Молодь з Вільногірська грає на флейтах: яка музика звучить у їх виконанні

Ансамбль флейтистів «Експромт» з Вільногірська посів перше місце у Всеукраїнському конкурсі «Чарівний камертон», який проводили у Дніпрі у лютому цьогоріч. Музиканти виконували пісню «Сіла птаха» в обробці І. Гоноболіна та К. Дженкінса. І це не єдине призове місце, які вибороли мистецтвом школярі.

Про «Експромт» Вільногірськ IN.UA розповіла викладачка класу флейти школи мистецтв ім. П.Шияна Яніна Луга.

Ансамбль «Експромт» з гри на флейті

У складі ансамблю грають чотири хлопці та дві дівчини, які разом навчаються у 9 класі одного з ліцеїв міста. «Експромт» — це: Руслан Самофал, Марк Білоусов, Даніїл Луга, Ілля Симон, Ірина Чайка та Вікторія Торбєєва. Музикою молодь почала займатися сім років тому.

 «Флейтисти — емоційні та веселі. Всі вони з одного класу й  товаришують з дитинства. Заняття в музичній школі їх ще більше об’єднало в загальній справі. Коли діти приходять маленькі – це оптимальний варіант для навчання музикою. З ними легше займатися і вони краще все засвоюють», — розповідає викладачка Яніна Луга.

Репертуар для гри на флейтах обирають різноманітний. Наразі віддають перевагу творам українських авторів та народним пісням. Вивчають й пісню україномовного рок-гурту The Hardkiss «Журавлі».

Експерементують музиканти й з творами, які написані для гри на скрипці. Як-то «Танго» Й.Йохова, який викладачка спеціально переклала для флейтистів. 

 «З цими дітьми дуже цікаво. Вони настільки різні емоційно. Я ціную в них почуття гумору. З ними легко. Я не пам’ятаю, щоб в музичній школі був колектив, діти, які з одного класу та з однієї школи», — ділиться Яніна.

Ансамбль «Експромт» часто бере участь у шкільних заходах та концертах. Та дарують свою творчість поціновувачам мистецтва. 

«На День вчителя вони привітали своїх педагогів гарною композицією. Грали першу частину «Палладіо» Карла Дженкінса. Відомий музичний твір, дуже ефектний виступ, який сподобався вчителям», — згадує викладачка флейти.

Серед нагород, якими пишається ансамбль, Яніна Луга визначила такі:

• Гран-прі в обласному конкурсі юних солістів камерних ансамблів «Молодість. Талант. Натхнення», який проводили у Дніпрі у 2021 році;
• перше місце у канадсько-українському фестивалі дитячої та юнацької творчості «Торонто – 2023», який проводили у Києві;
• друге місце у музичному конкурсі «Зоряні сурми», який проводили  в березні 2023 року у Кам’янському.

Читайте також:

• Дев’ятикласник з Вільногірська заробляє графічним дизайном
• У Вільногірській школі мистецтв показали роботи кращих учениць цього місяця
• Учні Вільногірська готуються до Всеукраїнської шкільної ліги «Пліч-о-пліч»: як проходитимуть змагання

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

Після історії про картини та мрію про власну виставку вільногірська художниця Людмила Шевченко відкрила для себе новий напрям творчості. Тепер замість полотен вона розписує футболки, створюючи на тканині унікальні малюнки – від тигрів до українських мотанок. 

Про те, як випадкова пляма дала початок новому захопленню та чому кожна робота займає кілька днів, мисткиня розповіла журналістці Вільногірськ IN.UA

Випадкова пляма, яка змінила творчий напрямок

Про Людмилу Шевченко читачі Вільногірськ IN.UA вже знають як про художницю, яка створює картини від великих до мініатюрних розмірів. За час після нашої попередньої розмови у її творчому житті з’явилося нове захоплення – художній розпис одягу.

Ідея народилася несподівано близько двох місяців тому. Під час тренувань на дитячій футболці з’явилася пляма, яку не вдалося вивести звичайними способами.

“Я пробувала, пробувала, нічого з того не вийшло. Тоді вирішила її обіграти малюнком”, – згадує Людмила.

Перший експеримент виявився настільки вдалим, що художниця захотіла продовжити працювати з тканиною. Згодом почала розписувати й інші речі, а знайомі стали звертатися із власними замовленнями.

Малюнки народжуються не фарбами

Особливість робіт Людмили полягає в тому, що вона не використовує традиційні фарби для тканини. Візерунки створюються за допомогою спеціальної техніки вибілювання тканини.

Спочатку художниця наносить ескіз на футболку звичайним білим милом. Потім по контурах поступово працює розчином засобу для очищення Domestos, підбираючи різну концентрацію для отримання світлих і темних відтінків. Завершальним етапом стає закріплення малюнка перекисом водню.

За словами майстрині, такий процес потребує терпіння та уважності до деталей.

“Десь треба зробити лінію товстішою, десь тоншою. Усе виконується дуже акуратно”, – пояснює вона.

На створення однієї футболки в середньому йде близько трьох днів.

Від тигрів до мотанок: що просять намалювати замовники

Найчастіше люди звертаються до Людмили вже з готовими ідеями. Вони надсилають фотографії або картинки, які хотіли б бачити на своєму одязі, а художниця переносить їх на тканину.

Серед усіх виконаних робіт найбільше мисткині запам’ятався тигр.

“Мабуть, найбільше сподобався саме перший тигр. Він дуже гарно вийшов”, – говорить вона.

Для себе ж художниця створила футболку із зображенням української мотанки – саме такі національні мотиви зараз надихають її найбільше.

Нещодавно Людмила завершила великий проєкт із розпису дванадцяти футболок для юних каратистів. Ідея виникла після того, як тренер сина побачив одну з її робіт і попросив оформити форму для вихованців.

Чому найкраще виглядають чорні футболки

Художниця вже експериментувала з різними кольорами тканини, однак найбільше їй подобається результат саме на чорному одязі.

За її словами, контраст між темною тканиною та світлим малюнком дозволяє створювати особливо виразні зображення. Водночас вона не виключає подальших творчих пошуків і хоче спробувати оформлювати спортивний одяг та речі в українському стилі.

“Хочеться намалювати щось українське, щось пов’язане з нашими традиціями”, – ділиться Людмила.

Картини не залишила, але часу стало менше

Попри нове захоплення, художниця не відмовилася від написання картин. Щоправда, зараз бере пензель до рук переважно тоді, коли є конкретне замовлення.

Часто її роботи замовляють на подарунки до дня народження або інших родинних свят. Через розпис футболок та повсякденні справи часу на власні творчі проєкти стало менше.

Втім, новий напрямок приносить їй задоволення та бажання розвиватися далі.

“Я спробувала – і мені дуже сподобалося”, – каже майстриня.

“Не складайте руки”

На завершення розмови Людмила Шевченко звернулася до жителів громади з простим, але важливим побажанням.

“Не складайте руки, рухайтеся вперед до своєї мети. І тоді все буде добре”.

Історія художниці демонструє: творчість може знаходити нові форми там, де їх зовсім не очікуєш. Іноді для цього достатньо лише випадкової плями на футболці та бажання спробувати щось нове.

Читайте також:

Сила слова: вільногірська поетеса отримала особливу відзнаку та планує випустити збірку поезії

Сонце повільно сідає над Вільногірськими Мальдівами. Жінки заплющують очі й завмирають у шавасані після години практики. Хтось прийшов сюди через біль у спині, хтось – щоб на кілька хвилин втекти від тривог війни, а хтось – просто за компанію з подругою. 

Для Марини Стріляної це вже давно більше, ніж заняття йогою. За кілька років навколо її практик у Вільногірську сформувалася спільнота жінок, які разом займаються спортом, подорожують, підтримують одна одну та знаходять внутрішню рівновагу.

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA 

Більше, ніж асани: як змінився погляд Марини на йогу

Коли у 2024 році Вільногірськ IN.UA вперше розповідали історію Марини Стріляної, вона вже навчала містян хатха-йоги. Відтоді минуло кілька років, і сьогодні Марина говорить про практику зовсім інакше.

Якщо колись йога була для неї переважно фізичним навантаженням та розтяжкою, то зараз вона розглядає її як цілу науку. За цей час жінка поглибила власні знання з анатомії, біомеханіки та м’язової роботи, відвідала численні лекції та семінари.

“Я вже підходжу до практики через анатомію, через розуміння того, як працює тіло людини”, – розповідає Марина. 

Та найбільшим викликом для неї залишаються не складні асани, а люди. На заняття приходять учасниці різного віку, фізичної підготовки та з абсолютно різними потребами.

Сьогодні серед її учениць – дівчата від 14 років і жінки віком понад 60 років. Одні прагнуть покращити здоров’я, інші шукають спокою та емоційного відновлення.

За словами Марини, більшість людей спершу приходять через проблеми зі спиною, колінами або загальне погіршення самопочуття. Проте згодом знаходять значно більше.

“Кожна знаходить для себе і заспокоєння, і рух, і покращення гнучкості, і силу”, – говорить вона.

Особливо помітним це стало після повномасштабного вторгнення. Серед учениць є жінки, чиї чоловіки служать у війську. Деякі з них приходили на заняття у стані виснаження, апатії чи пригніченості.

“Поступово вони виходили з цього стану. Змінювався емоційний фон, з’являлася енергія”, – пригадує Марина.

Йога, яка стала спільнотою

Останні роки практика вийшла далеко за межі простого захоплення.

Разом із громадською організацією ГО “Бджола” Марина проводить безкоштовні заняття для жінок. Спершу вона не була впевнена, що така ініціатива зацікавить багатьох людей. Проте охочих виявилося настільки багато, що нині частину учасниць доводиться підключати до занять онлайн.

Одним із найвідоміших проєктів стали практики на Вільногірських Мальдівах. Спочатку це була ідея зняти красиве відео до Міжнародного дня йоги, але поступово такі заняття перетворюються на окрему традицію.

Втім, самі учасниці кажуть, що цінують не лише фізичні вправи.

За кілька років навколо занять сформувалося справжнє коло підтримки. Жінки разом їздять на екскурсії, катаються на велосипедах, відвідують сауну, знайомлять між собою дітей та підтримують одна одну у складні моменти.

“Ми вже дружимо сім’ями. Це більше схоже на велику родину”, – каже Марина.

Йога – не лише про гнучкість

За словами викладачки, одним із найпоширеніших міфів залишається переконання, що йога підходить лише дуже гнучким людям.

Насправді ж практика адаптується під можливості кожної людини.

“Люди працюють у тому діапазоні, в якому їм комфортно. Не через біль і не через надзусилля”, – пояснює вона.

Саме тому в одній групі можуть комфортно займатися і підлітки, і жінки старшого віку.

Кожне заняття завершується медитацією та звукотерапією. Для цього Марина використовує спеціальні музичні інструменти. Деякі жінки приходять навіть не на фізичну практику, а лише на фінальне розслаблення – шавасану та звукову медитацію.

Мрїї, які ще попереду 

Серед майбутніх планів Марини – організація власних ретритів. Вона також мріє відвідати Індію та Балі, щоб ближче познайомитися з культурою йоги та навчанням у спеціалізованих школах.

Втім, головне бажання залишається незмінним – щоб якомога більше людей відкривали для себе практику без страху та упереджень.

“Йога підходить абсолютно всім. Боятися почати точно не потрібно”, — переконана вона.

Коли заняття закінчується, на Вільногірських Мальдівах знову чути лише шум вітру. Але для тих, хто щойно підвівся з килимків, ця тиша вже звучить зовсім інакше.

Читайте також:

Як інженерка стала йогинею: Марина Стрєляна вчить асанам