Почесні громадяни Вільногірська 

Сьогодні Вільногірськ відзначає своє 70-річчя. У цей день ми з особливою гордістю звертаємося до людей, чиє життя, праця, талант та невтомна енергія є справжнім надбанням нашого краю. 

Звання “Почесний громадянин міста Вільногірськ” – це найвища відзнака вдячності за вагомий особистий внесок у розвиток міста, його економіки, культури, освіти, спорту та активної громадянської позиції. Завдяки їхній самовідданій праці та любові до рідної землі Вільногірськ живе, розвивається і впевнено дивиться в майбутнє.

Нижче представлено офіційний перелік почесних громадян нашого міста, чиї імена назавжди вписані золотими літерами в його історію. 

Більше – на Вільногірськ IN.UA.

Перелік почесних громадян Вільногірська 

• Атоян Петро Степанович 

Майже 20 років очолював відділ робітничого постачання Вільногірського ГМК. Сприяв розвитку торговельної мережі міста та створенню підсобного господарства комбінату. Звання “За заслуги перед містом” отримав у 2002 році.

• Ашова Галина Петрівна 

Багато років працює медичною сестрою КП “Вільногірська центральна міська лікарня”. Активно долучалася до вирішення питання надання Вільногірську статусу міста обласного підпорядкування. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2002 році.

• Білогай Павло Дмитрович 

За фахом інженер-технолог. Працював на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті, де впроваджував інноваційні технології збагачення руд. Очолював підприємство “Кольорові метали”, яке завдяки створеному конусному агрегату не має аналогів у світі. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2002 році.

• Білякова Валентина Петрівна

Відома лікарка акушер-гінеколог, майже 50 років присвятила медицині. Очолювала акушерсько-гінекологічну службу міської лікарні, понад 10 років була єдиним оперуючим гінекологом міста. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2002 році.

• Варен Віктор Вікторович 

Перший директор Вільногірського ГМК і один із будівничих міста. Під його керівництвом комбінат став одним із провідних підприємств галузі, а Вільногірськ – сучасним містом. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2002 році (посмертно).

• Єлізаров Євгеній Павлович 

Організатор і перший директор заводу електровакуумного скла (нині – ТОВ “Вільногірське скло”). Зробив вагомий внесок у будівництво та розвиток підприємства, яке прославило Вільногірськ виробництвом кінескопів, кольоророзподільних масок, екранів і кришталю. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно посмертно у 2002 році. 

• Мамонтов Володимир Демʼянович 

З 1959 року очолював будівельне управління №1, а з 1960 – трест “Дніпрометалургбуд”. Під його керівництвом будувалися гірничо-збагачувальний комбінат, житлові квартали та формувався Вільногірськ як місто. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно посмертно у 2002 році. 

• Семенов Михайло Кирилович 

Учасник Другої світової війни. Працював на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті, де обіймав керівні посади в службах постачання, збуту та комерційної діяльності. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2002 році. 

• Соколов Володимир Іннокентійович 

Другий директор Вільногірського гірничо-металургійного комбінату. Талановитий інженер, який забезпечив технічне переоснащення підприємства завдяки державним кредитам, що дало тривалий економічний ефект. Звання “За заслуги перед містом” отримав у 2002 році (посмертно). 

• Соловйов Леонід Кирилович

Заслужений працівник сфери послуг України, директор Дніпропетровської філії Концерну радіомовлення, радіозвʼязку та телебачення, винахідник, автор пʼяти патентів. Брав участь у створенні Вільногірського заводу електровакуумного скла. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2002 році.

• Тарасенко Іван Дмитрович 

Учасник Другої світової війни. Працював топографом у геологорозвідувальній експедиції Самотканського родовища. Нагороджений премією “За першовідкриття”, орденами СРСР, Болгарії та України, зокрема орденом “За мужність”. Звання “За заслуги перед містом” отримав у 2002 році. 

• Устенко Юрій Михайлович 

Видатний лікар-хірург міста, стаж роботи за фахом – 37 років. З 1980 по 2008 рік очолював хірургічно-травматологічне відділення Вільногірської ЦМЛ. Має значний досвід у невідкладній хірургії, зробив вагомий внесок у розвиток медичної допомоги населенню. У 2002 році удостоєний звання “За заслуги перед містом”. 

• Чернов Іван Кирилович

Понад 30 років очолював Вільногірський завод залізобетонних виробів, був депутатом міської ради кількох скликань. Нагороджений державними та ювілейними медалями. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2002 році.

• Чирва Надія Йосипівна 

Бібліотечна працівниця вищої категорії, понад 50 років присвятила бібліотечній справі. Більше 30 років очолювала історико-краєзнавчий музей школи №5, організовувала краєзнавчі експедиції. Редакторка й ведуча рубрик міського радіомовлення “Часопис рідного краю” та “Літопис нашої біди”. Нагороджена відзнаками Міністерства культури, медаллю “Ветеран праці”. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2002 році.

• Яровий Віктор Давидович 

Понад 50 років працював на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті. Пройшов шлях від дільничного геолога до головного геолога комбінату (з 1999 року). Ветеран праці, занесений до Книги пошани комбінату, нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2002 році.

• Шевченко Надія Минівна 

Засновниця і перша начальниця Вільногірського вузла зв’язку. Під її керівництвом створено перше міське відділення пошти та сучасну структуру вузла зв’язку. Одна з перших депутатів Вільногірської міської ради (1960). Нагороджена багатьма медалями. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2003 році.

• Алексенко Олексій Григорович 

З 1989 року працював у Вільногірській центральній міській лікарні, пройшовши шлях від лікаря-акушера-гінеколога до головного лікаря. У 2002–2006 роках очолював міський відділ охорони здоров’я. Депутат Вільногірської міської ради двох скликань і Дніпропетровської обласної ради ХХІІІ скликання. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2004 році.

• Шуригін Дмитро Андрійович 

З 1968 по 1993 рік очолював Вільногірське АТП-21267, з 1994 по 1998 рік був головою Вільногірської міської Ради народних депутатів, у 1999–2011 роках – головою міської організації ветеранів України. Нагороджений орденом “Трудового Червоного Прапора”, медалями, срібною медаллю ВДНГ, грамотами та подяками. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2004 році.

• Зєліков Михайло Олексійович 

Перший головний геолог Вільногірського гірничо-металургійного комбінату. Брав участь у виборі місця будівництва комбінату й міста у 1956 році. Засновник і керівник школи геологів-експлуатаційників, зробив вагомий внесок у розробку родовища та вдосконалення виробничих рішень. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2006 році.

• Касьян Віктор Якович 

З 1979 року працював у Вільногірську, пройшовши трудовий шлях на гірничо-металургійному комбінаті. З 1986 року протягом двох скликань очолював виконавчий комітет Вільногірської міської ради. Ініціював створення ради директорів підприємств і надання Вільногірську статусу міста обласного підпорядкування. Депутат Вільногірської міської ради V скликання. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2006 році.

• Лигун Петро Максимович 

З 1967 по 1985 рік працював у спортивному комплексі Вільногірського гірничо-металургійного комбінату. Виховав першого у Вільногірську майстра спорту СРСР з класичної боротьби, понад десять кандидатів у майстри спорту та багатьох спортсменів-розрядників. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2006 році (посмертно).

• Майоров Володимир Васильович 

40 років працював на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті, пройшовши шлях від старшого геодезиста до головного маркшейдера. Автор восьми раціоналізаторських пропозицій, одна з яких сприяла захисту міста від затоплення та покращенню водопостачання. Нагороджений “Бронзовою медаллю” ВДНГ і медаллю “Захиснику Вітчизни”. Активний учасник громадського життя міста. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2006 році.

• Турченко Іван Федорович 

Ветеран Другої світової війни. Нагороджений орденами, медалями за бойові заслуги та за участь у визволенні Берліна. Понад 30 років працював на будівництві житла й об’єктів Вільногірська. Член Ради Вільногірської міської організації ветеранів. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2006 році.

• Біленко Віктор Миколайович 

Працює на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті з 1973 року. З 1991 по 2002 рік обіймав посаду комерційного директора, згодом став заступником генерального директора з соціальних питань та зв’язків з громадськістю. За його участі збережено соціальну інфраструктуру комбінату. Депутат Вільногірської міської ради трьох скликань. Нагороджений відзнакою Дніпропетровської обласної ради “За розвиток місцевого самоврядування”. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2008 році.

• Зеленський Микола Андрійович 

Активний громадський діяч у галузі освіти міста. Розпочав трудовий шлях у 1969 році вчителем географії, з 1978 року очолював ЗОШ №3. У 1990–2000 роках був першим завідувачем міського відділу освіти, заклавши основи розвитку освітньої галузі міста. Нагороджений знаками “Відмінник просвіти СРСР” та “Відмінник освіти України”. Після виходу на пенсію продовжував працювати в освітній сфері. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2008 році.

• Медведецька Неля Зотівна 

Активна діячка у сфері охорони здоров’я. Понад 30 років працює у Вільногірській центральній міській лікарні, з 1978 року очолює інфекційне відділення. Неодноразово нагороджувалася грамотами та подяками за професіоналізм, відданість справі та внесок у розвиток медичної допомоги. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2008 році.

• Кривкін Геннадій Федорович 

Депутат міської ради чотирьох скликань. Понад 40 років працював на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті, пройшовши шлях від слюсаря до начальника спеціалізованого управління ремонту та монтажу. Активно займався громадською діяльністю. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2009 році.

• Зінченко Іван Іванович 

Ветеран Другої світової війни, відповідальний управлінець відділу кадрів геолого-розвідницької експедиції, яка відкрила поклади корисних копалин у нашій місцевості. З 1969 по 1987 рік – директор Вільногірської ЗОШ №4. Брав участь у завершенні будівництва школи, під його керівництвом колектив неодноразово відзначався за успіхи у навчально-виховній роботі. Відзнакою “За заслуги перед містом” нагороджений у 2010 році (посмертно).

• Баранов Юрій Дмитрович 

Генеральний директор філії “Вільногірський гірничо-металургійний комбінат” у 2002–2011 роках. Під його керівництвом підприємство стало одним із найстабільніших виробництв країни, неодноразово здобувало відзнаки на українських і міжнародних конкурсах. Нагороджений орденом України “За заслуги” ІІІ ступеня, відзнакою “За заслуги перед містом” (2011) та званням “Людина року міста Вільногірськ” у номінації “Гордість міста”.

• Русак Тетяна Григорівна 

Директорка з питань економіки та фінансів філії “Вільногірський гірничо-металургійний комбінат”, депутатка міської ради 5-го і 6-го скликань, голова профільної депутатської комісії. За вагомий внесок у розвиток міста удостоєна звання “За заслуги перед містом” у 2012 році.

• Самсоненко Василь Омелянович 

Ветеран праці Вільногірського гірничо-металургійного комбінату (1964-1997 рр.). Брав участь у будівництві житла, соціальних обʼєктів міста та виробничих підрозділів комбінату. За сумлінну працю й активну громадську діяльність занесений до книги пошани комбінату. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2013 році. 

• Шакіна Валентина Кузьміна 

Понад 30 років працювала у профспілковій сфері заводу “ЕКМА”. Брала активну участь у збереженні підприємства та трудового колективу під час реструктуризації та приватизації. Нагороджена профспілковими відзнаками України. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2015 році. 

• Волощук Олександр Олександрович 

Понад 40 років працював на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті. Депутат міської ради 4-х скликань, міський голова Вільногірська (2002-2006). Брав участь у реалізації важливих міських проєктів. Звання “За заслуги перед містом” отримав у 2016 році. 

• Шиян Петро Петрович 

Присвятив життя образотворчому мистецтву та педагогіці. Брав активну участь у культурному житті міста, створив низку мистецьких проєктів, що стали частиною історії Вільногірська. Звання “За заслуги перед містом” присвоєно у 2016 році. 

• Сокіл Олександр Михайлович 

Понад 35 років працював на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті, пройшовши шлях від слюсаря до генерального директора. Міський голова Вільногірська (2006-2008), депутат обласної ради. Доктор технічних наук, лауреат державної премії, нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Звання “За заслуги перед містом” присвячено у 2017 році. 

• Мельник Анатолій Максимович 

Зарекомендував себе як активний громадський діяч Вільногірська, який брав участь у розвитку та суспільному житті міста. Чотири скликання був депутатом Вільногірської міської ради, очолював постійні депутатські комісії з питань охорони здоровʼя та торгівлі. У 2019 році йому присвоєно звання “За заслуги перед містом”. 

• Москальчук Олександр Герасимович 

Очолював виконавчий комітет Вільногірської міської ради трудящих у 1971–1982 роках. За час роботи зробив вагомий внесок у розвиток міста: сприяв відкриттю відділення Держбанку, будівництву першої АЗС, газифікації приватних будинків, створенню посадочної платформи на залізничній станції. У 1990–1999 роках очолював відділ Державної податкової інспекції у місті Вільногірськ. У 2019 році йому присвоєно звання “За заслуги перед містом”.

Примітка. Редакція Вільногірськ IN.UA не додає в цей перелік воїнів, що отримали звання “Почесний громадянин” посмертно. Про полеглих Героїв редакція розповідає в окремих публікаціях. 

Читайте також:

Рукописний літопис Вільногірська: до Дня міста починаємо публікацію книги від почесної громадянки Надії Чирви

У кожної казки є своя магія. Вона може заховати від дитячих страхів, перенести у світ дивовижних пригод, подарувати відчуття затишку й допомогти повірити, що навіть після найтемнішої ночі обов’язково настане ранок. Але що, коли казки народжуються не в затишному кабінеті письменника, а серед тривожних буднів війни? Коли їхній автор, попри військову службу, турботи про побратимів і викладацьку роботу, знаходить час для дитячих історій?

Читайте в матеріалі на Вільногірськ IN.UA 

Олександр Зінченко – військовослужбовець 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади (25 ОПДБР), педагог і дитячий письменник. 

Його казки вже допомагають маленькій читачці долати нічні страхи, а попереду – нові книжки, студентські ілюстрації та зустрічі з дітьми. Адже навіть посеред війни є місце для добрих історій, які дарують малечі відчуття тепла й безпеки.

Коли казка перемагає нічний страх

Для письменника немає, мабуть, більшої радості, ніж знати, що його історії комусь потрібні. А якщо казка допомагає дитині заснути, коли за вікном темно, а в кімнаті причаїлися нічні страхи, – це вже більше, ніж просто читацьке захоплення.

Саме так сталося з маленькою дівчинкою, яка особливо полюбила дві казки Олександра – «Про Паначика» та «Про Рижика з медової роти».

Коли посеред ночі їй стає страшно або вона прокидається й не може заснути, мама бере до рук одну з цих книжок. Знайомі історії допомагають дитині заспокоїтися й знову поринути у сон. 

На відео, якими поділилися з автором, дівчинка із захопленням гортає сторінки вже надрукованих книжок, розглядає їх і ділиться враженнями з мамою.

Для Олександра це особливий відгук на його творчість. Адже за кожною написаною історією стоїть надія, що вона знайде свого читача.

Він розповідає:

«Вона дуже полюбила оці дві казки, які вже вийшли — це про Паначика і про Рижика з медової роти. І коли їй вночі страшно, вона не може заснути або прокидається посеред ночі, мама читає їй саме оці мої казки, і вона тоді заспокоюється і засинає».

Дві книжки вже знайшли дорогу до дитячого серця. Тепер Олександр хоче, щоб таких історій стало більше, а їхніх маленьких читачів – сотні. Для цього казкам потрібно дати нове життя у друкованих примірниках.

Казкові герої отримують обличчя

У кожної дитячої книжки є свій маленький всесвіт. Спочатку він живе лише в уяві автора, а згодом набуває обрисів, кольорів і характерів завдяки ілюстраціям.

У казок Олександра Зінченка з’явилася нагода отримати власне художнє оформлення. За сприяння заступниці директора Дніпровського фахового коледжу культури і мистецтв три студентки закладу обрали його твори темою своїх курсових робіт. Наразі дівчата працюють над ілюстраціями до казок.

Це не єдина можливість познайомити дітей із творчістю письменника. Коледж та місцеві культурні осередки готові підтримати проведення кількох презентацій для маленьких читачів і їхніх батьків. Зокрема, йдеться про зустріч в обласній бібліотеці у Дніпрі.

Однак для таких заходів потрібні книжки, які можна буде не лише показати дітям, а й запропонувати придбати. Автор говорить про це так:

«Мені запропонували провести декілька заходів типу презентацій у бібліотеках. Моя знайома з коледжу культури каже, що три казки взяли на курсові роботи – зараз малюються малюнки. Щоб проводити презентацію, треба примірники відразу, щоб були готові, щоб продавати їх – десь 100-200 примірників кожної казки. Тоді можна провести захід в обласній бібліотеці у Дніпрі, поспілкуватися з дітьми та батьками».

Так у казок з’являється можливість вийти за межі сторінки у Facebook і стати справжніми книжками на бібліотечних полицях, у дитячих руках і домашніх бібліотеках. Але для цього потрібні кошти на друк.

Коли видавничі плани відкладаються

Шлях від рукопису до готової книжки не завжди схожий на казкову пригоду, у якій усі перешкоди долаються за одну мить. Іноді він вимагає терпіння, пошуку можливостей і готовності починати спочатку.

Шукаючи кошти на видання казок, Олександр працював і над іншими творчими проєктами. Зокрема, підготував рукопис комплексного посібника із сексуального виховання для дітей віком від 9 до 13 років.

Матеріал охоплює три окремі напрями:

• сексуальне виховання для дівчат;
• сексуальне виховання для хлопців;
• здорові та гармонійні відносини між людьми.

Автор сподівався, що замовники викуплять права на готовий рукопис, а отримані кошти можна буде спрямувати на видання дитячих казок. Однак домовленості затягнулися на невизначений термін через нечіткі формулювання партнерів.

Та відкладені плани не означають, що робота зупинилася. Олександр продовжив діяти самостійно. Перші поодинокі примірники, які вдавалося надрукувати власним коштом, він виготовляв і передавав замовникам. Відгуки на книжки були позитивними.

А ще автор вирішив зробити одну зі своїх довгих казок доступною для всіх охочих: почав публікувати її частинами на сторінці у Facebook. Там же розмістив посилання для попереднього замовлення книжок і на благодійну банку.

350 тисяч гривень на казки й тепло для побратимів

Сьогодні творчі плани Олександра поєдналися з важливою благодійною метою. Він відкрив збір на 350 000 гривень, кошти з якого планує спрямувати на видання дитячих казок і забезпечення побратимів із 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади спиртовими окопними свічками.

Це два різні світи, які в його житті тісно переплелися: дитячі книжки, що дарують спокій і допомагають долати страх, та окопні свічки, необхідні військовим у холодних фронтових умовах.

Зібрані кошти мають два напрями використання:

Напрям	Для чого потрібні кошти
Видання дитячих казок	Друк накладів по 100–200 примірників кожної казки для презентацій у бібліотеках Дніпра та поширення книжок серед дітей.
Спиртові окопні свічки для ЗСУ	Закупівля та виготовлення спиртових окопних свічок для побратимів із 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.

Олександр наголошує, що допомога військовим зараз особливо актуальна:

«Це частково на публікацію, частково на покриття потреб, тому що зараз ми збираємо хлопцям на спиртові окопні свічки для 25-ї Січеславської ОПДБР».

Від редакції: всім шановним читачам, хто має бажання і можливість долучитися – ось посилання на монобанку Олександа Зінченка для цього збору: https://send.monobank.ua/jar/7ysTqUoK6A

У цій історії окопна свічка і дитяча казка мають дещо спільне. Обидві несуть тепло. Одна зігріває військових у холодному бліндажі, інша допомагає дитині не боятися темряви й засинати зі спокійним серцем.

Можливо, саме в цьому й полягає особлива сила історій Олександра Зінченка. Навіть коли навколо триває війна, він знаходить можливість створювати щось добре – писати казки, підтримувати дітей, ділитися знаннями та допомагати побратимам.

Адже казкам не обов’язково жити лише у вигаданих світах. Іноді вони починаються тут, серед наших непростих буднів, – із людини, яка попри все продовжує вірити в добро.

Олександр Сохов із Вільногірська стверджує, що після поранення на фронті тривалий час не може оформити інвалідність, а за період, коли його вважали таким, що самовільно залишив частину, не отримав належних виплат. Тепер ветеран звернувся по безоплатну правничу допомогу й готується відстоювати свої права в суді.

За словами Олександра, частину питань уже вдалося зрушити з місця, проте решту він продовжує вирішувати за допомогою юриста. Детальніше про його боротьбу за належні права та труднощі, з якими зіткнувся ветеран, читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Після повернення з війни військовим доводиться долати не лише наслідки поранень, а й труднощі з оформленням документів, підтвердженням обставин служби та отриманням належних виплат. 

Поранення на фронті та тривале лікування

Олександр Сохов пішов служити добровольцем на початку повномасштабного вторгнення. Перед відправленням на фронт пройшов підготовку тактичного медика в Десні, а потім потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади.

На Донеччині чоловік надавав допомогу побратимам і виконував бойові завдання. Під час перебування на позиціях він зазнав травми, через яку не міг нормально ходити. Після евакуації його направили на лікування.

За словами Олександра, ушкодження потребували тривалого медичного супроводу, а також оперативного втручання. Після лікування він повернувся до військової частини, проте на передову вже не вирушав.

Наслідки травми продовжують впливати на його повсякденне життя. Чоловік розповідає про проблеми з ногами та інші порушення здоров’я, через які йому складно довго стояти або сидіти.

Зараз Олександр Сохов проходить обстеження та готується до подальшого лікування. За його словами, лікарі також розглядають питання ще декількох операцій.

Чому чоловік не може оформити інвалідність

Окреме питання, яке Олександр намагається вирішити, – встановлення інвалідності.

Чоловік стверджує, що вже тривалий час намагається пройти необхідні процедури, однак процес затягується. За його словами, він вважає, що стан здоров’я дає підстави для встановлення щонайменше третьої групи інвалідності, а можливо, і другої.

Водночас остаточного рішення, на яке він розраховує, наразі немає.

“Я півтора року вже з цим борюся”, – розповідає ветеран.

За його словами, на різних етапах виникали затримки з направленнями та розглядом документів. Чоловік стверджує, що приблизно пів року чекав на направлення для проходження оцінювання, а потім ще близько пів року – на подальший розгляд після оскарження попереднього рішення.

Олександр також розповідає, що під час розгляду його документів виникали запитання щодо того, яку роботу він може виконувати з огляду на стан здоров’я. Сам чоловік не відмовляється від працевлаштування, але вважає, що робота має відповідати його фізичним можливостям.

Зокрема, він розглядає варіанти спокійнішої роботи, яка не потребуватиме тривалого перебування на ногах чи значних фізичних навантажень.

Безоплатний юрист допомагає оскаржувати рішення

Щоб розібратися з документами та захистити свої права, Олександр звернувся по безоплатну правничу допомогу.

За його словами, він працює з юристом, який допомагає готувати звернення та скарги, а також розглядає можливість судового оскарження.

Чоловік пояснює, що через стан здоров’я йому складно постійно їздити до установ і самостійно проходити всі етапи процедури. Тому правнича допомога стала для нього важливим інструментом у вирішенні проблеми.

Олександр не приховує, що тривале очікування вплинуло на його віру в справедливе вирішення справи. Водночас він продовжує збирати документи й наполягає на тому, що хоче отримати лише те, на що має законне право.

“Я тільки за те, що мені положено. Я ж не те, що прийшов і сказав, як хочу. Я ж по закону”, – пояснює чоловік.

За його словами, він не прагне отримати виплати без законних підстав, а хоче, щоб належні йому питання розглянули відповідно до обставин служби та стану здоров’я.

Чому Олександр вимагає повернути військові виплати

Ще одна проблема, яку намагається розв’язати чоловік, стосується грошового забезпечення за період військової служби.

Олександр Сохов стверджує, що свого часу його внесли до категорії військовослужбовців, які самовільно залишили частину, хоча він перебував на лікуванні. За його словами, через це він не отримував виплат протягом тривалого періоду.

Чоловік розповідає, що відповідні обставини згодом перевіряли, а питання щодо його перебування в СЗЧ вдалося переглянути. За його словами, після розслідування цей статус із нього зняли.

Однак гроші за попередній період, як стверджує Олександр, йому так і не повернули.

“Мені повинні були йти виплати військовослужбовцям. А мені ці виплати за цей період не виплатили”, – говорить він.

За словами чоловіка, йдеться про період тривалістю приблизно до року. Частину цього часу він, як стверджує Олександр, провів у госпіталях, проходячи лікування після поранення.

Наразі він хоче домогтися повернення коштів у законному порядку. За його словами, юрист готує документи для судового розгляду.

Лікування потребує коштів, а питання виплат залишається відкритим

Олександр пояснює, що питання виплат для нього має не лише юридичне, а й практичне значення. Через наслідки поранення він продовжує лікування, а попереду, за його словами, ще кілька медичних втручань.

Водночас чоловік не може повноцінно працювати через фізичні обмеження. Тому невирішені питання щодо інвалідності та грошового забезпечення ускладнюють його повернення до цивільного життя.

Ветеран сподівається, що за допомогою юриста зможе домогтися перегляду рішень і отримати належні йому виплати.

Проте він зізнається, що після тривалого очікування не має впевненості в результаті. При цьому історії інших військових, яким зрештою вдалося відстояти свої права, додають йому надії.

Для Олександра Сохова ця боротьба – не спроба отримати особливе ставлення, а прагнення домогтися законного рішення після служби та поранення.

Поки тривають процедури, чоловік продовжує лікуватися, збирати документи й шукати можливості для подальшого життя.

Читайте також:

Від бойових позицій до риболовлі й домашньої випічки: як ветеран Олександр Сохов із Вільногірська вчиться жити після війни