Пожежа на Дніпропетровщині: загинули двоє людей

На Дніпропетровщині у Криворізькому районі сталася пожежа, в результаті якої загинули двоє людей, чоловік та жінка.

Про це повідомила Державна служба надзвичайних ситуацій Дніпропетровщини.

Пожежа у житловому будинку

27 грудня близько о пів на сьому ранку до Служби порятунку “101”  надійшло повідомлення про пожежу на вулиці Григорія Сковороди у селищі Новоіванівка, що входить до Апостолівської міської громади Криворізького району.

Полум’я охопило житлові кімнати та дах одноповерхового будинку, загальна площа займання склала 60 квадратних метрів. Під час гасіння вогню рятувальники виявили тіла двох загиблих людей: чоловіка та жінки, чиї особи наразі встановлюються.

Пожежу вдалося загасити о девʼятій годині ранку. До гасіння пожежі були залучені 12 рятувальників та три пожежні машини.

Читайте також:

• Збитки на 30 мільйонів гривень: директор з Кривого Рогу отримав підозру за неякісні спальники
• Стрибки напруги електромережі у Вільногірську: поради як уберегти побутову техніку від пошкоджень
• У Кам’янському районі відкрили підрозділ добровільної пожежної охорони

Кабінет Міністрів України 7 січня 2026 року подав на розгляд Верховної Ради проєкт нового Трудового кодексу. Документ, розроблений Міністерством економіки, має замінити застаріле законодавство 1971 року та адаптувати український ринок праці до стандартів Європейського Союзу.

Після реєстрації законопроєкту в мережі почали ширитися чутки щодо його змісту, які спростували представники Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства.

Що змінить новий Трудовий кодекс: ключові інновації

Проєкт Трудового кодексу розроблявся із залученням бізнесу, профспілок та міжнародних експертів. Його головна мета — легалізувати сучасні формати роботи та імплементувати понад 30 європейських директив.

Основні зміни передбачають:

• повну цифровізацію трудових відносин та можливість укладати договори онлайн;
• розширення переліку видів трудових договорів для легалізації фрілансу та віддаленої роботи;
• чітке визначення критеріїв трудових відносин для боротьби з тіньовою зайнятістю;
• новий, прозорий підхід до розрахунку мінімальної заробітної плати (погодинно та щомісяця);
• перехід інспекції праці до моделі, орієнтованої на запобігання порушенням, а не на штрафи.

Правда та міфи про новий Кодекс

Після публікації тексту документа в інтернеті з’явилося багато маніпуляцій. Уряд офіційно спростував найпоширеніші з них. У Міністерстві економіки наголошують, що багато тверджень у соцмережах є вирваними з контексту. Уряд надав офіційні роз’яснення щодо найбільш спірних питань.

Міф 1: Роботодавці зможуть безконтрольно стежити за працівниками

Правда: Відеоспостереження та моніторинг робочої пошти визначені у проєкті як крайні заходи контролю. Вони можливі лише за наявності об’єктивної необхідності та з обов’язковим попереднім інформуванням працівника. Кодекс вперше встановлює чіткі межі такого контролю, щоб захистити право людини на приватність, як це роблять у країнах ЄС.

Міф 2: У працівників заберуть відпустки

Правда: Тривалість основної щорічної відпустки не може бути меншою за 28 днів. Для тих, хто зараз має право на довшу відпустку, нічого не зміниться. Також зберігається додаткова відпустка за роботу у шкідливих чи важких умовах. Усі невикористані дні відпустки, накопичені до ухвалення нового кодексу, зберігаються та компенсуються за старими правилами.

Міф 3: Легалізується звільнення під час лікарняного

Правда: Проєкт не дозволяє припиняти трудові відносини під час хвороби чи відпустки. Роботодавець зможе видати наказ про звільнення у цей період, але офіційним днем звільнення буде вважатися перший робочий день після завершення лікарняного або відпустки. Усі соціальні гарантії на період тимчасової непрацездатності повністю зберігаються.

Міф 4: Людей змусять працювати понаднормово

Правда: Нормальна тривалість робочого часу залишається незмінною — 40 годин на тиждень. Понаднормова робота існує і зараз, але новий кодекс встановлює для неї жорсткі межі: базова норма — 180 годин на рік. За взаємною згодою сторін у колективному договорі цей ліміт можна збільшити, але не більше ніж до 250 годин на рік (абсолютний максимум — 48 годин на тиждень разом із понаднормовими). Підвищена оплата за такі години, а також за роботу у вихідні та вночі, зберігається.

Міф 5: Скасовуються гарантії для вагітних та батьків

Правда: Жодні чинні гарантії не скасовуються. Більше того, документ забороняє звільняти з ініціативи роботодавця працівників із дітьми до 1,5 року, дітей з інвалідністю, а також одиноких батьків із дітьми до 14 років. Додатково запроваджується оплачувана відпустка для догляду за дитиною загальною тривалістю 4 місяці (по 2 місяці індивідуально для кожного з батьків, або 4 місяці для одинокої матері/батька).

Міф 6: Профспілки втратять свої права

Правда: Проєкт містить окремі статті, які закріплюють право на свободу об’єднання та проведення колективних переговорів. За профспілками залишається пріоритетне право представляти інтереси трудового колективу, а роботодавець зобов’язаний проводити з ними консультації у визначених законом випадках.

Наразі уряд передав документ до Верховної Ради. Попереду — розгляд у першому читанні, після якого народні депутати, бізнес та профспілки зможуть вносити свої правки для подальшого фахового обговорення.

Читайте також:

Страхування для виїзду за кордон у 2026 році: коли воно обов’язкове та як його оформити

Вона не приїхала у Вільногірськ “на якийсь час” і не шукає тут легких умов. Навпаки – все, що має сьогодні як тренерка й спортсменка, вона виборювала роками: через дитячі травми, перші відмови, важкі реабілітації й щоденну роботу з дітьми, які приходять у зал із різними історіями.

Тренерка-викладачка з пауерліфтингу Наталія Зінчук у розмові з редакцією говорить просто: спорт для неї – не “діяльність” і не “проєкт”. Це життя. І воно ніколи не було легким.

Переїзд, який став початком

До Вільногірська вона переїхала ще дитиною –  у п’ятому класі. До цього навчалася в молодшій школі у м.Костянтинівка. Мама певний час була пов’язана з поїздками на заробітки, які тоді організовували для працівників скляного заводу: у розмові Наталія згадує Литва, Латвія та Естонія. А у Вільногірську жила двоюрідна бабуся, яка й запропонувала родині влаштуватися тут. Так дівчинка, яка ще вчора бігала шкільні естафети в Костянтинівці, почала нову сторінку життя вже у ліцеї №5.

Спорт як характер: “непосидюча дитина“

Про себе в дитинстві Наталія говорить з усмішкою: була “непосидюча”. Але ця “непосидючість” швидко переросла в рухову дисципліну.

Перші спортивні спроби в неї з’явилися ще в 1–2 класі: підтягування тулуба на прес, короткі дистанції на швидкість (60 метрів), шкільні змагання. Довгі дистанції вона не любила тоді – і не полюбила досі. Та вчителі фізкультури, як згадує тренерка, бачили в ній потенціал: хтось “розгледів” у ній силу, хтось – швидкість, хтось – характер, і намагався залучати до активностей.

Після переїзду у Вільногірськ вона пробувала різне: баскетбол, спортивні ігри – “мені це подобалося”. Але точка, яка визначила її шлях, з’явилася у 14 років.

Перший зал і перша відмова: “я з дівчатами не працював“

У 14 Наталія прийшла у тренажерний зал – “більше любительськи”, без планів на кар’єру. У залі переважно були хлопці. Вона прийшла з подругою, але та невдовзі поїхала вчитися –  і Наталія залишилася.

Одного разу вона почула розмови про змагання. Підійшла до тренера й сказала: “Я теж хочу спробувати”. Відповідь була холодною – тренер, за її словами, відмовляв: мовляв, з дівчатами не працював, “вони капризні”.

Наталія зробила те, що робитиме ще багато разів у житті: не відступила.

Перші змагання були міськими. І там у неї “пішло”: присідання “задалося”, тяга “задалася”. Так вона без гучних анонсів увійшла в спорт, у якому традиційно домінували чоловіки.

Пауерліфтинг як вид спорту складається з трьох рухів – присідання, жим лежачи та станова тяга. 

Травми, які не “закрили” її від спорту

Її історія – не “успішний успіх”. Вона відверто говорить про травми, які довелося пережити.

Одна –  ще з дитинства: падіння з “тарзанки”, після якого була сильно пошкоджена рука (кисть і лікоть). Їй довелося довго відновлюватися і буквально “закачувати” руку, бо вона залишалася слабкою.

Другий важкий епізод –  уже пізніше, коли її (за її словами) поставили на показовий виступ без повноцінної підготовки. Під час присідань сталося різке “клацання”, а далі — діагностоване зміщення дисків у хребті. Вона згадує цей період як час, коли “бабуся ходила швидше”, а вона не могла нормально сісти на диван.

Ключове тут інше: вона не “пішла зі спорту”. Вона повернулася в роботу через реабілітацію й системні навантаження. Каже, що відновлення тривало близько двох років. І саме тоді особливо важливою стала підтримка наставника – людини, яка навчила її не чекати легкості.

Наставник, який казав: “А хтось казав, що буде легко?“

Найбільше тепла у розмові –  коли вона згадує Олег Кравченко. Вона називає його людиною, якій завдячує любов’ю до цього виду спорту й самим підходом до життя.

За даними Дніпропетровського обласного відокремленого підрозділу федерації пауерліфтингу, він був президентом ДОФП, заслуженим тренером України й одним із тих, хто фактично формував пауерліфтинг у регіоні. 

Його фраза, яку Наталія повторює як власне правило, звучить просто:

І цю фразу вона переносить у тренерство: не “тиснути”, а вчити людину триматися – крок за кроком.

Коли хотіла бути лікаркою, але переміг спорт

Наталія розповідає, що колись мріяла про медицину: вивчала анатомію, готувалася до іспитів, робила записи. Але з часом зрозуміла, що спорт і робота з людьми для неї –  сильніші.

Вона згадує момент, коли спортсмени в залі почали казати: “тобі треба бути тренером”. Тоді вона не була готова прийняти це як “покликання”. Але поступово помітила, що люди до неї тягнуться й довіряють.

Далі – професійна освіта і професійний старт. Вона навчалася у Кам’янському фаховому коледжі фізичного виховання (коледж спорту у Кам’янському), який готує фахівців у сфері фізичної культури та спорту та у м. Мелітополь Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет розвитку людини  “України”.

Тренерство і команда, яка росте разом із містом

Наталія працює в системі дитячо-юнацького спорту й говорить, що з дітьми вона витрачає багато часу не лише на “залізо”. Вони проводять розмови-лекції “на різні теми”, окремо –  для дівчат і для хлопців. Вона намагається пояснити: не всі стануть професійними спортсменами, але кожному потрібне сильне хобі й звичка до руху.

Її тренерська логіка проста: дитина має не просто “вміти присісти”, а навчитися ставити мету і не боятися помосту.

Офіційні і категорії в міжнародному пауерліфтингу дійсно передбачають поділ на підгрупи -розподіл на вагові категорії і на вікові девізіони,  юнаки і дівчата від  (13–18) і юніори/ки  (18–23)  чоловіки і жінки від (23-40)  ветеранський спорт (40+ із поділом на групи, включно з 70+). 

Це важливо, бо тренерка говорить: “в цьому спорті віку немає”, якщо здоров’я дозволяє і немає жорстких протипоказань лікарів.

У Вільногірську, за її словами, до залу приходять різні люди –  діти, жінки, ветерани. Деякі мами спершу приводили дітей, а потім самі попросилися “спробувати”. Для Наталії це була одна з найприємніших несподіванок: не “батьки тягнуть дітей”, а діти приводять батьків у спорт.

У місті діє набір у відділення пауерліфтингу, й тренування проходять в спортивному комплексі “Авангард”

“Нам тут комфортно”: жінки, мотивації і міфи

Наталія говорить: жінки часто приходять із запитом “підтягнутися” – ноги, спина, загальна форма. Але з часом їх затягує не лише результат у дзеркалі, а атмосфера й відчуття внутрішньої сили.

“Ми не знаємо, навіщо в такому віці ми це робимо, але нам тут добре”, –  так, за її словами, жінки описують свою мотивацію після кількох місяців тренувань.

Один із поширених міфів, з яким вона стикається: “це не для дівчат” і “вам ще народжувати”. Її відповідь – спокійна: “дивіться на свого тренера”. В тренерки троє дітей.  І додає: головне –  робити “з головою” і слухати кваліфікованого наставника.

У ширшому контексті силові тренування визнані корисними для здоров’я: регулярна фізична активність загалом пов’язана з профілактикою набору ваги та поліпшенням психічного здоров’я, а силове (резистивне) навантаження – зі збереженням/покращенням показників кісткової тканини в окремих групах, зокрема у жінок старшого віку. 

(У матеріалі ми свідомо не даємо медичних рекомендацій “для всіх”, бо індивідуальні протипоказання визначають лікар і тренер у парі.)

Турніри для військових і спорт як підтримка

Окремий пласт її роботи – турніри, присвячені військовим  – живим і загиблим. Наталія говорить, що це рішення не виникло “просто так”: вони прийшли до цього, коли бачили мужність захисників і коли до залу почали приходити військові на відновлення.

Вона каже, що хотіла, аби діти розуміли: чому вони мають змогу тренуватися вдома, на своїй землі. Вони готували подяки, невеликі подарунки від дітей, потрібні речі (балаклави тощо), і в цій роботі їм допомагають небайдужі люди –  зокрема жінка волонтер  на ім’я Неля (Наталія говорить про неї як про людину, яка “завжди чує і допомагає”).

Фінансово, за словами тренерки, багато чого тримається на батьківському комітеті: батьки вирішують, яку суму можуть залишати щомісяця, і саме завдяки цьому команда їздить на старти й купує частину спорядження. Ще є людина, яку в залі називають “прихильником залізного світу” – він просив не називати його публічно, але в окремі моменти допомагає “закрити” дорогу на чемпіонат чи інший форс-мажор.

І тут звучить важливий для міста момент: спорт тримається не лише на тренерці й дітях, а на спільноті, яка вірить у результат.

Водночас Наталія не приховує й проблем: нестача інвентарю, ризики з “грифами”, невідповідний інвентар, який іноді купували люди “не з системи”, –  усе це створює загрозу для нормального тренувального процесу. Але її ключова фраза знову перегукується з наставником: “будемо працювати, будемо не зупинятися”.

Коли спорт — це “просто життя“

Її історія не про те, як “все одразу склалося”. Вона про інше: як дівчина, якій колись казали “я з дівчатами не працював”, не просто залишилася в залі – а стала тренеркою, яка виростила команду, ввела традиції випускників, повернула на тренування мам, допомагає ветеранам і вчить дітей виходити на поміст без страху.

Коли Наталія говорить про свій шлях, у кожній частині є одна спільна лінія: характер. І та сама фраза, яку вона колись почула від наставника й яку ніби передає далі:

“А хтось казав, що буде легко?”

Наталя Зінчук має звання Майстра спорту України міжнародного класу з пауерліфтингу. Це не просто формальна відзнака, а підтвердження багаторічної праці, високого рівня спортивної майстерності та результатів, за якими стоять роки тренувань, змагань, травм, відновлення і постійної роботи над собою.