“Радість” у танці: історія, випробування та перемоги танцювального гурту з Вільногірська

Танцювальний колектив “Радість” об’єднує дітей і підлітків Вільногірська, які прагнуть розвиватися в хореографії. Його учасниці розповіли, як потрапили до колективу, які труднощі довелося подолати та що для них означає танець. Керівник Сергій Бабяк поділився своїм баченням розвитку команди та її досягнень.

Журналістка Вільногірськ IN.UA прийшла на одну з репетицій колективу та поспілкувалася з деякими учасницями та їх керівником Сергієм Бабяком.

Перші кроки в танцях

Кожна з учасниць прийшла до “Радості” по-різному. Дехто потрапив сюди випадково, інші — за порадою рідних.

“Мене просто завели сюди в дитинстві. Потім якось пропонували перейти до іншого колективу, але я вирішила залишитися тут”, — розповідає Каміла.

Кароліна теж не одразу усвідомлювала, що “Радість” стане для неї важливою частиною життя.

“У мене мама ходила сюди, сестра, і багато знайомих казали, що тут гарний колектив. Тож я вирішила приєднатися”, — говорить Кароліна.

Для Ані також ключовим фактором став сімейний досвід. Вона прийшла до “Радості” через те, що тут танцювала її сестра. Їй подобалося спостерігати за виступами, і згодом вона вирішила спробувати себе в танцях.

Згодом до розмови приєдналася інша учасниця Маша. Вона спочатку займалася в іншій студії, але втратила до неї інтерес.

“Я зробила паузу в танцях, а потім подруга з “Радості” запропонувала спробувати себе тут. На наступне заняття я вже прийшла”, — розповідає Маша.

Тренування, випробування та підтримка

Регулярні заняття вимагають витривалості та наполегливості. Найбільш складним моментом для багатьох учасниць стала розтяжка, яка потребує терпіння та фізичної підготовки.

“Це дуже боляче”, — зізнається Кароліна.

Проте більшість учасниць вже звикли до навантажень і справляються з усіма складнощами.

“У мене все нормально виходить вже”, — зазначає Каміла.

Попри труднощі, дівчата зізнаються, що найціннішим у тренуваннях є підтримка колективу.

Емоції на сцені та значущі перемоги

Нещодавно колектив брав участь у 25 Міжнародному конкурсі сучасного мистецтва “FREEDOM FEST” у Львові, де виборов Гран-прі. Для учасників та учасниць це був важливий досвід, який приніс яскраві емоції.

“Я сильно переживала”, — каже Кароліна.

Керівник гурту Сергій Бабяк зазначає, що виступи на великих сценах допомагають учасницям розвивати впевненість і витримку.

“Фестивалі дають змогу відчути дух конкуренції, подивитися на рівень інших колективів і мотивують працювати ще більше”, — пояснює Сергій.

Курйози та атмосфера в колективі

Під час тренувань і виступів трапляються кумедні ситуації. Найчастіше вони пов’язані з втомою та напруженням перед виступами.

“Бували моменти, коли ми вчили танець, повторювали рухи й раптом хтось падав. Це було дуже смішно”, — згадує Каміла.

Щоб упоратися з хвилюванням перед виходом на сцену, дівчата знайшли власний метод — спілкування та підтримка одна одної.

“Ми жартуємо між собою, щоб зняти напругу”, — розповідає Аня.

Улюблені номери та значення танцю

Учасниці мають різні вподобання щодо танців, але серед найулюбленіших вони виділяють “Зомбі” та грузинський танець.

“Зомбі — це дуже яскравий і емоційний танець”, — пояснює Кароліна.

“Мені подобається грузинський танець. У нього є своя харизма, енергія та красиві костюми”, — додає Маша.

Для дівчат танець — це не лише рухи, а й спосіб вираження емоцій, можливість відчути радість від спільної роботи.

“Це не просто красиві рухи, а ще й момент єдності”, — каже Аня.

Керівник гурту підкреслює, що танці допомагають розвивати дисципліну, відповідальність і здатність працювати в команді.

“Важливо не просто вивчити хореографію, а навчитися відчувати ритм, працювати з партнером і передавати емоції глядачам”, — зазначає Сергій Бабяк.

Плани на майбутнє: ким мріють стати танцівниці

Деякі учасниці планують пов’язати своє майбутнє з танцями. Каміла та Кароліна бажають стати хореографами та навчати наступне покоління танцівників.

Для інших танці поки що залишаються улюбленим хобі, але вони не виключають можливості професійного розвитку в цій сфері.

На думку Сергія Бабяка, головне — це не лише перемоги, а й любов до мистецтва та бажання вдосконалюватися.

“Найважливіше — це те, що дівчата вкладають душу в танець. Це видно на сцені, і це їхня найбільша перемога”, — підсумовує Сергій.

Читайте також:

• Безоплатні послуги сімейного лікаря: що входить у пакет медичної допомоги
• Родинна справа сім’ї Бабяк: історія вільногірського танцювального колективу «Радість»

Цимбали звучать посеред подвір’я, діти сміються біля каруселей, а коло столів гості чекають на гарячі вареники. На вході жінка в українському вбранні усміхається, вітається й простягає канапки з хлібом і салом. Для охочих наливає трохи білого вина. 

Так Равликова ферма в Теплівці зустрічає гостей другого Фестивалю вареників. За кілька днів до початку організатори продали понад 300 квитків, хоча самі зізнаються, що такого ажіотажу не очікували.

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

Фестиваль вареників у Теплівці: хатинка, у якій минуле зустрічається із сучасністю 

У центрі ферми стоїть невелика хатинка, яку господарі поступово наповнюють українськими речами. Тут є рушники, глечики та старовинні предмети побуту, що нагадують про українське село минулих поколінь.

Але найбільше нашу увагу привертає інша деталь – на вікні стоїть старий програвач, а буквально над ним висить сучасний Wi-Fi-роутер. Ця композиція добре передає саму ідею ферми: тут минуле не відокремлюють від сучасності, воно просто живе поруч із нею.

Саме в цій хатинці протягом фестивалю проходять майстер-класи. Біля майстрині, яка показує, як створювати мотанку, збирається багато жінок. За кілька хвилин навколо неї утворюється коло уважних очей і рук, які повторюють кожен рух.

А з подвір’я тим часом долинає музика.

Коли подвір’я заговорило цимбалами

Музика стає лейтмотивом фестивалю. На подвір’ї звучать українські пісні, а разом із ними – цимбали Анастасії Шморгун.

Вона грає на цьому інструменті все життя. Розповідає, що свого часу саме батьки привели її до музичної школи, де для неї обрали цимбали.

“Я сама тоді ще не знала, що це буде за інструмент. Батьки привели мене до музичної школи, і так почалася ця історія”, – згадує Анастасія.

Згодом дитяче захоплення перетворилося на професію: Анастасія закінчила музичну школу, училище та консерваторію, нині викладає у Верхівцевській музичній школі й навчає учнів онлайн.

“Цимбали – це не лише народна музика. На них можна грати класику, сучасні композиції, рок, джаз. Інструмент дуже багатогранний”, – пояснює вона.

За її словами, цимбали часто сприймають лише як частину фольклору, хоча їхні можливості значно ширші.

“Мені хочеться показати, що цимбали можуть звучати по-різному. Вони можуть бути ніжними, можуть бути дуже ритмічними та передавати зовсім інший настрій”, – говорить музикантка.

Паралельно на території ферми можна було спробувати себе в гончарстві, а просто неба за смаженням кабана стежив козак. 

“Готуємо козацьку страву – кабана на вертелі… Козаки за часом не слідкували. Зранку заготовили вугілля, піймали кабана, наділи на вертел – і весь день отримували задоволення”, – каже він. 

А потім ми бачимо равликів…

У якийсь момент наша журналістка відходить від основного святкового майданчика й згадує, що все ж таки перебуває на равликовій фермі.

Тут облаштована окрема ділянка, де прибрали траву, щоб відвідувачам було простіше побачити равликів, роздивитися, як вони живуть і чим харчуються. Люди підходять ближче, нахиляються та розглядають маленьких мешканців ферми. 

Сама ферма існує вже третій рік, а як локація для гостей та екскурсій працює близько року. У серпні тут відзначили річницю відкриття, а тепер простір уже встиг стати місцем проведення фестивалів і зустрічей.

Торік власниця ферми Ярослава Палієнко розповідала, що мріяла про равликову ферму кілька років, а територію поступово облаштовувала разом із родиною та колегами.

За її словами, спочатку хотілося просто створити затишне місце. Згодом виникла ідея зробити його простором, пов’язаним з Україною, її культурою та традиціями.

Сьогодні, гуляючи фермою, добре видно, як цей задум поступово оживає.

За варениками – у чергу 

Втім, скільки б тут не було музики, майстер-класів, равликів і фотозон, головним героєм фестивалю залишається вареник.

Біля місця, де їх видають, постійно утворюється черга. Щоразу, коли вона трохи скорочується, з іншого боку з’являються нові охочі скуштувати домашню страву.

Організатори навіть вибачаються за очікування та зізнаються, що перед фестивалем зробили все можливе, щоб вареників вистачило на всіх: 

“Ліпили всім селом, друзями, родиною… Днів, напевно, шість, а можливо сім разів збирались, щоб наліпити таку кількість”, – розповідає Ярослава.

Для тіста використали перевірений рецепт колеги Лариси – вареники начиняли картоплею, капустою та сиром. Окремо на гостей чекав й варіант із равликовою начинкою, які цього разу запропонував приготувати хлопець Ярослави. 

Ярослава каже, що можна було б піти значно простішим шляхом – купити готові вареники та просто зварити їх. Але тоді зникло б найважливіше.

“Такі моменти, як ліплення вареників, дуже об’єднує людей”, – каже вона.

Не равликами єдиними: люди, які творять атмосферу фестивалю

Серед тих, хто допомагав готувати фестиваль – Тетяна з Божедарівки. Вона живе там уже 50 років, хоча сама родом із Херсонської області. На Равликову ферму приїхала вдруге, на велосипеді.

“Минулого року я тут побувала, і мене так потягнуло сюди душею, що захотілося приїхати ще”, – розповідає Тетяна.

Цього разу Тетяна навіть допомагала в організації фестивалю.

“Я сьогодні наліпила десять вареників, прикрасила трохи подвір’я…”, – говорить вона.

Неподалік можна побачити ще одного героя фестивалю – коня на ім’я Орлик. Йому 12 років, але його господар Євген придбав його лише місяць тому, тому їхня історія знайомства ще зовсім нова.

“Спочатку було непросто. Він мене скидав, не слухався, кусався. Але потім ми поступово знайшли спільну мову”, – розповідає чоловік.

Орлик любить моркву та овес, а ще, як виявилося, не відмовляється від солодкого. Пізніше господар розповідає ще одну несподівану деталь:

“Йому навіть язик можна погладити. Він спокійно до цього ставиться”, – каже чоловік.

Другий Фестиваль вареників у Теплівці завершився так само, як і почався –  музикою, розмовами та людьми за столами.

Поступово гості роз’їжджаються, музика стихає, а ферма повертається до свого звичного ритму. До наступного фестивалю.

Читайте також:

Фестиваль вареників на Равликовій фермі: смак дитинства, музика та любов до України

Членкиня Консультаційної ради внутрішньо переміщених осіб при виконавчому комітеті Вільногірської міської ради Олена Щекодіна стала номінанткою всеукраїнського конкурсу “ЗаРади майбутнього”, організатором якого виступає благодійний фонд Stabilization Support Service.

Детальніше — на Вільногірськ IN.UA.

Досягнення Ради ВПО у Вільногірську

Олена Щекодіна бере участь у номінації, яка стосується напрямку адвокації та лідерства. За час її роботи команда Ради ВПО реалізувала низку ініціатив для підтримки переселенців у громаді.

До ключових результатів належать:

• розробка спільно з юристами БФ “Право на захист” положення про тимчасову чергу на житло для переселенців (документ затвердили депутати, у черзі вже перебуває близько 20 осіб);
• створення інформаційної брошури з переліком місцевих програм, контактів лікарень, ліцеїв, стадіонів та гуртків, якою користуються нові жителі громади та місцеві мешканці.

Загалом, участь у конкурсі є можливістю продемонструвати результати спільної роботи усього складу Ради ВПО.

“Я подавала свою кандидатуру для того, щоб відзначити саме роботу нашої команди, бо всі наші досягнення були зроблені разом. Що я хочу підсвітити у роботі нашої Ради ВПО — це те, що ми розробили положення про тимчасову чергу на житло саме для переселенців. Це відкриває для нашої Вільногірської громади можливості брати участь у різних проєктах, можливо, субвенції якісь державні отримувати на будівництво житла або капітальний ремонт. І те, що ми зі своєю Радою зробили інформаційну брошуру, яка на сьогодні допомагає не тільки новоприбулим переселенцям, а навіть і місцевим. Тобто, це заслуга всієї нашої Ради ВПО, а оскільки можливості подати всю Раду немає, то я представляю цю Раду ВПО“, — коментує свою участь Олена Щекодіна.

Примітка. Благодійний фонд “Сабілізейшен Суппорт Сервісез” — українська благодійна організація, що з 2016 року допомагає долати соціальні наслідки війни та надає всебічну підтримку внутрішньо переміщеним людям. Представники фонду надають гуманітарну та правову допомогу, здійснюють ремонт пошкодженого житла, зміцнюють систему соціального захисту та розвивають мережу Рад ВПО, започатковану фондом у 2019-2020 роках.

Як підтримати представницю громади

Голосування за номінантів відбувається в онлайн-форматі. Підтримати представницю Вільногірської громади Олену Щекодіну можна на офіційній сторінці премії за цим посиланням.

Що відомо про національну відзнаку “ЗаРади майбутнього”

“ЗаРади майбутнього” — це національна ініціатива, заснована у 2025 році благодійною організацією “Благодійний фонд “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”. Головна мета конкурсу полягає у відзначенні діяльності найактивніших членів рад з питань внутрішньо переміщених осіб. Нагорода покликана підтримати лідерство, новаторські рішення та партнерські підходи, що допомагають переселенцям інтегруватися в нові громади, адвокатувати свої права та впливати на ухвалення важливих рішень на місцевому рівні.

Відзнака не має статусу державної нагороди та не передбачає жодних фінансових зобов’язань чи грошових виплат. Її престижність полягає у тому, що вона надається виключно як форма публічного визнання досягнень. Це можливість на всеукраїнському рівні продемонструвати успішні кейси роботи та привернути увагу до важливих ініціатив.

Примітка. Окрім діяльності в Раді з питань внутрішньо переміщених осіб, Олена Щекодіна також є керівницею незалежного медіапроєкту Вільногірськ IN.UA. Це видання заснувала у 2023 році команда евакуйованих журналістів громадської організації “Бахмутська фортеця”, які через бойові дії змушені були переїхати з Донеччини. Оселившись у Вільногірську, переселенці виявили потребу місцевої громади у незалежному джерелі інформації та зареєстрували сайт як офіційне медіа. Головна місія проєкту полягає у наданні жителям достовірних новин, висвітленні локальних проблем та мотивації людей безпосередньо впливати на зміни в громаді.

Читайте також:

Путівник для переселенців: як Рада ВПО девʼять місяців створювала унікальний буклет для громади