“Радість” у танці: історія, випробування та перемоги танцювального гурту з Вільногірська

Танцювальний колектив “Радість” об’єднує дітей і підлітків Вільногірська, які прагнуть розвиватися в хореографії. Його учасниці розповіли, як потрапили до колективу, які труднощі довелося подолати та що для них означає танець. Керівник Сергій Бабяк поділився своїм баченням розвитку команди та її досягнень.

Журналістка Вільногірськ IN.UA прийшла на одну з репетицій колективу та поспілкувалася з деякими учасницями та їх керівником Сергієм Бабяком.

Перші кроки в танцях

Кожна з учасниць прийшла до “Радості” по-різному. Дехто потрапив сюди випадково, інші — за порадою рідних.

“Мене просто завели сюди в дитинстві. Потім якось пропонували перейти до іншого колективу, але я вирішила залишитися тут”, — розповідає Каміла.

Кароліна теж не одразу усвідомлювала, що “Радість” стане для неї важливою частиною життя.

“У мене мама ходила сюди, сестра, і багато знайомих казали, що тут гарний колектив. Тож я вирішила приєднатися”, — говорить Кароліна.

Для Ані також ключовим фактором став сімейний досвід. Вона прийшла до “Радості” через те, що тут танцювала її сестра. Їй подобалося спостерігати за виступами, і згодом вона вирішила спробувати себе в танцях.

Згодом до розмови приєдналася інша учасниця Маша. Вона спочатку займалася в іншій студії, але втратила до неї інтерес.

“Я зробила паузу в танцях, а потім подруга з “Радості” запропонувала спробувати себе тут. На наступне заняття я вже прийшла”, — розповідає Маша.

Тренування, випробування та підтримка

Регулярні заняття вимагають витривалості та наполегливості. Найбільш складним моментом для багатьох учасниць стала розтяжка, яка потребує терпіння та фізичної підготовки.

“Це дуже боляче”, — зізнається Кароліна.

Проте більшість учасниць вже звикли до навантажень і справляються з усіма складнощами.

“У мене все нормально виходить вже”, — зазначає Каміла.

Попри труднощі, дівчата зізнаються, що найціннішим у тренуваннях є підтримка колективу.

Емоції на сцені та значущі перемоги

Нещодавно колектив брав участь у 25 Міжнародному конкурсі сучасного мистецтва “FREEDOM FEST” у Львові, де виборов Гран-прі. Для учасників та учасниць це був важливий досвід, який приніс яскраві емоції.

“Я сильно переживала”, — каже Кароліна.

Керівник гурту Сергій Бабяк зазначає, що виступи на великих сценах допомагають учасницям розвивати впевненість і витримку.

“Фестивалі дають змогу відчути дух конкуренції, подивитися на рівень інших колективів і мотивують працювати ще більше”, — пояснює Сергій.

Курйози та атмосфера в колективі

Під час тренувань і виступів трапляються кумедні ситуації. Найчастіше вони пов’язані з втомою та напруженням перед виступами.

“Бували моменти, коли ми вчили танець, повторювали рухи й раптом хтось падав. Це було дуже смішно”, — згадує Каміла.

Щоб упоратися з хвилюванням перед виходом на сцену, дівчата знайшли власний метод — спілкування та підтримка одна одної.

“Ми жартуємо між собою, щоб зняти напругу”, — розповідає Аня.

Улюблені номери та значення танцю

Учасниці мають різні вподобання щодо танців, але серед найулюбленіших вони виділяють “Зомбі” та грузинський танець.

“Зомбі — це дуже яскравий і емоційний танець”, — пояснює Кароліна.

“Мені подобається грузинський танець. У нього є своя харизма, енергія та красиві костюми”, — додає Маша.

Для дівчат танець — це не лише рухи, а й спосіб вираження емоцій, можливість відчути радість від спільної роботи.

“Це не просто красиві рухи, а ще й момент єдності”, — каже Аня.

Керівник гурту підкреслює, що танці допомагають розвивати дисципліну, відповідальність і здатність працювати в команді.

“Важливо не просто вивчити хореографію, а навчитися відчувати ритм, працювати з партнером і передавати емоції глядачам”, — зазначає Сергій Бабяк.

Плани на майбутнє: ким мріють стати танцівниці

Деякі учасниці планують пов’язати своє майбутнє з танцями. Каміла та Кароліна бажають стати хореографами та навчати наступне покоління танцівників.

Для інших танці поки що залишаються улюбленим хобі, але вони не виключають можливості професійного розвитку в цій сфері.

На думку Сергія Бабяка, головне — це не лише перемоги, а й любов до мистецтва та бажання вдосконалюватися.

“Найважливіше — це те, що дівчата вкладають душу в танець. Це видно на сцені, і це їхня найбільша перемога”, — підсумовує Сергій.

Читайте також:

• Безоплатні послуги сімейного лікаря: що входить у пакет медичної допомоги
• Родинна справа сім’ї Бабяк: історія вільногірського танцювального колективу «Радість»

31 жовтня у світі відзначають Хелловін – свято, яке асоціюється з гарбузами, привидами, моторошними костюмами та тематичними прикрасами. Цього дня вулиці, магазини й кав’ярні перетворюються на простір із незвичним декором, а діти та дорослі долучаються до святкових розваг. Не залишився осторонь і Вільногірськ: журналістка редакції прогулялася містом, щоб подивитися, як місцеві заклади долучилися до святкування.

Як з’явилося це свято, чому його головним символом став гарбуз, які традиції існують у різних країнах та чим цього року прикрасили Вільногірськ – читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Від давніх обрядів до популярного світового свята

Хелловін (Halloween) щороку відзначають 31 жовтня напередодні Дня всіх святих, який у західній християнській традиції припадає на 1 листопада. Назва свята походить від англійського вислову All Hallows’ Eve, що означає “надвечір’я Дня всіх святих”.

За давніми віруваннями, у ніч із 31 жовтня на 1 листопада межа між світом живих і світом померлих ставала тоншою. Люди запалювали вогнища, одягали незвичне вбрання та використовували маски, щоб відлякувати злих духів.

Згодом традиції Самайну переплелися з християнськими звичаями. Особливої популярності свято набуло у США та Канаді завдяки переселенцям з Ірландії та Шотландії у XIX столітті. Саме там поступово сформувався сучасний образ Хелловіну з костюмованими вечірками, прикрашеними будинками, солодощами та вирізаними гарбузами.

Хелловін у Вільногірську: як прикрасили місцеві заклади

Цьогоріч святковий настрій можна помітити й на вулицях Вільногірська. Журналістка редакції Вільногірськ IN.UA пройшлася містом, щоб подивитися, як місцеві підприємці долучилися до святкування.

Деякі магазини та кав’ярні прикрасили свої приміщення тематичним декором. На вітринах і біля входів можна побачити штучне павутиння, фігурки привидів, тематичні ілюстрації та інші атрибути свята.

Традиційно серед декорацій переважають гарбузи, а також тюки соломи, які додають оформленню осіннього настрою. Такі прикраси створюють атмосферу свята навіть у звичайних міських локаціях.

Окрему увагу привертає тематична інсталяція просто посеред міста – автомобіль, прикрашений у стилі Хеллоуїна. Він став своєрідною фотозоною: охочі можуть зупинитися біля нього та зробити світлину.

Навіть без масштабних святкових заходів Вільногірськ отримав власні осінні декорації. Місцеві заклади та тематична інсталяція додають місту барв, а для містян стають нагодою трохи відволіктися від буденності, прогулятися та зробити святкові фотографії.

Чому символом Хелловіну став гарбуз

Один із найвідоміших символів свята – гарбуз із вирізаним обличчям та свічкою або ліхтариком усередині. 

Ця традиція пов’язана з ірландською народною легендою про Джека – чоловіка, якому нібито вдалося перехитрити диявола. Після смерті він не зміг потрапити ані до раю, ані до пекла, тому мусив блукати в темряві з вуглиною, яку помістив у порожню ріпу.

Спочатку ліхтарики виготовляли саме з ріпи або брукви. Коли традиція поширилася у Північній Америці, місцеві жителі почали використовувати гарбузи – вони були доступнішими, більшими та зручнішими для вирізання.

Сьогодні гарбузи прикрашають будинки, вітрини магазинів, кафе та громадські простори. Їх розмальовують, вирізають на них усміхнені або страшні обличчя, доповнюють свічками, штучним павутинням та іншими тематичними деталями.

Як святкують Хелловін у різних країнах світу

Хоча сьогодні Хелловін має багато спільних атрибутів у різних країнах, кожна з них додає до святкування власні звичаї.

У США Хелловін став одним із наймасштабніших осінніх свят. Діти переодягаються у костюми відьом, привидів, супергероїв та казкових персонажів, ходять від дверей до дверей зі словами “Цукерки або витівка” та збирають солодощі. Будинки прикрашають гарбузами, скелетами, павутинням і тематичними декораціями.

На початку листопада у Мексиці відзначають День мертвих. Це не Хелловін, а окреме культурне свято вшанування померлих. Родини створюють домашні вівтарі з фотографіями рідних, свічками, помаранчевими квітами чорнобривців та улюбленими стравами померлих. Вулиці прикрашають яскравими черепами та паперовими декораціями.

На батьківщині давнього Самайну, Ірландії, збереглися традиції костюмованих святкувань, багать, ігор та частувань. Діти ходять по солодощі, а дорослі влаштовують тематичні вечірки. Серед традиційних частувань – фруктовий пиріг бармбрек, у який запікають невеликі символічні предмети.

У Японії свято більше пов’язане з костюмованими заходами, вечірками та масштабними вуличними перевтіленнями. Особливо популярні яскраві образи персонажів аніме, відеоігор і фільмів. Традиційне випрошування солодощів серед дітей не настільки поширене, як у США.

Читайте також:

Вільногірськ у передчутті Хелловіну: як прикрасили місто тематичними декораціями

У Вільногірській міській раді оновили проєкт рішення про присвоєння звання “Почесний громадянин Вільногірської міської територіальної громади” посмертно. В попередній редакції йшлося про трьох полеглих військовослужбовців, тепер до переліку додали ще одного захисника – Миколу Норенка.

Детальніше про те, чим доповнили оновлений проєкт рішення та що відомо про четвертого захисника – читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA 

Кого пропонують відзначити посмертно

Редакція Вільногірськ IN.UA раніше повідомляла, що міська рада розглядає можливість посмертно відзначити трьох військовослужбовців, які загинули, захищаючи Україну. В оновленому документі з’явилося четверте ім’я – Миколи Сергійовича Норенка, який загинув 28 травня 2026 року під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині.

Згідно з оновленим проєктом рішення Вільногірської міської ради, звання “Почесний громадянин Вільногірської міської територіальної громади” пропонують присвоїти чотирьом військовослужбовцям:

• Сергію Віталійовичу Гармашу (22 січня 1987 року – 31 серпня 2026 року);
• Андрію Анатолійовичу Цимбалу (20 лютого 1975 року – 29 вересня 2026 року);
• Дмитру Едуардовичу Жорнику (23 квітня 1986 року – 8 жовтня 2026 року);
• Миколі Сергійовичу Норенку (19 листопада 1992 року – 28 травня 2026 року).

Підставою для присвоєння звання у документі зазначають особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі й незламність духу.

Микола Норенко: мріяв про фермерство, але став на захист України

Микола Норенко народився 19 листопада 1992 року у Вільногірську. Базову середню освіту здобував у загальноосвітній школі №5 та вечірній школі. Працював на підприємствах Кам’янського та Вільногірська.

За інформацією громади, чоловік був спокійним, добрим і чуйним. Особливо любив займатися сільським господарством та мріяв про власну фермерську справу.

Однак повномасштабна війна змінила його життєві плани. 9 січня 2026 року Миколу Норенка призвали на військову службу за мобілізацією.

Після проходження навчання він служив гранатометником та оператором безпілотних літальних апаратів в одній із військових частин Збройних сил України.

28 травня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Великомихайлівка Синельниківського району Дніпропетровської області військовослужбовець зник безвісти.

Після проведення відповідних слідчих дій встановили, що солдат загинув на полі бою. Датою його загибелі визначили 28 травня 2026 року.

Як планують увічнити пам’ять загиблих військових

Окрім присвоєння почесного звання, проєкт рішення передбачає окремий пункт щодо вшанування пам’яті чотирьох захисників.

Виконавчому комітету Вільногірської міської ради пропонують розмістити у холі будівлі виконкому фотографії загиблих військовослужбовців, їхні біографічні довідки та інші інформаційні матеріали.

Читайте також:

У Вільногірську звання почесного громадянина отримають троє військових (посмертно)