Вільногірськ прощався з Героєм: Сергій Жукотинський загинув, захищаючи Україну

Сергій Жукотинський загинув у районі населеного пункту Первомайське Покровського району Донецької області, до останнього боронячи свою рідну країну. Про його смерть стало відомо 17 жовтня 2024 року від командира військової частини, в якій служив Сергій. До цього він вважався зниклим безвісти.

Більше на Вільногірськ IN.UA.

Вшанувати пам’ять захисника України прийшли рідні, побратими, близькі та знайомі, а також небайдужі мешканці міста. На площі Палацу культури й спорту лунали плач і скорбота за загиблим.

«Пам’ятаю, як він постійно сидів на останніх партах і був дуже веселим хлопцем. Завжди усміхався», — розповіла його колишня однокласниця Катя.

Сергія призвали на службу у вересні 2023 року. Він був гранатометником в одному з батальйонів ЗСУ та захищав Бахмут, Авдіївку та Куп’янськ.

«Загинув як герой і до кінця залишався вірним Незалежній Україні», — сказав міський голова Вільногірська Володимир Василенко.

В наступному році Сергію мало б виповнитися 24 роки. Він навчався у загальноосвітній школі №5 і закінчив її в 9 класі. Потім вступив до Криворізького автотранспортного коледжу на спеціальність «Механік автотранспорту». Працював водієм у ЦГТТ філії «ВГМК» АТ «ОГХК», а згодом — водієм-далекобійником.

Редакція Вільногірськ IN.UA приносить щирі співчуття рідним загиблого. Вічна пам’ять нашому Герою.

Читайте також:

• Внаслідок обстрілу Нікопольщини загинув рятувальник
• У Вільногірську попрощалися назавжди із полеглим військовослужбовцем 

У Вільногірську готуються до переїзду служби екстреної медичної допомоги. Куди саме переїжджає підрозділ— читайте на Вільногірськ IN.UA.

Деталі

Згідно з проєктом рішення міської ради, пункт швидкої допомоги, який раніше базувався на базі Центру первинної медико-санітарної допомоги, тепер переїжджає на територію Вільногірської центральної міської лікарні (ЦМЛ). 

Новий пункт базування площею 0,0250 гектара, розташований за адресою вул. Юрія Устенка, 72, уже зведений: 

Міська рада надає дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою для встановлення меж частини земельної ділянки під сервітут.

Це дозволить офіційно закріпити право користування частиною території лікарні для потреб екстреної медичної допомоги.

Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства уповноважене виступити замовником послуг з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки. 

Координацію робіт також покладено на управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства.

Контроль за виконанням рішення покладено на виконуючу обовʼязки начальника управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Віру Зеленську та постійну комісію з питань міського господарства та регулювання земельних відносин. 

Читайте також:

Як у Вільногірську пройшов день донора для захисників

У Вільногірську з’явилося місце, де тиша говорить гучніше за слова. Тут згадують дітей, чиї життя обірвала війна. Цього дня поруч із містянами були військові – і їхні історії додали заходу особливої глибини. Їхні голоси – про війну і мир, втому і силу, дитинство і втрати – звучали тут особливо щиро. У цих розповідях немає пафосу, лише правда, яку проживають щодня. 

Про досвід військових із Вільногірська, їхні спогади та думки – далі в матеріалі Вільногірськ IN.UA

Простір, що говорить без слів

У центрі Вільногірська відкрили місце пам’яті загиблим дітям України – простір, наповнений символами, тишею і болем. Це не просто локація, а точка, де зупиняються, щоб згадати і не забути.

Раніше редакція Вільногірськ IN.UA розповідала про відкриття та історії матерів із Маріуполя і Бучі, які зворушили містян до сліз. Та цього разу подія набула ще одного виміру – голосу тих, хто сьогодні тримає оборону країни.

“Від командира залежить життя”: слова, які звучать по-іншому

Серед гостей заходу були військові з Вільногірська. Вони ділилися власним досвідом, який поєднує фронт і мирне життя.

Військовий Володимир Гладун розповів, що його шлях у війську почався ще у 90-х роках. Тоді, каже, ніхто не вірив, що війна стане реальністю:

“Коли нам казали, що готують як захисників держави, якщо буде війна – це звучало нереально. Тоді все було інакше”.

Після скорочення армії у 2003 році він залишив службу, але з перших днів повномасштабного вторгнення повернувся до війська. Нині служить у 121-й бригаді на Херсонському напрямку, де тримають оборону по Дніпру.

Його слова про відповідальність звучали особливо гостро:

“Від командира залежить життя твоєї людини. Треба приймати рішення так, щоб і завдання виконати, і зберегти життя”.

Він також наголосив на важливості особистого прикладу:

“Як і діти, люди не вірять словам – вони дивляться на дії”.

Війна і молодість: історія, написана в укритті

Свою історію розповів і Микита Крігер – військовий, який до служби займався волонтерством. Ще студентом він допомагав переселенцям: знаходив житло, забезпечував продуктами та необхідними речами.

Під час служби опинився в оточенні у Мирнограді. Саме там, у підвалах і бліндажах, він писав дипломну роботу.

“Ховаючись у підвалах, вечорами, коли вже не можна було вийти через дрони, я дописував диплом. І зрештою захистив його”.

Його слова про дитинство звучали особливо контрастно: “Було місце – ліс біля озера. Я тікав туди щодня”.

Сьогодні ж найбільшим бажанням після повернення було просте: “Просто поспати”.

“Впертість допомагає йти до цілі”

Олег Тхоренко, ще один військовий, пригадав своє спортивне минуле. Займався боротьбою, армрестлінгом, має десятки нагород.

Каже, що головне, що виніс зі спорту – це характер:

“Впертість дуже допомагає. Коли знаєш свою ціль і йдеш до неї”.

“Триматися разом”: порада від фронту

Антон Скоблік, який служить із перших днів повномасштабної війни, згадав себе дитиною – допитливим і відкритим до світу.

Його побажання молоді просте, але вагоме: “Триматися колективу, підтримувати один одного. І успіхів – і в спорті, і в житті”.

Пам’ять, яка формує майбутнє

Відкриття місця пам’яті загиблим дітям у Вільногірську стало подією, яка об’єднала різні покоління – тих, хто пам’ятає, і тих, хто бореться.

Це місце – не лише про втрату. Воно про відповідальність. Про те, щоб трагедія не стала звичкою. Про те, щоб кожна дитяча історія залишилася в серці громади.

І про те, що навіть у час війни – життя, пам’ять і правда мають звучати.

Читайте також:

Сила, яка виросла з упертості: особиста історія тренерки з пауерліфтингу у Вільногірську