Пам’ять, з якої починається місто: історія почесної громадянки Вільногірська Надії Чирви

Надія Чирва створила історико-краєзнавчий музей у місцевому ліцеї №5, у якому Вільногірськ уперше побачив самого себе. Вона десятиліттями збирала історії людей, фотографії, спогади й артефакти, щоб місто не втратило власну пам’ять. Сьогодні почесна громадянка Вільногірська Надія Чирва вже не виходить на вулиці, але її життя й досі наповнене людьми, словами й глибокою любов’ю до міста, яке вона називає рідним.

В гості до пані Надії завітали представниці редакції Вільногірськ IN.UA, адже через стан здоров’я вона вже тривалий час не виходить з дому. Тож редакція вирішила прийти до неї, щоб почути її історію та побачити, як живе людина, чий внесок у культурний нащадок громади складно переоцінити.

Обід із варениками і спогади на все життя

До пані Надії та її доглядальниці Людмили Нечепуренко в гості завітали представниці редакції Вільногірськ IN.UA. Це керівниця проєкту Альона Щекодіна та SMM-менеджерка Анастасія Бондар. Зустріли по-домашньому тепло: варениками з картоплею та пиріжками.

“Ми разом пообідали, було дуже смачно. А головне — дуже затишно. Таке відчуття, ніби ти прийшла не на інтерв’ю, а до рідних людей”, — Альона Щекодіна.

Після обіду пані Надія почала згадувати молодість, роки роботи, людей, з якими йшла пліч-о-пліч, і справу, якій присвятила життя.

Музей як справа серця

Ідея створення музею Вільногірська не була випадковою. Надія Чирва говорить про це просто: вона завжди любила історію, людей і розповіді.

“Я завжди вважала, що місто без пам’яті — це місто без коріння. Коли ми створювали музей, я хотіла, щоб люди бачили: Вільногірськ — це не просто будинки, це долі, праця і життя багатьох поколінь. І це важливо зберегти”, — говорить Надія Чирва.

Працюючи з різними ліцеями, найбільше — з п’ятим, вона роками збирала матеріали про місто: від перших років заснування до сучасності. Мешканці самі несли експонати — фотографії, документи, вироби, особливо багато матеріалів приносили працівники скляного заводу.

Музей жив — там звучали голоси очевидців, проходили зустрічі, розмови, обговорення. Для Надії Чирви це було не місце з вітринами, а простір живої пам’яті.

“Музей для мене ніколи не був просто роботою. Я збирала ці речі, ці історії, бо розуміла: якщо ми їх не збережемо, їх просто не стане”, — ділиться Надія Чирва.

“Вона згадувала не просто факти — вона говорила про людей. Було відчуття, що кожне ім’я для неї важливе”, — зазначає Альона.

Людина, яка завжди була серед людей

Надія Чирва народилася у Дніпрі, але Вільногірськ став її домом. Тут працювали її батьки, тут минуло життя. Вона має вищу освіту — бібліотекарську, понад 53 роки стажу в культурній сфері.

Вона багато читала, працювала в бібліотеці, завжди була серед людей. Саме спілкування було її стихією.

Навіть сьогодні, коли рух обмежений, вона продовжує жити словом — читає, згадує, пише вірші.

Гордість міста

Під час розмови Альона Щекодіна не приховує емоцій:

“Мене дуже вразили пані Надія та пані Людмила — їхні історії, розповіді про життя, щирі емоції, а також той глибокий зв’язок між ними, взаєморозуміння й повага, які відчуваються в кожному слові та жесті. Я пишаюсь тим, що змогла познайомитись із пані Надією особисто. Це справді жінка, якою має пишатися громада”.

Надія Чирва — це не лише музей. Це приклад того, як одна людина може зберегти історію цілого міста.

Читайте також:

Чи стане Вільногірський історико-краєзнавчий музей відкритим для людей?

Альона Васильєва, фотографиня з Вільногірська, ділиться практичними порадами, як підготуватися до фотосесії, почуватися розслаблено перед камерою та отримати красиві знімки навіть без професійного обладнання.

Детальніше про порали читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Перші кроки: настрій і підготовка

За словами Альони, процес фотосесії починається ще за кілька днів до зйомки. Головне — гарний настрій, повноцінний сон і відсутність стресу. “Не треба чекати моменту, коли “буду ідеально готова”. Ловіть момент сьогодні і зараз”, — радить фотографиня.

Світло і ракурс

Ключ до гарного кадру — світло. Альона радить фотографуватися обличчям до джерела світла, бажано під кутом близько 45 градусів. На вулиці це може бути тінь або світлий фон. Ракурс також важливий: “Для портретів краще знімати на рівні грудей, трохи знизу, щоб пропорції виглядали природно”.

Одяг, зачіска, макіяж

Перед фотосесією варто подбати про свіжу зачіску, мінімальний або бажаний макіяж, а також комфортний одяг. “Жінка почувається впевнено, коли все в порядку. Тоді вона красива сама по собі”, — пояснює Альона.

Розслаблення під час зйомки

Для того, щоб людина почувалася природно перед камерою, Альона радить увімкнути музику, трохи поговорити і зробити перші пробні кадри. Вона працює з дітьми так, щоб вони могли гратися та сміятися, а дорослі отримували позитивні емоції та природні пози.

Селфі та домашні фото

Навіть без професійного фотографа можна отримати гарні фото вдома. Головне — протерти камеру, вибрати світлий фон і правильно розташувати джерело світла. “Любіть себе з усіх боків, шукайте свій робочий ракурс і не бійтеся експериментувати”, — радить Альона.

Пам’ять у кадрі

Фотографія для Альони — це, перш за все, пам’ять. Вона закликає фотографувати батьків, дітей, родичів і не відкладати моменти на потім. “Кожен день ми стаємо старші. Фотографії допомагають зберегти моменти, які більше ніколи не повторяться”, — наголошує майстриня.

Флешки, диски та хмари: поради з архівування фотографій

Ще одна важлива порада стосується зберігання фотографій. Фотографиня радить обов’язково мати кілька носіїв – флешки або жорсткі диски, особливо якщо накопичується великий обсяг фото. 

Часто фотографії завантажуються на сайт, де клієнти можуть скачати їх протягом трьох місяців, після чого файли автоматично видаляються. Для безпеки варто завжди робити дублікати: на телефоні, комп’ютері та, за можливості, на флешках або в хмарі. Фотографії можна архівувати по роках і місяцях, а для зручності зберігання використовувати платні та безкоштовні хмарні сервіси, наприклад Google Фото. 

Крім цифрових носіїв, пані Альона радить друкувати фотокниги, адже вони довше зберігають спогади і є гарним подарунком. Для тривалого зберігання фотокниги краще тримати в горизонтальному положенні, подалі від сонця, що забезпечує їхню довговічність до 100 років.

Читайте також:

Як фотографія з маленького міста стає великим мистецтвом: життєвий шлях та творчість фотографині з Вільногірська

На розгляд Вільногірської міської ради винесено проєкт рішення про присвоєння звання “Почесний громадянин Вільногірської міської територіальної громади” чотирьом військовослужбовцям, які загинули, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

Більше — на Вільногірськ IN.UA 

За особисту мужність, героїзм та вірність військовій присязі, звання “Почесний громадянин Вільногірської міської територіальної громади” планують присвоїти (посмертно) чотирьом військовослужбовцям:

• Короїд Родіон Сергійович (01.03.1989 – 24.08.2024);

Родіон народився 1 березня 1989 року у Вільногірську. До сьомого класу навчався у загальноосвітній школі №2, після чого разом із родиною переїхав до Німеччини, де певний час мешкав у Берліні. Згодом він прийняв рішення повернутися в Україну. 

У травні 2024 року Родіон добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. 

24 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу поблизу селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області, він проявив справжню відвагу та самопожертву. Його побратим зазнав важкого поранення, і Родіон не залишив його: під вогнем ворога однією рукою вів бій, а іншою намагався евакуювати товариша до безпечних позицій. 

Обидва воїни загинули на полі бою, залишившись вірними військовій присязі та Україні до останнього подиху. Родіон до кінця дотримувався свого життєвого принципу: “Своїх не кидаємо. Зброю не складаємо”. 

• Солдатенко Андрій Юрійович (04.12.1984 – 12.02.2026);

Андрій народився 4 грудня 1984 року у Вільногірську. Навчався у середній школі №2, після чого продовжив навчання у Вільногірському технікумі. 

Починаючи з 2020 року працював на гірничо-транспортному виробництві помічником машиніста екскаватора. 

14 квітня 2022 його було мобілізовано. Пройшовши військову підготовку в Європі за стандартами НАТО, розпочав службу в одній з військових частин Національної Гвардії України. 

12 лютого 2026 року Андрій загинув у бою з російськими військами в Куп’янському районі Харківської області.

• Парфьонов Артем Михайлович (18.01.1984 – 09.12.2024);

Артем народився 18 січня 1984 року у Дніпрі. Надалі мешкав у Вільногірську. Після закінчення загальноосвітньої школи №4 продовжив навчання у місцевому професійно-технічному ліцеї, де здобув професію електрослюсаря. 

Свою трудову діяльність розпочав у 2002 році на підприємстві “Вільногірське скло”, працюючи водієм навантажувача. З 2010 року працював на збагачувальному виробництві Вільногірського гірничо-металургійного комбінату в якості сушильника. Пізніше опанував професію помічника машиніста екскаватора та зарекомендував себе як відповідальний робітник та висококваліфікований спеціаліст. У 2016 році продовжив роботу на Мотронівському гірничо-збагачувальному комбінаті. 

До початку повномасштабної війни Артем жив звичайним життям: працював, дбав про родину, облаштовував побут. Його памʼятають як турботливого чоловіка, доброго батька, уважного сина та надійного друга. 

З початком повтомаштабного вторгнення його життя змінилося: вже 11 березня 2022 року він добровільно вступив до лав Збройних Сил України, не чекаючи повістки.

Після навчання в Кам’янці-Подільському служив механіком-водієм у підрозділі понтонно-мостового батальйону (військові частини А3814 та А4784). Брав участь у бойових діях на Донеччині.

9 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області Артем зник безвісти. Згодом, за результатами слідчих дій та ДНК-експертизи, було встановлено, що саме цей день став останнім у його житті.

• Самойлов Іван Олександрович (08.07.1984 – 17.09.2025).

Іван народився 8 липня 1984 року у Вільногірську. Після завершення навчання у середній школі №2 вступив до закладу в Жовтих Водах, де здобував освіту за спеціальністю “економічна кібернетика” в КВНЗ “Інститут підприємництва “Стратегія” Дніпропетровської обласної ради.

Близько восьми років працював ІТ-спеціалістом у Вільногірському міському суді. Згодом створив сім’ю: разом із дружиною виховував сина. У 2014 році родина переїхала до Дніпра, де Іван продовжив професійну діяльність у сфері інформаційних технологій у судових структурах.

Із початком повномасштабної війни мирне життя було зруйноване. У вересні 2024 року Івана Олександровича мобілізували Новокодацьким районним ТЦК та СП міста Дніпро.

Іван Самойлов проходив службу стрільцем у складі 5 відділення 3 взводу 2 роти батальйону охорони військової частини ТО120. Він виконував бойові завдання на Покровському та Сумському напрямках.

17 вересня 2025 року Іван загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Самотоївка Краснопільської громади на Сумщині. Тривалий час вважався зниклим безвісти — рідні жили з надією та чекали. На жаль, результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель.

Відповідно до проєкту рішення, виконавчий комітет міської ради забезпечить гідне вшанування героїв. У холі приміщення виконкому планують розмістити фотокартки загиблих захисників, а також біографічні довідки, що розповідатимуть про їхній життєвий і бойовий шлях. Окрім цього, будуть представлені інформаційні матеріали, які висвітлюють їхній внесок у захист суверенітету України.

Читайте також:

«Він жив із посмішкою»: історія Станіслава Коцького зі слів сестри та тих, хто називав його Братом