У Вільногірську на Площі Героїв встановили прапори пам’яті на честь загиблих захисників

У вівторок, 15 липня, у Вільногірську на Площі Героїв з’явилося 81 маленьких прапорців із іменами загиблих військовослужбовців, які віддали життя за незалежність України.

Про це повідомляє журналістка Вільногірськ IN.UA, яка була присутня на заході.

У Вільногірську вшанували пам’ять загиблих військовослужбовців

Ініціаторкою акції стала Тетяна Звягінцева — представниця спілки “Родини полеглих Героїв”. Саме вона запропонувала ідею встановлення прапорців як спосіб вшанування пам’яті. Спочатку планувалося реалізувати задум пізніше, але з огляду на символічність дати, приуроченої до Дня української державності, захід провели саме цього дня.

“Ми, українці, — як одна родина. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять наших Захисників — тих, хто віддав життя за кожного з нас. Це були наші діти, чоловіки, доньки, найближчі та найрідніші люди. Для нас вони — святі. Я хочу звернутися до всіх: давайте разом шанувати наше місто, берегти його й дбати про нього. Бо за нього поклали життя наші Герої”, – наголосила Тетяна Звягінцева.

Серед тих, хто цього дня прийшов на Площу Героїв у Вільногірську, був і Тарас Шевченко — місцевий мешканець, який встановив прапорець пам’яті на честь свого батька.

“Шевченко Максим Олександрович, 1982 року народження. Він загинув у 2022-му на Донецькому напрямку”, — коротко поділився хлопець.

Максим служив в Національній гвардії і загинув на донецькому напрямку, а тепер його ім’я — серед 81 Героя, які віддали життя за Україну й чия пам’ять вшанована на Площі.

На запитання, чому важливо зберігати й передавати цю пам’ять, Тарас відповідає просто, але з переконанням: “Це наша пам’ять. Її треба вшановувати. Це наша історія. Ми маємо знати, хто віддав життя за нас”.

Серед тих, хто цього дня встановлював прапорці пам’яті у Вільногірську, була й Людмила Олександрівна. Вона прийшла вшанувати свого сина — Біду Руслана Юрійовича.

Руслан народився у 1984 році. До повномасштабної війни не воював, але у травні 2024 року був мобілізований із Харківської області. Саме звідти його і призвали до лав ЗСУ. Служив у піхоті. Родина військового евакуювалася у Вільногірськ.

“Загинув у серпні, майже одразу після того, як пішов на фронт. Це був Курський напрямок, — розповідає мати. — Його поранили, він ще п’ять днів жив у київському військовому госпіталі, але врятувати не змогли”.

Руслан ніколи не був у Вільногірську — сюди родина переїхала вже, у березні 2022 року. Сам Руслан загинув 2024 році. Проте саме тут його й поховали: у рідному місті Попасній залишатися було неможливо через окупацію. Руслан працював рейщиком у кузнечному цеху вагоноремонтного заводу, був простим робітником.

“Він був дуже турботливим, завжди допомагав по дому”, — згадує мати.

На запитання, чому вона вважає важливим зберігати пам’ять про загиблих, Людмила відповідає просто і з болем: “Я думаю, що вони там відчувають, що про них пам’ятають. А мені й досі не віриться, що його немає. Хоча поховали вже, і все”.

Також до вшанування пам’яті загиблих військовослужбовців долучився і міський голова Вільногірська Володимир Василенко і Антон Боклаг, секретар міської ради.

Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа @Lviv Media Forum. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.

У час, коли навколо освітніх випробувань, як-от НМТ, вирують дискусії, а майбутнє часто здається непевною стежкою, важливо знаходити історії, які надихають та додають віри. Історія двох випускниць з Лихівки, Олександри Вихрист та Софії Мостики, саме з таких. 

Це не просто історія про іспити чи випускний вечір, це 14 років щоденної праці, відданості мрії та вмінню бути різнобічно розвиненими особистостями.

Про це йдеться у Facebook Новини Лихівської громади. 

Від перших кроків до випускного

Усе почалося коли зовсім маленькими дівчатками, у трирічному віці, батьки вперше привели Олександру та Софію до танцювального колективу “Фламінго”. З того часу репетиції стали невід’ємною частиною їхнього життя. 

Минуло 14 років. Ці червневі дні стали для дівчат особливим рубежем – вони успішно завершили навчання та гідно склали НМТ, відкривши собі двері до омріяної вищої освіти. 

І одразу ж після випускного вечора вони вирушили на свій наступний випускний – звітній концерт зразкового танцювального колективу “Фламінго”. Там, разом із іншими випускниками колективу, Олександра та Софія востаннє на цій сцені демонстрували свої вміння та отримали документи, що засвідчують їхню майстерність у мистецтві танцю. 

Таланти, що не мають меж

Олександра та Софія – це особистості, чиї інтереси виходять далеко за межі танцювального майданчика. Вони були активними учасницями шкільної волейбольної команди, де командний дух гартує характер. Та успішно реалізовували себе в індивідуальних творчих напрямках.

Олександра протягом багатьох років опановувала мистецтво живопису у Вільногірській школі мистецтв. Її роботи – це не просто вправи з малювання, це частина культурного ландшафту селища, яку щодня можуть бачити місцеві жителі.

Софія ж знайшла своє покликання у музиці. Вона блискуче закінчила школу мистецтв, оволодівши грою на фортепіано та гітарі.

Секрет успіху – невтомна праця

Поєднувати навчання, спорт, мистецтво та успішне складання  НМТ – завдання не з легких. У їхній історії справджується народна мудрість: “Під лежачий камінь вода не тече”. За їхніми успіхами стоїть титанічна щоденна робота, підтримка батьків та віра в себе.

“Ми вдячні і Олександрі, і Софії за те, що вони багато років щедро ділилися із нами своїми талантами та дарували нам тепло своїх сердець. І ми щиро бажаємо їм впевнено крокувати до своєї мети, ніколи не сумніватися у власних силах і завжди залишатися вірним собі. І нехай усе задумане вами, дівчатка, здійсниться!”, – йдеться у дописі.

Читайте також:

Два золота, срібло і бронза: танцюристи Лихівської громади тріумфально виступили на обласній сцені

19 червня у Саксаганській громаді відбувся Дружній турнір зі спортивної риболовлі, який об’єднав ветеранів та членів їхніх родин з усієї Дніпропетровської області. Захід став важливою подією для спілкування, відпочинку та психологічного розвантаження захисників.

Про йдеться на Facebook Новини Лихівської громади. 

Команда Лихівської селищної територіальної громади продемонструвала високу майстерність та справжній командний дух. За результатами змагань ветерани здобули найвищу відзнаку турніру – “Гроза водойми” (Абсолютний чемпіон) за найбільшу загальну вагу улову.

До складу команди увійшли: 

• Микола Чепурний; 
• Олександр Піддубний; 
• Андрій Воробйов; 
• Владислав Марченко. 
  

Окрім риболовлі, організатори підготували насичену програму: дитячі локації, творчі майстер-класи, інтерактивні розваги та частування польовою кухнею. Розпочався захід із вшанування пам’яті Героїв, які віддали життя за Україну. 

“Саме такі заходи сприяють соціальній адаптації ветеранів, допомагають відновлювати внутрішні сили та зміцнюють звʼязки між громадами Дніпропетровщини”, – йдеться у дописі. 

Читайте також:

Лихівська громада передала військовим автомобіль та гуманітарну допомогу