“Радість” у танці: історія, випробування та перемоги танцювального гурту з Вільногірська

Танцювальний колектив “Радість” об’єднує дітей і підлітків Вільногірська, які прагнуть розвиватися в хореографії. Його учасниці розповіли, як потрапили до колективу, які труднощі довелося подолати та що для них означає танець. Керівник Сергій Бабяк поділився своїм баченням розвитку команди та її досягнень.

Журналістка Вільногірськ IN.UA прийшла на одну з репетицій колективу та поспілкувалася з деякими учасницями та їх керівником Сергієм Бабяком.

Перші кроки в танцях

Кожна з учасниць прийшла до “Радості” по-різному. Дехто потрапив сюди випадково, інші — за порадою рідних.

“Мене просто завели сюди в дитинстві. Потім якось пропонували перейти до іншого колективу, але я вирішила залишитися тут”, — розповідає Каміла.

Кароліна теж не одразу усвідомлювала, що “Радість” стане для неї важливою частиною життя.

“У мене мама ходила сюди, сестра, і багато знайомих казали, що тут гарний колектив. Тож я вирішила приєднатися”, — говорить Кароліна.

Для Ані також ключовим фактором став сімейний досвід. Вона прийшла до “Радості” через те, що тут танцювала її сестра. Їй подобалося спостерігати за виступами, і згодом вона вирішила спробувати себе в танцях.

Згодом до розмови приєдналася інша учасниця Маша. Вона спочатку займалася в іншій студії, але втратила до неї інтерес.

“Я зробила паузу в танцях, а потім подруга з “Радості” запропонувала спробувати себе тут. На наступне заняття я вже прийшла”, — розповідає Маша.

Тренування, випробування та підтримка

Регулярні заняття вимагають витривалості та наполегливості. Найбільш складним моментом для багатьох учасниць стала розтяжка, яка потребує терпіння та фізичної підготовки.

“Це дуже боляче”, — зізнається Кароліна.

Проте більшість учасниць вже звикли до навантажень і справляються з усіма складнощами.

“У мене все нормально виходить вже”, — зазначає Каміла.

Попри труднощі, дівчата зізнаються, що найціннішим у тренуваннях є підтримка колективу.

Емоції на сцені та значущі перемоги

Нещодавно колектив брав участь у 25 Міжнародному конкурсі сучасного мистецтва “FREEDOM FEST” у Львові, де виборов Гран-прі. Для учасників та учасниць це був важливий досвід, який приніс яскраві емоції.

“Я сильно переживала”, — каже Кароліна.

Керівник гурту Сергій Бабяк зазначає, що виступи на великих сценах допомагають учасницям розвивати впевненість і витримку.

“Фестивалі дають змогу відчути дух конкуренції, подивитися на рівень інших колективів і мотивують працювати ще більше”, — пояснює Сергій.

Курйози та атмосфера в колективі

Під час тренувань і виступів трапляються кумедні ситуації. Найчастіше вони пов’язані з втомою та напруженням перед виступами.

“Бували моменти, коли ми вчили танець, повторювали рухи й раптом хтось падав. Це було дуже смішно”, — згадує Каміла.

Щоб упоратися з хвилюванням перед виходом на сцену, дівчата знайшли власний метод — спілкування та підтримка одна одної.

“Ми жартуємо між собою, щоб зняти напругу”, — розповідає Аня.

Улюблені номери та значення танцю

Учасниці мають різні вподобання щодо танців, але серед найулюбленіших вони виділяють “Зомбі” та грузинський танець.

“Зомбі — це дуже яскравий і емоційний танець”, — пояснює Кароліна.

“Мені подобається грузинський танець. У нього є своя харизма, енергія та красиві костюми”, — додає Маша.

Для дівчат танець — це не лише рухи, а й спосіб вираження емоцій, можливість відчути радість від спільної роботи.

“Це не просто красиві рухи, а ще й момент єдності”, — каже Аня.

Керівник гурту підкреслює, що танці допомагають розвивати дисципліну, відповідальність і здатність працювати в команді.

“Важливо не просто вивчити хореографію, а навчитися відчувати ритм, працювати з партнером і передавати емоції глядачам”, — зазначає Сергій Бабяк.

Плани на майбутнє: ким мріють стати танцівниці

Деякі учасниці планують пов’язати своє майбутнє з танцями. Каміла та Кароліна бажають стати хореографами та навчати наступне покоління танцівників.

Для інших танці поки що залишаються улюбленим хобі, але вони не виключають можливості професійного розвитку в цій сфері.

На думку Сергія Бабяка, головне — це не лише перемоги, а й любов до мистецтва та бажання вдосконалюватися.

“Найважливіше — це те, що дівчата вкладають душу в танець. Це видно на сцені, і це їхня найбільша перемога”, — підсумовує Сергій.

Читайте також:

• Безоплатні послуги сімейного лікаря: що входить у пакет медичної допомоги
• Родинна справа сім’ї Бабяк: історія вільногірського танцювального колективу «Радість»

Віктор Котенко родом із Великої Новосілки на Донеччині. Там він починав службу в ДСНС, там залишив дім, роботу та звичне життя. Через війну його підрозділ довелося переводити, а самому Віктору — шукати нове місце для роботи й життя. Так він опинився у Вільногірську. Рятувальник говорить про свою роботу без пафосу. Жартує, згадує курйозні випадки, розповідає про професійні забобони та друзів, яких знайшов у новому місті. Але за цією легкістю — досвід людини та нелегка праця.

Як Віктор Котенко був змушений залишити свій дім, але продовжив службу в ДСНС та почав будувати нове життя у Вільногірську — читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Від Великої Новосілки — до служби в ДСНС

Віктору Котенку 26 років. Він народився та жив у Великій Новосілці Донецької області. Після дев’ятого класу вступив на навчання за професіями тракториста та автослюсаря.

Із пожежно-рятувальною справою Віктор уперше познайомився ще в дитинстві. Коли йому було близько чотирьох років, батько посадив його у пожежну машину, увімкнув сирену та проблискові маячки. Для маленького хлопчика це стало яскравим враженням, хоча згодом спогад відійшов на другий план.

Після завершення навчання Віктор знову згадав про той епізод і зрозумів, що хоче пов’язати своє життя з рятувальною службою. Тож вступив до Вінницького професійного навчального закладу за напрямом, пов’язаним із пожежно-рятувальною справою. Навчання завершив у 2021 році й одразу розпочав службу в ДСНС.

Паралельно з роботою Віктор продовжував навчатися. У 2026 році він закінчив магістратуру.

Нині Віктор має спеціальне звання головного майстер-сержанта служби цивільного захисту та працює пожежним-рятувальником 52-ї державної пожежно-рятувальної частини у Вільногірську.

За даними подання на відомчу відзнаку, станом на 6 серпня 2026 року календарна вислуга Віктора становила 7 років 11 місяців 21 день. У 2024 році він також був нагороджений відзнакою Президента України “За оборону України”.

Свою професію Віктор сьогодні пояснює просто: люди завжди потребуватимуть допомоги, а надзвичайні ситуації нікуди не зникнуть.

Війна змінила не лише місце роботи

До повномасштабної війни Віктор жив і працював у рідному місті. Після загострення бойових дій Велика Новосілка опинилася під обстрілами, а звичне життя зруйнувалося. Спочатку Віктор продовжував виконувати службові завдання неподалік від рідних місць. За його словами, підрозділ працював фактично у зоні бойових дій. Згодом частину розформували, і рятувальникам запропонували обирати, куди переводитися.

Спершу Віктор опинився у Краматорську. Там провів близько півтора місяця. А коли у Вільногірську з’явилася вакансія, перевівся сюди.

До цього місто йому вже було знайоме. Після евакуації Віктор певний час жив із родиною у селі Вишневе, що неподалік міста, а згодом вони переїхали до Вільногірська. Робочий графік дозволяв йому приїжджати сюди ще до остаточного переведення.

На вибір також вплинуло саме місто. Віктор розглядав Вільногірськ і П’ятихатки, але обрав Вільногірськ. Йому сподобалося, що місто невелике та компактне: тут усе поруч і не потрібно витрачати багато часу на дорогу.

“Я до сих пір не адаптувався”

Попри те, що Віктор живе у Вільногірську вже близько року, назвати себе повністю адаптованим він не готовий. Причина не лише в новому місті.

“Я втратив будинок, я втратив повністю все, що в мене було”, — розповідає він.

Для людини, яка переїжджає через війну, зміна адреси: це далеко не вся історія. Потрібно звикати до нового оточення, знайомитися з людьми, шукати своє місце та водночас приймати думку, що повернутися до колишнього життя може бути неможливо.

Саме це Віктор називає одним із найважчих переживань. Але поступово у Вільногірську з’явилися люди, які стали для нього друзями.

Один із них допоміг Віктору розібратися з автомобілями: навчив тому, чого він раніше не знав, хоча загальне уявлення про техніку мав ще з навчання на автослюсаря. Так нове місто почало ставати трохи більш своїм.

За фільмами — одне, насправді — зовсім інше

Роботу рятувальника часто уявляють через кадри з фільмів: сирена, пожежна машина, кілька хвилин дороги — і боротьба з вогнем.

Віктор каже, що реальність набагато складніша. Зміна починається не з ранкової кави. Рятувальники одягають спеціальний одяг і спорядження, перевіряють готовність до служби, приймають автомобілі та обладнання.

У караулі кожен має свою роль: начальник караулу, командир відділення, пожежні та водій. А далі — служба за розпорядком дня, навчання та постійні тренування.

Рятувальники відпрацьовують нормативи, перевіряють обладнання, працюють із драбинами, апаратами захисту органів дихання та зору, повторюють дії, які можуть знадобитися під час реального виклику.

Тобто навіть тоді, коли пожежі немає, підготовка не припиняється.

“Кожну зміну ми вчимось і практикуємося”, — пояснює Віктор.

У Вільногірську рятувальники часто їдуть не лише на пожежі

За словами Віктора, у Вільногірській громаді великі пожежі трапляються нечасто. Натомість чимало викликів пов’язані з допомогою людям.

Наприклад, рятувальників можуть викликати, коли людина не відчиняє двері, не відповідає на телефонні дзвінки або коли медикам швидкої допомоги потрібна допомога з транспортуванням пацієнта.

Особливо це стосується людей старшого віку, яких потрібно знести з верхніх поверхів. Такі виклики можуть здаватися простими лише на перший погляд. Для рятувальника це також фізичне навантаження, відповідальність і необхідність швидко оцінити ситуацію.

У 2026 році Віктор уже брав участь у гасінні 24 пожеж. Шість разів під час виконання завдань він працював в апараті захисту органів дихання та зору. 

Пожежі після ворожих ударів

Окремою частиною служби для Віктора стали виїзди після російських атак. У поданні до нагородження зазначено, що Віктор залучався до ліквідації наслідків обстрілів у Дніпропетровській області.

22 травня 2026 року рятувальники працювали біля електропідстанції “Дніпровська” НЕК “Укренерго” неподалік села Бикове. Внаслідок ворожого удару безпілотниками, загорілися три трансформатори та мастило навколо них. Площа пожежі становила близько 650 квадратних метрів.

10 липня рятувальники виїжджали до Божедарівки, де після збиття безпілотника та подальшого загоряння виникла пожежа житлового будинку. Ще один виїзд був 12 липня: після удару по території підприємства у Божедарівці. Під час цього виклику Віктор прокладав та подавав магістральні лінії від пожежного автомобіля.

Керівництво Віктора відзначає його професійність, рішучість і відповідальність під час роботи. На складних виїздах він діє впевнено, чітко виконує завдання та злагоджено працює у складі караулу. 

Сам Віктор про такі ситуації говорить значно простіше. Для нього це робота, яку потрібно виконати.

Найважче — не вогонь

За роки служби Віктор бачив різні ситуації. Але є те, до чого, за його словами, неможливо звикнути повністю.

“Найважче — це бачити смерть”, — говорить він.

Після важких виїздів рятувальники намагаються повернутися до звичайного життя. Спілкуються між собою, відволікаються. Віктор пояснює, що іноді сміх після важкого виклику може бути своєрідною захисною реакцією.

У колективі є можливість поговорити не лише про роботу — і це, за його словами, допомагає залишатися собою.

Примети, про які знають рятувальники

Як і в багатьох професіях, пов’язаних із ризиком, у рятувальників є свої прикмети та забобони. Віктор розповідає про них із посмішкою, але зізнається: багато хто все ж намагається їх дотримуватися.

Наприклад, перед чергуванням не радять начищати бойові чоботи. Вважається, що після цього обов’язково доведеться виїжджати на пожежу й знову їх забруднити.

Ще одна прикмета стосується пожежної машини: під час чергування не варто без потреби мити її або протирати проблискові маячки — нібито після цього неодмінно буде виїзд.

Також серед рятувальників існує повір’я, що нова форма або нове спорядження безпосередньо перед зміною — до виклику. А колегам замість звичного “гарного чергування” можуть побажати “сухих рукавів” — тобто спокійної зміни без пожеж.

Для сторонніх це може звучати як звичайні забобони. Для самих рятувальників — маленькі професійні традиції, які з роками стають частиною служби.

Поза роботою він залишається таким самим

Попри складність професії, Віктор не вважає себе похмурою людиною. Навпаки — називає себе веселим і таким, із ким не нудно.

“Такий же самий, як на роботі, так і в житті”, — говорить він про себе.

Його родина, звісно, переживає через службу. Особливо після серйозних виїздів. Але мама знає: якщо почати розпитувати про деталі, це може лише додати хвилювання.

Тому їхня розмова після небезпечного виклику зазвичай коротка: чи все нормально — так, усе нормально.

І цього достатньо.

“Моя найбільша мотивація — сім’я”

На запитання, що сьогодні змушує його продовжувати службу, Віктор відповідає майже без паузи: “Сім’я”.

Каже, що якби залишався сам і не мав заради кого триматися, усе могло б бути інакше. Саме родина, за його словами, допомагає рухатися далі навіть тоді, коли навколо змінюється все.

А ще — робота, у якій він бачить сенс.

Його порада тим, хто починає життя заново

Віктор добре знає, як це — опинитися в іншому місті, фактично починаючи з нуля. Тому людині, яка приїхала до Вільногірська після вимушеного переїзду й не знає, з чого почати, він радить насамперед не залишатися наодинці.

Знайти підтримку, друзів, роботу або іншу справу, яка допоможе тримати себе в руслі. І не дозволяти собі залишатися без заняття надовго.

Його перша порада звучить дуже просто — не замикатись у собі. А далі — шукати людей, із якими можна говорити, та справу, яка допоможе зосередитися на сьогоденні.

Бо минуле вже не повернути, але життя продовжується.

Попереду — нові зміни

Цього року кандидатуру Віктора Котенка рекомендували до нагородження відомчою заохочувальною відзнакою Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

У характеристиці керівництво називає його досвідченим, сумлінним, відповідальним і організованим працівником. 

Але за всіма цими формулюваннями — не лише посада, звання чи кількість виїздів.

Є 26 — річний хлопець, який колись уперше сів у пожежну машину разом із батьком, потім обрав професію рятувальника, а через війну втратив свій дім і опинився в іншому місті.

Тепер його робота — допомагати іншим.

А Вільногірськ поступово стає місцем, де він будує наступну сторінку свого життя.

І, можливо, саме це найкраще пояснює його просту фразу про майбутнє: “Потрібно не поспішати жити. Все має відбуватися своєю чергою”.

Читайте також:

“Ти бачиш небезпеку й завжди готовий прийти на допомогу”, — Денис Сіленко, рятувальник з Вільногірська

У Вільногірську на 2026/2027 навчальний рік затвердили порядок організації освітнього процесу та створення безпечного освітнього середовища в умовах воєнного стану. Так, ліцеї №2 та №3 працюють за очною формою, а №4 та №5 — за змішаною. У разі повітряної тривоги учнів мають супроводжувати до визначених укриттів, а рішення про зміну форми навчання ухвалюють педагогічні ради закладів. Водночас детальних алгоритмів дій кожного ліцею не розкривають, пославшись на безпекові ризики. 

Що ще вдалося з’ясувати редакції “Вільногірськ IN.UA” про навчання під час тривог — розповідаємо. 

Як організували навчання у ліцеях Вільногірська

21 серпня 2026 року виконавчий комітет Вільногірської міської ради ухвалив рішення №301/0/7-26, яким затвердив Порядок організації освітнього процесу та створення безпечного освітнього середовища у закладах освіти громади на 2026/2027 навчальний рік в умовах воєнного стану.

Документ поширюється, зокрема, на Вільногірські ліцеї №2, №3, №4 та №5.

Відповідно до затвердженого порядку, у 2026/2027 навчальному році:

• ліцей №2 — очна форма навчання;
• ліцей №3 — очна форма навчання;
• ліцей №4 — змішана форма навчання;
• ліцей №5 — змішана форма навчання.

Очна форма також передбачена для профільного навчання учнів 10–11 класів у Центрі профільного навчання та дитячої творчості та для організації інклюзивної освіти в Інклюзивно-ресурсному центрі.

При цьому встановлений формат не є незмінним на весь навчальний рік. У Порядку зазначено, що організація освітньої діяльності за очною та змішаною формами здійснюється за рішенням педагогічної ради відповідного закладу. Таке рішення може ухвалюватися як до початку навчального року, так і протягом нього.

У разі надзвичайних або інших обставин у закладах освіти можливий перехід на дистанційну, очну або змішану форму навчання.

Що передбачили на випадок повітряної тривоги

Окремий розділ Порядку стосується укриттів та дій під час воєнного стану. Документ визначає, що ліцеї №2, №3, №4 та №5 використовують найпростіші укриття своїх закладів, а також укриття відповідно до договорів оренди захисних споруд цивільного захисту.

Під час оголошення тривоги учнів мають супроводжувати до місць найпростішого укриття. Після завершення тривоги передбачений супровід у зворотному напрямку.

При цьому конкретний порядок дій у кожному закладі має визначатися внутрішніми документами. Порядок зобов’язує заклади освіти розробити або оновити маршрути евакуації до укриттів, а також розробити та затвердити “Алгоритм дій учасників освітнього процесу в закладі освіти під час воєнного стану”.

Також заклади повинні розробити або оновити інструкції для персоналу та педагогічних працівників щодо дій у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій. У разі безпосередньої загрози життю та здоров’ю учасників освітнього процесу заклад має вводити в дію плани евакуації та повідомляти учасників освітнього процесу про надзвичайну ситуацію, її можливі наслідки та способи захисту.

З керівництвом ліцею №2 нам вдалося поспілкуватися. Їх укриття наразі обладнане для навчання: тут є стільці, парти, столи і дошка для уроків. Альона Бірюкова, директорка ліцею, пояснила, що укриття в ліцеї обладнали ще на початку повномасштабної війни, і з часом покращували.

Чому міськрада не повідомила детальний алгоритм дій кожного ліцею на випадок повітряної тривоги

У відповіді департамент зазначив, що під час повітряної тривоги учасники освітнього процесу організовано прямують до визначених місць найпростіших укриттів, а після завершення тривоги — у зворотному напрямку відповідно до наказів керівників закладів освіти.

Водночас детальні відомості про алгоритм дій у кожному закладі освіти після оголошення повітряної тривоги департамент не надав.

У міськраді пояснили це безпекою:

“Водночас, з метою забезпечення безпеки учасників освітнього процесу детальні відомості про алгоритм дій у кожному закладі освіти після оголошення повітряної тривоги не надаються, оскільки оприлюднення цієї інформації у відкритих джерелах (медіа, соціальних мережах тощо) або будь-яке інше її поширення може становити потенційну загрозу безпеці дітей в умовах воєнного стану”, — уривок з відповіді на запит редакції.

Чи обліковують, скільки навчального часу переривають через тривоги

Ми також запитували, скільки повітряних тривог відбувається протягом навчального часу, якою є їхня загальна тривалість та скільки навчальних годин через них було перервано. У департаменті відповіли, що така інформація не обліковується та не повинна обліковуватися відповідно до чинного законодавства України.

Тому в наданій відповіді немає загальної цифри щодо, наприклад, кількості втрачених через повітряні тривоги навчальних годин у Вільногірській громаді.

Чи є окремі плани щодо занять під час тривог

На частину наших запитань — зокрема щодо придатності укриттів, організації занять під час повітряної тривоги, підготовки рішень щодо сценаріїв організації навчання, можливих змін формату навчання та компенсації навчального матеріалу — департамент окремої інформації не надав. Аргументували це тим, що ці питання потребують надання роз’яснень, а не стосуються вже створеної та задокументованої публічної інформації.

Водночас сам Порядок визначає, що педагогічні ради закладів можуть ухвалювати рішення щодо організації освітньої діяльності, а протягом навчального року за певних умов можливий перехід між очною, змішаною та дистанційною формами.

Хто ухвалює рішення про зміну формату навчання

За відповіддю Департаменту соціально-гуманітарної політики, організація освітньої діяльності за очною та змішаною формами навчання здійснюється за рішенням педагогічної ради відповідного закладу освіти.

У документі також зазначено, що структура і тривалість навчального року, навчального тижня, навчального дня, занять, відпочинку між ними, а також перехід на дистанційну, змішану чи очну форму визначаються педагогічною радою кожного закладу в межах часу, передбаченого освітньою програмою.

При цьому враховуються, зокрема, навчальне навантаження, вікові особливості, фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток дітей, нормативні документи закладу та результати анкетування батьків.

Чи планують додатково облаштовувати укриття для навчання

Ми також запитали міськраду про додаткові заходи з облаштування укриттів саме як просторів для продовження освітнього процесу. У відповіді Департаменту соціально-гуманітарної політики зазначено, що станом на дату надання відповіді (ред. 28 вересня) окремого рішення щодо реалізації таких додаткових заходів не приймалося.

Водночас департамент повідомив, що заходи щодо утримання та забезпечення належного функціонування захисних споруд цивільного захисту здійснюються відповідно до вимог законодавства та організаційних документів у сфері цивільного захисту і безпеки освітнього середовища.

Що ще передбачає Порядок організації освітнього процесу

Серед завдань закладів освіти на 2026/2027 навчальний рік зазначені:

• створення безпечних умов для учасників освітнього процесу;
• ефективна комунікація між його учасниками;
• психологічний супровід та інформаційна підтримка;
• підвищення фахового рівня педагогів щодо організації освітнього процесу;
• підтримка дітей, зокрема дітей з особливими освітніми потребами;
• застосування управлінських інструментів для реагування на надзвичайні ситуації.

Педагогічні працівники мають стежити за психоемоційним станом дітей та їхнім самопочуттям, а також підтримувати телефонний зв’язок із батьками щодо місця перебування та стану здоров’я дітей.

Батьки, своєю чергою, мають співпрацювати з педагогічними працівниками щодо організації освітнього процесу, підтримувати зв’язок із класними керівниками та сприяти формуванню у дітей навичок безпечної поведінки.

Коли можуть змінити навчальний рік або канікули

Порядок визначає орієнтовну тривалість 2026/2027 навчального року — з 1 вересня 2026 року до 31 травня 2027 року, загалом 35 тижнів або 175 навчальних днів.

Орієнтовно:

• перший семестр — з 1 вересня до 25 грудня 2026 року;
• другий семестр — з 11 січня до 31 травня 2027 року;
• осінні канікули — 24 жовтня – 1 листопада;
• зимові — 26 грудня 2026 року – 10 січня 2027 року;
• весняні — 27 березня – 4 квітня 2027 року.

Водночас у документі окремо передбачено, що через непередбачені обставини та обставини, пов’язані з воєнним станом, рішеннями педагогічних рад протягом року можуть змінюватися тривалість навчального року, семестрові терміни та канікули.

Отже, наразі для Вільногірська визначені конкретні формати роботи ліцеїв: №2 та №3 — очно, №4 та №5 — у змішаному форматі. Порядок передбачає укриття та супровід дітей під час повітряних тривог, але деталі алгоритмів окремих закладів міськрада не розголошує. Зміна формату навчання протягом року належить до повноважень педагогічних рад відповідних закладів.

До теми:

У Вільногірську затвердили вартість навчання у школі мистецтв на 2026-2027 навчальний рік