирають різноманітний. Наразі віддають перевагу творам українських авторів та народним пісням. Вивчають й пісню україномовного рок-гурту The Hardkiss «Журавлі».

Експерементують музиканти й з творами, які написані для гри на скрипці. Як-то «Танго» Й.Йохова, який викладачка спеціально переклала для флейтистів. 

 «З цими дітьми дуже цікаво. Вони настільки різні емоційно. Я ціную в них почуття гумору. З ними легко. Я не пам’ятаю, щоб в музичній школі був колектив, діти, які з одного класу та з однієї школи», — ділиться Яніна.

Ансамбль «Експромт» часто бере участь у шкільних заходах та концертах. Та дарують свою творчість поціновувачам мистецтва. 

«На День вчителя вони привітали своїх педагогів гарною композицією. Грали першу частину «Палладіо» Карла Дженкінса. Відомий музичний твір, дуже ефектний виступ, який сподобався вчителям», — згадує викладачка флейти.

Серед нагород, якими пишається ансамбль, Яніна Луга визначила такі:

• Гран-прі в обласному конкурсі юних солістів камерних ансамблів «Молодість. Талант. Натхнення», який проводили у Дніпрі у 2021 році;
• перше місце у канадсько-українському фестивалі дитячої та юнацької творчості «Торонто – 2023», який проводили у Києві;
• друге місце у музичному конкурсі «Зоряні сурми», який проводили  в березні 2023 року у Кам’янському.

Читайте також:

• Дев’ятикласник з Вільногірська заробляє графічним дизайном
• У Вільногірській школі мистецтв показали роботи кращих учениць цього місяця
• Учні Вільногірська готуються до Всеукраїнської шкільної ліги «Пліч-о-пліч»: як проходитимуть змагання

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

Поки частина продавців торгує молочною продукцією без перевірок і витрат, фермерка Ольга з села Мотронівка Вільногірської громади доводить якість своєї продукції щодня — лабораторіями, ветеринарним контролем і роками селекції. 

Історію фермерки Ольги читайте на Вільногірськ IN.UA.

За словами Ольги, у регіоні залишилося фактично одне фермерське господарство, яке працює за всіма правилами: з ветеринарним контролем, лабораторними аналізами та сучасними технологіями. Проте навіть це не гарантує стабільності: головною проблемою для фермерки Ольги стала не якість продукції, а нерівні умови продажу.

“Більшість молочної продукції продається поза межами ринку — без жодних перевірок. І на це просто не звертають уваги”, — каже Ольга. 

За правилами, і корови, і вся молочна продукція мають проходити ветеринарний контроль. Це означає додаткові витрати і, відповідно, вищу ціну на продукцію.

“Наше господарство тримається з останніх сил”, — зізнається фермерка Ольга. 

Тим часом продавці на стихійних ринках працюють без цих витрат і можуть дозволити собі продаж товару за зниженими цінами. 

Однак, за даними редакції Вільногірськ IN.UA, ціни на таких “точках” навіть дорожчі. Зокрема, на “стихійному” ринку “біля берізок” ціни на домашній сир коливаються від 60 гривень за нежирний до 80 гривень за пів кіло жирного продукту. Сметана там коштує близько 140–150 гривень, вершки – 180 гривень.

Така сама продукція у пані Ольги – дешевше. Кисломолочний сир – 50 гривень за пів кіло, сметана – 140 гривень. 

Цікаво, що самі торговці зі “стихійного” ринку не проти перейти на офіційний ринок, де денна оплата становить близько 100 гривень, проте наразі вони продовжують створювати цінову конкуренцію легальним виробникам.

Як розповіла нашій журналістці одна з продавчинь молочної продукції “під берізками”, –  вона одна з останніх продавала на офіційному ринку, однак люди туди майже не заходять: всі йдуть на прохідне місце. Тому і їй довелося перебратися туди. 

Якість продукції

Господарство Ольги — не просто ферма, а результат багаторічної селекційної роботи. Тут утримують породистих корів, молоко яких має жирність понад 6%.

“Це племінне господарство. Ми самостійно займаємося осіменінням, використовуємо канадську селекцію. Усе, від корму до ветеринарії, контролюється”, — каже вона. 

На фермі застосовують апаратне доїння, що дозволяє уникнути забруднення молока.

“Молоко одразу потрапляє в закриту систему, що гарантує чистоту, відсутність сторонніх запахів і довший термін придатності”, — пояснює героїня матеріалу. 

Усі тварини проходять регулярні перевірки. У господарстві ведеться повна ветеринарна документація.

Основа справи — любов до тварин

Попри труднощі, Ольга говорить про свою роботу з теплом. Окремо згадує своїх улюбленець — корів Мілку, Сметанку та Серафиму. Фермерка каже: 

“Люблю тих, які найлагідніші. Вони можуть облизувати тебе, поки працюєш. Це дуже особливий зв’язок”. 

Окрім корів, фермерка доглядає ще й за покинутими тваринами — нині у неї 31(!!!) кіт. 

Інші проблеми фермерів

Окрім реалізації продукції, фермери стикаються і з іншими викликами. Один із них — зміни клімату та проблеми з випасом худоби.

“Поля розорюють, проходи перекривають. Балки заростають чагарниками. Раніше там випасали сотні голів худоби, а зараз — одиниці”, — розповідає Ольга.

Вона додає, що ситуацію могли б частково вирішити ферми з вівцями чи козами, які природно очищують територію, але через ветеринарні вимоги тримати різні види тварин разом не можна.

“Це справа життя”

Фермерством Ольга займається з дитинства — її батьки присвятили цьому все життя.

“Ми зберегли ферму, яку тут побудували ще у 1954 році. Не дали їй зруйнуватися, відновили, як могли”, — говорить вона.

Сьогодні це не просто бізнес, а справа, яку намагаються втримати попри всі труднощі. Аби ще краще дбати про господарство та професійно підходити до здоровʼя тварин, наразі пані Ольга навчається на ветеринара. Більше того, у майбутньому вона планує відкрити власну ветеринарну клініку у Вільногірську, щоб допомагати не лише своїм тваринам. 

Читайте також:

Марина, що створює сумки з душею: “Мрію про свій бренд”

Цієї неділі українці відзначатимуть одне з найсвітліших свят року – Великдень. У Вільногірську до нього готуються по-різному: хтось пече паски за родинними рецептами, хтось іде до церкви, а хтось – навіть у святковий день залишається на бойових позиціях. 

Редакція Вільногірськ IN.UA запитала у містян, що для них означає Великдень сьогодні – і якими є їхні сімейні традиції.

Свято, що об’єднує покоління

Великдень – це не лише релігійне свято Воскресіння Христового, а й символ весни, оновлення та надії. В українській культурі воно традиційно супроводжується освяченням пасок і крашанок, сімейними зустрічами та особливою атмосферою єднання.

Цьогоріч у Вільногірську містяни зможуть долучитися до святкових богослужінь. Зокрема, у храмі на честь Святої Трійці ПЦУ 12 квітня відбудеться Божественна літургія о 05:00, а освячення пасхальних кошиків буде з 06:00 до 08:30.

“Раніше – тихо, тепер – по-сімейному”: спогади про Великдень у різні часи

Секретар міської ради Олег Штамбург згадує, що в його дитинстві святкування Великодня було значно стриманішим.

“Особливих пишних свят не передбачалося. Паски пеклися завжди, фарбували крашанки. Цим займалася бабуся. Вона жила в селі – туди й приїжджали святкувати”.

Попри тогочасні обмеження, родинні традиції зберігалися: освячення їжі, великодній стіл, “биття” яйцями.

Сьогодні ж, за словами посадовця, святкування стало більш домашнім:

“Зараз – це чисто сімейне свято. Зустрілися за столом, посиділи, поговорили, згадали тих, кого вже немає. Все якось спокійніше”

Великдень без вихідних: коли свято – навіть на фронті

Для військовослужбовця Євгена П’янкова цього року Великдень пройде не вдома.

“У цьому році на Пасху я зі своїм екіпажем будемо на позиції, виконувати бойові завдання, тому відсвяткуємо чисто символічно”.

Каже, що з дитинства залишилася проста, але важлива традиція – скуштувати освячену паску та яйця.

Турбота щодня – навіть у свято

Зоозахисниця Вікторія Кукса вже кілька років поспіль має свою незмінну великодню традицію:

“Зранку вип’ю чаю з пасочкою, з’їм яйце і йду до своїх підопічних собак і котів. Вони ж не знають, свято чи ні, їм щодня потрібна увага”.

Для неї Великдень більше про повагу до традицій, ніж про релігію.

Від нічної служби до родинного столу

Майстриня ткацтва Олена Шевцова з теплотою згадує дитинство:

“Прокинутися о третій чи четвертій ранку, позичити бабусину хустину і піти з дідусем до церкви – це було щось неймовірно сакральне”.

Сьогодні традиції продовжуються: фарбування крашанок, випікання пасок за родинним рецептом, освячення та спільний обід.

Втім, цього року плани можуть змінитися:

“Є певні складнощі зі здоров’ям у мами і сина. Якщо не буде сил пекти – купимо готові. Але крашанки нафарбуємо обов’язково”.

“Поки ми разом – традиції живуть”

Для майстрині народної вишивки Тетяни Бігун Великдень – це передусім родина.

“Моя традиція починається зі світанку: йду до церкви святити паску. Але серце свята – це мама. Їй цього року 86 років, і ми всією родиною збираємося в її домі”.

Саме ці моменти, каже жінка, є найціннішими: “Спільні сніданки й мамина усмішка – це і є найбільша цінність”.

Простота замість гучних святкувань

Фотографиня Альона Васильєва зізнається: з роками святкування стало значно простішим.

“Коли діти роз’їхалися, все змінилося. Спечу кілька пасок і піду до мами. Останні роки просто відпочиваю”.

Свято, яке кожен проживає по-своєму

Історії вільногірців показують: Великдень – це не лише про обряди чи традиції. Для когось – це спогади дитинства, для когось – родинний затишок, для когось – служба і обов’язок, а для когось – турбота про тих, хто поруч щодня.

Та попри різні обставини, у цьому святі залишається головне – тепло, пам’ять і надія.

Як святкують Великдень в різних країнах