Субсидії на оренду житла для переселенців: хто може отримати допомогу від держави у 2025 році

У 2025 році деякі внутрішньо переміщені особи (ВПО) зможуть отримати від держави допомогу у вигляді субсидії на оренду житла. Ця програма розрахована на сім’ї, які витрачають понад 20% своїх сукупних доходів на оплату оренди житла.

Детальніше про субсидії на оренду житла для внутрішньо переміщених осіб — читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Хто може претендувати на субсидію

Державна допомога на оренду доступна для тих сімей, чиї доходи не перевищують два прожиткові мінімуми на одну особу, тобто 5 тисяч 840 гривень. У таких випадках субсидія покриватиме більшу частину витрат на оренду.

Як отримати субсидію

Призначення субсидій розпочнеться із середини січня 2025 року.

Для оформлення необхідно:

• Подати заяву до Пенсійного фонду.
• Мати укладений договір на оренду житла.

Водночас розмір допомоги визначається індивідуально, з урахуванням:

• загального доходу сім’ї;
• кількості членів родини;
• картості оренди житла.

Регіони, де доступна субсидія на оренду житла

Програма повинна запрацювати у січні 2025 року. У листопаді 2024 року в уряді зазначили, що субсидії на оренду житла надаватимуться у 9 пілотних областях України:

• Чернігівська область,
• Сумська область,
• Харківська область,
• Запорізька область,
• Миколаївська область,
• Дніпропетровська область,
• Херсонська область,
• Луганська область,
• Донецька область (крім територій, де ведуться бойові дії або які тимчасово окуповані).

Водночас 27 грудня 2024 року прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що програма діятиме у всіх регіонах:

“Субсидія на оренду житла для ВПО тепер буде діяти в усіх регіонах. Ухвалили відповідні зміни”.

Читайте також:

• Програму “Доступні ліки” розширено: до неї додали ще понад 50 нових препаратів
• Чи можна повернути або обміняти подарунки

Комунальне підприємство “Управляюча компанія “Жилкомсервіс” Вільногірської міської ради оголосило 2 закупівлі на Prozorro, які стосуються будинку за адресою Захисників України, 1Б, де нещодавно стався вибух. 

Про це йдеться на Prozorro. 

Перша закупівля стосується поточного ремонту покрівлі житлового будинку на суму 198 857,91 гривень. 

Договір підписали з фізичною особою-підприємцем Садовничим Анатолієм Анатолійовичем, зареєстрованим в місті Київ. ФОП є переможцем у 200-та закупівлях на суму 13,26 мільйонів гривень. Робота має бути виконана по 31 грудня 2026 року. 

Друга закупівля — поточний ремонт огороджувальних конструкцій даху, відновлення та ремонт вентиляційних каналів на даху будівлі. Загальна сума — 198 616, 28 гривень. 

Переможцем став місцевий ФОП Гляненко Сергій Миколайович. Він вже переміг у 141-й закупівлі на суму 15,11 мільйонів гривень. 

Зокрема, у нього Вільногірська центральна міська лікарня у грудні 2025 року закуповувала плинтус, лінолеум, натяжні стелі, двері, флізелінові стрічки для гіпсокартону, пʼять радіаторів опалення та багато інших позицій. 

Нагадаємо, що раніше на усунення наслідків аварії міська рада виділила додаткові 3 мільйони в резервний фонд. За словами міського голови, ці кошти планували використати на першочергові роботи та підтримку людей, які постраждали через вибух.

Читайте також:

Вибух у будинку у Вільногірську: УАКБ оголосило закупівлі на понад 130 тисяч гривень

Він пережив війну в Афганістані, ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, отримав бойову нагороду і вже у незалежній Україні знову взявся за службу. Ветеран Олександр Колєснік із Вільногірська – людина, чия біографія охоплює одразу кілька епох і трагедій.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з ним про життя, війну, справедливість і те, чому ветерани сьогодні змушені справлятися самі.

Дитинство, армія і дорога в Афганістан

Олександр Колєснік народився у селі Комісарівка П’ятихатського району. Після школи навчався у Дніпрі, але довго цивільним життям пожити не встиг – його призвали до армії.

Жодного вибору тоді не було.

“Раніше не питали – хочеш чи не хочеш. Куди попав, туди й попав”, – замислившись згадує він.

Після військового навчання його направили до Афганістану, у провінцію Газні. Там він провів два роки служби.

Підриви, бій і нагорода за відвагу

Найбільше у пам’яті ветерана – бойові епізоди 1986 року. Двічі він підривався на міні, і ці моменти, каже, не стираються з пам’яті. Під час одного з таких випадків підрозділ потрапив у засідку.

“Був підрив, потім одразу бій. Загинув наш старший лейтенант. Ми залишилися удвох, обидва поранені”, – розповідає Колєснік.

Попри поранення і контузію, він зумів зорієнтуватися та викликати підмогу. Евакуація врятувала життя.

За цей бій він отримав орден Червоної Зірки.

Примітка. Орден Червоної Зірки – це одна з найперших і найпоширеніших радянських військових нагород, заснована 6 квітня 1930 року. Він вручався за визначні заслуги в обороні СРСР, зміцненні державної безпеки, а також за відвагу у воєнний та мирний час.

“Мене нагородили за той випадок, коли ми потрапили в засаду”, – каже він.

Як війна змінює людину

За словами ветерана, війна не минає безслідно – вона змінює не лише обставини, а й саму людину.

“Після війни зовсім інакше дивишся на життя. Розумієш, що воно таке насправді”, – пояснює він.

Те, що раніше здавалося буденним, після фронту набуває іншого значення. Армія, каже чоловік, навчила його головному принципу – жити по справедливості і по совісті.

Чорнобиль: страх, про який не говорили

Повернувшись із Афганістану, Олександр працював водієм. У 1988 році його відправили до Чорнобильської зони.

Він не був безпосередньо на реакторі, але займався перевезенням зараженого ґрунту.

“Страх був – через радіацію. Але тоді багато чого не розповідали. Ми не знали всієї правди”, – згадує він.

У той час уже тривало будівництво Славутича – нового міста для переселенців із зони відчуження. Його зводили унікальним способом: до роботи долучилися різні республіки тодішнього СРСР, і кожна будувала свій окремий мікрорайон.

Так з’явилися квартали, створені будівельниками з Литви, Грузії, Латвії, Вірменії, України та інших республік. Кожен із них мав свої архітектурні особливості – від планування вулиць до стилю будинків і навіть озеленення.

“Кожна республіка будувала свій квартал. Дуже гарне місто вийшло”, – згадує ветеран.

Знову у строю: служба в ДФТГ

Після початку повномасштабної війни він не залишився осторонь – вступив до добровольчого формування територіальної громади.

Рішення пояснює просто: “Поступив по совісті. Я знаю, що таке війна”.

Водночас підкреслює: сучасна війна зовсім інша.

“Зараз – це війна дронів. У нас такого не було”, – говорить він.

Голова Ради ветеранів: проблеми без прикрас

Сьогодні Олександр Колєснік очолює Раду ветеранів у Вільногірську.

Однак каже: ветеранська спільнота нині стикається з серйозними труднощами.

Найбільша проблема – відсутність навіть базових ресурсів.

“У нас немає навіть техніки – ні комп’ютера, ні принтера. Все робимо своїми силами”, – розповідає ветеран.

Частково допомогу обіцяють, але системної підтримки, за його словами, бракує.Держава виплачує пенсії та разову щорічну допомогу.

“Хочеться, щоб нас не забували”, – каже Олександр.

Раніше ветеранів підтримували й організації, але через війну ці програми практично зникли.

Звернення до молоді: “Краще спорт, ніж вулиця”

Олександр Колєснік переконаний: багато залежить від молодого покоління. І саме зараз важливо, куди воно спрямовує свою енергію.

Він закликає підлітків не марнувати час безцільно.

“Краще займатися спортом, ніж просто тинятися по дворах”, – каже він.

На його думку, молоді бракує організованого дозвілля – гуртків, секцій, можливостей для розвитку.

Принцип життя – справедливість

Попри пережите, ветеран залишається вірним простому правилу:

“Я люблю, щоб було все по справедливості і по совісті”.

Саме цей принцип, за його словами, допоміг пройти війну, Чорнобиль і всі випробування життя.

Історія Олександра Колєсніка – це не лише про минуле. Це про відповідальність, пам’ять і те, як люди, які вже пережили війну, знову стають до строю. І водночас – про те, що навіть сьогодні вони часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами.