У Вільногірську на Площі Героїв встановили прапори пам’яті на честь загиблих захисників

У вівторок, 15 липня, у Вільногірську на Площі Героїв з’явилося 81 маленьких прапорців із іменами загиблих військовослужбовців, які віддали життя за незалежність України.

Про це повідомляє журналістка Вільногірськ IN.UA, яка була присутня на заході.

У Вільногірську вшанували пам’ять загиблих військовослужбовців

Ініціаторкою акції стала Тетяна Звягінцева — представниця спілки “Родини полеглих Героїв”. Саме вона запропонувала ідею встановлення прапорців як спосіб вшанування пам’яті. Спочатку планувалося реалізувати задум пізніше, але з огляду на символічність дати, приуроченої до Дня української державності, захід провели саме цього дня.

“Ми, українці, — як одна родина. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять наших Захисників — тих, хто віддав життя за кожного з нас. Це були наші діти, чоловіки, доньки, найближчі та найрідніші люди. Для нас вони — святі. Я хочу звернутися до всіх: давайте разом шанувати наше місто, берегти його й дбати про нього. Бо за нього поклали життя наші Герої”, – наголосила Тетяна Звягінцева.

Серед тих, хто цього дня прийшов на Площу Героїв у Вільногірську, був і Тарас Шевченко — місцевий мешканець, який встановив прапорець пам’яті на честь свого батька.

“Шевченко Максим Олександрович, 1982 року народження. Він загинув у 2022-му на Донецькому напрямку”, — коротко поділився хлопець.

Максим служив в Національній гвардії і загинув на донецькому напрямку, а тепер його ім’я — серед 81 Героя, які віддали життя за Україну й чия пам’ять вшанована на Площі.

На запитання, чому важливо зберігати й передавати цю пам’ять, Тарас відповідає просто, але з переконанням: “Це наша пам’ять. Її треба вшановувати. Це наша історія. Ми маємо знати, хто віддав життя за нас”.

Серед тих, хто цього дня встановлював прапорці пам’яті у Вільногірську, була й Людмила Олександрівна. Вона прийшла вшанувати свого сина — Біду Руслана Юрійовича.

Руслан народився у 1984 році. До повномасштабної війни не воював, але у травні 2024 року був мобілізований із Харківської області. Саме звідти його і призвали до лав ЗСУ. Служив у піхоті. Родина військового евакуювалася у Вільногірськ.

“Загинув у серпні, майже одразу після того, як пішов на фронт. Це був Курський напрямок, — розповідає мати. — Його поранили, він ще п’ять днів жив у київському військовому госпіталі, але врятувати не змогли”.

Руслан ніколи не був у Вільногірську — сюди родина переїхала вже, у березні 2022 року. Сам Руслан загинув 2024 році. Проте саме тут його й поховали: у рідному місті Попасній залишатися було неможливо через окупацію. Руслан працював рейщиком у кузнечному цеху вагоноремонтного заводу, був простим робітником.

“Він був дуже турботливим, завжди допомагав по дому”, — згадує мати.

На запитання, чому вона вважає важливим зберігати пам’ять про загиблих, Людмила відповідає просто і з болем: “Я думаю, що вони там відчувають, що про них пам’ятають. А мені й досі не віриться, що його немає. Хоча поховали вже, і все”.

Також до вшанування пам’яті загиблих військовослужбовців долучився і міський голова Вільногірська Володимир Василенко і Антон Боклаг, секретар міської ради.

Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа @Lviv Media Forum. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.

У Вільногірську винесли вирок місцевому жителю, який навесні цього року напав на знайому біля входу до ресторану. За нанесення легких тілесних ушкоджень суд призначив йому фінансове покарання.

Редакція Вільногірськ IN.UA ознайомилася з матеріалами справи та розповідає деталі.

Деталі конфлікту

Інцидент стався пізно ввечері сьомого березня 2026 року біля ресторану “Гараж”, що розташований на вулиці Центральній у місті Вільногірськ. Між чоловіком, який працює слюсарем на місцевому підприємстві, та малознайомою йому жінкою виникла раптова словесна перепалка. Конфлікт на ґрунті неприязних відносин швидко перейшов у фізичну площину.

Під час сварки чоловік, стоячи впритул до жінки, без попередження вдарив її кулаком правої руки в область лівого ока. Від удару потерпіла впала на землю. Нападник одразу залишив місце події, не надавши постраждалій жодної допомоги та зникнувши у невідомому напрямку.

Медична експертиза зафіксувала у жінки синці на обох повіках лівого ока. Згідно з правилами судово-медичного визначення, такі травми кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

Судовий розгляд та угода

Ще до початку судових засідань, 19 березня, між прокурором та обвинуваченим була укладена угода про визнання винуватості. Під час підготовчого засідання чоловік повністю визнав свою провину та розкаявся у вчиненому. Потерпіла на суд не з’явилася, але письмово підтвердила свою згоду на проведення засідання без її участі та затвердження запропонованої угоди.

Під час винесення рішення суд врахував низку факторів:

• щире каяття підсудного;
• відсутність обтяжуючих обставин;
• наявність офіційної роботи та стабільного доходу;
• відсутність попередніх судимостей;

Вирок суду

Наприкінці квітня суд затвердив угоду між прокурором та обвинуваченим. Чоловіка визнали винним в умисному нанесенні легких тілесних ушкоджень. Йому призначили покарання у вигляді штрафу в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Речові докази, серед яких відеозаписи слідчих експериментів за участю сторін конфлікту, залишили в матеріалах судової справи.

Читайте також:

Попросив зателефонувати і втік: у Вільногірську засудили шахрая, який ошукав знайомого

У Кам’янському суд виніс вирок громадянину іншої держави, який із рушниці застрелив знайомого на очах у його дружини та дитини. Причиною події став конфлікт щодо грошового боргу. Суд призначив нападнику 12 років позбавлення волі та зобов’язав виплатити родині загиблого понад 700 тисяч гривень компенсації.

Про це йдеться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Розвиток конфлікту

У грудні 2021 року у місті Верхньодніпровськ між двома чоловіками сталася сварка через невиконані фінансові зобов’язання. Іноземець виступав посередником під час купівлі будинку та заборгував родині 4000 доларів. Словесна перепалка перейшла у бійку, під час якої кредитор завдав боржнику кілька ударів кулаками. Замість звернення до правоохоронних органів іноземець взяв обріз мисливської рушниці, набої та зателефонував дружині потерпілого для з’ясування їхнього місця перебування.

Нападник приїхав автомобілем до дачного будинку в одному із сіл та дочекався приїзду родини. Під час виходу подружжя з малолітньою донькою з машини зловмисник направив на чоловіка зброю. Дружина спробувала закрити собою чоловіка. Нападник вдарив жінку обрізом в обличчя, від чого вона впала на землю. Одразу після цього відбувся постріл. Жертва отримала тяжке дробове поранення лівого плеча, грудної клітки та легені з масивною внутрішньою кровотечею. Смерть настала на місці події.

Докази та спростування версії захисту

Лінія захисту будувалася на твердженні про самооборону та випадковий постріл. Згідно з цією версією, потерпілий нібито атакував нападника металевими вилами, через що зброя вистрілила мимовільно. На підтвердження відсутності прямого умислу обвинувачений посилався на свій професійний військовий досвід, службу в іноземних військових підрозділах та навички інструктора зі стрільби.

Судово-медичні та балістичні експертизи повністю спростували цю версію. На металевих вилах експерти не виявили біологічних слідів чи ДНК нападника. Постріл був здійснений спереду майже горизонтально з відстані від одного до трьох метрів, що унеможливлює версію про випадковий постріл вгору через удар вилами по руці. Професійна військова підготовка стала доказом повного контролю над зброєю з боку обвинуваченого.

Вирок та фінансові зобов’язання

Суд визнав чоловіка винним в умисному вбивстві. Вчинення злочину в присутності малолітньої дитини визнано обтяжуючою обставиною. Суд призначив покарання у вигляді 12 років позбавлення волі та зобов’язав стягнути з підсудного:

• 8 020 гривень витрат на поховання;
• 10 000 гривень витрат на правову допомогу;
• 200 000 гривень моральної шкоди дружині загиблого;
• 500 000 гривень моральної шкоди малолітній доньці;
• 2 166 гривень щомісячних виплат дитині до досягнення нею повноліття у 2032 році;
• 7 208 гривень на користь держави за проведення експертиз.

Читайте також:

Тракториста Вільногірського ГМК засудили за смертельний нещасний випадок на виробництві