“Радість” у танці: історія, випробування та перемоги танцювального гурту з Вільногірська

Танцювальний колектив “Радість” об’єднує дітей і підлітків Вільногірська, які прагнуть розвиватися в хореографії. Його учасниці розповіли, як потрапили до колективу, які труднощі довелося подолати та що для них означає танець. Керівник Сергій Бабяк поділився своїм баченням розвитку команди та її досягнень.

Журналістка Вільногірськ IN.UA прийшла на одну з репетицій колективу та поспілкувалася з деякими учасницями та їх керівником Сергієм Бабяком.

Перші кроки в танцях

Кожна з учасниць прийшла до “Радості” по-різному. Дехто потрапив сюди випадково, інші — за порадою рідних.

“Мене просто завели сюди в дитинстві. Потім якось пропонували перейти до іншого колективу, але я вирішила залишитися тут”, — розповідає Каміла.

Кароліна теж не одразу усвідомлювала, що “Радість” стане для неї важливою частиною життя.

“У мене мама ходила сюди, сестра, і багато знайомих казали, що тут гарний колектив. Тож я вирішила приєднатися”, — говорить Кароліна.

Для Ані також ключовим фактором став сімейний досвід. Вона прийшла до “Радості” через те, що тут танцювала її сестра. Їй подобалося спостерігати за виступами, і згодом вона вирішила спробувати себе в танцях.

Згодом до розмови приєдналася інша учасниця Маша. Вона спочатку займалася в іншій студії, але втратила до неї інтерес.

“Я зробила паузу в танцях, а потім подруга з “Радості” запропонувала спробувати себе тут. На наступне заняття я вже прийшла”, — розповідає Маша.

Тренування, випробування та підтримка

Регулярні заняття вимагають витривалості та наполегливості. Найбільш складним моментом для багатьох учасниць стала розтяжка, яка потребує терпіння та фізичної підготовки.

“Це дуже боляче”, — зізнається Кароліна.

Проте більшість учасниць вже звикли до навантажень і справляються з усіма складнощами.

“У мене все нормально виходить вже”, — зазначає Каміла.

Попри труднощі, дівчата зізнаються, що найціннішим у тренуваннях є підтримка колективу.

Емоції на сцені та значущі перемоги

Нещодавно колектив брав участь у 25 Міжнародному конкурсі сучасного мистецтва “FREEDOM FEST” у Львові, де виборов Гран-прі. Для учасників та учасниць це був важливий досвід, який приніс яскраві емоції.

“Я сильно переживала”, — каже Кароліна.

Керівник гурту Сергій Бабяк зазначає, що виступи на великих сценах допомагають учасницям розвивати впевненість і витримку.

“Фестивалі дають змогу відчути дух конкуренції, подивитися на рівень інших колективів і мотивують працювати ще більше”, — пояснює Сергій.

Курйози та атмосфера в колективі

Під час тренувань і виступів трапляються кумедні ситуації. Найчастіше вони пов’язані з втомою та напруженням перед виступами.

“Бували моменти, коли ми вчили танець, повторювали рухи й раптом хтось падав. Це було дуже смішно”, — згадує Каміла.

Щоб упоратися з хвилюванням перед виходом на сцену, дівчата знайшли власний метод — спілкування та підтримка одна одної.

“Ми жартуємо між собою, щоб зняти напругу”, — розповідає Аня.

Улюблені номери та значення танцю

Учасниці мають різні вподобання щодо танців, але серед найулюбленіших вони виділяють “Зомбі” та грузинський танець.

“Зомбі — це дуже яскравий і емоційний танець”, — пояснює Кароліна.

“Мені подобається грузинський танець. У нього є своя харизма, енергія та красиві костюми”, — додає Маша.

Для дівчат танець — це не лише рухи, а й спосіб вираження емоцій, можливість відчути радість від спільної роботи.

“Це не просто красиві рухи, а ще й момент єдності”, — каже Аня.

Керівник гурту підкреслює, що танці допомагають розвивати дисципліну, відповідальність і здатність працювати в команді.

“Важливо не просто вивчити хореографію, а навчитися відчувати ритм, працювати з партнером і передавати емоції глядачам”, — зазначає Сергій Бабяк.

Плани на майбутнє: ким мріють стати танцівниці

Деякі учасниці планують пов’язати своє майбутнє з танцями. Каміла та Кароліна бажають стати хореографами та навчати наступне покоління танцівників.

Для інших танці поки що залишаються улюбленим хобі, але вони не виключають можливості професійного розвитку в цій сфері.

На думку Сергія Бабяка, головне — це не лише перемоги, а й любов до мистецтва та бажання вдосконалюватися.

“Найважливіше — це те, що дівчата вкладають душу в танець. Це видно на сцені, і це їхня найбільша перемога”, — підсумовує Сергій.

Читайте також:

• Безоплатні послуги сімейного лікаря: що входить у пакет медичної допомоги
• Родинна справа сім’ї Бабяк: історія вільногірського танцювального колективу «Радість»

Ветерани, військовослужбовці, демобілізовані та члени їхніх родин можуть звернутися по допомогу до фахівця із супроводу у Вільногірській громаді. Йдеться не лише про консультації щодо документів чи виплат – іноді супровід передбачає координацію кількох служб, пошук необхідних ресурсів та допомогу в ситуаціях, для яких немає готового алгоритму.

Більше – на Вільногірськ IN.UA.

У Вільногірську фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб – Тетяна Кириллова – працює на базі КНП “Центр надання соціальних послуг” міської ради. 

По допомогу можуть звертатися ветерани та демобілізовані, члени їхніх сімей, родини загиблих і зниклих безвісти Захисників і Захисниць України, люди з інвалідністю внаслідок війни та інші представники цільової аудиторії.

Про те, з якими питаннями найчастіше звертаються ветерани та їхні родини, як відбувається супровід і чому не на кожне питання є готова відповідь, Тетяна Кириллова розповіла в інтервʼю для сайту Вільногірської міської ради. Посилання на оригінальний текст можна знайти в кінці матеріалу.

З якими запитами звертаються

Запити бувають різними. Людям допомагають із реєстрацією в особистих кабінетах Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Бувають звернення щодо військової служби, виплат, документів, підготовки запитів до військових частин, матеріальної допомоги, пільг, санаторного лікування та реабілітації.

Частина питань має юридичну складову. Фахівець може допомогти правильно сформулювати запит або звернення, а якщо ситуація потребує професійної правничої допомоги, зорієнтувати, де її можна отримати – у державній системі або через громадські й благодійні організації.

Проблема часто полягає не у відсутності допомоги, а в тому, що інформація про неї розпорошена між різними установами, програмами та сервісами. До того ж умови отримання окремих видів підтримки можуть змінюватися. 

Тому в деяких випадках важливо не просто надати людині інформацію, а перевірити її актуальність, визначити відповідальну установу, перелік необхідних документів та подальші кроки.

Коли для допомоги потрібна взаємодія кількох служб

Фахівець із супроводу не має повноважень приймати рішення замість інших установ. Він може підготувати звернення, надати інформацію, направити запит або допомогти визначити подальший алгоритм. Остаточне рішення при цьому часто залишається за іншим органом.

Буває, що люди приходять після невдалих спроб отримати допомогу в інших установах. У таких випадках спочатку потрібно з’ясувати, що вже було зроблено: іноді звернення подали не туди, іноді бракує документа, а подекуди необхідне повторне звернення чи юридична допомога.

Показовим є випадок із військовослужбовцем із Вільногірська, який після поранення проходив лікування в госпіталі в Умані. Після виписки йому потрібно було продовжити лікування та реабілітацію вже за місцем проживання, однак самостійно організувати повернення до громади він не міг.

Чоловік вирушив до Вільногірська, коли робочий день уже наближався до завершення. Для того щоб він не залишився без допомоги, вдалося організувати транспорт і зустріч на Криворізькій трасі. 

Після прибуття до міста військовослужбовця доправили до Вільногірської центральної міської лікарні, де на нього вже чекали медичні працівники. Там провели первинний огляд та визначили подальші кроки щодо лікування і реабілітації.

Ця ситуація показує, що супровід може виходити далеко за межі консультації. У складних випадках потрібно знайти транспорт, зв’язатися з різними установами, скоординувати їхню роботу та забезпечити людині необхідну допомогу.

Якщо потрібного ресурсу немає у громаді

Не всі необхідні послуги доступні безпосередньо у Вільногірську. Тоді фахівець шукає можливості за межами громади – встановлює контакти з громадськими організаціями, благодійними фондами, іншими установами та шукає програми або спеціалістів, які можуть допомогти у конкретній ситуації.

Окремим напрямом залишається психологічна підтримка. У Центрі надання соціальних послуг працює психолог, до якого можуть звернутися ветерани, демобілізовані, члени їхніх сімей, родини загиблих та зниклих безвісти захисників. Також проводять індивідуальну роботу й тренінги.

Не обовʼязково знати, з чого почати

Звернутися до фахівця можна навіть тоді, коли людина не знає, яка саме допомога їй потрібна. Результатом роботи не завжди стає вирішення проблеми за один день.

 Іноді це офіційна відповідь, знайдений потрібний спеціаліст або чітке розуміння подальших дій. У деяких випадках людині доводиться пояснити, що бажаний варіант неможливий, однак існують інші законні шляхи.

Головне – не створювати хибних очікувань і не залишати людину саму з проблемою.

Як звернутися по допомогу

Отримати супровід можна офлайн або онлайн.

Особисто звернутися можна до КНП “Центр надання соціальних послуг” Вільногірської міської ради за адресою: м. Вільногірськ, вул. Юрія Устенка, 29.

Графік роботи: понеділок-четвер – 08:00-17:00, п’ятниця – 08:00-15:45. Обідня перерва – з 12:00 до 12:45. Робочий телефон: 068 640 23 31.

Також заяву можна подати онлайн через платформу е-Ветеран: заповнити електронну заяву та дочекатися зв’язку з фахівцем.

Якщо потрібна психологічна підтримка, у Центрі можна отримати інформацію про доступну допомогу, тренінги та інші заходи для ветеранів, військовослужбовців, демобілізованих та їхніх родин.

Повну версію матеріалу про роботу фахівця із супроводу ветеранів та їхніх родин читайте на сайті Вільногірської міської ради.

Читайте також:

У Вільногірську шукають фахівців із супроводу ветеранів: як долучитися та які умови

Велика родина, де подекуди одночасно виховується до десяти дітей, роками жила без базових зручностей через відсутність води. Те, що починалося як гостра побутова проблема, зрештою перетворилося на велику спільну справу, до якої долучилися мешканці міста, волонтери, команда ГО “Бджола Вільногірськ”, фахівці та партнери організації. Так на подвір’ї єдиної на той момент патронатної сім’ї Вільногірська з’явилася сучасна свердловина глибиною майже 80 метрів.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA.

Нагадаємо, раніше ми повідомляли про те, що у Вільногірську була лише одна патронатна сімʼя – родина Вікторії та Олександра Слісаренків. За три роки через їхній дім пройшло понад 10 дітей, які опинилися у кризових ситуаціях. Водночас родина стикається з низкою труднощів – від затримок із передбаченими законом виплатами до браку належної підтримки та уваги з боку громади. 

Коли Вікторія звернулася по допомогу до ГО “Бджола Вільногірськ”, волонтерка Анастасія Бондар особисто відкрила благодійний збір. Далі до справи долучилася вся команда.

Як розповідає Олександр Щекодін, коли вони всі разом ближче познайомилися з родиною Вікторії та дізналися про її щоденні труднощі, питання води стало одним із найгостріших. Після першого знайомства дорогою назад вони обговорювали, як родині з дев’ятьма дітьми впоратися без постійного доступу до води. Так народилася спільна ідея – зробити для родини свердловину. Олександр узявся за перші технічні розробки та підрахунки, а збір коштів відкрили практично одразу.

“Коли ми вперше привезли їм матеріали, Вікторія розповіла про проблему з водою. Ми їхали назад машиною і всі разом говорили про те, як можна поратися з дев’ятьма дітьми без води. Тоді й подумали: було б чудово зробити їм свердловину”, – каже Олександр. 

Як громада обʼєдналася задля доброї справи

Інформацію поширювали у соціальних мережах та місцевому медіа Вільногірськ IN.UA, підтримували збір під час заходів ГО “Бджола”, залучали волонтерів і небайдужих мешканців. Команда паралельно займалася практичними питаннями – пошуком фахівців, комунікацією та організаційним супроводом робіт.

До підтримки родини долучалися люди з усього міста. Хтось допомагав особисто, хтось поширював інформацію, хтось підтримував ініціативу під час заходів. Для команди “Бджоли” це стало ще одним прикладом того, що велика справа часто починається з невеликих внесків багатьох людей.

Коли спільними зусиллями вдалося назбирати майже 34 тисячі гривень та для завершення проєкту знадобилася додаткова підтримка, до справи долучився Олександр Лукашов, голова Дніпропетровської обласної організації “Бджола”. Його допомога дала можливість продовжити роботи та довести проєкт до результату.

Окремої подяки заслуговують і фахівці, які виконували буріння та облаштування свердловини. Роботи виявилися непростими: за словами Вікторії, глибина свердловини склала близько 80 метрів.

Щирі слова подяки

Для ГО “Бджола Вільногірськ” ця історія стала не лише історією допомоги одній сім’ї. Вона показала, як має працювати громадська команда: почути конкретну проблему, об’єднати навколо її вирішення людей, знайти можливості та не зупинятися на півдорозі.

“Я відкрила збір, але результат став можливим завдяки великій кількості людей. Команда ГО, наші волонтери,Олександр Щекодін, який підтримав ідеєю та знаннями, мешканці міста, які підтримували й поширювали інформацію, фахівці, які виконували роботи, та особлива подяка голові Дніпропетровської організації “Бджола” Олександру Лукашову – кожен зробив свою частину. Найважливіше, для мене, що сьогодні родина вже має воду”, – зазначає Анастасія Бондар.

Вікторія Слісаренко висловлює величезну вдячність усім, хто долучився до цієї важливої справи та не залишився осторонь:

“Я хочу сказати слова подяки людям за донати нам на свердловину і громадській організації “Бджола” за підтримки Олександра Лукашова. Ми тепер маємо воду, свердловину глибиною 80 метрів. Ми дуже-дуже вам вдячні”, – каже Вікторія у відео на сторінці ГО “Бджола”. 

У коментарі для Вільногірськ IN.UA вона також додала, що наразі у неї вдома мешкають пʼятеро дітей-школярів і тому вода зі свердловини стає в пригоді і при пранні, і при купанні дітей. Ділиться, що цю воду вони пʼють і навіть дають набирати одинокому сусідові-пенсіонеру. 

Читайте також:

Єдина патронатна родина у Вільногірську: як живе сім’я Слісаренків і чому залишаються без належної підтримки