Загинув захисник України з Вільногірська Андрій Ревута/ фото Вільногірськ IN.UA
На місцевій центральній площі зібралися містяни, щоб віддати шану загиблому герою, який народився, жив та навчався у Вільногірську. У 2022 році Андрій Ревута пішов до лав ЗСУ, загинув захищаючи Україну.
Більше у матеріалі Вільногірськ IN.UA
Загинув захисник України
Андрій Ревута служив начальником медичної частини в окремій штурмовій бригаді. Перебував у «гарячих» точках на сході України. 16 березня 2024 року чоловік загинув поблизу Часів Яру, що на Донеччині, отримавши осколкові поранення несумісні з життям.
Вільногірці провели в останню путь захисника/ фото Вільногірськ IN.UA
За освітою Андрій Ревута лікар-хірург, навчався в Академії сухопутних військ України за системою НАТО.
«Я завжди буду пам’ятати його великі блакитні очі, він був дуже доброю та відповідальною людиною. Ми разом їздили в одній машині на виклики», — каже про загиблого його одногрупниця.
У Андрія Ревути залишилися батьки та сестра.
Вільногірці несли квіти на знак пошани та проводжали загиблого на колінах/ фото Вільногірськ IN.UA
Сьогодні День рятівника України — це не просто професійне свято. В умовах повномасштабної війни, коли щодня доводиться ліквідовувати наслідки ворожих обстрілів, витягати людей із-под завалів та гасити масштабні пожежі під загрозою повторних ударів, ваша праця стала справжнім символом надії, милосердя та незламності. Ви — ті, хто іде у вогонь і небезпеку заради збереження найціннішого — людського життя.
Напередодні свята ми поспілкувалися з начальником 52 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, підполковником служби цивільного захисту Денисом Сіленком, щоб дізнатися, чим живе підрозділ у ці важкі часи.
У 52-й пожежно-рятувальній частині, що опікується нашою громадою, щодня несуть службу 33 співробітники. Хтось із них безпосередньо виїжджає на виклики та ризикує життям у зоні небезпеки, хтось чергує на телефоні, керуючи діями та координуючи виклики, а хтось забезпечує щоденну організацію роботи підрозділу. Але кожен із них є важливою ланкою єдиної команди.
Денис Сіленко переконаний, що поняття «рятівник» сьогодні виходить далеко за межі одного відомства:
«До рятівників відносяться не тільки співробітники ДСНС, а й інші служби, які займаються допомогою населенню. Тому кожен, хто долучений до справи допомоги, до справи рятування, може вважатися рятівником».
Для багатьох надзвичайників війна стала не тільки професійним, а й особистим випробуванням:
«Хочу побажати своїм колегам міцного здоров’я, добробуту, миру в сім’ях, любові, скорішої перемоги нашої держави над агресором.
Скорішого відновлення наших домівок, повернення додому тих, хто був вимушений, як і я, покинути свої рідні місця на Луганщині і Донеччині».
І звичайно, хороший керівник має дбати і про добробут свого колективу:
«Бажаю також підвищення грошового забезпечення, яку нам обіцяли з нового року, і покращення матеріально-технічного забезпечення».
Наша редакція щиро приєднується до кожного з цих слів. Дякуємо за вашу мужність!
Дякуємо співробітникам 52-ї частини та всім рятівникам України за цілодобову готовність прийти на допомогу, за витримку та гарячі серця.
Нехай кожен виїзд завершується успішним поверненням на базу, а вдома завжди чекають з теплотою та любов’ю.
Низький вам уклін, якнайшвидшого мирного неба та нашої спільної Перемоги!
Підписуйтесь
“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська
Григорій Громов / фото з особистого архіву побратима
На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів його кухня була місцем, де можна було хоч ненадовго відчути себе вдома. Він добре готував, допомагав іншим і ніколи не відмовляв у підтримці. А ще любив коней і чекав дня, коли закінчиться війна, щоб повернутися до своїх справ. Цього дня він так і не дочекався.
6 серпня під час виконання бойового завдання загинув 55-річний військовослужбовець Григорій Громов. Разом із побратимами він ніс бойову службу поблизу Вільногірська. Ті, хто служив поруч із ним, згадують його як відповідальну, добру й веселу людину, яка завжди підтримувала інших і ніколи не відмовляла у допомозі.
З побратимом Михайлом Касюком Григорій познайомився наприкінці 2023 року, коли військовослужбовців із різних підрозділів зібрали під час формування 646-го окремого зенітно-кулеметного батальйону.
Разом вони проходили навчання, бойове злагодження, а згодом потрапили до однієї мобільної вогневої групи. На початку 2024 року військові поїхали на Запорізький напрямок, де провели близько двох місяців. Після цього їх перекинули на Дніпропетровщину – до Вільногірська.
“Ми разом вчилися, разом росли”, – згадує Михайло Касюк.
Спочатку Григорій був номером обслуги, а наприкінці 2024 року став кулеметником. За словами побратима, свою роботу він виконував дуже добре та відповідально.
Григорій із побратимами / фото з особистого архіву побратима
Кухня, жарти та українська музика
Поза бойовою роботою Григорій був людиною порядку. За словами Михайла, у нього завжди було чисто й організовано.
За цивільною спеціальністю та попереднім досвідом служби Григорій був кухарем. Тому саме він часто відповідав за харчування екіпажу.
“Він дуже смачно готував, на ньому весь екіпаж тримався”, – розповідає побратим.
Попри бойові умови, Григорій залишався веселою людиною. Побратим пригадує, що військовий багато жартував і любив слухати музику. Особливо – українську. На кухні чи просто на вулиці поруч із Григорієм часто звучали українські пісні: народні, сучасні, естрадні.
Загинув під час бойового чергування
6 серпня військові з самого ранку перебували під загрозою обстрілів. За словами Михайла Касюка, тоді лунали повітряні тривоги та були атаки ударними безпілотниками.
Екіпаж, у якому служив Григорій, командування направило на підсилення до населеного пункту Вишневе. Там спочатку стався приліт ударного безпілотника, а згодом – балістичної ракети.
Військовий автомобіль опинився під ракетним обстрілом. Машина була неподалік від місця удару, через що військові потрапили під дію уламків.
Григорій загинув. Водій автомобіля отримав контузію та баротравму й наразі проходить лікування.
Як і багато військових, Григорій хотів одного – щоб війна закінчилася і він зміг повернутися додому. Він мріяв знову займатися своїми справами та повернутися до звичного життя.
Григорію було 55 років. У нього залишилися дружина Світлана, син, донька та онука.
Сьогодні День рятівника України — це не просто професійне свято. В умовах повномасштабної війни, коли щодня доводиться ліквідовувати наслідки ворожих обстрілів, витягати людей із-под завалів […]
На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів […]
Історія нашого міста ховає ще чимало цікавих сторінок, спогадів та важливих подій. Ми продовжуємо публікацію унікальної книги від почесної громадянки Надії Чирви, присвяченої рідному Вільногірську. […]
Над хатою кружляють лелеки. Вони зібралися високо в небі, перекрикуючи одне одного. Уже вечоріє, а біля будинку люди чекають на машину, яка має привезти Євгена. […]
Сьогодні Вільногірськ відзначає своє 70-річчя. У цей день ми з особливою гордістю звертаємося до людей, чиє життя, праця, талант та невтомна енергія є справжнім надбанням […]
