Ще у квітні 2022 року Уряд ухвалив постанову № 495 про створення фондів житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. У документі визначили, як формувати таке житло, вести його облік і надавати переселенцям.
Як формують житловий фонд для ВПО
Водночас у Вільногірську Порядок формування фонду житла для тимчасового проживання переселенців розробили лише у 2025 році, хоча працювати над ним почали ще в серпні 2024-го. Над документом працювала робоча група Консультаційної ради з питань ВПО у Вільногірську, до якої увійшли працівниця Управління архітектури та капітального будівництва (УАКБ) та секретар міської ради.
Цей порядок передбачає:
Порядок формування фонду житла у Вільногірську / скріншот
Відповідно до Постанови Кабміну № 495 передбачена бальна система — вона визначає, хто має пріоритет на отримання житла. Наприклад, мати-одиначка чи багатодітна родина отримують більше балів і мають більше шансів отримати житло. Крім того, громада сама може додатково нараховувати до 20 балів. Їх можуть надати тим, чия професія важлива для громади — лікарям, вчителям, працівникам комунальних служб, слюсарям та іншим.
“На жаль до Порядку, який затвердили у Вільногірську, бальна система не була внесена. Хоча це важливо і суттєво полегшило пріоритезацію під час прийняття рішення – кому в першу чергу надавати житло. Як запевнили нас юридичні працівники міської ради – такі умови присутні в Постанові КМУ №495 і цього достатньо”, – поділилася думками заступниця голови Ради ВПО Альона Щекодіна.
Наприклад, Нововолинська міська рада затвердила Порядок з балами.
“Порядок формування фонду житла для ВПО складається з пріоритетних та загальних критеріїв відбору родин ВПО. Зокрема, це багатодітні родини, сімʼї військових, особи з інвалідністю, неповні сім’ї з дітьми та у складі яких є непрацездатні особи, ВПО, які офіційно працевлаштовані на державних, комунальних та інших підприємствах, установах, організаціях, що розташовані на території громади та інші категорії. Визначення пріоритетності надання житла визначатимуть за бальною системою. Більше категорій – більше балів”, –зазначають в Нововолинській міській раді.
Крім того для внутрішніх переселенців підготували Пам’ятку з підказками, куди звертатися, щоб стати в чергу на тимчасове житло.
В хоча наразі у Вільногірській громаді немає приміщень для фонду тимчасового житла. Але це не заважає створити чергу для переселенців. Наявність такої черги збільшує шанси громади отримати фінансування від міжнародних донорів або держави на будівництво чи ремонт житла.
Пам’ятка ВПО
Пам’ятка ВПО
Підписуйтесь
Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа @Lviv Media Forum. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.
Над хатою кружляють лелеки. Вони зібралися високо в небі, перекрикуючи одне одного. Уже вечоріє, а біля будинку люди чекають на машину, яка має привезти Євгена. Його мали привезти ще вдень, близько другої, але час минає, а над селом поступово густішає темрява.
Машина приїжджає пізно, людей біля хати багато. Хтось стоїть поруч, хтось чекає біля дверей. Усе відбувається ніби в напівтемряві, уривками, і мати потім майже не зможе згадати цей вечір.
Пам’ятатиме тільки одне – двері і лелек над хатою. Коли Євгена занесли всередину, вони раптом почали кричати особливо голосно. Поступово стає темно.
У дитинстві Євген був дуже активним. Мати згадує – коли треба було його хоч ненадовго посадити на місце, допомагали тільки мультфільми.
“Гіперактивний. Мені казали, що всі діти повинні такими бути. Але він був дуже активний”, – каже пані Ірина.
Хлопчик ріс у селі, постійно щось вигадував, кудись біг, міг нашкодити, не послухатися, зробити щось по-своєму.
Євген народився у Дрездені. Тоді його батько був військовим і служив ще у НДР. До двох років хлопчик жив із обома батьками, а після їхнього розставання мати повернулася з ним в Україну.
Далі було село, родичі, поїздки в гості, двоюрідні сестри.
І саме там мати іноді чула про сина такі характеристики, які зовсім не збігалися з тим, яким він був удома. Коли вона приїжджала забирати Євгена від родичів, його хвалили:
“Боже, такий хороший хлопчик, і допомагав, і слухався”.
Мати не могла повірити, що йдеться саме про її сина.
“Я кажу: це точно про мого Женю ви розповідаєте?”
Він був активним, непосидючим, але вже тоді в ньому була риса, яка залишиться на все життя: якщо щось треба зробити – він береться.
Брався за все
Євген любив техніку – мотоцикли, машини, різні механізми. Любив працювати руками.
Зварювання фактично було в його житті ще змалку – мати говорить про це як про навичку, яка залишилася у спадок. Після школи він вступив навчатися на зварювальника.
“Йому, скажімо так, у спадок дісталося зварювання, і він дуже любив варити метал”, – згадує пані Ірина.
Пізніше життя привело його до ДТЕК, де він працював електромонтером. Робота була складною: високовольтні лінії, висота 26 і 34 метри, технічні роботи.
Євген на роботі/ фото з особистого архіву Ірини
Але Євген не обмежувався лише тим, що вже вмів. Якщо з’являлася нова справа – пробував. Пані Ірина згадує, що деякий час в її будинку не було води. Коли Євген почав заробляти, вирішив провести її сам. Взяв труби, паяльник і взявся до роботи.
“Він брався за всю роботу, йому було цікаво дізнатися щось нове”.
На роботі Євген був відповідальним. Та був із тих людей, які не відмовляються від роботи лише тому, що вона складна або незнайома.
Девʼять років у Вільногірську
Близько дев’яти років Євген прожив у Вільногірську. Спочатку працював електромонтером у контактній мережі. Потім знайшов роботу на високовольтній лінії 750 кВ і перевівся туди.
До міста він переїхав, коли вирішив самостійно будувати своє доросле життя.
“Просто вирішили з дівчиною бути самостійними”, – каже мати.
Вільногірськ йому подобався. Найбільше Євген любив не саме місто, а людей, які були поруч – у нього був гараж, де він зварив буржуйку, щоб друзі могли збиратися разом узимку.
Євген любив шашлики, компанії, зустрічі.
“Він звик до шашлику, до компанії, йому завжди це подобалося, він завжди міг зібрати навколо себе всіх”, – згадує пані Ірина.
Євген з друзями у гаражі/ фото з особистого архіву Ірини
“Мам, війна”
24 лютого 2022 року Євген прокинувся раніше за матір.
Вона збиралася на роботу – працювала в охороні на комбінаті. Син був удома, оскільки за два дні до початку повномасштабної війни він повернувся додому з речами після розриву стосунків.
Мати подумала, що він переживає через особисте. Але вранці 24 лютого почула інше.
“Мам, війна”.
Спочатку пані Ірина йому не повірила.
“Кажу: що ти чудиш. Думаю, хлопець переживає через свій розрив і все таке”, – розповідає про перший день війни пані Ірина.
Пізніше на роботі їй підтвердили, що почалася війна.
Євген практично відразу почав телефонувати до військкомату. Потім поїхав туди. Мати намагалася його відмовити. Вона розуміла, що все відбувається на емоціях: щойно закінчилися стосунки, почалася війна. Але точно знала – він усе одно піде.
“Він по-іншому не міг”.
Вона сама з дитинства говорила синові, що чоловік має бути відповідальним, має захищати своїх близьких.
“Женя, ти розумієш, що ти ростеш чоловіком. Ти маєш захищати, ти маєш заробляти. Ти – надія й опора для мене і в майбутньому для дружини. Тобто ти маєш бути чоловіком”, – завжди казала пані Ірина своєму синові.
6 березня 2022 року Євген відмовився від бронювання на роботі та пішов до війська добровольцем.
Два слова, щоб знати, що живий
До війни мати й син були дуже близькими.
“Коли його не було поруч, ми щодня телефонували один одному”, – каже мати.
Ця звичка не зникла й після того, як Євген опинився на фронті. Він телефонував із позицій. Мати не знала, як йому вдавалося виходити на зв’язок, але він знаходив можливість.
Їй не були потрібні довгі розмови.
“Я йому завжди казала: синку, хоча б два слова скажи, що живий, усе нормально”.
Іноді вони телефонували одне одному майже одночасно. Мати могла подумати, що треба набрати сина – і саме в цей момент лунав його дзвінок.
Останнє фото з Євгеном, “Він був у відпустці, зібрав усіх, ніби для прощання”/ фото з особистого архіву Ірини
Їхній зв’язок був настільки тісним, що навіть відстань не ставала перешкодою.
А потім настав день, коли телефон Євгена замовк.
Останній дзвінок
Увечері Євген подзвонив матері й розповів, що отримав контузію.
“Мам, у мене була контузія, я трохи там у госпіталі. Загалом, прокапався”.
Вона не одразу зрозуміла, що сталося. Євген заспокоював її. Потім сказав, що незабаром повернеться до хлопців.
Це був четвер. За словами Євгена, у суботу їх мали змінити з позиції. Наступного ранку мати чекала на його дзвінок. Він зазвичай телефонував дуже рано, близько четвертої. Але цього разу телефон мовчав.
“Він завжди мені телефонував о четвертій ранку. Ну, раніше. Але цього разу не подзвонив ні о п’ятій, ні о сьомій, ні о десятій”.
Поступово прийшла тривога.
“Я почала розуміти, що щось сталося”.
Пані Ірина зателефонувала другові Євгена. Спочатку ще шукали пояснення: можливо, він відпочиває, можливо, була важка ніч, можливо, не може вийти на зв’язок. Але минув день, півтора дня – тиша.
“Уже всі знали, що його немає, але мені не казали”.
Мати ще сподівалася, що син живий і просто не може зателефонувати. Поки не приїхав представник військкомату.
“Для мене він був надією й опорою”
Мати не хоче, щоб із Євгена робили недосяжний образ. Вона хоче, щоб його пам’ятали таким, яким він був.
“Нехай кожен запам’ятає його таким, яким він був для нього”.
Для матері Євген був сином.
“Для мене він був надією й опорою”.
“У мене в телефоні лише одне фото з ним”/ фото з особистого архіву Ірини
Для колег – працівником, який не відмовлявся від роботи.
“Він виконував те, що десь хтось не міг. Він за це все брався, він все робив”.
Після його смерті, каже мати, у неї ніби зникла земля під ногами.
“У мене пішла земля з-під ніг”.
Але вона не дозволяє собі просто зупинитися.
“Зараз я доначу, волонтерю. Не сиджу на місці, скажімо так, допомагаю хлопцям по-всякому”.
“Він нам усім завжди дарував квіти, а тепер ми йому”/ фото з особистого архіву Ірини
Того вечора лелеки кричали над хатою, коли Євгена заносили всередину. Мати не знає, чому їх було так багато, але відтоді щороку помічає їх.
“Я тепер завжди їх восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю”.
У липні замовники Лихівської громади закуповували пальне, послуги для розвитку громади, матеріали для пожежної команди та робочий одяг. Окремі закупівлі продуктів харчування не завершилися укладенням договорів.
Навчальний курс “Школа стратегічного управління для лідерів громад” — 99 000,00 гривень.
Послуги по проведенню наукових досліджень: “Розробка та проходження стратегічної екологічної оцінки до Розробки Місцевого плану управління відходами на території Лихівської селищної територіальної громади” — 98 200,00 гривень.
Пальне закупили за процедурою запиту ціни пропозицій. Його вартість становила понад половину всіх укладених договорів виконкому.
Ще 16 закупівель провели через прямі договори без використання електронної системи. Їхня загальна сума становила 535 363,29 гривні.
Також виконком оголошував відкриті торги з особливостями. Очікувана вартість становила 835 000 гривень, однак процедура не відбулася.
КЗ “Лихівська місцева пожежна команда”
Пожежна команда уклала договорів на 43 187 гривень. Бюджетні кошти витратили на засоби пожежогасіння та матеріали для ремонтних робіт.
Ранцевий вогнегасник — 13 599,00 гривень.
Придбання матеріалів, будматеріалів, інвентаря та інструментів для проведення ремонтних робіт господарським способом (бетон-контакт, грунтовка) — 8 475,00 гривень.
Мотопомпа — 8 010,00 гривень.
Усі сім закупівель провели через прямі договори. Закупівель вартістю понад 100 тисяч гривень не було.
КП “Лихівський господар”
КП “Лихівський господар” уклало два договори на загальну суму 3 900 гривень.
Спеціальний робочий одяг — 3 080,00 гривень.
Дезінфікуючий засіб — 820,00 гривень.
Обидві закупівлі провели без використання електронної системи.
Відділ освіти, культури, туризму, молоді та спорту
У липні відділ освіти не мав завершених закупівель з укладеними договорами. Водночас замовник оголосив дві закупівлі продуктів харчування, які були скасовані через відсутність пропозицій.
Хліб та батони, здобні вироби — 161 600,00 гривень.
Обидві процедури проводили як запити ціни пропозицій. Фактичні витрати за ними становили 0 гривень.
Постачальники з повторними договорами
У липні окремі виконавці укладали по кілька договорів з одним або різними замовниками громади.
ФОП Бурляй Валентина Андріївна — 103 334,00 гривні, два договори з виконкомом.
ФОП Плоха Олеся Вячеславівна — 99 322,00 гривні, два договори з виконкомом.
ФОП Безуглий Євген Віталійович — 8 100,00 гривень, три договори з виконкомом.
ФОП Саватєєва Алла Миколаївна — 9 700,00 гривень, два договори з пожежною командою.
ФОП Плохий Віталій Миколайович — 9 178,00 гривень, два договори з пожежною командою.
ФОП Олешко Ігор Ігорович — 9 185,00 гривень, два договори з різними замовниками
Окремо найбільшим постачальником за сумою договору стало ТОВ “ПЕТРОЛ ПАРТНЕР”. Підприємство отримало 742 020 гривень за постачання бензину А-95 та дизельного пального для виконкому.
За даними аналізу, загальна сума укладених договорів замовників Лихівської громади у липні 2026 року становила 1 324 470,29 гривні.
Над хатою кружляють лелеки. Вони зібралися високо в небі, перекрикуючи одне одного. Уже вечоріє, а біля будинку люди чекають на машину, яка має привезти Євгена. […]
У липні замовники Лихівської громади закуповували пальне, послуги для розвитку громади, матеріали для пожежної команди та робочий одяг. Окремі закупівлі продуктів харчування не завершилися укладенням […]
У липні бюджетні кошти громади витратили на пальне, проєктні роботи, товари для медичних, соціальних та комунальних потреб. Найбільшу частину закупівель становили витрати на пальне та […]
У Запорізькій обласній клінічній лікарні успішно виконали пересадку нирки 17-річному Станіславу. Хлопець кілька років боровся з нирковою недостатністю та перебував у очікуванні на відповідного донора. […]
Наприкінці липня, у Лихівській селищній раді провели перше засідання комісії, яка займається підготовкою пропозицій щодо отримання державної субвенції для забезпечення житлом дитячих будинків сімейного типу. […]
