Як Марина Стріляна обʼєднала десятки жінок у Вільногірську задля занять йогою 

Сонце повільно сідає над Вільногірськими Мальдівами. Жінки заплющують очі й завмирають у шавасані після години практики. Хтось прийшов сюди через біль у спині, хтось – щоб на кілька хвилин втекти від тривог війни, а хтось – просто за компанію з подругою. 

Для Марини Стріляної це вже давно більше, ніж заняття йогою. За кілька років навколо її практик у Вільногірську сформувалася спільнота жінок, які разом займаються спортом, подорожують, підтримують одна одну та знаходять внутрішню рівновагу.

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA 

Більше, ніж асани: як змінився погляд Марини на йогу

Коли у 2024 році Вільногірськ IN.UA вперше розповідали історію Марини Стріляної, вона вже навчала містян хатха-йоги. Відтоді минуло кілька років, і сьогодні Марина говорить про практику зовсім інакше.

Якщо колись йога була для неї переважно фізичним навантаженням та розтяжкою, то зараз вона розглядає її як цілу науку. За цей час жінка поглибила власні знання з анатомії, біомеханіки та м’язової роботи, відвідала численні лекції та семінари.

“Я вже підходжу до практики через анатомію, через розуміння того, як працює тіло людини”, – розповідає Марина. 

Та найбільшим викликом для неї залишаються не складні асани, а люди. На заняття приходять учасниці різного віку, фізичної підготовки та з абсолютно різними потребами.

Сьогодні серед її учениць – дівчата від 14 років і жінки віком понад 60 років. Одні прагнуть покращити здоров’я, інші шукають спокою та емоційного відновлення.

За словами Марини, більшість людей спершу приходять через проблеми зі спиною, колінами або загальне погіршення самопочуття. Проте згодом знаходять значно більше.

“Кожна знаходить для себе і заспокоєння, і рух, і покращення гнучкості, і силу”, – говорить вона.

Особливо помітним це стало після повномасштабного вторгнення. Серед учениць є жінки, чиї чоловіки служать у війську. Деякі з них приходили на заняття у стані виснаження, апатії чи пригніченості.

“Поступово вони виходили з цього стану. Змінювався емоційний фон, з’являлася енергія”, – пригадує Марина.

Йога, яка стала спільнотою

Останні роки практика вийшла далеко за межі простого захоплення.

Разом із громадською організацією ГО “Бджола” Марина проводить безкоштовні заняття для жінок. Спершу вона не була впевнена, що така ініціатива зацікавить багатьох людей. Проте охочих виявилося настільки багато, що нині частину учасниць доводиться підключати до занять онлайн.

Одним із найвідоміших проєктів стали практики на Вільногірських Мальдівах. Спочатку це була ідея зняти красиве відео до Міжнародного дня йоги, але поступово такі заняття перетворюються на окрему традицію.

Втім, самі учасниці кажуть, що цінують не лише фізичні вправи.

За кілька років навколо занять сформувалося справжнє коло підтримки. Жінки разом їздять на екскурсії, катаються на велосипедах, відвідують сауну, знайомлять між собою дітей та підтримують одна одну у складні моменти.

“Ми вже дружимо сім’ями. Це більше схоже на велику родину”, – каже Марина.

Йога – не лише про гнучкість

За словами викладачки, одним із найпоширеніших міфів залишається переконання, що йога підходить лише дуже гнучким людям.

Насправді ж практика адаптується під можливості кожної людини.

“Люди працюють у тому діапазоні, в якому їм комфортно. Не через біль і не через надзусилля”, – пояснює вона.

Саме тому в одній групі можуть комфортно займатися і підлітки, і жінки старшого віку.

Кожне заняття завершується медитацією та звукотерапією. Для цього Марина використовує спеціальні музичні інструменти. Деякі жінки приходять навіть не на фізичну практику, а лише на фінальне розслаблення – шавасану та звукову медитацію.

Мрїї, які ще попереду 

Серед майбутніх планів Марини – організація власних ретритів. Вона також мріє відвідати Індію та Балі, щоб ближче познайомитися з культурою йоги та навчанням у спеціалізованих школах.

Втім, головне бажання залишається незмінним – щоб якомога більше людей відкривали для себе практику без страху та упереджень.

“Йога підходить абсолютно всім. Боятися почати точно не потрібно”, — переконана вона.

Коли заняття закінчується, на Вільногірських Мальдівах знову чути лише шум вітру. Але для тих, хто щойно підвівся з килимків, ця тиша вже звучить зовсім інакше.

Читайте також:

Як інженерка стала йогинею: Марина Стрєляна вчить асанам

Вона співає, пише картини, розписує чашки, створює свічки, займається дизайнерським манікюром, вишиває, шиє та постійно знаходить для себе нові творчі заняття. У житті Олени Зеленьової немає місця для нудьги чи бездіяльності. 

Сама ж жінка називає себе простою людиною. Каже, що у Вільногірську є багато талановитих людей, які заслуговують на увагу. Але її історія доводить – інколи найбільш незвичайними є саме ті люди, які не звикли говорити про власні досягнення.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

“У мене завжди щось у руках” 

Олена Зеленьова не може пригадати момент, коли творчість стала частиною її життя. Каже, що, мабуть, народилася такою – людиною, яка постійно щось вигадує, створює та шукає нові способи самовираження.

За роки вона опанувала безліч занять. Жінка в’яже, шиє одяг, вишиває декоративні подушки, пише картини, виготовляє свічки та вироби з гіпсу, розписує фарфор, створює дизайнерський манікюр і навіть пише вірші.

“У мене стільки всього, що я навіть не знаю, з чого почати розповідати”, – говорить вона.

Кожне нове захоплення з’являлося природно. Одні заняття приходили в її життя випадково, інші – через бажання навчитися робити щось власноруч. Проте жодне з них не залишилося короткочасним хобі. Усе, за що береться пані Олена, вона намагається довести до високого рівня.

Жінка зізнається, що не може просто сидіти перед телевізором чи годинами гортати соціальні мережі. Якщо вона відпочиває, то обов’язково робить це з голкою, пензлем чи якоюсь новою творчою ідеєю в руках.

“Я не вмію нічого не робити. У мене завжди щось у руках”, – каже вона.

Картини, народжені з тиші та натхнення 

Особливе місце в житті Олени займає живопис. Вона почала малювати для власного задоволення, але з часом її роботи стали прикрашати домівки інших людей. Картини майстрині вже поїхали до Дніпра та Полтави, а деякі були створені спеціально на замовлення.

Навіть якщо основою стає картина за номерами, жінка обов’язково додає щось своє. Вона змінює кольори, деталі, додає блискітки чи інші елементи, які роблять картину неповторною.

“Я вкладаю душу, тому вони ніколи не виходять однаковими”, – говорить художниця.

Малювання стало для неї особливим способом відпочинку. Під час роботи вона вмикає фільм чи музику і повністю занурюється у творчий процес. Саме тоді, каже пані Олена, вона відчуває внутрішній спокій і може хоча б на деякий час забути про повсякденні турботи.

Сьогодні в її планах ще кілька нових картин. Одну з них вона пише для доньки, а інші чекають свого часу. Ідей у неї набагато більше, ніж вільного часу для їх реалізації.

Коли звичайна чашка стає витвором мистецтва

Взимку в будинку пані Олени починається особливий творчий сезон. Саме тоді вона займається розписом фарфору, виготовленням свічок та виробів із гіпсу.

Також пані Олена займається виготовленням виробів з алмазної мозаїки. 

Для своїх робіт вона використовує різні форми, декоративні елементи, блискітки та стрази. Звичайна свічка у її руках може перетворитися на маленьку скульптуру, а проста гіпсова шкатулка – на дизайнерський елемент декору.

Особливість її виробів у тому, що вони ніколи не повторюються. Навіть якщо пані Олена створює кілька однакових заготовок, кожну з них вона оформлює по-різному.

“У мене не буває однакових виробів”, – розповідає майстриня.

Більшість своїх робіт вона дарує. Каже, часто не встигає навіть подумати про продаж, адже вже знає, кому хоче зробити приємність.

Під світлом софітів та оплесками глядачів

Ще одне велике захоплення Олени – музика. Вона співає у хорі “Металург” та виступає у дуеті “Феєрія”. Для неї музика стала не просто хобі, а можливістю постійно розвиватися та вдосконалюватися.

Кожен вихід на сцену для жінки – це хвилювання, відповідальність та водночас справжнє задоволення. Також їй подобається сольний спів, адже тоді вся увага глядачів зосереджена саме на виконавці.

“На сцені – кайф. Хочеться ще більше вчитися та ставати кращою”, – говорить вона.

Після кожного концерту пані Олена аналізує свій виступ. Просить старшу доньку знімати її на відео, щоб потім переглянути записи та зрозуміти, над чим ще варто попрацювати.

Під час розмови пані Олена висловлює вдячність своїй викладачці: 

“Я вдячна Валентині Калашнік, що вона вкладає всі сили в мій вокал”. 

Колись творчий шлях жінки був пов’язаний і з танцями. Вона займалася народними танцями та разом із партнером брала участь у конкурсах, де неодноразово здобувала перемоги.

Манікюр як ще одне полотно для творчості 

Дизайнерський манікюр з’явився у житті Олени досить несподівано. Одного разу вона вийшла із салону незадоволеною результатом і зрозуміла, що хоче навчитися робити все самостійно.

“Я просила майстриню манікюру зробити мені світло-рожевий колір, а вона зробила світло-фіолетовий, – каже пані Олена. – Я зателефонувала чоловікові та сказала, що я все куплю, вивчусь та буду робити самостійно. Він мене підтримав”. 

Вона придбала необхідні матеріали та почала вчитися. Згодом це захоплення переросло у справжню майстерність.

Сьогодні жінка може створити практично будь-який дизайн, намалювати складні візерунки та навіть робити художній розпис на нігтях.

Творчий підхід допомагає їй і тут. Пані Олена переконана, якщо людина вміє малювати картини чи розписувати чашки, то зможе створити красу й у манікюрі.

Творча родина та великі мрії

Любов до творчості передалася й дітям. Старша донька почала виготовляти свічки та вироби з гіпсу, середня створює прикраси з бісеру, а молодша також цікавиться творчими заняттями.

Мати Олени також займається рукоділлям: вʼяже, шиє та вишиває, а також співає в хорі. 

“У нас вся сім’я творча”, – говорить пані Олена.

Окрім творчості, у її житті є ще одна велика пристрасть – подорожі. До повномасштабної війни родина часто подорожувала Україною, відкривала для себе нові місця та проводила час разом. Наразі ж чоловік та зять Олени воюють на Покровському напрямку. 

Сьогодні найбільша мрія Олени Зеленьової – мир і можливість знову подорожувати разом із родиною. До повномасштабної війни вони часто відкривали для себе нові куточки України, а особливе місце у спогадах жінки займає Крим.

“Ми могли поїхати до Криму і місяць там подорожувати. Це був справжній кайф. Дуже хочу, щоб настав час, коли ми знову зможемо збирати валізи, вирушати всією родиною в дорогу і бачити нашу країну вільною та мирною”, – каже вона.

Читайте також:

Від картин до футболок: як вільногірська художниця перетворює звичайний одяг на мистецтво

Фото з фейсбук-сторінки Іванки Зварич

​Історія про людську відданість та мужність під час ворожого обстрілу підірвала українські соцмережі. Мешканка Вільногірська Іванка Зварич розшукує дівчину-музикантку, яка під час евакуації з потяга закривала своїм тілом її маленького сина Юхима.

​Про це жінка написала на своїй сторінці в соцмережах, сподіваючись знайти рятівницю.

Детальніше — в матеріалі Вільногірськ IN.UA.

«До першого прильоту залишалися лічені секунди»

За словами пані Іванки, разом із сином Юхимом вони їхали поїздом у відпустку на захід нашої країни. Однак дорогу перервала повітряна тривога. Потяг зупинили, і пасажири почули команду: «Термінова евакуація!». Попереду на матір із дитиною чекали п’ять нескінченних годин у посадці та сховищі під звуки вибухів і роботи ППО.

​«Перед першим прильотом ми не встигали добігти до сховища. Я з малим на руках бігла пероном між поїздом і локомотивами. Якась працівниця вокзалу просто в останній момент за руку затягнула мене у свою кабінку… За 20 секунд — перший приліт за кілька сотень метрів від нас!», пригадує пані Іванка.

​Другий удар застав людей уже в посадці. Саме там, ховаючись від уламків та ракет, Іванка та її син опинилися поруч із незнайомою дівчиною, вчинок якої розчулив жінку до сліз.

​«Закривала собою дитину і мене»

Незнайомка без вагань почала закривати собою маленького Юхима та його маму, ігноруючи благання Іванки подумати про власну безпеку і сховати хоча б голову.

​«Вона мене “не чула”… Тримала і прикривала мою дитину як рідну. Говорила: “Дитині, яка виживе, потрібна жива мама, аби доправити її в безпечне місце”», ділиться авторка допису.

​Особливі прикмети рятівниці

Евакуація відбувалася на станції П’ятихатки-Стикова. Іванка Зварич прагне особисто подякувати дівчині за цей жертовний вчинок, тому просить усіх небайдужих допомогти в її пошуках.

​Що відомо про дівчину:

• ​Евакуювалася з потяга, який прибув із західного напрямку;
• ​Мешкає у місті Кам’янське;
• ​Носить окуляри;
• ​Мала із собою футляр із музичним інструментом.

«Дівчино, якщо ти себе впізнаєш, будь ласка, відпишись», — звертається пані Іванка.

​Редакція приєднується до пошуків та просить усіх, хто володіє будь-якою інформацією про дівчину, допомогти зв’язатися з авторкою історії.