“Радість” у танці: історія, випробування та перемоги танцювального гурту з Вільногірська

Танцювальний колектив “Радість” об’єднує дітей і підлітків Вільногірська, які прагнуть розвиватися в хореографії. Його учасниці розповіли, як потрапили до колективу, які труднощі довелося подолати та що для них означає танець. Керівник Сергій Бабяк поділився своїм баченням розвитку команди та її досягнень.

Журналістка Вільногірськ IN.UA прийшла на одну з репетицій колективу та поспілкувалася з деякими учасницями та їх керівником Сергієм Бабяком.

Перші кроки в танцях

Кожна з учасниць прийшла до “Радості” по-різному. Дехто потрапив сюди випадково, інші — за порадою рідних.

“Мене просто завели сюди в дитинстві. Потім якось пропонували перейти до іншого колективу, але я вирішила залишитися тут”, — розповідає Каміла.

Кароліна теж не одразу усвідомлювала, що “Радість” стане для неї важливою частиною життя.

“У мене мама ходила сюди, сестра, і багато знайомих казали, що тут гарний колектив. Тож я вирішила приєднатися”, — говорить Кароліна.

Для Ані також ключовим фактором став сімейний досвід. Вона прийшла до “Радості” через те, що тут танцювала її сестра. Їй подобалося спостерігати за виступами, і згодом вона вирішила спробувати себе в танцях.

Згодом до розмови приєдналася інша учасниця Маша. Вона спочатку займалася в іншій студії, але втратила до неї інтерес.

“Я зробила паузу в танцях, а потім подруга з “Радості” запропонувала спробувати себе тут. На наступне заняття я вже прийшла”, — розповідає Маша.

Тренування, випробування та підтримка

Регулярні заняття вимагають витривалості та наполегливості. Найбільш складним моментом для багатьох учасниць стала розтяжка, яка потребує терпіння та фізичної підготовки.

“Це дуже боляче”, — зізнається Кароліна.

Проте більшість учасниць вже звикли до навантажень і справляються з усіма складнощами.

“У мене все нормально виходить вже”, — зазначає Каміла.

Попри труднощі, дівчата зізнаються, що найціннішим у тренуваннях є підтримка колективу.

Емоції на сцені та значущі перемоги

Нещодавно колектив брав участь у 25 Міжнародному конкурсі сучасного мистецтва “FREEDOM FEST” у Львові, де виборов Гран-прі. Для учасників та учасниць це був важливий досвід, який приніс яскраві емоції.

“Я сильно переживала”, — каже Кароліна.

Керівник гурту Сергій Бабяк зазначає, що виступи на великих сценах допомагають учасницям розвивати впевненість і витримку.

“Фестивалі дають змогу відчути дух конкуренції, подивитися на рівень інших колективів і мотивують працювати ще більше”, — пояснює Сергій.

Курйози та атмосфера в колективі

Під час тренувань і виступів трапляються кумедні ситуації. Найчастіше вони пов’язані з втомою та напруженням перед виступами.

“Бували моменти, коли ми вчили танець, повторювали рухи й раптом хтось падав. Це було дуже смішно”, — згадує Каміла.

Щоб упоратися з хвилюванням перед виходом на сцену, дівчата знайшли власний метод — спілкування та підтримка одна одної.

“Ми жартуємо між собою, щоб зняти напругу”, — розповідає Аня.

Улюблені номери та значення танцю

Учасниці мають різні вподобання щодо танців, але серед найулюбленіших вони виділяють “Зомбі” та грузинський танець.

“Зомбі — це дуже яскравий і емоційний танець”, — пояснює Кароліна.

“Мені подобається грузинський танець. У нього є своя харизма, енергія та красиві костюми”, — додає Маша.

Для дівчат танець — це не лише рухи, а й спосіб вираження емоцій, можливість відчути радість від спільної роботи.

“Це не просто красиві рухи, а ще й момент єдності”, — каже Аня.

Керівник гурту підкреслює, що танці допомагають розвивати дисципліну, відповідальність і здатність працювати в команді.

“Важливо не просто вивчити хореографію, а навчитися відчувати ритм, працювати з партнером і передавати емоції глядачам”, — зазначає Сергій Бабяк.

Плани на майбутнє: ким мріють стати танцівниці

Деякі учасниці планують пов’язати своє майбутнє з танцями. Каміла та Кароліна бажають стати хореографами та навчати наступне покоління танцівників.

Для інших танці поки що залишаються улюбленим хобі, але вони не виключають можливості професійного розвитку в цій сфері.

На думку Сергія Бабяка, головне — це не лише перемоги, а й любов до мистецтва та бажання вдосконалюватися.

“Найважливіше — це те, що дівчата вкладають душу в танець. Це видно на сцені, і це їхня найбільша перемога”, — підсумовує Сергій.

Читайте також:

• Безоплатні послуги сімейного лікаря: що входить у пакет медичної допомоги
• Родинна справа сім’ї Бабяк: історія вільногірського танцювального колективу «Радість»

У Кам’янському ті, хто пройшов війну, знову вийшли на майданчик — цього разу не зі зброєю, а з кулями для петанку. Ці змагання стали для них способом психологічного відновлення та можливістю підтримати один одного. 

Про це йдеться у Facebook “Новини Лихівської громади”.

22 березня у Камʼянському відбулися обласні змагання з петанку. Вони пройшли на базі Ветеранського простору. 

Петанк — різновид боулзу, традиційної англійської спортивної гри, мета якого — кинути порожнисті металеві кулі якомога ближче до маленької деревʼяної кулі, стоячи при цьому всередині кола та обома ногами торкаючись землі. Згідно з правилами, в петанк грають на жорсткому ґрунті, гравії або ж на траві та піску.

Вперше в Україні грати в петанк почали на початку 2000-х років у Києві та Ужгороді. Згодом була сформована ГО “Федерація Петанку України”, яка функціонує й наразі. 

Петанк є не просто грою на точність, а дієвим інструментом психологічної реабілітації та соціальної адаптації. 

Саме тому такі змагання стають дедалі популярнішими серед захисників, допомагаючи їм відновлюватися через активне спілкування та командну взаємодію.

Цього разу у Камʼянському змагалося 6 команд:

• “Прометей”;
• “Родини загиблих Героїв Захисників України” (Камʼянське);
• “Superhumans” (Дніпро);
•  та збірні команди з Кривого Рогу, Жовтих Вод та Лихівки.

Лихівську громаду на змаганнях представив Микола Чепурний, ветеран, який і раніше брав участь у змаганнях серед ветеранів. 

“Висловлюємо щиру подяку селищному голові за підтримку ініціативи та сприяння розвитку ветеранського спорту. Дякуємо відділу освіти за наданий транспорт та допомогу в організації поїздки”, — зазначають організатори. 

Читайте також:

Ветерани та їхні родини можуть отримати безоплатну правничу допомогу: як скористатися

У Вільногірську суд виніс вирок місцевій студентці, яка спокусилася на залишений без нагляду дорогий смартфон. В умовах воєнного стану звичайне привласнення чужої речі розцінюється як тяжкий злочин.

Редакція Вільногірськ IN.UA ознайомилася з матеріалами справи та розповідає, чим завершилася ця історія для дівчини.

Суд на студенткою у Вільногірську

Інцидент трапився пізно ввечері 31 січня 2026 року у Вільногірську. Місцева жителька, яка навчається у Вільногірському фаховому коледжі, перебувала у закладі “Клітка”, що розташований на вулиці Центральній.

Близько 23:00 дівчина зайшла до вбиральні та побачила на підлозі залишений кимось мобільний телефон iPhone 11. Переконавшись, що за нею ніхто не спостерігає, студентка не стала шукати власника чи звертатися до адміністрації закладу. Вона просто підняла чужий гаджет із робочою сім-карткою “Київстар”, сховала його до своєї сумки та швидко покинула місце події.

Своїми діями вона завдала законній власниці телефону матеріальних збитків на суму майже 7 тисяч гривень.

Відповідальність за законами воєнного часу

Дівчину швидко розшукали. Правоохоронці кваліфікували її дії за частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України. Згідно з чинним законодавством, будь-яка таємна крадіжка чужого майна, вчинена в умовах воєнного стану, автоматично прирівнюється до тяжкого злочину та передбачає суворе покарання — від 5 до 8 років позбавлення волі.

Зрозумівши серйозність ситуації, студентка повністю визнала свою провину та щиро розкаялася. Вона уклала офіційну угоду про визнання винуватості з прокурором Жовтоводської окружної прокуратури. Потерпіла власниця телефону також не заперечувала проти такого мирного формату вирішення справи.

Варто зазначити, що це перший випадок, коли було застосовано посилене покарання за крадіжку в період воєнного стану.

Вирок суду: випробувальний термін замість в’язниці

Вільногірський міський суд розглянув справу 23 березня 2026 року. Суддя врахував усі обставини: молодий вік обвинуваченої, відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики з місця навчання та щире каяття.

Затвердивши угоду, суд визнав студентку винною та призначив їй узгоджене покарання — 5 років позбавлення волі. Однак, враховуючи пом’якшувальні обставини, дівчину звільнили від реального відбування покарання за ґратами, замінивши його на 1 рік іспитового строку.

Протягом цього року засуджена зобов’язана виконувати низку суворих правил:

• регулярно з’являтися для реєстрації до органів пробації;
• повідомляти правоохоронців про будь-які зміни місця проживання, роботи чи навчання;
• не виїжджати за межі України без офіційного дозволу.

Викрадений iPhone 11, який перебував під арештом як речовий доказ, суд ухвалив повернути законній власниці.

Читайте також:

У Вільногірську жінка таємно оформила кредит через смартфон знайомого: який вирок виніс суд