Їздить на арештованому автомобілі та купив 22,5 сотки землі у 2024 році: що ще декларує керівник КП “Жилкомсервіс”, якого підозрюють в особливо тяжкому злочині (ОНОВЛЕНО)

Директор вільногірського КП “Управляюча компанія “Жилкомсервіс” Іван Буряк подав оновлену декларацію, в якій зазначив нові об’єкти нерухомості та доходи за 2024 рік. Зокрема у минулому році Буряк придбав земельну ділянку вартістю понад 100 тисяч гривень.

Буряк є керівником підприємства, що фінансується з бюджету, а також чинним депутатом міської ради, якого підозрюють у тяжкому злочині, але він продовжує впливати на ухвалення рішень у місті Вільногірськ.

Редакція Вільногірськ IN.UA проаналізувала не лише декларацію, а й судові ухвали, пов’язані з його прізвищем, що містяться у Єдиному реєстрі судових рішень. Зокрема, йдеться про кримінальну справу щодо залякування та вимагання, в якій Буряк фігурує як підозрюваний.

Буряк є підозрюваним у справі про вимагання з залякуванням

Івана Буряка підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 За даними слідства, він причетний до вимагання грошових коштів у колишнього заступника міського голови Вільногірська.

Як йдеться в ухвалі суду, 13 серпня 2024 року потерпілий передав підозрюваному 169 000 гривень. Згодом сума вимагання зросла до 200 000 доларів США, а на потерпілого систематично чинився психологічний тиск.

У межах реалізації злочинного плану було вчинено підпали автомобілів, а також на подвір’я потерпілого кидали світлошумові гранати. Крім того залякування потерпілого відбувалося за участі інших осіб.

Деталі розслідування

Згідно з ухвали суду, досудове розслідування у цій справі розпочалося 28 серпня 2024 року.

Крім того, 29 січня правоохоронці провели обшуки в автомобілі ГАЗ 3110 (Волга), в ході якого виявили та вилучили грошові кошти в сумі 22 000 доларів США, однак в ухвалі не зазначено, чи належали ці кошти безпосередньо Буряку.

У січні поточного року Буряку було офіційно повідомлено про підозру. Також відомо, що Буряк вийшов під заставу.

Ці факти зафіксовані в матеріалах слідства. Також, згідноцієї ухвали, підозрюваний користується службовим автомобілем, який спершу був арештований, а згодом повернутий підприємству.

Йдеться про авто ГАЗ-3110 (Волга), яка належить Вільногірській міській раді, та яка використовується для господарських потреб КП “УК “Жилкомсерсіс”, тобто авто не належить особисто підозрюваному.

Натомість згідно з ухвалою арешт було накладено на ще один автомобіль Volvo V60, який згідно з декларацією належить Івану Буряку.

Відповідно до інформації викладеної в декларації самим Буряком, він є власником двох транспортних засобів: окрім вантажного автомобіля ГАЗ-53, він ще у 2023 році придбав легковий автомобіль Volvo V60 (2018 року випуску), за 500 тисяч гривень, що на сьогодні за курсом НБУ становить трохи більше 12 тисяч доларів.

Останнє з авто наразі перебуває під арештом. Згідно з ухвалою суду прокурор просив арештувати майно з метою забезпечення збереження речових доказів, а також з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Але захисник підозрюваного пояснив, що автомобіль необхідний власнику для забезпечення його життєвих потреб, оскільки підозрюваний має складні хронічні захворювання, які потребують невідкладних відвідувань лікаря, у зв`язку з чим просить не обмежувати його користуватися транспортним засобом.

Суддя вважає, що прокурором не доведено, що зазначений автомобіль має значення для справи як речовий доказ. Він не був знаряддям вчинення злочину.“

На думку слідчого судді, накладення заборони користування транспортним засобом в даному випадку буде явно непропорційним, неспіврозмірним, нерозумним та покладе надмірний тягар на власника цього майна” – в ухвалі зазначено.

Тож, депутат, якого підозрюють у тяжкому злочині, продовжує користуватися заарештованим майном, бо його передали на відповідальне зберігання власнику.

Доходи та майно директора Жилкомсервісу

Згідно з декларацією, у квітні 2024 року посадовець набув у власність земельну ділянку площею 2249 м² у селі Посуньки (близько 22,5 соток), що на території Вільногірської громади. Загальна вартість угоди склала 110 тисяч гривень. Об’єкт знаходиться у спільній частковій власності – по 50% із членом родини, інформацію щодо імені та прізвища Буряк не надав.

Також він задекларував ще дві земельні ділянки. Перша, площею 1500 м² (приблизно 15 соток), розташована в місті Вільногірськ і перебуває у власності з 1997 року. Друга ділянка, площею 68144 м² (681 сотки, 6,81 гектар), знаходиться в Саксагані і належить Буряку з 2018 року.

Крім того, у декларації зазначено ще кілька об’єктів нерухомого майна:

• житловий будинок у селі Посуньках площею 127,9 м², який було придбано у 2004 році за 320 тисяч гривень;

• житловий будинок у Вільногірську площею 88,5 м², власником, якого Буряк став у 2006 році, вартість будинку не вказано у декларації.

Щодо доходів, за 2024 рік директор комунального підприємства отримав 693 904 гривні заробітної плати. Які становить понад 57 тисяч гривень на місяць. Проте у порівнянні з минулим роком заробітна плата Буряка зросла на понад 100 тисяч гривень за рік, це приблизно на 10 щомісяця.

Крім того, задекларовано пенсію в розмірі 228 298 гривень та дохід у 4722 гривні від надання майна в оренду фізичній особі-підприємцю.

У декларації Іван Буряк також зазначив інформацію про правочин купівлі-продажу (міни) нерухомого майна вартістю 160 тисяч гривень. Про який саме обмін майна йдеться не вказано.

Що відомо про політичну діяльність депутата Івана Буряка

Редакція Вільногірськ IN.UA зібрала інформацію про політичну діяльність Івана Буряка. Він є чинним депутатом Вільногірської міської ради.

Згідно з даними Центральної виборчої комісії, Буряк народився у 1964 році та має вищу освіту.

У 2010 році Іван Буряк був членом провладної на той час партії “Єдиний Центр” та навіть очолював міську організацію цієї партії, та обіймав посаду директора КП “Благоустрій”.

Вже на місцевих виборах 2015 року балотувався як безпартійний кандидат.

У 2020 році Іван Буряк знову балотувався до Вільногірської міської ради як безпартійний, але висунутий партією “Пропозиція”, додамо, що від цієї ж партії балотувався діючий міський голова Вільногірська Володимир Василенко.

Крім того, згідно з даними платформи YouControl, Іван Буряк був зареєстрований як фізична особа-підприємець, та надавав ландшафтні послуги з 2012 року. Підприємницьку діяльність було припинено у 2016 році.

На екрані – троє молодих хлопців. Вони усміхаються, грають у футбол, жартують, проводять час у гуртожитку. У залі – тиша, а в очах присутніх сльози. На цих кадрах Максим Тимощук, Сергій Клочко та Станіслав Коцкий ще студенти – живі, молоді й разом. Саме такими їх згадували під час відкриття кімнати памʼяті у Вільногірському фаховому коледжі, де вони навчалися та жили в гуртожитку. Згодом усі троє стали на захист України й загинули. 

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Ініціаторкою створення кімнати пам’яті стала комендантка гуртожитку Тетяна Бігун. Вона зверталася до людей та організацій, які могли допомогти облаштувати цей простір.

Перші роботи розпочали ще навесні. ГО “Бджола Вільногірськ” придбали необхідні матеріали й власними силами зробили ремонт: поклеїли шпалери, облаштували стелю.

Згодом до створення кімнати долучилися Вільногірськ IN.UA. За кошти, спрямовані на цей проєкт, виготовили пам’ятні дошки з історіями трьох захисників. На кожній розмістили QR-код, за яким можна перейти до додаткової інформації про них.

Їх згадували не лише як героїв

Під час відкриття про загиблих говорили не лише як про військових, які віддали життя за Україну. Важливою частиною заходу стали спогади про них у студентські роки – такими, якими їх пам’ятали викладачі, друзі, працівники гуртожитку та рідні.

Однією з тих, хто особисто знав Максима Тимощука ще студентом, була викладачка Лілія Олександрівна: 

“Особисто за Максима хочу сказати, що завжди ходив усміхнений на пари, завжди все робив, виконував. В нього був дуже гарний почерк”, – згадала вона.

А ідея створити стенд з лабораторними роботами загиблих студентів належала вчительці хімії Світлані Бігун – вона зберегла їх роботи та навіть не думала, що вони зможуть знадобитися для кімнати памʼяті. 

Так роботи хлопців стали частиною їхньої історії – не лише як захисників України, а й як студентів, які колись сиділи за партами цього коледжу. 

Про Станіслава Коцкого під час заходу згадував його класний керівник: 

“Він був дуже активним та говірким студентом. Він жив в нашому гуртожитку, товаришував з одногрупниками та будував плани на майбутнє…”. 

На відкриття кімнати також приїхала родина Сергія Клочка – його мати та брати. Тетяна Бігун так згадує про хлопця: 

“Сергій був особливим – хлопцем незвичайної душі. Він ніколи не брехав, не лукавив – він був справжнім, таким, на кого завжди можна було покластися. На жаль, Сергій не закінчив коледж. Після третього курсу він пішов захищати Україну…”. 

Фотографії, відео та спогади

Одним із найбільш емоційних моментів заходу став перегляд фотографій та відео зі студентського життя хлопців.

На екрані показували їх такими, якими вони були до війни: як проводили час у гуртожитку, грали у футбол, жартували, веселилися та навчалися.

У залі в цей момент у багатьох були сльози на очах.

Організатори зібрали фотографії та відео на флешки й подарували їхнім родинам. Так близькі загиблих отримали збережені спогади про роки, коли хлопці ще навчалися, дружили та будували свої плани.

Після перегляду спогадів присутні перейшли до кімнати пам’яті. Її відкрила директорка Вільногірського фахового коледжу Олена Погребняк.

Під час заходу окремо подякували профспілковому комітету, бібліотекарям, Юлії Лутовіновій та працівникам гуртожитку, які долучилися до створення простору.

Окремі слова вдячності пролунали на адресу Олександра Щекодіна за підтримку, допомогу та особистий внесок у створення кімнати пам’яті.

Завершуючи подяку всім, хто долучився до створення кімнати, організатори наголосили:

“І, мабуть, найважливіше, ви допомогли нам створити місце, де пам’ять про наших хлопців житиме не один день і не один рік. Дякую вам за це від усього серця і дякую всім, хто був поруч, бо пам’ять живе, доки ми її бережемо”.

Після відкриття присутні поклали квіти до пам’ятних дошок.

Тепер у коледжі є місце, де зберігатимуться історії трьох його студентів – їхні фотографії, студентські роботи та спогади тих, хто знав їх за життя.

Читайте також:

“Два дні відбивав атаки ворога сам”: історія Максима, який мріяв про футбол і загинув у першому бою

Сьогодні, 25 вересня, біля будівлі виконавчого комітету Вільногірської міської ради зібралися родини військовополонених та безвісти зниклих захисників і захисниць України. На площі лунали молитва, слова підтримки та пісня, а на великому серці одне за одним з’являлися маленькі сердечка з іменами тих, кого досі чекають удома.

Цього дня тут говорили не лише про тих, хто перебуває у полоні чи вважається безвісти зниклим. Говорили про родини, для яких невідомість стала частиною щоденного життя, про очікування, надію і право не дозволити забути своїх рідних. Детальніше – у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Захід розпочали з молитви

Першою частиною заходу став молебень. Настоятель храму Святої Трійці, протоієрей отець Володимир, згадав у молитві військовополонених та безвісти зниклих захисників і захисниць України.

Організатори наголосили: сьогодні родини прийшли не просто на публічний захід. За кожним прізвищем, фотографією чи статусом «безвісти зниклий» стоїть конкретна людина, яку хтось чекає вдома.

“Ви не самі, ми поруч. Ми чекаємо разом із вами”.

Організатори говорили про те, що очікування для родин стало щоденним випробуванням, а невідомість – частиною їхнього життя.

“Статус “безвісти зниклий” – це не крапка, це трикрапка, за якою стоїть щоденна важка робота”.

Йшлося і про тих, хто перебуває у російському полоні. Учасники заходу наголосили, що громада має бути їхнім голосом на волі.

“Вони повернуться”: імена тих, кого чекають, зібрали на одному серці

Одним із найбільш щемливих моментів стала символічна акція з сердечками.

Представниці родин тримали маленькі сердечка з іменами своїх близьких – військовополонених або безвісти зниклих. По черзі вони підходили до великого серця та прикріплювали на нього свої символи.

Так на одному великому серці зібралися десятки особистих історій та імен.

Поруч стояли вільногірці у військовій формі, з фотографіями, записами та бірками своїх рідних.

Це був момент, коли сухі формулювання з офіційних документів – “полонений”, “безвісти зниклий” – знову перетворилися на імена конкретних людей.

Людей, яких люблять.

Людей, яких чекають.

Людей, про яких не хочуть мовчати.

Міський голова: громада має підтримувати родини

До присутніх звернувся міський голова Вільногірська Володимир Василенко.

У своєму виступі він наголосив на підтримці родин військовополонених та безвісти зниклих і запевнив, що громада має залишатися поруч із ними.

Це важливий момент для Вільногірська, адже раніше подібні ініціативи здебільшого відбувалися завдяки самим родинам та громадським активістам.

Від “Дзвонів Надії” – до акції біля міськради

Для Вільногірська нинішня акція стала продовженням уже розпочатої роботи з привернення уваги до родин військовополонених і безвісти зниклих.

Першою масштабною ініціативою на рівні громади стала акція “Дзвони Надії”, яку організувала громадська організація “Бджола Вільногірськ” спільно з родинами військовополонених та безвісти зниклих за підтримки міської ради. Тоді учасники встановлювали дзвіночки з іменами своїх рідних як символ пам’яті та надії на повернення. 

Саме після цього у Вільногірську відбувся ще один захід – автопробіг на підтримку військовополонених та безвісти зниклих.

Тепер же така акція відбулася безпосередньо біля будівлі виконавчого комітету міської ради за участю представників громади та міського голови.

Для родин це означає не лише сам факт проведення заходу. Це сигнал про те, що їхнє питання поступово стає видимим на рівні всієї громади.

Коли невідомість стає щоденним випробуванням

Під час заходу організатори окремо говорили про те, що означає бути родиною людини, чия доля залишається невідомою.

Для матері, дружини, дитини чи батька це не просто юридичний статус.

Це очікування дзвінка.

Це перевірка повідомлень.

Це фотографія, яку продовжують тримати поруч.

Це надія побачити знайоме обличчя серед тих, хто повертається додому.

Організатори закликали не залишати ці родини наодинці з їхнім очікуванням.

“Ваше терпіння сьогодні – це сила наших воїнів. Ваша віра – це їхній невидимий щит. А ваша любов – надійна броня, яка тримає їх там, де б вони не були”, – зазначила представниця родин військовополонених та безвісти зниклих Ксенія Коваль.

Окремо прозвучав заклик пам’ятати про тих, хто сьогодні не може бути поруч із рідними через полон.

Прапор, пісня і ще одне нагадування: їх чекають

Під час заходу також підняли прапори і символічним стало те, що прапор підіймав діючий військовий, захисник України.

Згодом для учасників виконали пісню, присвячену всім захисникам та захисницям України. Її звучання стало ще одним емоційним моментом події.

Але головним символом цього дня залишилося велике серце з іменами.

Адже кожне маленьке сердечко на ньому – це не просто ім’я.

За ним – родина, яка чекає.

За ним – історія людини, яка захищала Україну.

За ним – надія на повернення.

“Ми чекаємо разом із вами”

Ксенія Коваль наголосила: “Ми просимо не лише про звістку, а про повернення та милість Божу до тих, хто перебуває в полоні, хто зник безвісти, хто опинився далеко від своїх рідних. Просимо для тих, хто чекає”.

А головне бажання родин сформулювали просто: “Надійде день, коли замість слова “чекаємо” ми скажемо: “Він повернувся. Вона повернулася. Вони вдома””.

Для Вільногірська ця акція стала ще одним кроком до того, щоб родини військовополонених та безвісти зниклих не залишалися сам на сам із невідомістю.

Бо поки їх чекають, про них говорять і нагадують – їхні імена залишаються серед нас.

Читайте також:

З російського полону повернули 8 мешканців Дніпропетровщини