У Дніпрі на території колишнього заводу побудують Індустріальний парк

На будівництво парку виділили вже 150 мільйонів гривень. Кошти надали на безповоротній основі, покриваючи до 50% кошторисної вартості робіт, таких як облаштування території або будівництво інженерно-транспортної інфраструктури. Індустріальний парк побудують у Дніпрі.

Про це повідомили у Міністерстві економіки України

Перший об’єкт Індустріального парку вже збудований та введений в експлуатацію – це комплектна трансформаторна підстанція (КТП). Загалом, на будівництво трансформаторної підстанції необхідно 326,9 мільйона гривень.

“Ця підстанція забезпечуватиме  електроенергією  обладнання та механізми будівельників, які вже починають розбудову інфраструктури Industrial Park «Innovation Forpost» in Dnipro”, – йдеться на сторінці проєкту. 

Фінансування можливе у рамках державної програми стимулювання розвитку індустріальних парків в рамках політики «Зроблено в Україні». 

“Запуск програми державного стимулювання індустріальних парків є важливим кроком на шляху до відновлення та розвитку промислового потенціалу України та однією з ключових компонентів політики «Зроблено в Україні». Програма сприяє залучення інвестицій у реальний сектор, даючи інвесторам підтримку. А вони натомість створюють нові робочі місця і сплачують податки. Підрахунки показують, що 1 гектар індустріального парку дозволяє створити 50 нових робочих місць, а $1 державних інвестицій в інфраструктуру індустріальних парків — залучити $6 додаткових приватних інвестицій», – зазначила Перша віцепрем’єр-міністерка — міністерка економіки Юлія Свириденко.

Читайте також:

• Як виглядає Вільногірський парк, на доброустрій якого витратили близько 40 млн грн
• Мер пропонує взяти на баланс громади недобудований парк Вільногірська

На офіційному сайті Вільногірської міської ради опубліковано проєкт рішення №2026, який стосується управління земельними ресурсами громади. Документ передбачає надання дозволу державному спеціалізованому господарському підприємству “Ліси України” на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Про це йдеться на сайті Вільногірської міськради. 

Деталі запланованого відведення

Мова йде про дві земельні ділянки загальною орієнтовною площею 6,8113 гектарів, які розташовані на території Вільногірської громади. 

Ділянки передаються для ведення лісового господарства і надання повʼязаних із ним послуг. 

Проєкт підготовлено на основі клопотання директора філії “Східний офіс” ДП “Ліси України” Сергія Дмитренка від 05.08.2026 року. Також враховано попереднє рішення ради від 2025 року щодо віднесення цих земель до самозалісених ділянок. 

Порядок реалізації рішення 

Після отримання дозволу ДП “Ліси України” має розробити проект землеустрою та подати його на затвердження до міської ради. Право на постійне користування ділянками підприємство набуде лише після завершення всіх етапів реєстрації.

Координація та контроль

Координація робіт покладена на Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства.

Контроль за виконанням рішення здійснюватимуть в.о. начальника УАКБ та ЖКГ разом із профільною постійною комісією з питань міського господарства та земельних відносин.

Читайте також:

Дніпропетровська область в лідерах з продажу землі

Історія нашого міста ховає ще чимало цікавих сторінок, спогадів та важливих подій. Ми продовжуємо публікацію унікальної книги від почесної громадянки Надії Чирви, присвяченої рідному Вільногірську.

Деталі – на Вільногірськ IN.UA.

Глава “Раннє дитинство”

Воно було безхмарним, щасливим. Я народилася 23 лютого 1938 року. Це був святковий день – День Радянської Армії та Військово-Морського Флоту. На честь цього нас із мамою помістили на святковій Дошці пошани.

Коли мене принесли з пологового будинку, я 18 діб кричала. Пізніше тато з мамою здогадалися, що під час пологів мене травмували. Очевидно, було зламане ребро в районі серця. Це помітно донині. Хтось із знайомих порадив моїм батькам похрестити мене у церкві. Сталося диво. Напевно, ребро на той час зрослося. Хрещена мама була переконана, що це була допомога Господа Бога. Так чи інакше, я проспала дві доби і потім більше не плакала.

Тато з мамою часто згадували, як тато в перші дні мого життя боявся брати мене на руки. Боявся, що я можу переламатися. Якось рано-вранці мама вирушила на “Озерку” (так у нас досі називають центральний ринок), а тато залишився зі мною. Я прокинулася і подала голос. Щоб я не розплакалася, тато носив мене по кімнаті разом із ліжечком. Мама прийшла з базару, а тато стомлений, спітнілий, але задоволений собою і тим, що я не плакала. Ми завжди сміялися, коли згадували цей випадок. Тато завжди любив демонструвати, як успішно він це робив.

Наш будинок був двоповерховим. Квартира перебувала на другому поверсі. Вулиця була імені Караваєва в Ленінському районі Дніпропетровська. Забіжу наперед і скажу, що я з дитинства закохана у свій рідний край – Дніпропетровщину. Абсолютно впевнена, що на землі немає нічого подібного, з такою чудовою історією. Все своє життя я вивчала його, мені завжди було цікаво, чому так названо те чи інше місто, вулиця, селище, завод, парк, театр тощо. Минуло багато років, перш ніж я дізналася, хто ж такий Караваєв, ім’ям якого була названа наша довоєнна вулиця.

Виявляється, що Олександр Львович Караваєв – лікар, депутат II Державної думи, займався громадською діяльністю. Багато часу приділяв клопотам і завжди вони вирішувалися позитивно. 5 березня 1908 р. О. Л. Караваєва було вбито невідомими під час прийому хворих на своїй квартирі. Він став жертвою терору. Дніпропетровці впевнені, що ім’я померлого на посту лікаря, який лікував фізичні та душевні рани людей, чуйного до потреб і доброго чоловіка, житиме вічно.

Коли я була вже заміжньою жінкою і в мене вже були діти, ми випадково зустріли мого віку чоловіка. Він привітався з нами і каже моїм батькам: “Невже це ваша Надя?”

— Звичайно, вона сама.

Він тоді пригадав і розповів таке: виявилося, що ми з ним жили в одному будинку на вулиці Караваєва. Мені було десь два або два з половиною роки, я була красивою і дуже ошатною. Вся була в рюшиках, складочках, воланчиках, бантиках і з великою шоколадиною в руках.

Мама якийсь час працювала в пральні комбінату, який обслуговував військові частини. Коли солдати приїжджали забирати чисту білизну, завжди привозили в подарунок коробки цукерок, шоколад та всіляку смакоту. В одній шафі була у нас висувна шухлядка , і всі ці подарунки складалися сюди.

А хлопчик цей жив поверхом нижче. Його батьки працювали на заводі, і, звісно, такої кількості солодощів у нього не було. Завжди він чекав на мене, ставав поряд і пошепки говорив: “Фу, негарна”. Я кидала шоколадку в пісок і починала плакати. Він тільки цього й чекав. Хапав цукерку і швидко з’їдав, боявся, що відберуть. Якось на мій плач вийшла мама. Я, мабуть, хотіла викликати співчуття до своєї персони і, як була в білосніжній сукні, так і плюхнулася на пісок. Мама подивилася на мене, вирвала з верби тоненький прутик і приклала до м’якого місця. Такого роду лікувальний сеанс на мене так позитивно подіяв, що я ніколи в житті так більше не робила, і скільки я жила, ніхто й ніколи не застосовував до мене будь-яких покарань.

Цей молодий чоловік говорить мені: “Пробач мені, Надю. Я говорив тоді неправду тільки для того, щоб виманити у тебе щось смачненьке, ти була дуже гарною”. Я великодушно його пробачила і вдячна йому за те, що він розповів мені про мене.

Щастя моє тривало недовго. У лютому 1941 р. мені виповнилося 3 роки, а через чотири місяці, 22 червня, почалася Велика Вітчизняна війна, яка перегорнула мирне життя людей на довгі 1418 днів, принесла горе і сльози в кожну хату. В Україні загинув кожен 5-й (у Білорусі — кожен 4-й). Ці дві республіки постраждали найбільше…

Читайте також:

Рукописний літопис Вільногірська: до Дня міста починаємо публікацію книги від почесної громадянки Надії Чирви