«Я не можу сидіти на місці»: вільногірка захоплюється танцями

«Я не можу сидіти на місці»: вільногірка захоплюється танцями фото 2 16:28, 29 Травня 2024
Вільногірська вчителька Ольга Левковець
Вільногірська вчителька Ольга Левковець / фото Ольга Левковець

Жителька Вільногірська Ольга Левковець цьогоріч стала «Учителем року». Крім основної роботи в ліцеї, жінка викладає українську мову у центрі «Змістовно». А також вчить рідної мови переселенців у клубі «Ріка». Активна Ольга також займається танцями, джампінгом та ходить на High Heels – один з напрямків сучасного танцю.

Більше розповіла журналістам Вільногірськ IN.UA викладачка міського ліцею Ольга Левковець.

«Тільки той, хто постійно розвивається, йде у ногу з часом»: вільногірська вчителька

Ольга Левковець з Вільногірська дуже любить вчитися має багато хобі. Вона викладає українську мову та літературу у місцевому ліцеї. Вважає, що така непосидючість та звичка всього навчатися з дитинства.

«Я не можу сидіти на місці. Мені подобається рухатися вперед. Я в цьому році отримала нагороду «Учитель року», хочу сказати, що мені приємно, і я вдячна за таку високу нагороду. Це був, як-то кажуть, вибір народу», – ділиться викладачка мови та літератури Ольга Левковець.

Працює у центрі «Змістовно», де викладає українську мову для дітей від 5 років до 17 річних, ті, які вже закінчують школу і готуються до НМТ. Ще Ольга викладає українську мову у клубі «Ріка» для переселенців.

«Війна, спалені міста, розруйновані будинки. Все життя, яке мали люди, воно зникло. В них його відібрали. І, прилаштовуючись вже в іншому місті, приїжджаючи сюди, шукаючи тут свого захисту і порятунку, вони знаходяться його у  клубі «Ріка. Я неодноразово чула від своїх учнів у клубі таку фразу: ми хочемо говорити українською мовою. Ми хочемо говорити грамотно, чисто», – каже викладачка.

У клубі, де викладає Ольга,  не тільки мову вивчають та літературу. Вони говорять про книжки, обговорюють фільми, спілкуються, товаришують. Вони вже стали справжньою сім’єю, каже жінка.

Натхнення у великій кількості хобі

Хобі допомагає Ользі розвиватися духовно, розповідає жінка.

«Сучасні діти потребують сучасних вчителів. Тільки той, хто постійно розвивається, йде у ногу з часом, і живе тут і зараз, тільки той і може навчати сучасних», – радить  викладачка.

«Я не можу сидіти на місці»: вільногірка захоплюється танцями фото 2
Колектив «Фламінго» / фото Ольга Левковець

Ольга танцює у колективі «Фламінго» у групі танцюючих мам. Займається джампінгом — стрибає на черевиках з пружинами. Від цього отримує радість та  енергію. Ходить на High Heels – один з напрямків сучасного танцю, який танцюють на високих підборах.

«Я не можу сидіти на місці»: вільногірка захоплюється танцями фото 3
Ольга Левковець на заняттях з джампінгу / фото Ольга Левковець

«Ну і, звісно ж, я хочу сказати, що за кожною успішною вчителькою стоїть обов’язково родина, яка її підтримує. Знаєте, є така приказка. За кожною успішною вчителькою стоїть чоловік, який допомагає їй спонсорувати всю цю справу і хобі. Так от, це дійсно так. Моя родина в мене вірить. Мій чоловік мій перший слухач всіх моїх курсів. І якби не допомагала мені моя родина, то, може, нічого б не було. А от завдяки сину і чоловікові я розвиваюся і професійно зростаю», – ділиться викладачка Ольга Левковець.

«Я не можу сидіти на місці»: вільногірка захоплюється танцями фото 4
Ольга з сином Артемом / фото Ольга Левковець

Ще Ольга Левковець керівник методичної спільноти вчителів-філологів, вчитель вищої категорії та класний керівник.

Читайте також:

Підписуйтесь

Янголи в одностроях: вітання до Дня Рятівника

Янголи в одностроях: вітання до Дня Рятівника фото 18 10:09, 17 Вересня 2026
Янголи в одностроях: вітання до Дня Рятівника фото 21

Сьогодні День рятівника України — це не просто професійне свято. В умовах повномасштабної війни, коли щодня доводиться ліквідовувати наслідки ворожих обстрілів, витягати людей із-под завалів та гасити масштабні пожежі під загрозою повторних ударів, ваша праця стала справжнім символом надії, милосердя та незламності. Ви — ті, хто іде у вогонь і небезпеку заради збереження найціннішого — людського життя.

Напередодні свята ми поспілкувалися з начальником 52 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, підполковником служби цивільного захисту Денисом Сіленком, щоб дізнатися, чим живе підрозділ у ці важкі часи.

У 52-й пожежно-рятувальній частині, що опікується нашою громадою, щодня несуть службу 33 співробітники. Хтось із них безпосередньо виїжджає на виклики та ризикує життям у зоні небезпеки, хтось чергує на телефоні, керуючи діями та координуючи виклики, а хтось забезпечує щоденну організацію роботи підрозділу. Але кожен із них є важливою ланкою єдиної команди.

Денис Сіленко переконаний, що поняття «рятівник» сьогодні виходить далеко за межі одного відомства:

«До рятівників відносяться не тільки співробітники ДСНС, а й інші служби, які займаються допомогою населенню. Тому кожен, хто долучений до справи допомоги, до справи рятування, може вважатися рятівником».

Для багатьох надзвичайників війна стала не тільки професійним, а й особистим випробуванням:

«Хочу побажати своїм колегам міцного здоров’я, добробуту, миру в сім’ях, любові, скорішої перемоги нашої держави над агресором.

Скорішого відновлення наших домівок, повернення додому тих, хто був вимушений, як і я, покинути свої рідні місця на Луганщині і Донеччині».

І звичайно, хороший керівник має дбати і про добробут свого колективу:

«Бажаю також підвищення грошового забезпечення, яку нам обіцяли з нового року, і покращення матеріально-технічного забезпечення».

Наша редакція щиро приєднується до кожного з цих слів. Дякуємо за вашу мужність!

Дякуємо співробітникам 52-ї частини та всім рятівникам України за цілодобову готовність прийти на допомогу, за витримку та гарячі серця. 

Нехай кожен виїзд завершується успішним поверненням на базу, а вдома завжди чекають з теплотою та любов’ю.

Низький вам уклін, якнайшвидшого мирного неба та нашої спільної Перемоги!

Підписуйтесь

“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська 

“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська  фото 19 17:00, 10 Вересня 2026
“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська  фото 22
Григорій Громов / фото з особистого архіву побратима

На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів його кухня була місцем, де можна було хоч ненадовго відчути себе вдома. Він добре готував, допомагав іншим і ніколи не відмовляв у підтримці. А ще любив коней і чекав дня, коли закінчиться війна, щоб повернутися до своїх справ. Цього дня він так і не дочекався.

6 серпня під час виконання бойового завдання загинув 55-річний військовослужбовець Григорій Громов. Разом із побратимами він ніс бойову службу поблизу Вільногірська. Ті, хто служив поруч із ним, згадують його як відповідальну, добру й веселу людину, яка завжди підтримувала інших і ніколи не відмовляла у допомозі.

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Познайомилися під час формування підрозділу

З побратимом Михайлом Касюком Григорій познайомився наприкінці 2023 року, коли військовослужбовців із різних підрозділів зібрали під час формування 646-го окремого зенітно-кулеметного батальйону.

Разом вони проходили навчання, бойове злагодження, а згодом потрапили до однієї мобільної вогневої групи. На початку 2024 року військові поїхали на Запорізький напрямок, де провели близько двох місяців. Після цього їх перекинули на Дніпропетровщину – до Вільногірська.

“Ми разом вчилися, разом росли”, – згадує Михайло Касюк.

Спочатку Григорій був номером обслуги, а наприкінці 2024 року став кулеметником. За словами побратима, свою роботу він виконував дуже добре та відповідально.

“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська  фото 23
Григорій із побратимами / фото з особистого архіву побратима

Кухня, жарти та українська музика

Поза бойовою роботою Григорій був людиною порядку. За словами Михайла, у нього завжди було чисто й організовано.

За цивільною спеціальністю та попереднім досвідом служби Григорій був кухарем. Тому саме він часто відповідав за харчування екіпажу.

“Він дуже смачно готував, на ньому весь екіпаж тримався”, – розповідає побратим.

Попри бойові умови, Григорій залишався веселою людиною. Побратим пригадує, що військовий багато жартував і любив слухати музику. Особливо – українську. На кухні чи просто на вулиці поруч із Григорієм часто звучали українські пісні: народні, сучасні, естрадні.

Загинув під час бойового чергування

6 серпня військові з самого ранку перебували під загрозою обстрілів. За словами Михайла Касюка, тоді лунали повітряні тривоги та були атаки ударними безпілотниками.

Екіпаж, у якому служив Григорій, командування направило на підсилення до населеного пункту Вишневе. Там спочатку стався приліт ударного безпілотника, а згодом – балістичної ракети.

Військовий автомобіль опинився під ракетним обстрілом. Машина була неподалік від місця удару, через що військові потрапили під дію уламків.

Григорій загинув. Водій автомобіля отримав контузію та баротравму й наразі проходить лікування.

Як і багато військових, Григорій хотів одного – щоб війна закінчилася і він зміг повернутися додому. Він мріяв знову займатися своїми справами та повернутися до звичного життя. 

Григорію було 55 років. У нього залишилися дружина Світлана, син, донька та онука.

Читайте також:

Підписуйтесь

Янголи в одностроях: вітання до Дня Рятівника фото 20

Янголи в одностроях: вітання до Дня Рятівника

Сьогодні День рятівника України — це не просто професійне свято. В умовах повномасштабної війни, коли щодня доводиться ліквідовувати наслідки ворожих обстрілів, витягати людей із-под завалів […]

“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська  фото 21
Історії

“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська 

На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів […]

17:00, 10.09.2026 Єва Буянова
Нова сторінка історії: продовження рукописного літопису Вільногірська  фото 22

Нова сторінка історії: продовження рукописного літопису Вільногірська 

Історія нашого міста ховає ще чимало цікавих сторінок, спогадів та важливих подій. Ми продовжуємо публікацію унікальної книги від почесної громадянки Надії Чирви, присвяченої рідному Вільногірську. […]

16:00, 26.08.2026 Єва Буянова
“Я тепер завжди лелек восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю – це наші діти”: історія воїна Євгена з Божедарівки за спогадами матері Ірини фото 23
Історії

“Я тепер завжди лелек восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю – це наші діти”: історія воїна Євгена з Божедарівки за спогадами матері Ірини

Над хатою кружляють лелеки. Вони зібралися високо в небі, перекрикуючи одне одного. Уже вечоріє, а біля будинку люди чекають на машину, яка має привезти Євгена. […]

16:00, 13.08.2026 Єва Буянова
Почесні громадяни Вільногірська  фото 24

Почесні громадяни Вільногірська 

Сьогодні Вільногірськ відзначає своє 70-річчя. У цей день ми з особливою гордістю звертаємося до людей, чиє життя, праця, талант та невтомна енергія є справжнім надбанням […]

15:30, 12.08.2026 Єва Буянова