“Радість” у танці: історія, випробування та перемоги танцювального гурту з Вільногірська

Танцювальний колектив “Радість” об’єднує дітей і підлітків Вільногірська, які прагнуть розвиватися в хореографії. Його учасниці розповіли, як потрапили до колективу, які труднощі довелося подолати та що для них означає танець. Керівник Сергій Бабяк поділився своїм баченням розвитку команди та її досягнень.

Журналістка Вільногірськ IN.UA прийшла на одну з репетицій колективу та поспілкувалася з деякими учасницями та їх керівником Сергієм Бабяком.

Перші кроки в танцях

Кожна з учасниць прийшла до “Радості” по-різному. Дехто потрапив сюди випадково, інші — за порадою рідних.

“Мене просто завели сюди в дитинстві. Потім якось пропонували перейти до іншого колективу, але я вирішила залишитися тут”, — розповідає Каміла.

Кароліна теж не одразу усвідомлювала, що “Радість” стане для неї важливою частиною життя.

“У мене мама ходила сюди, сестра, і багато знайомих казали, що тут гарний колектив. Тож я вирішила приєднатися”, — говорить Кароліна.

Для Ані також ключовим фактором став сімейний досвід. Вона прийшла до “Радості” через те, що тут танцювала її сестра. Їй подобалося спостерігати за виступами, і згодом вона вирішила спробувати себе в танцях.

Згодом до розмови приєдналася інша учасниця Маша. Вона спочатку займалася в іншій студії, але втратила до неї інтерес.

“Я зробила паузу в танцях, а потім подруга з “Радості” запропонувала спробувати себе тут. На наступне заняття я вже прийшла”, — розповідає Маша.

Тренування, випробування та підтримка

Регулярні заняття вимагають витривалості та наполегливості. Найбільш складним моментом для багатьох учасниць стала розтяжка, яка потребує терпіння та фізичної підготовки.

“Це дуже боляче”, — зізнається Кароліна.

Проте більшість учасниць вже звикли до навантажень і справляються з усіма складнощами.

“У мене все нормально виходить вже”, — зазначає Каміла.

Попри труднощі, дівчата зізнаються, що найціннішим у тренуваннях є підтримка колективу.

Емоції на сцені та значущі перемоги

Нещодавно колектив брав участь у 25 Міжнародному конкурсі сучасного мистецтва “FREEDOM FEST” у Львові, де виборов Гран-прі. Для учасників та учасниць це був важливий досвід, який приніс яскраві емоції.

“Я сильно переживала”, — каже Кароліна.

Керівник гурту Сергій Бабяк зазначає, що виступи на великих сценах допомагають учасницям розвивати впевненість і витримку.

“Фестивалі дають змогу відчути дух конкуренції, подивитися на рівень інших колективів і мотивують працювати ще більше”, — пояснює Сергій.

Курйози та атмосфера в колективі

Під час тренувань і виступів трапляються кумедні ситуації. Найчастіше вони пов’язані з втомою та напруженням перед виступами.

“Бували моменти, коли ми вчили танець, повторювали рухи й раптом хтось падав. Це було дуже смішно”, — згадує Каміла.

Щоб упоратися з хвилюванням перед виходом на сцену, дівчата знайшли власний метод — спілкування та підтримка одна одної.

“Ми жартуємо між собою, щоб зняти напругу”, — розповідає Аня.

Улюблені номери та значення танцю

Учасниці мають різні вподобання щодо танців, але серед найулюбленіших вони виділяють “Зомбі” та грузинський танець.

“Зомбі — це дуже яскравий і емоційний танець”, — пояснює Кароліна.

“Мені подобається грузинський танець. У нього є своя харизма, енергія та красиві костюми”, — додає Маша.

Для дівчат танець — це не лише рухи, а й спосіб вираження емоцій, можливість відчути радість від спільної роботи.

“Це не просто красиві рухи, а ще й момент єдності”, — каже Аня.

Керівник гурту підкреслює, що танці допомагають розвивати дисципліну, відповідальність і здатність працювати в команді.

“Важливо не просто вивчити хореографію, а навчитися відчувати ритм, працювати з партнером і передавати емоції глядачам”, — зазначає Сергій Бабяк.

Плани на майбутнє: ким мріють стати танцівниці

Деякі учасниці планують пов’язати своє майбутнє з танцями. Каміла та Кароліна бажають стати хореографами та навчати наступне покоління танцівників.

Для інших танці поки що залишаються улюбленим хобі, але вони не виключають можливості професійного розвитку в цій сфері.

На думку Сергія Бабяка, головне — це не лише перемоги, а й любов до мистецтва та бажання вдосконалюватися.

“Найважливіше — це те, що дівчата вкладають душу в танець. Це видно на сцені, і це їхня найбільша перемога”, — підсумовує Сергій.

Читайте також:

• Безоплатні послуги сімейного лікаря: що входить у пакет медичної допомоги
• Родинна справа сім’ї Бабяк: історія вільногірського танцювального колективу «Радість»

Напередодні зими Вільногірський ліцей № 2 оголосив відкриті торги на придбання та встановлення гаража для шкільного автобуса.

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Оголошення про закупівлю з’явилося в електронній системі публічних закупівель Prozorro. Нову конструкцію повинні розмістити безпосередньо на території навчального закладу. Очікувана вартість проєкту становить 666,6 тис. гривень.

Що передбачено закупівлею:

Підрядник має не лише поставити конструкцію, а й самостійно виконати всі вантажні роботи та змонтувати гараж «під ключ». На збірну споруду діятиме гарантія терміном на 1 рік.

У опублікованому проекті договору, який мають укласти сторони, окремо зазначені антикорупційні застереження.

Заборона хабарів: заборонено пропонувати чи надавати будь-які кошти або цінності для впливу на рішення чи отримання неправомірних переваг.

Протидія відмиванню коштів: заборонені будь-які незаконні вигоди та дії, що порушують законодавство про запобігання легалізації доходів.

Заборона подарунків: сторони зобов’язуються не стимулювати працівників один одного грошима, подарунками чи безоплатними послугами.

Порушення цих вимог, згідно договору, є підставою для одностороннього розірвання угоди. 

Аукціон у системі Prozorro призначено на 9 листопада. Переможець торгів повинен буде встановити гараж протягом 25 робочих днів — до 18 грудня 2026 року.

Джерело: електронна система публічних закупівель Prozorro

27 жовтня в Україні відзначили День української писемності та мови. З нагоди свята відбувся традиційний Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, до якого долучилися й студенти, викладачі та педагогічні працівники ДПТНЗ “Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти”. 

Детальніше про історію свята, цьогорічний радіодиктант і враження учасників читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

День української писемності та мови: історія свята

День української писемності та мови щороку нагадує про значення рідного слова, історію української літератури та важливість збереження мовної спадщини. Це також нагода замислитися над тим, яку роль мова відіграє у формуванні національної ідентичності та об’єднанні українців.

Свято започаткували у 1997 році. Традиційно його відзначали 9 листопада, у день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця, якого пов’язують із розвитком давньої української писемної традиції. У 2023 році дату перенесли на 27 жовтня після переходу Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар. Відтоді День української писемності та мови відзначають саме цього дня.

Свято присвячене не лише грамотності. Воно нагадує про шлях української мови крізь століття, її розвиток, випробування та боротьбу за право вільно звучати в усіх сферах суспільного життя.

Особливого значення цей день набуває під час повномасштабної війни, коли мова залишається одним із важливих чинників культурної стійкості, самоідентифікації та єдності українців.

“Лист, який не закінчується”: про що цьогорічний радіодиктант

Однією з головних традицій свята є Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Його започаткувала команда Українського Радіо у 2000 році, щоб об’єднати людей навколо української мови. За цей час акція перетворилася на масштабний мовний флешмоб, до якого долучаються українці в різних куточках світу.

У 2026 році радіодиктант відбувся 27 жовтня. Текст під назвою “Лист, який не закінчується” написав український письменник і ветеран російсько-української війни Артур Дронь.

Його життєвий і військовий досвід значною мірою вплинув на теми творчості, у якій він осмислює війну, дорослішання покоління, пам’ять і людські переживання.

У літературі він дебютував як поет у 2020 році. Серед його ранніх книжок – поетична збірка “Гуртожиток № 6”, що вийшла того ж року, та збірка “Тут були ми”, видана у 2023 році. У 2024 році автор також привернув увагу читачів прозовою книжкою “Гемінґвей нічого не знає”, у якій звернувся до досвіду військових і життя під час війни.

У березні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії, Артур Дронь добровільно приєднався до 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Служив піхотинцем, брав участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині та Запоріжжі. 

Військовий досвід став одним із центральних мотивів його літературної творчості. У текстах Дроня йдеться не лише про бойові дії, а й про близькість між людьми, втрати, пам’ять про полеглих побратимів і те, як війна змінює людину. 

Чому текст радіодиктанту присвячений листуванню

Назва “Лист, який не закінчується” відображає задум автора – створити текст, який кожен учасник зможе сприйняти як особисту розмову з важливою для себе людиною.

Артур Дронь пояснив, що в час, коли люди часто спілкуються короткими повідомленнями в месенджерах, особливо цінною залишається можливість сказати близьким щось справді важливе. Саме тому цьогорічний текст задуманий як своєрідний лист, який усі учасники пишуть одночасно, але кожен може наповнити власними почуттями та спогадами.

За словами автора, найцінніше, що дає мова, – можливість говорити одне з одним, навіть коли люди перебувають далеко. Ця ідея особливо відгукується українцям, чиї родини через війну часто розділені відстанню, вимушеним переміщенням або військовою службою.

Текст у прямому ефірі читали вчитель української мови та літератури Артур Пройдаков і громадська діячка, волонтерка та засновниця проєкту аудіокнижок UnderBooks Даша Астаф’єва. 

Вибір назви відображає ідею цьогорічної акції: за щоденними повідомленнями, короткими запитаннями та словами підтримки стоять почуття, спогади й бажання бути почутими. Тому диктант став не лише перевіркою знань з української мови, а й можливістю замислитися над тим, що ми хочемо сказати близьким.

У Вільногірську радіодиктант писали студенти та викладачі

До щорічної мовної акції традиційно долучилися студенти, викладачі та педагогічні працівники Державного професійно-технічного навчального закладу “Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти”.

Для учасників це можливість не лише перевірити власну грамотність, а й відчути причетність до спільної справи, яка об’єднує українців незалежно від віку, професії чи місця перебування.

Студенти поділилися, що цьогорічний диктант їм сподобався. Вони відзначили емоційність і символічність тексту, який спонукав замислитися над особистими стосунками та важливістю спілкування.

Також учасники зауважили, що цього року писати було легше: текст читали повільніше й зрозуміліше, тому було простіше стежити за реченнями та встигати записувати почуте.

Чому важливо підтримувати українську мову щодня

Викладачка української мови та літератури ДПТНЗ “ЗДЦ ПТО” Діана Попович наголошує на важливості таких ініціатив для студентської молоді та суспільства загалом.

За її словами, Всеукраїнський радіодиктант національної єдності – це можливість перевірити знання, звернути увагу на власну грамотність і водночас відчути єдність з іншими українцями. Такі заходи допомагають підтримувати інтерес до мови, розвивати мовну культуру та нагадувати, що грамотне мовлення формується завдяки постійній практиці.

Важливо, щоб українська мова залишалася не лише навчальним предметом чи темою окремого свята, а й природною частиною повсякденного життя – у спілкуванні, читанні, навчанні та професійній діяльності.

День української писемності та мови вкотре нагадав: мова об’єднує людей, зберігає пам’ять і допомагає передавати важливе навіть на відстані. А участь у радіодиктанті – один зі способів долучитися до цієї спільної традиції та підтримати українське слово.

Читайте також:

Вільногірськ IN.UA долучився до радіодиктанту національної єдності