«Я не можу сидіти на місці»: вільногірка захоплюється танцями

Жителька Вільногірська Ольга Левковець цьогоріч стала «Учителем року». Крім основної роботи в ліцеї, жінка викладає українську мову у центрі «Змістовно». А також вчить рідної мови переселенців у клубі «Ріка». Активна Ольга також займається танцями, джампінгом та ходить на High Heels – один з напрямків сучасного танцю.

Більше розповіла журналістам Вільногірськ IN.UA викладачка міського ліцею Ольга Левковець.

«Тільки той, хто постійно розвивається, йде у ногу з часом»: вільногірська вчителька

Ольга Левковець з Вільногірська дуже любить вчитися має багато хобі. Вона викладає українську мову та літературу у місцевому ліцеї. Вважає, що така непосидючість та звичка всього навчатися з дитинства.

«Я не можу сидіти на місці. Мені подобається рухатися вперед. Я в цьому році отримала нагороду «Учитель року», хочу сказати, що мені приємно, і я вдячна за таку високу нагороду. Це був, як-то кажуть, вибір народу», – ділиться викладачка мови та літератури Ольга Левковець.

Працює у центрі «Змістовно», де викладає українську мову для дітей від 5 років до 17 річних, ті, які вже закінчують школу і готуються до НМТ. Ще Ольга викладає українську мову у клубі «Ріка» для переселенців.

«Війна, спалені міста, розруйновані будинки. Все життя, яке мали люди, воно зникло. В них його відібрали. І, прилаштовуючись вже в іншому місті, приїжджаючи сюди, шукаючи тут свого захисту і порятунку, вони знаходяться його у  клубі «Ріка. Я неодноразово чула від своїх учнів у клубі таку фразу: ми хочемо говорити українською мовою. Ми хочемо говорити грамотно, чисто», – каже викладачка.

У клубі, де викладає Ольга,  не тільки мову вивчають та літературу. Вони говорять про книжки, обговорюють фільми, спілкуються, товаришують. Вони вже стали справжньою сім’єю, каже жінка.

Натхнення у великій кількості хобі

Хобі допомагає Ользі розвиватися духовно, розповідає жінка.

«Сучасні діти потребують сучасних вчителів. Тільки той, хто постійно розвивається, йде у ногу з часом, і живе тут і зараз, тільки той і може навчати сучасних», – радить  викладачка.

Ольга танцює у колективі «Фламінго» у групі танцюючих мам. Займається джампінгом — стрибає на черевиках з пружинами. Від цього отримує радість та  енергію. Ходить на High Heels – один з напрямків сучасного танцю, який танцюють на високих підборах.

«Ну і, звісно ж, я хочу сказати, що за кожною успішною вчителькою стоїть обов’язково родина, яка її підтримує. Знаєте, є така приказка. За кожною успішною вчителькою стоїть чоловік, який допомагає їй спонсорувати всю цю справу і хобі. Так от, це дійсно так. Моя родина в мене вірить. Мій чоловік мій перший слухач всіх моїх курсів. І якби не допомагала мені моя родина, то, може, нічого б не було. А от завдяки сину і чоловікові я розвиваюся і професійно зростаю», – ділиться викладачка Ольга Левковець.

Ще Ольга Левковець керівник методичної спільноти вчителів-філологів, вчитель вищої категорії та класний керівник.

Читайте також:

• Батл розмовних клубів провели у Вільногірську: хто змагався
• У Вільногірську відкрили нову студію танців «Магія рухів»

Ранкове подвір’я ще в напівсні, а під вікном уже збираються коти. Вони приходять з мокрими лапами, шрамами, голодом і тихою довірою. І кожного дня одна людина дає їм шанс на життя.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Ганна щодня оточує турботою тварин, які опинилися на межі виживання. Вона допомагає притулкам, оплачує лікування, термінові операції, корм і перевезення до ветеринарних клінік. Але її волонтерство починається просто під кухонним вікном.

Там щодня збирається “вуличний притулок”: коти, які знають час годування краще за годинник. Постійних “підопічних” – 15-18, але разом із ними приходять і нові – голодні, хворі, покинуті. 

“Я просто всіх годую. Спочатку приходять коти, потім можуть прийти собаки, навіть їжаки чи птахи – уся їжа з’їдається до останнього”, – каже пані Ганна. 

Як допомога тваринам стала щоденною реальністю 

Допомагати тваринам вона почала ще з дитинства – приносила додому котів, підгодовувала безпритульних. 

Але після загибелі сина це переросло в системну волонтерську діяльність в памʼять про нього: підтримку притулків і окремих тварин, які потребують термінової допомоги. Віталій Цой загинув у квітні 2022 року в боротьбі за свободу та суверенітет України. За життя він активно допомагав тваринам. 

“Я продовжую справу свого сина. Він всіх годував, і я продовжую годувати”, – каже жінка. 

Ганна не лише купує корм і ліки, а й закриває рахунки за стаціонарне лікування та операції. Якщо тварину потрібно терміново доставити до клініки, вона оплачує таксі, щоб не втрачати час.

“Буває, що рахунок іде на години. Тоді головне – просто встигнути”, – пояснює вона. 

Окремий світ – це двір під її вікном. Тут коти не просто приходять поїсти, вони живуть поруч, формуючи власну невидиму спільноту. Частина з них прийшла з сусіднього притулку, частина – з вулиці.

Спочатку між тваринами виникали конфлікти, але з часом, каже Ганна, вони “навчилися жити разом”. Тепер їдять спокійно, без бійок, і чекають своєї черги.

Основою харчування є м’ясний фарш, сухий і вологий корм. 

“Сита тварина — це вже наполовину врятована тварина”, — говорить пані Ганна.

Втрати, які не відпускають

У її розповіді поруч із порятунком завжди є втрати. Тварини, яких не вдалося знайти після втечі, ті, кого не вдалося врятувати, і ті, чиї історії залишилися болючими спогадами.

Окремо вона згадує випадок кішки, яка втекла з клініки в іншому місті. Пошуки тривали кілька днів, але результату не дали.

“Я тоді не спала і звинувачувала себе”, – говорить жінка. 

Серед багатьох історій особливо болісною для Ганни залишається доля кота Степки. Після хвороби його господині він залишився без постійного дому й почав приходити до її вікна.

Вона годувала його щодня – він любив борщ, завжди з’їдав усе до останньої ложки.

“Він був великий, білий із чорними плямами, з дуже гарними зеленими очима”, – згадує Ганна.

Згодом Степка загинув від нападу собак. Для пані Ганни це стало ще однією втратою, яка не стирається часом.

“Це була трагедія”, – каже вона коротко.

Допомога як спосіб жити далі 

“Я знаю, що Віталя був би задоволений тим, що я роблю. Він теж дуже любив тварин, годував їх, і мені здається, що я просто продовжую його справу”, — говорить Ганна.

Після загибелі сина біля її будинку залишився безпритульний кіт на ім’я Груздик. Спочатку жінка підгодовувала його, але забирати додому не наважувалася. Каже, усе змінилося після сну, який наснився напередодні дня народження Віталія.

“Мені наснився син і сказав: “Мамо, Груздик же один”. Наступного ранку я одразу забрала його додому. Купила все необхідне, облаштувала місце, і він залишився жити зі мною”, — згадує вона.

Грузик прожив із Ганною кілька років і став для неї особливим нагадуванням про сина. Після смерті кота вона вирішила більше не брати тварин додому, але продовжила допомагати тим, хто залишився на вулиці та в притулках.

Щомісяця на цю допомогу йдуть значні суми: корм, лікування, стаціонарне утримання, стерилізація, а взимку – ще й дрова для опалення притулків. Лише на забезпечення дровами одного сезону вона витратила понад 40 тисяч гривень. 

За словами власниці притулку Вікторії Кукси, коли виникають термінові витрати, саме Ганна часто приходить на допомогу. 

“Екстрені операції, рахунки ветеринарних клінік, корм, наповнення газових балонів, інші невідкладні потреби – коли коштів не вистачає, саме пані Ганна завжди простягає руку допомоги.”, – йдеться в пості подяки Вікторії Кукси на Facebook. 

Ганна не говорить про себе як про людину, яка “рятує світ”. Вона просто щодня годує, лікує і підтримує тих, хто сам цього зробити не може.

І щоранку під її вікном знову збираються коти – ті, хто давно знає – тут на них чекають. Тут пам’ять про одну людину щодня перетворюється на шанс на життя для інших.

Читайте також:

“Я маю захистити тебе і свою землю”: історія Віталія Цоя очима матері 

У невеликих містах нові ідеї нерідко зустрічають із насторогою. Особливо якщо вони виходять за межі звичних гуртків чи спортивних секцій. Та для Софії це не стало приводом відмовитися від своєї мрії. 

Після років життя у великих містах вона повернулася до Вільногірська й відкрила власну студію танців. Тут жінки навчаються танцям на підборах, займаються стретчингом і пілатесом, знаходять однодумців і хоча б на кілька годин залишають за дверима побутові турботи.

Окрім танців, Софія багато років займалася кондитерською справою, а ще не уявляє свого життя без допомоги безпритульним тваринам. У розмові з журналісткою Вільногірськ IN.UA вона розповіла, чому вирішила розвивати власну справу саме у рідному місті, як шукала перших учениць і що для неї означає бути корисною людям.  

Танці були поруч з дитинства

Любов до танців у Софії з’явилася ще в дитячі роки. Вона займалася у творчому колективі, а згодом захопилася спортом, який став невід’ємною частиною її життя. 

Після школи дівчина набрала вагу, однак завдяки регулярним тренуванням змогла схуднути більш ніж на 20 кілограмів. Саме тоді вона зрозуміла, наскільки рух може змінювати людське тіло і, як наслідок, внутрішній стан у кращий бік.   

До відкриття студії Софія встигла опанувати кілька професій. Шість років працювала перукаркою-візажисткою, пізніше – кондитеркою. Але бажання танцювати та навчати інших не зникало.

З напрямом high heels (танці на підборах) вона познайомилася під час життя в Києві. Софія довго хотіла потрапити до конкретної тренерки, а коли така можливість з’явилася, зрозуміла, що саме цей стиль найбільше відгукується їй.

“Я планувала вести high heels у Києві, але обставини склалися так, що я переїхала і вирішила відкрити студію у Вільногірську”, – розповідає Софія. 

Власна студія – не лише про танці

Спочатку на тренування приходили дві-три людини. Про студію дізнавалися через знайомих і сторінку Софії у соціальних мережах. Вона не запускала масштабної реклами й не очікувала миттєвого успіху.

“Я розуміла, що для нашого міста це не зовсім звичний напрямок. Тому не розраховувала, що одразу прийде багато людей. Спочатку це була більше перевірка для самої себе – чи хочу я цим займатися”, – говорить вона.  

Згодом стало зрозуміло, що багатьох жінок цікавлять не лише танці. Під час занять Софія приділяла багато уваги розминці, зміцненню м’язів і розвитку гнучкості. Саме тому в студії поступово з’явилися окремі заняття зі стретчингу та пілатесу.

За словами тренерки, сьогодні ці напрямки навіть популярніші за high heels. Багато жінок приходять насамперед для того, щоб підтримувати здоров’я, покращити самопочуття й знайти час для себе.  

Для Софії студія – це не просто місце, де навчають танцювати. Після життя у Дніпрі, Києві та Львові вона помітила, що у Вільногірську жінкам бракує просторів, де можна відпочити від щоденних обов’язків і приділити увагу собі.

“Мені хотілося, щоб жінки в нашому місті мали місце, куди можна прийти, відволіктися від побуту, дітей і просто відчути себе жінкою. Багато хто після 30 ніби ставить на собі хрест. А мені хочеться, щоб жінки кайфували від себе в будь-якому віці”, – каже Софія. 

Нині у студії вже сформувався постійний колектив. Учасниці не лише вивчають хореографію, а й записують професійні відео, беруть участь у творчих зйомках і підтримують одна одну.  

Любов до випічки та тварин

До відкриття студії Софія кілька років професійно займалася кондитерською справою. Каже, любов до випічки передалася їй від родини – бабусі також багато готували, а одна з них працювала у сфері харчових технологій.

Сьогодні вона майже не продає десерти, адже більшість часу займає розвиток студії. Втім, зізнається, що готувати й досі любить, адже найбільше задоволення приносить можливість дарувати людям позитивні емоції.

“Мені подобається радувати людей. Усе, що приносить користь або задоволення іншим – це про мене”, – каже вона. 

Ще одна важлива частина її життя – допомога безпритульним тваринам. Софія не називає це волонтерством чи окремою діяльністю. Каже, що просто не може пройти повз тих, хто потребує допомоги.

На її думку, агресія тварин найчастіше є наслідком людської жорстокості, а не їхньої природи.

“Тварини – це моя любов. Я допомагаю їм не тому, що хочу, щоб про це говорили. Просто роблю це від щирого серця”, – розповідає Софія. 

“Не бійтеся починати”

Планувати майбутнє на багато років Софія сьогодні не береться. Каже, нинішні реалії навчили її жити сьогоденням і крок за кроком розвивати те, що має зараз.

А жінкам, які давно мріють спробувати себе у танцях чи будь-якій новій справі, радить не озиратися на думку інших.

“Не бійтеся пробувати. Люди поговорять день-два, а потім повернуться до своїх справ. Якщо людина починає займатися собою – це вже круто. Ми ж не народжуємося з усіма вміннями. Усьому можна навчитися”, – переконана засновниця студії. 

Читайте також:

Як Марина Стріляна обʼєднала десятки жінок у Вільногірську задля занять йогою