Палац Культури та спорту у Вільногірську подарував школярам виставу

Палац спорту та культури «Металург» у місті Вільногірськ привітав школярів і подарував їм неймовірне свято. В програму входила новостворена вистава «Пригоди у школі магії та чудес».

Про це повідомляє Вільногірськ IN.UA з посиланням на  Групу телебачення Вільногірського ГМК

Деталі свята першого дзвоника

Палац спорту та культури «Металург» створив свято першого дзвоника. Захід було проведено в рамках благодійно-патріотичного марафону з урахуванням вимог воєнного стану.

До участі у виставі долучилось близько 100 учасників, враховуючи народний хореографічний колектив «Перлинка» під керівництвом Галини Карпенко, зразковий хореографічний колектив «Фламінго» Наталі Жданюк та зразковий вокальний колектив «Акорд» Дарʼї Косенко. Зала була заповнена на 80 відсотків. 

Раніше Палац спорту та культури організував вечірку для учасників колективів.

Читайте також: 

• Підлітків навчать боротися з дезінформацією: як долучитися до безплатного курсу
• Українці обирають «Пакунок малюка» при народженні дитини

На світанку він прокидається від болю в нозі. Поранення нагадує про себе щодня. Поруч – родина, заради якої він так прагнув повернутися додому. Але варто лише заплющити очі, і перед ним знову постає Маріуполь – підвали, де ховалися люди, зруйновані будинки та обличчя тих, кого вже немає.

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

До Маріуполя Владислав переїхав на початку 2014 року після окупації Донецька. Там починав життя заново: працював у сфері торгівлі, а згодом долучився до гуманітарного розмінування. 

Місто, яке розквітало 

До повномасштабного вторгнення Маріуполь був для чоловіка прикладом того, як місто може змінюватися на краще. Після 2014 року сюди почали переїжджати люди з Донецька, надходили інвестиції, оновлювалися лікарні, сквери та громадські простори.

Найбільше Владиславу запам’яталися площа Свободи з відомими ліхтарями-голубами, район драмтеатру з музично-світловим фонтаном, оновлений парк “Веселка” на Лівому березі та міський пірс, який став популярним місцем для прогулянок і фотосесій.

“Маріуполь був великим містом, але після 2014 року він почав розквітати. Його змінювали, благоустроювали, вкладали в нього душу”, – згадує Владислав. 

Було неможливо залишатися осторонь

24 лютого 2022 року не принесло миттєвої паніки. Жителі прифронтового міста звикли до новин про обстріли. Проте вже за кілька днів зникли світло, вода, продукти, а небо над містом заповнила російська авіація.

Коли люди почали масово перебиратися в підвали, він зрозумів, що не зможе просто сидіти й чекати.

“Я не така людина. Не можу сидіти на одному місці й чекати, поки все вирішиться само собою”, – каже чоловік. 

Владислав долучився до Товариства Червоного Хреста України. Разом із волонтерами вони їздили містом, допомагали людям, підтримували лікарів та приймали поранених.

Він бачив те, чого не побажав би нікому – зруйновані квартали, тіла загиблих на вулицях, удари по цивільних об’єктах. Навіть база організації та транспорт неодноразово потрапляли під обстріли.

Коли йому вдалося вирватися з оточеного міста та вивезти родину в безпечне місце, до Вільногірська, рішення вже було прийняте.

“У мене було лише одне бажання – помститися за все те, що я побачив у Маріуполі”. 

Він знайшов найближчий військкомат і добровільно пішов до війська.

Службу проходив у складі 17-ї Полтавської бригади Національної гвардії України. Весь його бойовий шлях минув разом із цим підрозділом.

Спочатку були позиції на Харківщині, потім Донеччина, Луганщина, знову Донеччина та Запорізький напрямок. 

День, що змінив усе

Того дня Владислав не мав виходити на позицію. Однак один із військових через стан здоров’я не зміг виконувати завдання, тому Владислава попросили замінити побратима. Він погодився. 

На той момент чоловік виконував обов’язки заряджаючого FPV-дронів. Під час роботи по позиції вдарив ворожий FPV-дрон. Уламки перебили ногу. 

“Таке буває у військових: інколи відчуваєш, що може статися щось погане. Але тоді просто треба було замінити людину, і я пішов”, – каже Владислав. 

На війні є правило, яке знає кожен боєць – першу допомогу собі потрібно надати самостійно. Саме це він зробив після поранення. Потім до допомоги  долучилися побратими. Через важке ушкодження ноги самостійно пересуватися він уже не міг.

Поранення сталося близько п’ятої ранку. Евакуація вдень означала ризик для інших військових, тому командир запропонував чекати темряви, на що Владислав погодився. 

“Трьохсотим був лише я один. Якби мене почали тягнути вдень, поранених могло стати більше”, – каже військовий.  

Люди, які зустрічають між життям і смертю

Про бойових медиків чоловік говорить із великою повагою. На його переконання, саме від них часто залежить, чи побачить поранений наступний день. Медики не беруть безпосередньої участі в боях, але щодня ризикують життям, щоб дістатися до точки евакуації.

Особливо добре він запам’ятав роботу стабілізаційного пункту. Коли його привезли туди, свідомість уже ніби затягувало туманом. Але одну картину він пам’ятає досі: кілька медиків одночасно взялися за свою роботу. Усі працювали злагоджено. 

“Кожен чітко знав свою роботу. Ніхто нікому не заважав. Усе відбувалося дуже швидко”, – каже Владислав. 

Після стабілізаційного пункту були госпіталі Запоріжжя та Дніпра, евакуаційний потяг до Києва, а потім – сім місяців лікування в Головному медичному центрі МВС. 

Найважчими фізично стали перші місяці. Через характер поранення він міг лежати лише на спині. 

“Найбільше хотілося просто перевернутися хоча б на бік”, – зізнається військовий. 

Не менш складним було й психологічне відновлення. Військовий каже: 

“Дивишся, що молоді хлопці і 30-ти немає, але вони вже ампутанти. Це важко, насправді, морально”. 

Повернення до життя 

Під час реабілітації Владиславу пропонували поїхати до санаторію, але він відмовився. Попри всі переваги такого відновлення, найбільше хотів повернутися до родини.

“Для мене сім’я завжди була на першому місці. Дуже хотілося додому”, – каже чоловік.  

Сьогодні він продовжує проходити реабілітацію та оформлює необхідні документи. Зізнається, що бюрократичні процедури забирають багато сил і часу. 

Чоловік підтримує зв’язок із побратимами, хоча багатьох із тих, із ким воював пліч-о-пліч, уже немає. Одні загинули, інші, як і він, проходять лікування після поранень.

Коли сьогодні згадує фронт, іноді здається, ніби це було в іншому житті. Та пам’ять про війну нікуди не зникає.

Читайте також:

Військовий, який перетворив фронт на музику: історія Олександра з Камʼянського

Після ретельної підготовки плавальний басейн спортивного комплексу “Авангард” готовий приймати відвідувачів. Вже з 12 червня 2026 року мешканці та гості громади можуть розпочати плавальний сезон.

Про це йдеться на сторінці СК “Авангард” у Facebook. 

Графік роботи тренерів

Тренер Олена Тюкова:

• Понеділок – п’ятниця: 09:00, 10:00, 11:00, 12:00.
• Субота: 13:00, 14:00, 15:00, 16:00.

Тренер Сергій Лущик:

• Понеділок, середа, пʼятниця: 06:00, 07:00.
• Понеділок – п’ятниця: 16:00, 17:00, 18:00, 19:00.
• Субота: 07:00, 08:00, 09:00, 10:00.

Вартість послуг

Для дорослих: 

• на місяць – 576 гривень; 
• пів місяця – 288 гривень; 
• разове відвідування – 96 гривень. 

Для дітей (до 14 років): 

• на місяць – 458 гривень; 
• пів місяця – 229 гривень; 
• разове відвідування – 76 гривень. 

Для певних категорій осіб діють пільги.

За детальною інформацією звертайтеся безпосередньо до адміністрації СК “Авангард”. 

Читайте також:

У Вільногірську оновили тарифи на платні послуги СК “Авангард”: деталі для відвідувачів