З Бахмута до Вільногірська: історія кота, що пережив війну

У квітні 2023 року родина Марини Прилипко прихистила кота, якого вивезли з-під Бахмута. Після травм, стресу й боротьби за життя він знайшов дім, любов і нове ім’я — Бахмутік.

Детальніше про історію порятунку тварини читайте на Вільногірськ.IN.UA

Як зʼявився Бахмутік

1 квітня 2023 року у родині Марини Прилипко з’явився новий член — кіт із зони бойових дій під Бахмутом. Його врятував бойовий медик ЗСУ Федір Головко з позивним “Кабан”.

“Його частина базувалася під Бахмутом. Саме там він нашого Бахмутика врятував”.

Кота передали через Сергія Тарковського, а його донька Луїза Тарковська виклала оголошення у Facebook. Саме так сім’я Прилипків і дізналась про Бахмутика.

“Коли мій син побачив цього кота, він мені одразу зателефонував і сказав: “Мама, якщо ти знаєш цю дівчину, дзвони, пиши їй. Це мій кіт”.

Порятунок та реабілітація

На момент потрапляння до нової родини кіт був у вкрай важкому стані.

“Це був скелет, обтягнутий шерстю. Ці грусні очки, було видно, що багато чого він бачив і чув”.

Ветеринари діагностували контузію, травми лап, тазу та сечовивідної системи. Тварина переживала тривалий стрес, боялася, що їжі більше не буде.

“Він їв кожні п’ять хвилин… немов не міг наїстися”.

Завдяки турботі, лікам і любові Бахмутік відновився, поправився і став грайливим та здоровим.

Характер і звички

Кіт виявився неймовірно лагідним і вдячним. Він швидко адаптувався до нового дому і до кожного мешканця квартири.

“Було видно, що йому довгий час не вистачало товариства”.

Особливо він прив’язався до сина Марини, Віталія.

“Він на руки йде тільки до нього, і спить він тільки з ним… він його обійняв за шию і не хотів відпускати”.

У Бахмутика є й особливі звички: він сідає на диван, як людина, п’є воду з-під крана, голосно «дякує» після їжі та туалету.

“Коли він кушає, він покушав і він мяукає. Я так вважаю, що це він каже дякую”.

Психологічні наслідки війни

Кіт має глибоку тривожність — ховається в шафи, коли чує гучні звуки або бачить, що господарі збираються в дорогу.

“Коли ми починаємо збирати валізи, він лізе в цю валізу або лягає на речі, які ми збираємо”.

Бахмутик навіть реагує на ракетні обстріли ще до того, як лунає сирена.

“Він починає ховатися по шафах… Це сто відсотків, що буде ракетний обстріл”.

Присутність кота стала терапією для всієї родини. Особливо — для сина, який часто буває у відрядженнях.

“Є рідна близька душенька, яка його чекає і радіє йому”.

Бахмутик настільки органічно влився в родину, що здається, ніби був з ними завжди.

“У нас таке відчуття, що він з нами був все життя”.

Поради для тих, хто хоче врятувати тварину 

Марина впевнена: тварини, врятовані з війни, стають найвідданішими.

“Вони такі благодарні… вони будуть віддавати свою любов новим хазяєвам”.

Її порада — не боятися труднощів:

“Я думаю, що ніякі складнощі не варті того, щоб не врятувати тваринку”. 

Подяка

На завершення Марина висловлює вдячність тим, хто, ризикуючи життям, рятує тварин.

“Велика-велика подяка нашим хлопцям, воїнам, волонтерам, які спасають тваринок”.

Читайте також: 

• Як Доля знайшла свій дім
• Ветеринарна допомога та опіка над тваринами у Вільногірську: як працюють зоозахисники

У Виконавчому комітеті Вільногірської міської ради затвердили оновлене Положення про порядок соціальної підтримки окремих категорій громадян. Документ фактично перезапускає систему міських виплат і допомог, які фінансуються з бюджету громади, та розширює перелік людей, що можуть на них претендувати.

Детальніше про зміни в системі соціальної підтримки читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA

Хто під захистом: від літніх людей до постраждалих від війни

Оновлене Положення поширюється на мешканців Вільногірськ та внутрішньо переміщених осіб, які фактично проживають у громаді понад рік.

Серед основних категорій отримувачів допомоги:

• люди похилого віку (що досягли 95 років і 100-річного ювілею);
• особи з інвалідністю;
• постраждалі від Чорнобильської катастрофи;
• люди з тяжкими хворобами (онкологія, туберкульоз, ВІЛ/СНІД);
• громадяни у складних життєвих обставинах;
• родини загиблих цивільних унаслідок війни;
• внутрішньо переміщені особи.

Окремо передбачена підтримка для тих, хто повернувся з місць позбавлення волі, а також компенсації за надзвичайні ситуації та поховання.

Скільки і за що платитиме громада

Документ встановлює чіткі фіксовані суми для частини виплат, а також гнучкі – залежно від рішення комісій.

Серед ключових прикладів:

• 95 та 100 років – 1000 гривень;
• ліквідатори ЧАЕС та постраждалі – 300–700 гривень;
• люди з інвалідністю (до міжнародного дня) – 500 гривень;
• компенсація за надзвичайні ситуації – за висновком комісії;
• допомога на поховання – 1000 гривень;
• родинам загиблих цивільних внаслідок війни – 20 000 гривень на сім’ю.

Водночас допомога у складних життєвих обставинах не має фіксованого розміру – її визначає спеціальна комісія, враховуючи доходи та ситуацію кожної родини.

Як отримати допомогу: формальностей менше не стало

Подання заяв здійснюється через “Єдину приймальню” управління соціального захисту або поштою. Більшість видів допомоги потребують стандартного пакета документів: паспорт, ідентифікаційний код, довідки про доходи, підтвердження обставин та банківські реквізити.

У низці випадків потрібні додаткові підтвердження – наприклад, медичні довідки, свідоцтва або документи про родинні зв’язки. 

Важливий нюанс: без згоди на обробку персональних даних заяву навіть не розглядатимуть.

Також громада залишає за собою право перевіряти подану інформацію через державні реєстри.

Фінансування і контроль: гроші – з міського бюджету

Усі виплати здійснюються за рахунок бюджету громади в межах цільових програм, зокрема програми “З думкою про людей” на 2025-2029 роки.

Контроль за призначенням допомоги покладено на департамент соціально-гуманітарної політики та відповідні управлінські структури. У разі виявлення неправомірно отриманих коштів їх доведеться повернути – добровільно або через суд.

Що це означає для мешканців громади

Фактично Вільногірськ оновив свою систему соціального захисту, спробувавши зробити її більш структурованою та адаптованою до нинішніх реалій. У фокусі – не лише традиційні пільгові категорії, а й нові соціальні групи, які з’явилися через війну та внутрішню міграцію.

Для мешканців це означає одне: можливостей отримати підтримку стало більше, але процедура залишилася формалізованою і потребує уважного збору документів.

Читайте також:

Вільногірська міська рада підбила підсумки програми “З думкою про людей” за 2025 рік

12 травня відзначають Міжнародний день медичної сестри – професії, без якої неможливо уявити жодну лікарню.  Саме медсестри першими зустрічають пацієнтів, підтримують їх у найважчі моменти та щодня тримають на собі величезну частину медичної системи.

До Міжнародного свята журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з Тамарою Посунько – головною медичною сестрою Вільногірської центральної міської лікарні, яка вже пів століття працює у медицині. Вона пам’ятає лікарню ще зовсім новою, застала часи без УЗД та сучасної техніки, виховала не одне покоління медсестер і досі не втратила любові до своєї справи.

“Після смерті батька я вирішила: буду медичним працівником”

Для Тамари Іванівни Посунько медицина стала не просто професією, а справою всього життя. 1 серпня 2026 року виповниться рівно 50 років відтоді, як вона вперше прийшла працювати до лікарні.

Шлях у медицину для Тамари Посунько почався з особистої трагедії. Коли вона ще навчалася у старших класах, помер її батько. 

“Було в мене таке бажання бути медичним працівником. У мене хворів батько, і коли я ще була в останньому класі навчання, батько мій помер, і в мене тоді стало питання, що хочу бути медичним працівником”, – пригадує вона.

Після школи жінка вступила до Дніпродзержинського (нині Кам’янського) медичного училища, яке закінчила у 1976 році. Саме тоді й розпочалася її професійна історія.

“У хірургію йти було страшно”

Свою практику Тамара Іванівна проходила у Вільногірській центральній міській лікарні. Пригадує, що тоді хірургічне відділення було переповнене – на 60 ліжках перебували близько 70 пацієнтів. 

Спочатку молодій медсестрі пропонували роботу в ендокринологічному відділенні. Але керівництво вирішило інакше.

“Начмед подивився на мене й сказав: “У хірургію підеш працювати”. А я думаю: комсомолка, активістка – як я відмовлюсь? Хоча чесно, мені дуже не хотілося і страшно було”, – усміхається жінка.

Втім саме цей досвід вона сьогодні називає одним із найцінніших у своєму житті: “Якщо медична сестра пропрацювала в хірургічному відділенні, то вона буде вже кваліфікованою медсестрою – уміє все”.

Від часу без УЗД – до сучасної медицини

За майже 50 років роботи Тамара Посунько бачила, як кардинально змінювалася медицина.

Коли вона починала працювати, у лікарнях не було багатьох обстежень, які сьогодні здаються звичними.

“Не було ультразвукової діагностики (УЗД) . Перший раз таке обстеження я побачила у 1993 році – і то не в нашій лікарні. У нас УЗД з’явилося вже десь на початку 2000-х років”, – розповідає медикиня.

Водночас вона наголошує: попри всі реформи й технічні зміни, головне в медицині залишається незмінним – люди.

“Медицина – це моє покликання”

Сьогодні Тамара Посунько вже не працює безпосередньо з пацієнтами. Її робота – організація діяльності медичних сестер та молодшого медичного персоналу.

Щодня вона займається графіками роботи, забезпеченням відділень, організацією навчань і конференцій для медсестер, контролює дотримання санітарних норм.

“Кожен день нестандартний. Немає такого, що прийшли на роботу – і все за однією програмою”, – каже вона.

Та навіть після десятків років у професії жінка не втратила любові до роботи.

“Треба любити свою роботу. У мене ніколи навіть у думках не було, щоб я кудись хотіла перейти. У відпустку йду – і з задоволенням повертаюся на роботу”.

Медсестри з Вільногірська – серед найкращих в області

Окремою гордістю Тамари Посунько є медичні сестри Вільногірської лікарні. За її словами, вони неодноразово перемагали в обласних конкурсах професійної майстерності.

Зокрема, медична працівниця Тетяна Овсієнко двічі представляла Дніпропетровщину на всеукраїнському конкурсі після перемог на обласному рівні.

Саме завдяки успіхам вільногірських медсестер обласний конкурс двічі проводили у Вільногірську – у 2003 та 2012 роках.

“Я пишаюся медичними сестрами нашого міста. Вони завжди були на високому рівні”, – говорить Тамара Іванівна.

Нагороди, відзнаки та майже пів століття в одній лікарні

За роки роботи Тамара Посунько отримала десятки нагород. Серед них – грамоти Міністерства охорони здоров’я України, відзнаки обласного департаменту охорони здоров’я та облдержадміністрації.

У 2013 році її нагородили відзнакою “Краща жінка Придніпров’я”.

Але найбільшим своїм досягненням вона вважає не нагороди, а людей поруч.

“Молодим треба вчитися у старших відповідальності та досвіду. А старшим у молодих – активності й прогресивності”, – переконана медикиня.

У серпні пані Тамарі виповниться 68 років. І майже всі ці роки її життя нерозривно пов’язані з однією лікарнею, одним містом і однією професією, яку вона називає своїм покликанням.

На завершення розмови Тамара Іванівна Посунько привітала своїх колег із професійним святом:

“Дорогі медичні сестри! Вітаю вас із Міжнародним днем медичної сестри. Бажаю вам здоров’я, витримки, людяності й любові до своєї справи. Нехай у вашій роботі буде більше вдячних пацієнтів і менше важких випробувань. Пам’ятайте: ваша праця – безцінна”, – сказала вона.

Читайте також:

Подарунок до Дня матері: неподалік Вільногірська відкрили сучасне пологове відділення