Молодь з Вільногірська грає на флейтах: яка музика звучить у їх виконанні

Ансамбль флейтистів «Експромт» з Вільногірська посів перше місце у Всеукраїнському конкурсі «Чарівний камертон», який проводили у Дніпрі у лютому цьогоріч. Музиканти виконували пісню «Сіла птаха» в обробці І. Гоноболіна та К. Дженкінса. І це не єдине призове місце, які вибороли мистецтвом школярі.

Про «Експромт» Вільногірськ IN.UA розповіла викладачка класу флейти школи мистецтв ім. П.Шияна Яніна Луга.

Ансамбль «Експромт» з гри на флейті

У складі ансамблю грають чотири хлопці та дві дівчини, які разом навчаються у 9 класі одного з ліцеїв міста. «Експромт» — це: Руслан Самофал, Марк Білоусов, Даніїл Луга, Ілля Симон, Ірина Чайка та Вікторія Торбєєва. Музикою молодь почала займатися сім років тому.

 «Флейтисти — емоційні та веселі. Всі вони з одного класу й  товаришують з дитинства. Заняття в музичній школі їх ще більше об’єднало в загальній справі. Коли діти приходять маленькі – це оптимальний варіант для навчання музикою. З ними легше займатися і вони краще все засвоюють», — розповідає викладачка Яніна Луга.

Репертуар для гри на флейтах обирають різноманітний. Наразі віддають перевагу творам українських авторів та народним пісням. Вивчають й пісню україномовного рок-гурту The Hardkiss «Журавлі».

Експерементують музиканти й з творами, які написані для гри на скрипці. Як-то «Танго» Й.Йохова, який викладачка спеціально переклала для флейтистів. 

 «З цими дітьми дуже цікаво. Вони настільки різні емоційно. Я ціную в них почуття гумору. З ними легко. Я не пам’ятаю, щоб в музичній школі був колектив, діти, які з одного класу та з однієї школи», — ділиться Яніна.

Ансамбль «Експромт» часто бере участь у шкільних заходах та концертах. Та дарують свою творчість поціновувачам мистецтва. 

«На День вчителя вони привітали своїх педагогів гарною композицією. Грали першу частину «Палладіо» Карла Дженкінса. Відомий музичний твір, дуже ефектний виступ, який сподобався вчителям», — згадує викладачка флейти.

Серед нагород, якими пишається ансамбль, Яніна Луга визначила такі:

• Гран-прі в обласному конкурсі юних солістів камерних ансамблів «Молодість. Талант. Натхнення», який проводили у Дніпрі у 2021 році;
• перше місце у канадсько-українському фестивалі дитячої та юнацької творчості «Торонто – 2023», який проводили у Києві;
• друге місце у музичному конкурсі «Зоряні сурми», який проводили  в березні 2023 року у Кам’янському.

Читайте також:

• Дев’ятикласник з Вільногірська заробляє графічним дизайном
• У Вільногірській школі мистецтв показали роботи кращих учениць цього місяця
• Учні Вільногірська готуються до Всеукраїнської шкільної ліги «Пліч-о-пліч»: як проходитимуть змагання

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

Наталія — мешканка Божедарівки, яка вже десять місяців шукає свого брата Володимира, що зник безвісти під час виконання бойового завдання на Донеччині 13 серпня 2025 року. Замість очікування відповідей від офіційних установ, жінка активно долучається до мирних акцій, щоб привернути увагу до проблеми зниклих безвісти та полонених захисників. Також вона організувала першу мирну акцію на підтримку безвісти зниклих у своїй громаді. 

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Від акцій у столиці до ініціативи в Божедарівській громаді 

Брат Наталії – Володимир – до війни був життєрадісним, добрим та завжди готовим прийти на допомогу. У 2022 році він добровільно став на захист України, у 2023 році отримав поранення на Донеччині, але повернувся до лав ЗСУ. З серпня 2025 року Володимир перестав виходити на зв’язок з близькими. Сьогодні родина живе надією на його повернення.

25 вересня 2025 року Наталія вперше взяла участь у мирній акціі на Майдані Незалежності. Там вона побачила велику кількість людей, чиї близькі зникли на Донеччині. Це спонукало її продовжувати боротьбу.

“Ми — голос безвісти зниклих, тих, хто не може говорити”, — каже Наталія. 

Наступна мирна акція відбулася 25 жовтня 2025 року в Києві. Згодом Наталія почала їздити на мирні акції до Кам’янського. 

Одного разу, повертаючись додому після чергової акції, Наталія поставила собі питання: “А чому ми не можемо робити це у себе в громаді?”. З цього почалася організація мирних акцій у Божедарівці. 

“Це було важливим рішенням, тому що деяким людям, наприклад стареньким батькам, важко їхати в великі міста на мирні акції”, — каже Наталія. 

Перша акція відбулася у лютому 2026 року. Попри побоювання організаторів щодо невеликої кількості учасників, акція пройшла успішно. 

На наступній акції людей було вже більше. Наталія згадує:

“Були такі родини, в яких на момент, коли ми робили першу мирну акцію, не було безвісти зниклих дітей. Потім, коли була вже друга акція, в них пропали діти. Коли ось третя була, люди вже нові попідходили, тому що у них теж сини зникли безвісти”. 

Віра, що сильніша за тишу

Попри невідомість, яка триває вже десять місяців, Наталія не припиняє вірити у свого брата. Вона переконана, що його оберігає родинний янгол-охоронець — їхня мама, якої не стало одинадцять років тому. Ця віра дає їй сили рухатися далі, навіть коли офіційні структури не дають жодних новин. 

Одного разу Наталія побачила сон, який став для неї особливим символом:

“Я приїхала додому, стояла у ванній, і чую, хтось зайшов. Повертаюсь — зайшов мій брат, одягнений не у форму, а в той спортивний одяг, який так любив. Я питаю: “Ти повернувся?”, а він відповідає: “Так”. Я запитала, чи назавжди, і він підтвердив. Коли він обійняв мене, я відчула, як б’ється його серце. Коли я прокинулася, то фізично відчувала цей дотик і стукіт його серця”. 

Для Наталії цей сон став підтвердженням того, що її брат живий. Вона звертається до нього зі словами любові та надії, пам’ятаючи, як він не любив, коли вона плакала:

“Можливо для когось ти безвісти зниклий, а для мене ти герой, якого ми чекаємо додому. До нашої сімʼї, де ми тебе дуже сильно любимо”. 

Та додає: 

“Ми чекаємо кожного безвісти зниклого та полоненого Захисника з нашої Божедарівської громади до рідного дому. І памʼятаємо кожного Захисника, який віддав життя, захищаючи нашу Батьківщину”. 

Родина Володимира, його маленька племінниця та племінник, якого назвали на честь дядька, продовжують щодня чекати на свого захисника. І ця щоденна віра, як каже Наталія, є набагато сильнішою за ту тишу, яка супроводжує родини безвісти зниклих. 

Читайте також:

Військовий, який перетворив фронт на музику: історія Олександра з Камʼянського

Місцева майстриня Світлана разом із донькою створює віночки, браслети та прикраси ручної роботи, просуває їх через TikTok та Instagram і бере участь у ярмарках. Попри зростання цін на матеріали та невеликий попит у маленькому місті, жінка продовжує розвивати свою справу й знаходить покупців не лише у Вільногірську, а й за кордоном.

Деталі читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

Як хобі перетворилося на справу 

Світлана розповідає, що їх з донькою захоплення хендмейдом почалося з повномасштабного вторгнення. 

“Я почала потроху робити віночки, вʼязати килимки, ряднини на старовинний лад”, — каже майстриня. 

Згодом майстринь почали запрошувати на благодійні ярмарки, де вони вперше показали свої роботи людям. 

Сьогодні вироби вони просувають переважно через соцмережі, TikTok та Instagram, а також пропонують знайомим і відвідувачам ярмарків. 

“Ми почали пропонувати свої вироби, тому що вдома вже просто не залишалось місця. Нові ідеї постійно надходили, багато чого нами зробленого накопичилось”, — згадує Світлана. 

За словами Світлани, постійних клієнтів поки небагато, однак деякі замовники вже повертаються повторно. Найчастіше купують браслети, фенічки та прикраси з натурального каміння.  

Окрему увагу майстриня приділяє індивідуальним замовленням. Наприклад, для випускниці з Верхівцевого Світлана створювала перламутрове кольє та браслет у подарунок. Також досить часто замовлення надходять навіть із-за кордону — українці просять передати рідним щось “своє”, українське. 

“Людям хочеться, щоб якась душинка була, щось притаманне нашому краю”, — каже Світлана. 

Дорогі матеріали та невеликий попит

Попри це, перетворити хендмейд на повноцінний бізнес у невеликому місті непросто. Світлана говорить, що матеріали суттєво подорожчали, особливо квіти для віночків. При цьому самі віночки часто не окуповують навіть витрат на їх виготовлення. 

“Віночки я люблю робити для душі. На ярмарках люди фотографуються в них, міряють, але заробити на цьому складно”, — ділиться жінка. 

За її словами, проблема не лише у попиті, а й у загальній фінансовій ситуації. Багато людей просто не можуть дозволити собі дорогі речі ручної роботи, хоча й захоплюються ними. Тому ціни на свої вироби жінка намагається залишати доступними. Іноді прикраси навіть віддають дітям за символічну суму.  

Світлана не сприймає свою справу як заробіток. Каже, що головна мета — приносити людям позитивні емоції та робити світ трохи яскравішим. Частину коштів із продажів вони донатять на благодійність під час ярмарків, а раніше проводили творчі заняття й казки для дітей у реабілітаційних центрах. 

“Ми ставимо собі ціль радувати людей. Зараз і так усім сумно, а коли покажеш щось яскраве й гарне, люди вже усміхаються”, — зізнається майстриня. 

Світлана переконана, що у хендмейді конкуренції майже не існує, адже кожен виріб — індивідуальний і створений із власним настроєм та енергією. Саме тому навіть схожі прикраси все одно мають свою унікальність. 

Поки що майстриня не будує великих бізнес-планів, але каже, що завжди намагається рухатись далі. 

“Намагаємося прогресувати в цій справі, не стоїмо на місці”, — додає Світлана. 

Читайте також:

Неймовірна краса звичних речей: як Оксана з Вільногірська продовжує справу свого сина